Пономаренко Пантелеймон Кіндратович
.svg){kind=small}
Пантелеймон Кіндратович Пономаренко (9 серпня 1902, хутір Шелковський, Кубанська область — 18 січня 1984, Москва) — активіст комуністичного руху. Генерал-лейтенант сталінських військ (1943). Керівник окупаційних комуністичних урядів Білорусі та Казахстану. Дипломат СРСР.
Член ВКП(б) з 1925 року, член ЦК (1939–1961), член Президії ЦК КПРС (1952–1953, кандидат у 1953–1956). Депутат Верховної Ради СРСР (1940–1958), член Президії Верховної Ради СРСР (1941–1951 і 1954–1958).
Зміст |
Біографія[ред.]
Народився в Російській імперії в українській родині на хуторі Шелковському Білореченської волості Майкопського відділу Кубанської області (нині Бєлорєченський район Краснодарського краю).
1918 року пішов до загонів Червоної Армії. Учасник Громадянської війни в Росії. З 1919 року працював на нафтопромислах, потім на залізничному транспорті. З 1922 року активіст молодіжного комуністичного угруповання Комсомол.
Закінчив Московський інститут інженерів транспорту (1932).
У 1932—36 роках служив у РСЧА. З 1936 року — інженер Всесоюзного електротехнічного інституту. З 1937 року в апараті ЦК ВКП(б).
У 1938–1947 роках — Перший секретар ЦК Компартії Білоруської РСР.
З вересня 1939 року також член Військової ради Білоруського військового округу. Брав участь у керівництві інтервенцією військ СРСР, які згідно з Пактом Молотова-Ріббентропа окупували Західну Білорусь.
У роки Радянсько-Німецької війни був членом військових рад фронтів та армій, керував диверсійним рухом сталіністів.
З липня 1941 року — член Військової ради Західного фронту армій СРСР.
24 липня 1941 — 25 серпня 1941 року — член Військової ради Центрального фронту армій СРСР.
4 жовтня — 29 жовтня 1941 року — член Військової ради Брянського фронту сталінської армії.
З грудня 1941 року — член Військової ради 3-ї ударної армії Калинінського фронту.
30 травня 1942 — березень 1943 року — начальник Центрального штабу партизанського руху при Ставці Верховного Головнокомандування.
У березні — квітні 1943 року — член Військової ради Центрального фронту.
З травня 1943 до 13 січня 1944 року — начальник Центрального Штабу партизанського руху.
З 1944 року — голова Ради народних комісарів (з 1946 року Ради міністрів) Білоруської РСР.
З 1 липня 1948 року — Секретар ЦК ВКП(б). Одночасно з жовтня 1950 до грудня 1952 року — Міністр заготівель СРСР.
З 16 жовтня 1952 до 5 березня 1953 року — член Президії ЦК КПРС.
З 12 грудня 1952 до 15 березня 1953 року — заступник голови Ради міністрів СРСР.
У 1954–1955 роках — перший секретар ЦК КП Казахстану.
1954 року після звільнення історика Єрмухана Бекмаханова[1][2] виступив із різким засудженням його арешту.
8 травня 1955 — 3 жовтня 1957 року — надзвичайний та повноважний посол СРСР у комуністичній Польщі.
26 жовтня 1957 — 22 квітня 1959 року — надзвичайний і повноважний посол СРСР в Індії.
26 жовтня 1957 — 27 червня 1959 року — надзвичайний і повноважний посол СРСР у Королівстві Непал — за сумісництвом.
30 червня 1959 — 21 червня 1962 року — надзвичайний і повноважний посол СРСР у Королівстві Нідерланди.
Уряд Нідерландів оголосив його персоною нон-ґрата за те, що він особисто взяв участь у викраденні втікачки з СРСР на вулицях Амстердама і вступив у бійку з представниками поліції.
З 1963 до 1965 року — представник СРСР у МАГАТЕ.
З 1965 року — на викладацькій роботі в Академії суспільних наук при ЦК КПРС.
З 1978 року — персональний пенсіонер союзного значення.
Похований на Новодівочому цвинтарі в Москві.
Нагороди[ред.]
- 4 ордени Леніна,
- Орден Жовтневої Революції,
- Орден Суворова I ступеня,
- Орден Вітчизняної війни I ступеня,
- Орден «Знак Пошани».
Військове звання і дипломатичний ранг[ред.]
Примітки[ред.]
Джерела[ред.]
- Біографія
- Володимир Фомін. Нариси до трьох портретів
- Біографія на сайті peoples.ru
- Біографія в Довіднику з історії Комуністичної партії та Радянського Союзу 1898–1991
- В Білорусі побачили світ особисті щоденники П. К. Пономаренка
|
|||||
|
|||||||||||||||||||
