Поліграф

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Сенсорний блок сучасного виробництва разом з ПК

Поліграф (polygraph, від грец. πολύ — багато и γράφω — писати, синонім: детектор брехні, лай—детектор) є різновидом психофізіологічної апаратури і являє собою комплексну багатоканальну апаратну методику реєстрації змін психофізіологічних реакцій людини у відповідь на пред’явлення за спеціальною схемою певних психологічних стимулів. Аналіз інформації, отриманої від людини в процесі опитування за допомогою поліграфа, як стверджується, дає змогу одержувати необхідну орієнтувальну інформацію та виявляти ту, яку людина приховує.

Історія[ред.ред. код]

Історичний екскурс[ред.ред. код]

У сиву давнину на Сході як «детектор брехні» широко використовувалося рисове борошно. Підставою для застосування даного методу слугували наступні спостереження. Було помічено, що в період сильного страху в роті припиняється виділення слини. Для оцінки цього стану до рота підозрюваного вкладалося рисове борошно. Якщо через певний час воно виявлялося сухим, то підозрюваного вважали винним. Цей «технічний засіб» був досконалішим для детекції брехні, ніж суб’єктивна оцінка вождя племені. Водночас сухість у роті може бути викликана не тільки страхом розплати за вчинений злочин, а просто страхом, викликаним боязню самої процедури.

Інформативнішим був засіб із використанням віслюка. Процедура тестування полягала в наступному. Хвіст віслюка змащували фарбами, після чого прив'язували віслюка у напівтемному приміщенні. Підозрюваному давалося завдання: зайти у приміщення і погладити віслюка по хвосту. Якщо осел зареве – обстежуваний винний. Творці даного «детектора брехні» були впевнені, що людина, яка вчинила злочин, побоїться гладити віслюка — раптом він зареве. Отже, руки залишаються чистими. [Джерело?]

Жорсткіший спосіб виявлення правди використовували у Спарті. Спартанські юнаки, перш ніж потрапити до спеціальних шкіл, проходили певний відбір. Юнака ставили на краю скелі над проваллям і запитували, чи боїться він. Відповідь завжди була негативною. Але правду чи брехню сказав опитуваний суб'єкт - визначали за кольором обличчя. Якщо юнак був блідий — то він брехав. Цей тип реакції, за переконанням спартанців, свідчив про те, що юнак у бою не може бути спритним і кмітливим, - і його скидали зі скелі. Багаторічні спостереження допомогли спартанцям зробити висновок: людина, яка блідніє від страху, - не може бути справжнім воїном. [Джерело?]

У Стародавньому Римі за допомогою цього ж методу відбирали охоронців. Кандидатові ставили провокаційні запитання. Якщо він червонів, його брали в охорону. Вважалося, що якщо людина червоніє при задаванні їй провокаційних запитань, то вона не буде брати участь у змовах. [Джерело?]

В африканських племенах при визначенні винного використовували свій метод. Чаклун виконував спеціальний танець навколо підозрюваних. Інтенсивно обнюхуючи їх, «слідчий» за насиченістю запаху тіла робив висновок, хто із підозрюваних був винним у вчиненні розслідуваного злочину.

На Близькому Сході, ще в сиву давнину в якості детектора брехні використовували показники пульсу підозрюваного. За інформативні ознаки бралися зміни частоти пульсу і особливості кровонаповнення артерії (пульсації). Цей метод використовувався для виявлення невірних дружин і їхніх коханців. Методика перевірки була надзвичайно простою. Спеціально тренована людина прикладала палець до артерії, а далі підозрюваній дружині ставили запитання, називаючи імена чоловіків, які теоретично могли вступити з нею в інтимні стосунки. У результаті високої емоційної напруги, як реакція на ім’я коханця, - у підозрюваної різко змінювалися частота пульсу і кровонаповнення артерії. Надалі цей метод використовувався для визначення ступеню щирості тієї чи іншої особи.

Використовувана в минулому методика тестування стала пошуковим методом, і нині широко застосовується у практиці «детекції брехні». Ще у давнину існував досвід використання тремору для визначення причетності підозрюваних до вчинення злочинів. Обстежуваним давали в руки дуже тендітне яйце птаха і вели допит на предмет вчинення ними протиправної дії. У кого шкарлупа тріскалася, того і вважали причетним до вчинення розслідуваного злочину.

Технічний розвиток[ред.ред. код]

Лише наприкінці 18-го століття були створені умови для розвитку технічних засобів, унаслідок чого вони отримали назви «детектора брехні», «варіографа», «поліграфа», «викривальника брехні», «сироватки правди», «вимірювача психологічного стресу». Остання назва більш об’єктивно відображала сутність методу і поступово завоювала право на широке використання в літературі кінця 20-го століття.

1875 року поштовхом для розвитку інструментальної діагностики детекції брехні послужила праця італійського фізіолога Анжело Моссо (Angelo Mosso). У своїх дослідженнях він довів, що залежно від величини емоційної напруги людини змінюється ряд фізіологічних показників. Ним було встановлено, що тиск крові в судинах та частота пульсу змінюються при зміні емоційного стану обстежуваної особи. Пізніше матеріали цих експериментів були опубліковані в його монографії "Страх".

1895 року італійський лікар-психіатр Чезаре Ломброзо (Cesare Lombroso) використовував перший прилад для детекції брехні - гідросфигмограф, що реєстрував у людини зміну тиску крові. Через сім років 1902 року, в суді, за допомогою інструментальних методик вдалося вперше довести непричетність звинувачуваного у скоєнні злочину.

Початок 20-го століття ознаменувався всестороннім вивченням застосування методів інструментальної діагностики в розкритті злочинів. Підвищення точності інструментальної діагностики йшло по шляху удосконалення вже відпрацьованих раніше методик, а також з використанням нових. Зокрема була введена методика з використанням сфигмограми. Сфигмограма (грец. sphygmos – пульс, grapho – писати, зображувати) – методика, що реєструє коливання стінок кровоносної судини та дозволяє визначити частоту пульсу і стан системи кровообігу в цілому.

1914 року італієць Вітторіо Бенуссі (Vittorio Benussi) використав прилад для реєстрації показників дихання при проведенні допитів підозрюваних у скоєнні злочину. В якості інформативних показників були використані частота та глибина дихання, що реєструвалися за допомогою приладу – пневмографа. Пізніше за допомогою цього приладу почали визначати тривалість вдиху і видиху, затримку дихання на вдиху та видиху.

Перший поліграф, придатний для розслідування злочинів, був створений американцем Джоном Ларсоном (John Larson) 1921 року. Цей прилад реєстрував на паперовій стрічці, що рухалася,- пульс, тиск крові та дихання. Незважаючи на свою прогресивність, цей прилад значно відрізнявся від сучасних поліграфів.

Введення 1926 року американцем Леонардом Кілером (Leonard Keeler) каналу реєстрації опору (провідності) шкіри значно підвищило точність результатів поліграфних обстежень. Поліграф Кілера використовувався в створеній ним Чиказькій лабораторії розслідувань злочинів. До 1935 року Кілер обстежив близько 2000 підозрюваних у скоєнні злочинів. Ним також уперше була запроваджена 5-канальна реєстрація тремору. Якщо Ломброзо вважається засновником першого поліграфа, то Кілер - засновником сучасного поліграфа.

На різних етапах вдосконалення поліграфа Кілера окремі вчені намагалися реєструвати до 19 показників (дихання, тремор, частота пульсу, артеріальний тиск, електропровідність шкіри та інші). Проте на даному етапі сучасний поліграф реєструє від 5 до 7 показників, причому 5 з них були введені вперше Кілером, а вже подальший розвиток поліграфа здійснювався шляхом підвищення точності показників, що реєструються та розробки нових методів поліграфного обстеження.

Перша згадка про використання детектора брехні для захисту комерційних інтересів датуються 1923 роком. Американський поліграфолог Ларсон за заявкою власників ряду магазинів провів обстеження 38 співробітників для того, щоб виявити, хто з них краде товари з магазину. Результати перевірки однієї з дівчат викликали підозру. Після пред'явлення підсумків тестування дівчина призналася, що систематично крала в магазині книги і одяг на суму понад 500 доларів США. [Джерело?]

Наприкінці Другої світової війни в американському військовому таборі в штаті Нью Джерсі поліграф застосовувався для обстеження німецьких військовополонених, з яких потрібно було відібрати кандидатів на керівні поліцейські посади в уряді післявоєнної Німеччини. Бригада, яка складалася з семи досвідчених поліграфологів, використовуючи метод релевантних-іррелевантних запитань з'ясовувала симпатії до нацистської партії, до комуністів, настроєність на саботаж і підривну діяльність, зв'язок з гестапо, SD, SA, а також причетність до вчинення серйозних злочинів. [Джерело?]

Поліграф за часів СРСР[ред.ред. код]

У Радянському Союзі початок досліджень із застосуванню інструментальних методів психофізіології при розкритті злочинів датується 1920-ми роками. Ініціатором досліджень був психолог, згодом – академік АПН СРСР, Олександр Романович Лурія (1902-1977). Лурія удосконалив розповсюджений в ті часи в експериментальній психології асоціативний метод і застосував його для виявлення приховуваної інформації за допомогою реєстрації паралельно активних фізіологічних процесів дихання, кров’яного тиску, біострумів (мозку, серця, скелетних м’язів).

1927-28 років були опубліковані перші позитивні результати використання асоціативно-моторного методу в практиці. Однак можливість використання цього та інших психофізіологічних методів при розкритті злочинів різко критикувалася Міністерством юстиції СРСР і Прокуратурою СРСР. Ця критика проводилася під жорстким контролем Генерального Прокурора СРСР Андрєя Вишинского. Результатом такої державної точки зору, базованої на ідеологічних та кон'юнктурних міркуваннях, стало те, що на десятиліття була припинена розробка методів поліграфа, тобто методу реєстрації фізіологічних реакцій під час допиту осіб, підозрюваних у вчиненні злочину.

Дослідження в цій галузі науки були відновлені тільки наприкінці 1960-х років, зокрема, в інститутах Академії Наук СРСР. Серед відомих вчених, які займалися цією проблемою, слід згадати нейрофізіолога Павла Васильовича Сімонова, професора, академіка АН СРСР, відомого створенням інформативної теорії емоцій.

Приблизно тоді ж, ряд юристів висловилися за застосування поліграфа в оперативно-розшуковій діяльності і на етапі попереднього слідства. Знову на сторінках преси другої половини 1970-х років була розгорнута дискусія, і знову результат її був не на користь поліграфа. Результатом стало припинення досліджень, що проводилися з цієї проблеми у підрозділах МВС та Прокуратури.

На початку 1970-х років досвід застосування поліграфа на Заході був проаналізований в КДБ СРСР. Поштовхом для цього стала велика кількість провалів однієї із найсильніших розвідок соцтабору – східнонімецької "Штазі". Навіть добре підготовлені агенти викривалися за допомогою детекторів брехні. Про це відразу стало відомо КДБ, і в одному з науково-дослідних інститутів була створена група для досліджень психофізіологічних процесів.

Результати багаторічної наукової праці привели до появи у 1975 році наказу голови КДБ СРСР Юрія Андропова про створення спецпідрозділу з прикладного застосування апаратного методу детекції брехні. [Джерело?]

Сучасне становище[ред.ред. код]

Зараз у світі найбільш активно поліграф використовується у США, де кількість кадрових перевірок перевищує 4 млн на рік. Широко використовується поліграф у Канаді, Мексиці, Ізраїлі, Японії, Південній Кореї, Росії, Україні, Польщі, Чехії, Словаччині, Туреччині, Південній Африці. Назагал, поліграфні перевірки проводяться більш ніж у 70 країнах світу. [Джерело?]

Успіх використання поліграфа послужив поштовхом для створення у Центральному розвідувальному управлінні США відділу, що спеціалізується на проведенні поліграфних перевірок. Через декілька років урядом США було прийняте рішення про перевірку на поліграфі всіх співробітників ЦРУ не рідше, ніж один раз протягом п’яти років. Згодом аналогічні підрозділи були створені у Міністерстві оборони США.

В процесі становлення масових перевірок у США ідеологія цього напрямку змінювалася значно. В 1985 році викликали значний суспільний резонанс помилки, допущені при проведенні поліграфних перевірок. Це призвело до прийняття відповідного закону який обмежує використання поліграфа в державних установах і запроваджує практично повну його заборону в приватному секторі.[1]

Україна[ред.ред. код]

В Україні послуги по детекції брехні почали надавати з 1998 року.

У 1999 році п’ять англомовних офіцерів з Національної академії внутрішніх справ України (місто Київ) і Львівського юридичного інституту МВС України пройшли двомісячне навчання в Академії Судової Психофізіології в місті Ларго штату Флоріда, США. По закінченню навчання вони стали першими поліграфологами України. Ініціатором цього зусилля була Українсько-Американська Асоціація Поліцейських (місто Чикаго, США), яка вже очолювала декілька подібних проектів з часу проголошення незалежності України.

23 травня 2002 року в інтерв'ю УНІАН начальник Головного управління карного розшуку Міністерства внутрішніх справ України Володимир Євдокимов сказав, що органи внутрішніх справ України збираються активніше запроваджувати у своїй роботі поліграф. За його словами, в 2002 році в українських правоохоронців працювало 15 поліграфів, якими активно користуються у Дніпропетровській, Луганській областях, Києві, Донецьку, Черкасах та Криму. Він зазначив, що до серпня 2002 року планувалося завершити тендер на закупівлю поліграфів, після чого передбачалося їхнє використання у всіх обласних управліннях внутрішніх справ.

За словами пана Євдокимова, за час проведення експерименту з використання поліграфа, який тривав з 2000 року до весни 2002 року, правоохоронці за допомогою пристрою розкрили 119 тяжких злочинів, в тому числі викрадення дитини, 40 вбивств, 15 розбійних нападів, розшукали шестеро злочинців та чотирьох зниклих безвісти громадян.

Поліграф вже декілька років використовується у Львівському юридичному інституті МВС України (перший в Західному регіоні України). Поліграфологи інституту неодноразово надавали допомогу УМВСУ в областях у проведенні поліграфних тестувань осіб, стосовно яких порушені кримінальні справи. Загалом було проведено понад 50 тестувань за різними напрямками. Інститут також надає допомогу громадянам при вирішенні проблем приватного характеру. [Джерело?]

Європа[ред.ред. код]

У ФРН дані, отримані за допомогою поліграфа не визнаються судами як доказ.[2]

У Польщі експертиза із застосуванням поліграфа може проводитись зі згодою особи, яка підлягає експертизі, але, згідно з процесуальним кодексом, не може бути доказом [3]

Принцип дії[ред.ред. код]

Підготовка[ред.ред. код]

у ФСБ Росії навчальний процес з підготовки «кадрових» поліграфологів становить не менше 460 уч. / годин, а «оперативних» поліграфологів - 1100 навч. годин[4].

Критика[ред.ред. код]

Вплив стану здоров'я під час детекції[ред.ред. код]

Поліграф(детектор брехні) : 5 найпоширеніших міфів!

Міф 1.Детектор брехні здатний принизити людську гідність. Досить спірне питання. Але існує і зворотний бік медалі. Людина, якій нема чого боятися, спокійно погодиться на перевірку при здобутті хорошої посади. А вдало пройшовши перевірку, він тільки підвищить свій статус і свою самооцінку. Відмови від перевірки на детекторі в момент пошуку роботи тільки збільшують природний відбір кандидатів. Тому, хто не боїться за свою репутацію, нічого боятися і за свою гідність.

Міф 2. Детектор брехні можна обдурити.

Детектор – це дуже чутливий медичний прилад, який неможливо обдурити, оскільки збір інформації по реакціях йде по 11 каналах і реєструє 9 показників, що відображаються на поліграмах. Ці показники можуть бути витлумачені однозначно. Помилки можуть бути допущені тільки через недосвідченість поліграфолога. Існують спеціально навчені люди, з певним типом нервової системи, яких навчають обманювати поліграф. Тільки не варто забувати, що поліграфолог теж навчений виявляти обман і без поліграфа.

Міф 3. Детектор брехні шкідливий для здоров’я випробуваного.

Поліграф абсолютно нешкідливий для здоров’я обстежуваних. Що стосується загострення хронічних захворювань після перевірки, то поліграфолог нашої фірми завжди опитує випробуваного про стан його здоров’я, особливо про патологіях з боку серцево судинної системи. Людям з такими патологіями ми відмовляємо. А люди з психічними відхиленнями за визначенням не підпадають під категорію осіб можуть проходити перевірки на детекторі брехні.

Міф 4. Детектор брехні всесильний і може все.

Детектор ніколи не зможе стати панацеєю. У більшості випадків не всі питання, на які хочеться почути відповідь можна поставити. Не варто забувати, що дуже багато залежить від тих завдань, які перед нами ставить замовник перевірки. Так що стверджувати, що за допомогою однієї перевірки можна дізнатися всі таємниці тестованого невірно.

Міф 5. Детектор брехні незаконно.

Якби це було так насправді, то його б не виробляли, не сертифікували і не застосовували б. Використання таких приладів в органах охорони правопорядку визначено наказами та інструкціями. Чи можливо насильницьке проведення перевірок? Відповідаємо, що проведення перевірки на детекторі брехні справа строго добровільнаю. Вас ніхто не може змусити проходити перевірки на детекторі брехні. Якщо довіра між незалежним поліграфологом і тестованим не налагоджено, ми відмовляємося від проведення таких перевірок.

Резонансні приклади[ред.ред. код]

Детальніше про поліграф(детектор брехні у Львові)

http://poligraftest.lviv.ua/

Джерела[ред.ред. код]