Поліська Січ

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Поліська Січ
(Українська повстанська армія Бульби-Боровця)
(Українська народно-революційна армія)
Шикування підрозділу Поліської Січі в містечку Олевськ.jpg
Підрозділ Поліської Січі в місті Олевськ, осінь 1941
На службі 19411944
Країна Flag of Ukrainian People's Republic (non-official, 1917).svg Українська Народна Республіка
Належність Flag of Ukrainian People's Republic (non-official, 1917).svg Уряд Української Народної Республіки в екзилі
Збройні сили партизанська армія
Роль Ведення бойових дій проти:
Чисельність від 3000 до 10 000 (1942)
Прізвисько «бульбівці»
«бульбаші»
«секірники»
Патрон Андрій Лівицький
Озброєння піхотна зброя польського, радянського і німецького виробництва
Війни/битви Східний фронт Другої світової війни:
Командири
Визначні
командири
Тарас Бульба-Боровець

Поліська Січ, Українська повстанська армія отамана Бульби Боровця (УПА(о)Б-Б), Українська народно-революційна армія (УНРА, з літа 1943 року) — підпільна збройна формація, створена на Поліссі (Північна Україна) влітку 1941 року, в селі Немовичі Сарненського р-ну, що на Рівненщині отаманом Тарасом Бульбою було видано перший наказ про початок боротьби і створення повстанської армії. Основу організації було закладено ще у 1940 році, а перші збройні формації було утворено із початком німецько-радянської війни у червні 1941 року. Бульбівці воювали як проти німців, так і проти радянських військ, періодично співпрацюючи з однією із сторін. Найбільшого розмаху Поліська Січ набула у 1942 році, коли в її рядах було від 3-х до 10-ти тис. вояків [1]. Невеликий проміжок часу повстанці контролювали частину Полісся, в районі штабу Січі — міста Олевська, проголосивши Олевську Республіку.

Утворення[ред.ред. код]

Віталій Масловський, промосковський історик зі Львова, зазначив, що основою для майбутніх загонів Поліської Січі слугували відділи української поліції, які сформував Тарас Бульба Боровець на Волинському Поліссі[2]. Проте загони бульбівців, названі «Поліською Січчю» не воювали проти залишків червоноармійців, а тільки проти відділів НКВС на півночі України. Сам Бульба-Боровець у своїх мемуарах так описує поліцію:

« Наша «міліція» — це не та міліція, що її дозволяють німецькі «ортскоманданти» з розрахунку 1 міліціонер на 100 душ населення, озброєні тільки одними рушницями з забороною контакту та спільних дій міліції одного району з іншим районом. У нас в кожному більшому містечку стоїть гарнізон силою від одного до двох батальйонів, а в кожному більшому селі — щонайменше 1-2 сотні міліції з кулеметами, мінометами та з похованими гарматами. Загальним числом наша «міліція» в усьому Поліссі перевищує 10,000 вояків, не ізольованих район від району, а охоплених монолітною організацією і підпорядкованих наказам неофіційно — Головної Команди Поліської Січі УПА, а офіційно — Окружної Команди Міліції в Сарнах.[3]  »

На перших етапах діяльності Поліської Січі, більшість бульбівців воювали проти дрібних радянських з'єднань. Полісся було порівняно безпечним місцем для українських повстанців, адже німці ставились до них нейтрально, а радянські партизани тільки починали свою діяльність. Тарас Бульба-Боровець вимагав від німців визнання Поліської Січі як окремої національної армії. Німці відмовились, аргументуючи це тим, що вони не мають на це права, і наказу від вищого командування Вермахту. Тому генерал Кіцінгер дозволив створити лише напіввійськове формування із розширеними, у порівнянні з міліцією інших районів, правами. Командування Поліської Січі це задовольнило, адже вони отримували повну свободу дій у визначеному районі.

У Поліську Січ вступало все більше і більше місцевого люду, що бажали боронити свою землю та господарство від загарбників. Головне Командування Поліської Січі створило кілька вишкільних центрів при своїх гарнізонах у підконтрольних їм містечках.

Перші збройні акції і співпраця з Білоруською самообороною[ред.ред. код]

Перші збройні акції Поліської Січі обмежувались діями проти розбитих решток Червоної Армії. За спогадами Бульби-Боровця «Совєти блискавично, в паніці покинули наші землі, а проти німців воювати було зарано»[4]. Така більш-менш спокійна ситуація на Поліссі дозволила Боровцю зайнятись внутрішніми справами Поліської Січі.

Готуючись до активніших бойових дій проти радянських партизанів, Бульба Боровець відіслав делегацію до Білоруської Народної Самооборони на чолі із хорунжим Петром Довматюком-Наливайком. Білоруська народна самооборона була подібна до Поліської Січі: білоруси прагнули здобути незалежність за допомогою Німеччини. Командування Білоруської самооборони схвалило план бульбівців щодо спільних бойових дій проти радянських партизанів. Відділами Білоруської самооборони командував капітан Всеволод Родзька та його заступник поручник Михайло Вітушка. Вони діяли під політичним проводом професора Радослава Островського, що потім був обраний Президентом Білоруської Центральної Ради.

Однак перед Поліською Січчю постала велика проблема — брак командного складу. Щоб її вирішити, наприкінці липня Тарас Бульба-Боровець відправляється на переговори із Організацією українських націоналістів Степана Бандери. Однак бандерівці поставили неприйнятні для Бульби-Боровця умови: підпорядкування Поліської Січі Головному проводу ОУН(б). Не знайшовши спільної мови із бандерівцями, Тарас Бульба відправився до політичного штабу ОУН Мельника. Там, після триденних переговорів було укладено договір з восьми пунктів, за яким налагоджувалися стосунки та тісна співпраця між УПА Тараса Бульби та ОУН Мельника. Однак, ОУН могла виступати лише як радник повстанській армії, а не як командний центр. Під час переговорів, до Поліської Січі зголосилося 10 старшин та підстаршин.

Прибувши до Рівного 5 серпня 1941 року, Тарас Бульба зустрівся із полковником Петром Дяченком, колишнім командиром Чорних Запорожців, та полковником Іваном Трейком. З ними Тарас Бульба уклав договір, аналогічний тому, який він уклав із ОУН(м). Завдяки співпраці із колишніми офіцерами Армії УНР та з відомим в Україні Петром Дяченком, у Поліській Січі піднявся бойовий дух, а війська отримали кращий вишкіл.

Першою метою перед Поліською Січчю тепер стояло звільнення Олевська від радянських військ. Взяття Олевська було нелегким ділом, адже вишкіл та озброєння Поліської Січі виглядало смішним, у порівнянні із регулярними частинами Червоної Армії.

20 серпня було розпочато наступ на позиції радянських військ на Поліссі. Сили Поліської Січі нараховували 10-15 тис. вояків разом із частинами Білоруської самооборони[4]. Оскільки радянські війська мали перевагу у техніці та підготовці, бульбівці не вступали у відкритий бій, а діяли окремими загонами. Атакуючи вночі, «січовики» завдавали важких втрат ворогові, та швидко відступали. 21 серпня було взято Олевськ, а до кінця серпня, радянські війська було відкинуто з Полісся.

Для протидії воякам Поліської Січі в серпні 1942 утворено 2-й Донський козацький полк в складі 10 сотень, сформований у Шепетівці. Вже з осені цього ж року почав бойові дії проти Поліської січі, виконуючи окупаційні функції в районі Сарн, Олевська і Костополя. Не можна сказати, що козаки робили це з великим ентузіазмом, але антагонізм між ними, чужинцями, що виконували роль окупантів, і місцевими жителями був.

Співпраця із радянськими партизанами[ред.ред. код]

Співппраця із ОУН(м) та ОУН(б)[ред.ред. код]

Розквіт (1942)[ред.ред. код]

22 травня  1942 року поліція безпеки і СД надсилає керівництву інформаційне повідомлення, в якому зазначалося, що Бульба-Боровець «таємно організував свої спільників і зібрав велику кількість багнетів (за деякими даними він вже мав тоді до 3 тис. бійців)»[5].

Структура[ред.ред. код]

Сучасність[ред.ред. код]

Як відомо, “Поліська Січ” у 41-му минулого століття зародилася саме у Сарненському краї, а точніше у селі Немовичі, де уродженець костопільщини Василь Боровець на псевдо “Тарас Бульба ” видав свій перший наказ 28 червня 1941 р.,яким оголосив про створення Української повстанчої армії «Поліська Січ», повертаючи назву повстанських загонів Ю. Тютюнника 1921 року і елемент козацького минулого…

Але ця “Поліська Січ” аж ніяк не була “партизанською”, а звичайним поліцейським підрозділом. Ось як про це пише сам Боровець -”Бульба”:

   “… Ми навмисне не вступали в бої з відступаючими військами Червної Армії, а полювали головним чином на банди НКВС”. І далі: “Ми переставляємо військо УПА на офіційну “міліцію”, організуємо в Сарнах Окружну команду української міліції. Я обіймаю посаду окружного коменданта міліції… Загальним чином наша “міліція” (Боровець-”Бульба” сам ці слова бере в лапки – В. М.) в усьому Поліссі перевищує 10 тисяч вояків…”.

І ось знову на слуху в сарненських поліщуків – “Поліська січ”, але уже теперішня. Що ж то за Січ і проти кого вона створена, розповідає лідер майданівського руху на Сарненщині, сотник «Поліської Січі» Роман ЗАХАРЧУК.

Зараз сотником є він, а до того координатором був Володимир Пастушок (псевдо – Пісня), який нині очолює 35 сотню Народної Гвардії. Усі члени «Поліської Січі» проходять жорсткий відбір із залученням правоохоронних органів, тобто до Січі не потраплять бандити або люди з темним минулим. Позаяк у теперішній час з’являється багато самозванців, які ідентифікують себе членами «Січі», але нічого спільного з нами не мають. До них хочу звернутись жорстко: скупаємо у священних водах Случа! Ще хочу сказати, що тісно співпрацюємо з силовиками, аби дії були в рамках закону, на території північних районів Рівненщини: Сарненського, Дубровицького, Зарічненського, Володимирецького, Рокитнівського, Березнівського та Костопільського. Майже всі представники «Поліської Січі» брали участь у визвольних змаганнях останніх часів, їх більшість була в м. Київ з 18 по 22 лютого 2014 року. Що стосується «Правого сектора», то його на Поліссі немає! Ми намагаємося стабілізувати ситуацію в краї, перейти виключно в правове русло, аби життя на Поліссі було звично мирним. До прикладу: випадок, який приписують нашим активістам, – підпал і викрадення документів у центральній районній поліклініці. Насправді наші люди допомогли локалізувати подію і сприяли правоохоронним органам у виконанні їх обов’язків. Що стосується документації, то вона нам не потрібна, адже й без неї знаємо чимало фактів злодіянь корумпованих лікарів із розповідей людей, і про все це згодом розповімо громаді й доведемо в суді. Тобто діємо виключно в правовому полі, і якщо в когось є певні підозри або скарги щодо членів «Січі», прошу повідомляти за телефонами гарячої лінії: (066)1193155, (068)0247778, (093)8331446.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Існують декілька версій про точну кількість «бульбівців»:
    • За твердженням самого Тараса Бульби-Боровця — 10 тис.[1]
    • За доповідною запискою командиру радянських партизанів В. Бегмі — 6 тис. [2]
    • За даними Служби Безпеки України — близько 3-х тисяч [3]
  2. Віталій Масловський: З ким і проти кого воювали українські націоналісти в роки Другої світової війни. Ст. 72
  3. Тарас Бульба: Армія без держави.
  4. а б Тарас бульба-боровець: Армія без Держави
  5. Інститут історії України, 22 травня

Джерела[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

Інтернет-ресурси[ред.ред. код]