Політична криза 1993 у Росії

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Політична криза в Росії 1992—1993 років — протистояння між двома політичними силами: з одного боку — Президент Росії Б. М. Єльцин, Рада Міністрів РРФСР на чолі з головою Віктором Черномирдіним, мер Москви Юрій Лужков і ряд регіональних керівників, частина депутатів Верховної Ради — прихильники Єльцина, з другого боку — керівництво і велика частина депутатів Верховної Ради та З'їзду народних депутатів на чолі з Р. І. Хасбулатовим, а також віце-президент Росії А. В. Руцькой і деякі інші представники законодавчої влади. Кульмінацією конституційної кризи стало збройне кровопролитне зіткнення 3-4 жовтня 1993 в центрі Москви і біля телецентру «Останкіно» та подальший штурм військами, вірними президенту Єльцину, Будинку Рад Росії, що, в сукупності, призвело до великої кількості жертв, в тому числі і серед представників цивільного населення.

Хронологія політичної кризи[ред.ред. код]

Початком політичної кризи можна вважати грудень 1992, коли на VII З'їзді народних депутатів прихований конфлікт гілок влади перейшов у відкриту фазу, а закінченням — грудень 1993 року, коли була прийнята і набула чинності нова Конституція РФ.

Відставка Уряду Гайдара, виступ Єльцина і призначення Черномирдіна[ред.ред. код]

  • 1 грудня 1992 року — у Москві відкрився сьомий З'їзд народних депутатів, протягом всієї його роботи депутати і керівництво Верховної Ради критикували Уряд Є. Т. Гайдара
  • 9 грудня 1992 року — З'їзд народних депутатів не затвердила представлену Б. М. Єльциним кандидатуру Є. Т. Гайдара на пост Голови Ради Міністрів
  • 10 грудня 1992 року — Президент Б. М. Єльцин виступив на з'їзді, піддав різкій критиці роботу з'їзду, запропонував до обговорення ідею всеросійського референдуму і спробував зірвати його засідання, повівши із засідання своїх прихильників з числа депутатів
  • 11 грудня 1992 року — з ініціативи Голови Конституційного Суду В. Д. Зорькіна пройшли переговори Президента Б. М. Єльцина та Голови Верховної Ради Р. І. Хасбулатова
  • 12 грудня 1992 року — З'їзд народних депутатів прийняв постанову про стабілізацію конституційного ладу, в якому намітив на 11 квітня 1993 референдум щодо основних положень Конституції
  • 14 грудня 1992 року — за підсумками багатоступеневого голосування Головою Ради Міністрів — Уряду призначено В. С. Черномирдін

Спроба імпічменту, квітневий референдум і Конституційна Нарада[ред.ред. код]

  • 12 березня 1993 року — З'їзд народних депутатів скасував постанову «про стабілізацію конституційного ладу»
  • 20 березня 1993 року — Президент Б. М. Єльцин виступив з телевізійним зверненням до народу, в якому оголосив про припинення дії Конституції і запровадження «особливого порядку управління» [1], однак, як з'ясувалося лише через кілька днів, реально підписаний був зовсім інший указ
  • 23 березня 1993 року — Конституційний Суд Російської Федерації, ще не маючи підписаного указу Президента, визнав його дії, пов'язані з телезверненням, неконституційними, і добачив наявність підстав для відмови від посади
  • 26 березня 1993 року — у Москві зібрався дев'ятий надзвичайний з'їзд народних депутатів
  • 28 березня 1993 року — З'їзд народних депутатів відхилив проект постанови про призначення дострокових виборів Президента і народних депутатів і провів голосування з питання про відмову Б. М. Єльцина від посади Президента (одночасно проводилося голосування з питання про звільнення з посади голови ВС Р. І . Хасбулатова). Спроба імпічменту провалилася, оскільки до цього моменту з'явився справжній текст указу, не містить грубих порушень Конституції. За імпічмент проголосувало 617 депутатів при необхідних 689 (тобто, 2 / 3 з 1033 зареєстрованих депутатів), проти — 268.
  • 29 березня 1993 року — після провалу спроби імпічменту Єльцину З'їзд народних депутатів призначив на 25 квітня всеросійський референдум
  • 21 квітня 1993 року — Конституційний Суд прийняв постанову з питання про порядок підрахунку голосів на референдумі
  • 25 квітня 1993 року — відбувся Всеросійський референдум, який запам'ятався багатьом людям за рекламним слоганом «так-так-ні-так». Він включав 4 питання:
  1. Чи довіряєте Ви Президенту Російської Федерації Б. М. Єльцину? (58,7% за)
  2. Чи схвалюєте Ви соціально-економічну політику, здійснювану Президентом Російської Федерації і Урядом Російської Федерації з 1992 року? (53,0% за)
  3. Чи вважаєте Ви за необхідне проведення дострокових виборів Президента Російської Федерації? (49,5% за)
  4. Чи вважаєте Ви за необхідне проведення дострокових виборів народних депутатів Російської Федерації? (67,2% за)

У референдумі взяли участь 64,05% виборців. 5 травня 1993 Центральна комісія всеросійського референдуму встановила його правомірність на підставі протоколів окружних комісій і відповідно до ст. 35 Закону «Про референдум РРФСР» всеросійський референдум 25 квітня 1993 р був визнаний таким, що відбувся. Офіційні його підсумки були такі: З першого і другого питань рішення прийняті, бо за них проголосувало більше половини громадян, які взяли участь у референдумі. Щодо третього і четвертого питань рішення не прийняті, тому що за них проголосувало менше половини громадян, які мають право брати участь у референдумі (згідно з чинним законодавством, для прийняття рішення з двох останніх питань, необхідно було набрати більшість голосів від загального числа виборців).

Слід зазначити, що результати референдуму були вельми суперечливими. Наприклад, в списки для голосування було внесено 107 310 174 учасника, а бюлетенів для голосування видано майже вдвічі менше — 69222858 [9]. Конкретні результати квітневого референдуму 1993 р також не зовсім зрозумілі: голоси, віддані Б. М. Єльциним, не додали виконавчої влади повноважень або ясності цілей у проведенні економічної програми. Однак, суперечливі результати референдуму були витлумачені Єльциним і його оточенням у свою користь. Втім, незважаючи на юридичну невизначеність третього і четвертого питань, перемога Єльцинської команди у боротьбі за розуми громадян прямо випливала з результатів голосування.

  • 30 квітня 1993 року — в «Известиях» опубліковано президентський проект нової Конституції Російської Федерації (істотно відрізнявся від реально прийнятої в грудні версії)
  • 1 травня 1993 року — в Москві відбулася демонстрація супротивників Президента, розігнана ОМОНом. Були жертви, в тому числі один ОМОНівець (Володимир Толокнєєв)
  • 20 травня 1993 року — Президент оголошує про скликання Конституційної Наради в Москві
  • 5 червня 1993 року — Конституційна Нарада розпочала роботу
  • 1 вересня 1993 року — Президент указом № 1328 тимчасово відсторонив від виконання обов'язків віце-президента О. В. Руцького, який останнім часом неодноразово виступав з жорсткою критикою Президента та Уряду, "в зв'язку з розслідуванням, а також у зв'язку з відсутністю доручень віце-президента ". Діяла Конституція і законодавство норми про можливість відсторонення віце-президента президентом не містили. Звинувачення у корупції пізніше не підтвердилися (підпис Руцького на компрометуючих його документах виявився підробленим).
  • 3 вересня — ВС прийняв рішення направити до Конституційного Суду клопотання з проханням перевірити відповідність Основному Закону положень указу президента від 1 вересня в частині, що стосується тимчасового відсторонення від виконання обов'язків віце-президента А. Руцького. На думку парламентаріїв, видавши цей указ, Борис Єльцин вторгся в сферу повноважень судових органів державної влади. До вирішення справи в Конституційному Суді дію указу припиняється.

Розгін Верховної Ради[ред.ред. код]

  • 21 вересня 1993 року — Президент підписав указ № 1400 «Про поетапну конституційну реформу в Російській Федерації», який наказував Верховній Раді Російської Федерації і З'їзду народних депутатів припинити свою діяльність, вводилася в дію тимчасова система органів влади, на 11-12 грудня призначено вибори до Державну Думу

"Стаття 1216 Конституції (Основного закону) Російської Федерації — Росії 1978 року (у редакції від 10 грудня 1992 р.) і ст. 6 закону «Про Президента РРФСР»: Повноваження Президента Російської Федерації (РРФСР) не можуть бути використані для зміни національно-державного устрою Російської Федерації (РРФСР), розпуску або призупинення діяльності будь-яких законно обраних органів державної влади, в іншому випадку вони припиняються негайно. "

  • 21-22 вересня 1993 року — Конституційний Суд Російської Федерації виносить висновок про неконституційність дій Президента, Верховна Рада приймає рішення про припинення повноважень Президента Єльцина і перехід їх, згідно з Конституцією, до віце-президента А. В. Руцькой, оголошує скликання X (Надзвичайного) З'їзду народних депутатів. До Білому дому стягуються прихильники Верховної Ради та З'їзду.
  • 23 вересня 1993 року — Президент Б. М. Єльцин оголошує про дострокові вибори Президента в червні 1994 року (пізніше це рішення було скасовано). Сталося напад прихильників Хасбулатова і Руцького на штаб об'єднаних збройних сил СНД, двоє загиблих. ЗМІ і прихильники президента звинувачують в події депутатів Верховної Ради. Відкривається X (Надзвичайний) З'їзд народних депутатів, який, за наявності необхідного кворуму, стверджує постанови ВС про припинення президентських повноважень Єльцина і перехід їх до віце-президента Руцькой, а дії Єльцина кваліфікує як спробу «державного перевороту».
  • 30 вересня 1993 року — Президент формує Центральну виборчу комісію з виборів до Державної Думи і призначає її головою М. Т. Рябова.
  • 3-4 жовтня 1993 року — після захоплення прихильниками Верховної Ради будівлі мерії Москви на Новому Арбаті, спроби збройного захоплення ними телецентру в Останкіно, Президент запроваджує надзвичайний стан у Москві, Білий Дім штурмують із застосуванням бронетехніки, що, в сукупності з неузгодженістю дій військ [10], призводить до численних (офіційно близько 150) жертвам, у тому числі серед випадкових осіб. Хасбулатов, Руцькой і ряд інших лідерів антиєльцинського сил затримали і помістили в СІЗО «Лефортово».

Поетапна конституційна реформа[ред.ред. код]

  • 5 жовтня 1993 — розпущений Мосрада та райради (кілька депутатів арештовані), знятий з посади генпрокурор В. Степанков, на його місце призначено в порушенні конституції А. Казаннік, зняті з посад глави адміністрацій, що висловлювалися проти указу № 1400: Віктор Берестовий (Білгородська область), Юрій Лодкін (Брянська область, знятий ще 25 вересня), Віталій Муха (Новосибірська область), Петро Сумін (Челябінська область), Олександр Сурат (Амурська область).
  • 7 жовтня 1993 року — Президент приймає указ «Про правове регулювання в період поетапної конституційної реформи», яким фактично бере на себе повноваження законодавця. Голова Конституційного суду В. Зорькін під загрозою кримінального переслідування за обвинуваченням «в правовому забезпеченні конституційного перевороту» йде у відставку (зберігши повноваження судді). Судді були змушені скласти з себе повноваження з розгляду нормативних актів представників влади та міжнародних договорів. (У нову Конституцію було включене положення про повну заміну суддів КС, однак, в останній момент, за деякими даними помилково, це положення з опублікованого проекту випало)
  • 9 жовтня — Президент припиняє повноваження Рад усіх рівнів.
  • 11 жовтня — Президент відмовляється від ідеї формування Ради Федерації і призначає вибори до Ради Федерації
  • 15 жовтня — Президент призначає всенародне голосування за Конституцією на 12 грудня
  • 22 жовтня — Президент приймає указ про основні засади організації державної влади в регіонах
  • 26 жовтня — Президент приймає указ про реформу місцевого самоврядування
  • 10 листопада — в Російських Вестях опублікований проект Конституції, що виноситься на всенародне голосування
  • 12 грудня — відбулося всенародне голосування щодо Конституції Росії, в ході якого за Конституцію проголосували 58 відсотків учасників референдуму, а також вибори до Ради Федерації і Державної Думи першого скликання
  • 24 грудня — Президент підписав низку указів, спрямованих на приведення законів Російської Федерації у відповідність з новою Конституцією
  • 25 грудня 1993 року — Нова Конституція Російської Федерації опублікована в «Российской газете» і вступила в силу на всій території Росії
  • 11 січня 1994 року — в Москві почали роботу Рада Федерації і Державна Дума, обрані 12 грудня 1993
  • 23 лютого 1994 року — Державна Дума прийняла постанову про амністію учасників жовтневих подій 1993 року (хоча суд так і не відбувся). Учасники подій погодилися на амністію, хоча і не визнали себе винними. Всі слідчі дії щодо подій вересня — жовтня були припинені.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Белкин А. Справа про Президентське звернення до народу 20 березня 1993 року // Правовведення. — 1994. — № 3. — С. 48-63. (рос.)