Помісна церква

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
П'ятидесятниця — момент заснування Церкви згідно з православним віровченням

Помісна Церква — релігійна громада християн в конкретній місцевості. Термін православної еклезіології (вчення про Церкву). Останнім часом вживається також і в інших значеннях.

У Православ'ї[ред.ред. код]

У православній еклезіології поняття використовується стосовно окремої (партикулярної) Церкви на певній обмеженій території (провінції, держави, краю) на противагу поняттю кафоличної (вселенської) Церкви. Під помісною Церквою зазвичай мається на увазі автокефальна, автономна або самоврядна (напіватономна) Церква.

Адміністративний поділ Вселенської Церкви здайснюється за територіальним (а не національним) принципом. За нормальних умов православні християни будь-якої національності, що проживають в одному місці, складають одну парафію і опікаються одним єпархіальним єпископом, оскільки, за словами апостола Павла, у Христі «немає ні Елліна, ні Іудея, ні обрізанні, ні необрізання, варвара, скіфа, раба, вільного» (Кол. 3:11). У своєму територіальному розмежуванні помісні Церкви зазвичай узгоджуються з політико-адміністративним поділом, з державними та адміністративними кордонами[1]. Втім, часто надається перевага традиційним історичним межам Церкви. Наприклад, Константинопольский Патріархат включає більшу частину Туреччини і невелику частину Греції (Афон, Патмос, ряд островів і невеликих територій); Антиохійський Патріархат включає цілий ряд незалежних держав: Ліван, Сирію, Ірак, Іран, Саудівську Аравію та інші держави Аравійського півострову; Олександрійський Патріархат включає цілий континент — Африку; Єрусалимський Патріархат включає Ізраїль, Палестину, Синайський півострів у Єгипті та Йорданію; Московський Патріархат включає майже всі незалежні країни колишнього СРСР, а також претендує на територію Японії і Китаю тощо. На надання статусу і визнання як Помісної Церкви претендує Українська Православна Церква Київського Патріархату.

Сучасні православні богослови (митр. Йоан (Зізіулас), архієп. Василій (Кривошеїн) та інші) свідчать, що помісна Церква є не просто частиною Кафоличної Вселенської Церкви, а і її повним виявом. Всезагальним незменшеним виявом у певному конкретному місці. Помісна церква є Кафоличною Церквою на певній території, тотожна Кафоличній Церкві, яка існує лише в її помісних виявах, але в той же час і не тотожна Кафоличній Церкві, відмінна від неї. Цей антиномічний парадокс споріднений з сутністю Святої Трійці, аналогічний їй. Життя Церкви є відображення Троїчного Божественного Життя, але слід враховувати ту важливу обставину, що Божественне Життя троїчне, а помісних Церков не три, а багато. Хоча Божественні Особи — Отець, Син і Святий Дух — не є частинами Пресвятої Трійці, але в кожному з Них все Божество повністю виявлено, так що кожна Божественна Особа є істинним Богом, втім не можна сказати, що кожна особа є Пресвята Трійця або тотожна Їй. Подібним чином повнота Кафоличної Церкви виявлена у кожній помісній Церкві, котрі не є «частинами» Вселенської, але не можуть водночас бути просто отожнені з нею[2].

« ...помісна Церква увиразнює Церку як таку, а відтак, є цілісною Церквою (...)

Фундаментальна і вирішальна проблема співвідношення між "помісною" і "вселенською" кафолічною Церквою повинна бути розв'язана без застосування будь-якого уявлення про єдність в колективності, а тільки в дусі єдності як тотожності. Схематично кажучи, в першому випадку різні помісні Церкви є частинами, які сполучаються одна з одною і таким чином утворюють ціле, тоді як в другому помісні Церкви є повними колами, які не можуть додаватися одне до одного, а тільки збігатися одне з одним і, зрештою, з самим Тілом Христовим і первісною апостольською Церквою.

(Йоан (Зізіулас), митр. Буття як спілкування. К.: Дух і літера, 2005. 276 с. - С.: 160.)

 »
« Цілісна спільнота, що складає Церкву, народжується не тоді, коли сполучаються разом всі помісні спільноти, але кожна спільнота, якою б малою вона не була, являє собою всю Церкву.

(J. Hamer. L'Eglise est une communion, 1962, стор. 38)

 »

Інші значення[ред.ред. код]

У церковній, навколоцерковній та світській літературі і публіцистиці також можна зустрічти вживання терміну у наступних значеннях:

  • Автокефальна Церква, що має повне самоврядування: юрисдикційну, ієрархічну, адміністративну, економічну та юридичну незалежність, залишаючись при цьому частиною єдиної Вселенської Православної Церкви (за виключенням самопроголошених і позбавлених євхаристійного спілкування «автокефалій»).
  • Автономна Церква, що має широке самоврядування: адміністративну, економічну, юридичну і частково ієрархічну незалежність, але при цьому залишається у формальній юрисдикції Церкви-Матері (що надала автономію), також предстоятель автономної Церкви після обрання благословляється Патріархом Церкви-Матері.
  • Церква з іншим рівнем самоврядності: напівавтономна, самокерована, «з правами автономії», деякі екзархати і архієпархії тощо. Ці Церкви мають рівень самоврядності близький або рівний до автономної Церкви, але з різних причин не можуть отримати канонічний статус автономії з внесенням у диптих. Вони почали виникати у 20 столітті внаслідок розбіжностей у поглядах на право надання автономії і автокефалії між Церквами грецької та слов'янської традицій. Константинопольський Патріархат (та більшість Церков грецької традиції) вважає, що лише він має право надавати автономію і автокефалію, при цьому автономна Церква може існувати лише у складі Константинопольського Патріархату. Московський, Сербський, Єрусалимський Патріархати (та ряд інших Церков) вважають, що автономія і автокефалія може бути надана лише Церквою-Матір'ю. Надані останніми у 20 столітті автономії і автокефалії (автокефальна Православна Церква в Америці, автономні Японська і Китайська Церкви Московського Патріархату, автономна, але фактично неіснуюча, Македонська Церква Сербського Патріархату, автономна Синайська Церква Єрусалимського Патріархату) не визнані Константинополем як автокефальні і автономні, а вважаються ним лише як самоврядні частини відповідних Церков. Після чого, задля уникнення конфліктів, права самоврядності надавались без формального статусу автономії чи автокефалії, який би все одно не визнав Константинополь. Самоврядними Церквами, зокрема, є:
  • Єпархія на чолі з єпископом. У цьому значенні з урахуванням вищезазначених еклезіологічних аспектів термін «Помісна Церква» вживається у Євангеліях та ранніх християнських пам'ятках.

У Протестанстві[ред.ред. код]

У деяких протестантів терміном «помісна церква» позначають групу віруючих, що відвідують помісне релігійне зібрання (дім молитви) та є членами церкви.

Див. також[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  • Йоан (Зізіулас), митрополит Пергамський. Буття як спілкування: Дослідження особистісності і Церкви. К.: Дух і літера, 2005. 276 с. ISBN 966-7888-65-7.
  • Иларион (Троицкий), священномученик. Христианства нет без Церкви. М.: Издательство Сретенского монастыря, 2007. 352 с. ISBN 978-5-7533-0162-8.

Посилання[ред.ред. код]

  1. Прот. В. Цыпин. Церковное право. Москва, 1994. - С.: 201.
  2. Архиеп. Василий (Кривошеин) // Вестник Русского Западно-Европейского Патриаршего Экзархата. 1972. № 80, стр. 254 — 255.

Сайти[ред.ред. код]


Хрест Це незавершена стаття про християнство.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.
Православний хрест Це незавершена стаття про православ'я.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.