Посвята в лицарі

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Посвята в лицарі або аколада (від фр. accolade — обійми) — так називається церемонія, яка раніше була у вжитку під час прийому до лицарського ордену. Після посвяти в лицарі гросмейстер ордену, або той, хто здійснював посвяту, урочисто обіймав нового члена лицарства, покладаючи йому свої руки на шию (лат. ad collum). Згодом це слово почало вживатись для позначення всього акту лицарської посвяти або прийняття у лицарський орден. Аколада була однією з форм військової ініціації.

Церемонія[ред.ред. код]

Посвята в лицарі знаменувала перехід до зрілості та самостійності й робила юнака членом військово-аристократичної корпорації лицарів. Церемонія складалась з кількох етапів.

Напередодні дамуазо мав скупатись у ванні, потім він надягав білу сорочку, червоне сюрко, коричневий шосс, золоті шпори, й один з найстаріших лицарів (або батько) підперезував його мечем. Французькою мовою «підперезати мечем» і означало зробити лицарем. Підперезати зброєю — головна частина церемонії. Потім той, хто приймає посвяту, завдавав юнакові удару долонею по потилиці (шиї, щоці) з коротким наказом: «Будь хоробрим». Такий удар називався «куле». Це був єдиний в житті лицаря удар (ляпас), який той міг отримати, не повертаючи. Ритуал посвяти завершувався демонстрацією спритності нового лицаря: скочивши на коня, він мав уразити списом встановлену мішень, так зване «опудало».

Спочатку церемонія посвяти мала мирський характер. Потім церква включила її в релігійні рамки, перетворила на релігійну церемонію. Так встановився звичай «нічного пильнування»: напередодні посвяти, ввечері, юнак мав вирушити до храму та провести там біля вівтаря всю ніч. Він мав пильнувати й молитись. На світанку нічне пильнування скінчувалось, і церква наповнювалась людьми.

Юнак мав вистояти месу, сповідатись, причаститись, потім покласти свою зброю на вівтар і опуститись на коліна перед священиком, який благословляв його меч і потім, з молитвою, вручав його. Благословляючи зброю, церква навіювала думку, що лицар має бути християнським воїном та захисником церкви. Потім відбувалась світська частина: підперезування мечем, «ляпас», «опудало», іноді священик не тільки освячував меч, але й підперезував, тобто здійснював основний елемент посвяти.

Найчастіше посвяту в лицарі підводили до релігійних свят або здійснювали напередодні крупної битви; їй передував тривалий період навчання: майбутній лицар в якості дамуазо проходив навчання у досвідченого лицаря або батька.

Церемонія посвяти в лицарі могла набувати різних форм, наприклад, удар плоскою стороною меча на плечі кандидата чи обійми на шиї. У першому випадку «обраний» під час обряду стає на коліна перед монархом на м’яку подушку. Меч лежить плоским боком леза на правому плечі, потім його переміщують над головою і кладуть на ліве плече. Після цього лицар встає з колін щоб отримати від короля чи королеви знаки відміни його нового статусу.

Джерела[ред.ред. код]

  • Енциклопедичний словник Брокгауза та Єфрона