Посмертні записки Піквікського клубу

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Посмертні записки Піквікського клубу
Pickwickclub serial.jpg
Титульна сторінка фельєтонного видання 1836 року.
Оригінал The Posthumous Papers of the Pickwick Club, Containing a Faithful Record of the Perambulations, Perils, Travels, Adventures and Sporting Transactions of the Corresponding Members
Жанр соціокритика, роман / гумор, сатира
Автор Чарлз Діккенс
Мова англійська
Виданий 1836 - 1836 (20 випусків)
ISBN-10: 0-8129-6727-5

Посмертні записки Піквікського клубу (англ. The Posthumous Papers of the Pickwick Club) — перший роман Чарлза Діккенса, що виходив у вигляді фейлетонів із квітня 1836 по листопад 1837. Роман приніс молодому письменнику славу завдяки яскравим, колоритним і водночас реалістичним образам, у яких англійці могли впізнати себе самих у дещо перебільшеному гротескному вигляді.

Діккенс взявся за роботу над серіалом, маючи у своєму доробку тільки «Нариси Боза», присвячені висвітленню лондонського життя. Вдова художника Роберта Сімура пізніше стверджувала, що ідея належала її покійному чоловікові, хоча Діккенс це твердо заперечив у передмові до видання 1867 року. Спочатку Сімур та Діккенс працювали разом, але після двох випусків художник вчинив самогубство і надалі Діккенс взяв усю роботу на себе. Перші випуски не мали успіху, але із запровадженням в 10 главі образу Сема Веллера, роман став першим справжнім видавничим феноменом в історії літератури, породивши піратські копії, театральні постановки, збірники жартів Сема Веллера та інші супутні товари.

Історія видання[ред.ред. код]

Діккенсу щойно виповнилося 25 років, коли лондонська видавнича фірма Chapman and Hall задумала видати серію ілюстрацій до спортивного життя кокні Роберта Сімура. За задумом серія повинна була розповідати про клуб, члени якого їздять на природу, полювання й риболовлю. З ними повинні відбуватися різні кумедні пригоди — рушниці вистрілять ненароком, гачок зловиться за капелюх чи штани, тощо[1]. Діккенса запросили придумати підписи під рисунками й зв'язати їх у розповідь за тогочасною модою. Молодий письменник заперечував, що він про спорт нічого не знає, але все ж взявся за роботу, згодився із ідеєю клубу і відповідно до початкового задуму написав, як містер Вінкль хибить, стріляючи по горобцях[1].

Надалі процедура змінилася, тепер уже Діккенс писав оповідання, а художник змушений був робти до них ілюстрації. На перше місце вийшла розповідь, і як наслідок було створено роман про лондонське життя. Попри всю простоту процесу, Діккенсу вдалося те, на чому горіли інші[1].

Ілюстрації до перших двох випусків робив Роберт Сімур. Роберт Вільям Басс проілюстрував третій випуск, але його малюнки Діккенсу н сподобалися, тож усі решту ілюстрації робив Габлот Найт Браун, відомий як «Фіз». Із ним Діккенс продовжував працювати все життя. Окреме видання побачило світ 1837 року[2].

Короткий опис[ред.ред. код]

Містер Піквік виголошує промову в клубі. Ілюстрація Сімура.

«Посмертні записки Піквікського клубу» публікувалися окремими випусками і складаються з розрізнених розповідей, об'єднаних спільними героями. Дія відбувається у 1827-1828 роках, хоча критики зауважили деякі анахронізми[3]. Головний герой роману містер Семюел Піквік, есквайр — добродушний і заможний літній пан, засновник та постійний президент Піквікського клубу. Клуб містера Піквіка — це кепкування над численними науковими товариствами, популярними того часу. На одному з його засідань президент пропонує глибше проникнути в таємниці життя, здійснюючи експедіції в навколишній світ, тобто в околиці Лондона. До експедиції містера Піквіка приєднуються троє його товаришів: спортсмен містер Натаніел Вінкл, поет містер Августус Снодграсс та великий знавець і покоритель жіночих сердець містер Трейсі Тапмен. Разом вони потрапляють у світ поштових карет та заїздів, описаних Діккенсом детально й правдиво[4]. Цей світ у час написання роману вже зникав —карети й кучери витіснялися залізницями.

Головна літературна цінність записок та їхня привабливість для читачів завдячує вмінню Діккенса створювати яскраві й незабутні персонажі. Кожен із Діккенсових пресонажів комічний, часто перебільшено колоритний, але водночас життєво правдивий. Уже в другому розділі піквікська екпедиція зустрічає містера Алфреда Джингла, мандрівного актора, крутія й брехуна з кумедною манерою переривчастої розповіді, якому відведена роль комічного негідника. Через крутійство містера Джингла піквікці раз за разом потрапляють у халепу. Містера Сема Веллера, жартівливого, веселого кокні, Діккенс виводить на сцену в 10 главі. Спочатку містер Веллер служив у заїзді Білий Олень (Вайт-Гарт-інн), але радо згодився на пропозицію містера Піквіка стати його слугою й супутником у мандрівках. Містер Веллер знаменитий своїми розповідями різноманітних комічних випадків із життя. Популярність його в читачів була такою, що існує навіть поняття веллеризму — різновиду анекдота, в якому комізм досягається не тільки фразою, а й обставинами в яких ця фраза була виголошена. Тандем містера Піквіка та Сема Веллера порівнювали з Дон Кіхотом та Санчо Пансою[5].

Містер Піквік та його супутники зустрічаються з різноманітними проявами життя: знайомляться з роботою журналістів, із механізмом виборів тощо. Містеру Піквіку довелося також побувати в суді й опинитися у борговій в'язниці, оскільки він вперто відмовлявся виконати рішення суду, за яким повинен був сплатити компенсацію своїй домогосподині місіс Барделл за відмову від обіцянки одруження. Особливо містера Піквіка обурювали адвокати місіс Барделл пани Додсон і Фогг. Тут розповідь переходить у гостру сатиру й торкається тем, які Діккенс висвітлював у своїх наступних творах.

Виноски[ред.ред. код]

  1. а б в Шаблон:Cite Americana
  2. Dickens, Charles. «The posthumous papers of the Pickwick Club». Open Library. Архів оригіналу за 2013-08-14. 
  3. Mark Wormald (2003) "Introduction" to The Pickwick Papers by Charles Dickens. London, Penguin.
  4. Mark Wormald (2003) "Introduction" to The Pickwick Papers by Charles Dickens. London, Penguin
  5. Mark Wormald (2003) "Introduction" to The Pickwick Papers by Charles Dickens