Пономаренко Пантелеймон Кіндратович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Пантелеймон Кіндратович Пономаренко
Панцеляймон Кандратавіч Панамарэнка
Прапор
Кандидат у члени президії ЦК КПРС
5 березня 1953 — 14 лютого 1956 року
Прапор
12-й Перший секретар ЦК Комуністичної партії Казахської РСР
6 лютого 1954 — 2 лютого 1955 року
Попередник: Жумабай Шаяхметов
Наступник: Леонід Брежнєв
Прапор
1-й Міністр культури СРСР
15 березня 1953 — 9 березня 1954 року
Прем'єр-міністр: Георгій Малєнков
Попередник: Микола Беспалов (голова Комітету у справах мистецтв при РМ)
Наступник: Георгій Александров
Прапор
Член Президії ЦК КПРС
16 жовтня 1952 — 5 березня 1953 року
Прапор
Секретар ЦК КПРС
1 липня 1948 — 5 березня 1953 року
Прапор
6-й Голова Ради народних комісарів (Ради міністрів) БРСР
3 липня 1944 — вересень 1948 року
Попередник: Іван Билінський
Наступник: Олексій Клещєв
Прапор
10-й Перший секретар ЦК КП Білоруської РСР
19 червня 1938 — 7 березня 1947 року
Попередник: Олексій Волков
Наступник: Микола Гусаров
Прапор
1-й Начальник Центрального штабу партизанського руху
травень 1942 — 13 січня 1944 року
 
Партія: КПРС (з 1925)
Освіта: 1). Краснодарський робітничий факультет
2). Московський інститут інженерів транспорту
Національність: Українець
Народження: 9 серпня 1902(1902-08-09)
хутір Шелковський, Бєлорєченська волость, Майкопський відділ, Кубанська область, Російська імперія (нині Краснодарський край, Росія)
Смерть: 18 січня 1984(1984-01-18) (81 рік)
Москва, РРФСР, СРСР
Похований: Новодівочий цвинтар (Москва)
 
Військова служба
Роки служби: 19391944
Приналежність: РСЧА
Звання: Генерал-лейтенант
Командував: ЦШПР
Битви: Громадянська війна в Росії
Друга світова війна
 
Нагороди:
Орден Леніна Орден Леніна Орден Леніна Орден Леніна
Орден Жовтневої Революції Орден «Знак Пошани»

Пантелеймон Кіндратович Пономаренко (9 серпня 1902, хутір Шелковський, Кубанська область — 18 січня 1984, Москва) — активіст комуністичного руху. Генерал-лейтенант сталінських військ (1943). Керівник окупаційних комуністичних урядів Білорусі та Казахстану. Дипломат СРСР.

Член ВКП(б) з 1925 року, член ЦК (1939–1961), член Президії ЦК КПРС (1952–1953, кандидат у 1953–1956). Депутат Верховної Ради СРСР (1940–1958), член Президії Верховної Ради СРСР (1941–1951 і 1954–1958).

Біографія[ред.ред. код]

Народився в Російській імперії в українській родині на хуторі Шелковському Білореченської волості Майкопського відділу Кубанської області (нині Бєлорєченський район Краснодарського краю).

1918 року пішов до загонів Червоної Армії. Учасник Громадянської війни в Росії. З 1919 року працював на нафтопромислах, потім на залізничному транспорті. З 1922 року активіст молодіжного комуністичного угруповання Комсомол.

Закінчив Московський інститут інженерів транспорту (1932).

У 1932—36 роках служив у РСЧА. З 1936 року — інженер Всесоюзного електротехнічного інституту. З 1937 року в апараті ЦК ВКП(б).

У 19381947 роках — Перший секретар ЦК Компартії Білоруської РСР.

З вересня 1939 року також член Військової ради Білоруського військового округу. Брав участь у керівництві інтервенцією військ СРСР, які згідно з Пактом Молотова-Ріббентропа окупували Західну Білорусь.

У роки Радянсько-Німецької війни був членом військових рад фронтів та армій, керував диверсійним рухом сталіністів.

З липня 1941 року — член Військової ради Західного фронту армій СРСР.

24 липня 1941 — 25 серпня 1941 року — член Військової ради Центрального фронту армій СРСР.

4 жовтня — 29 жовтня 1941 року — член Військової ради Брянського фронту сталінської армії.

З грудня 1941 року — член Військової ради 3-ї ударної армії Калинінського фронту.

30 травня 1942 — березень 1943 року — начальник Центрального штабу партизанського руху при Ставці Верховного Головнокомандування.

У березні — квітні 1943 року — член Військової ради Центрального фронту.

З травня 1943 до 13 січня 1944 року — начальник Центрального Штабу партизанського руху.

З 1944 року — голова Ради народних комісарів (з 1946 року Ради міністрів) Білоруської РСР.

З 1 липня 1948 року — Секретар ЦК ВКП(б). Одночасно з жовтня 1950 до грудня 1952 року — Міністр заготівель СРСР.

З 16 жовтня 1952 до 5 березня 1953 року — член Президії ЦК КПРС.

З 12 грудня 1952 до 15 березня 1953 року — заступник голови Ради міністрів СРСР.

У 19541955 роках — перший секретар ЦК КП Казахстану.

1954 року після звільнення історика Єрмухана Бекмаханова[1][2] виступив із різким засудженням його арешту.

8 травня 1955 — 3 жовтня 1957 року — надзвичайний та повноважний посол СРСР у комуністичній Польщі.

26 жовтня 1957 — 22 квітня 1959 року — надзвичайний і повноважний посол СРСР в Індії.

26 жовтня 1957 — 27 червня 1959 року — надзвичайний і повноважний посол СРСР у Королівстві Непал — за сумісництвом.

30 червня 1959 — 21 червня 1962 року — надзвичайний і повноважний посол СРСР у Королівстві Нідерланди.

Уряд Нідерландів оголосив його персоною нон-ґрата за те, що він особисто взяв участь у викраденні втікачки з СРСР на вулицях Амстердама і вступив у бійку з представниками поліції.

З 1963 до 1965 року — представник СРСР у МАГАТЕ.

З 1965 року — на викладацькій роботі в Академії суспільних наук при ЦК КПРС.

З 1978 року — персональний пенсіонер союзного значення.

Похований на Новодівочому цвинтарі в Москві.

Нагороди[ред.ред. код]

Військове звання і дипломатичний ранг[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]