Почаїв
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
| Почаїв | |||
|---|---|---|---|
|
|||
| Основні дані | |||
| Країна |  Україна |
||
| Регіон |  Тернопільська область |
||
| Район/міськрада | Кременецький район | ||
| Код КОАТУУ | 6123410500 | ||
| Засноване | перша писемна згадка — бл. 1450 р. | ||
| Магдебурзьке право | 1778 р. | ||
| Населення | 8 027 | ||
| Площа | 24 км² | ||
| Поштові індекси | 47025 | ||
| Телефонний код | +380-3546 | ||
| Координати | 50°0′5″ пн. ш. 25°30′32″ сх. д. | ||
| Відстань | |||
| Найближча залізнична станція | Кременець | ||
| До станції | 25 км | ||
| Міська влада | |||
| Адреса | 47025, Тернопільська обл., Кременецький р-н, м.Почаїв, вул. Возз’єднання,16 | ||
| Міський голова | Іванюк Олег Петрович | ||
Поча́їв — місто в Кременецькому районі Тернопільської області. Відоме через Почаївську Лавру. Розташоване 25 км на схід від районного центру Кременця
Зміст |
[ред.] Історія
[ред.] Перші згадки
Найдавнішу згадку про поселення під назвою Почаїв містить привілей великого князя литовського Казимира Ягайловича, датований 14 січня 1442 р. Цим актом воно було надане кременецькому війтові. 15 січня 1451 р. маєток отримав слуга Васько Стрілець. Пізніше Почаїв потрапив до рук панів Бережецьких, але на початку XVI ст. вони відступили його заможному шляхтичу Василеві Богдановичу Гостському, що походив із містечка Гоща.
Після смерті Василевого сина Ярофія, який наприкінці життя деякий час був луцьким земським суддею, залишені ним володіння успадкувала його вдова Ганна, дочка шляхтича Тихна Козинського. Складовою отриманих нею маєтків була старовинна Успенська церква, яка залишилася, імовірно, від якогось монастиря, що загубився десь у мороці століть, і одиноко стояла на високій горі на околиці Почаєва.
[ред.] Монастир
14 листопада 1597 р. в присутності свідків Ганна Гостська підписала в Почаєві лист про заснування при цьому храмі чоловічого монастиря, в якому, зокрема, писала, що, маючи у своєму маєтку при селі Почаїв кам'яну церкву Успіня Божої Матері й дбаючи про те, «иж бы уставичная хвала Божия была», вона надумала тут «монастырь збудовати», де мало бути вісім ченців і два дяки православної віри, і надала «для выживеня их» 10 волок (бл. 200 га) поля й шість сімей підданих. Кожного, хто наважиться порушити волю засновниці й завдати її дітищу якоїсь кривди, пані суддина позивала «на страшный справедливый и нелицимирный суд пред маестат Божи ку декретови его святому». 1649 р. поряд із Успенською церквою Федір і Єва Домашевські збудували ще один храм, який освятили в ім'я пресвятої Трійці.
Уже в першій половині XVII ст. монастир був помітним осередком релігійного й культурного життя Волині. 1618 р. відомий письменник і видавець Кирило Транквіліон-Ставровецький опублікував тут свою працю «Зерцало богословіи». Літературною діяльністю займався також багатолітній ігумен монастиря, а нині один із найбільше шанованих на Волині святих Іов Желізо. Ченці навчали молодь грамоти. Як згадував потім один із шляхтичів, у дитинстві він ходив сюди до грека-бакаляра по науку.
1675 р. Почаївський монастир витримав облогу турецько-татарського війська. Ця подія лягла в основу відомого переказу про порятунок обителі Божою Матір'ю, що з'явилася над нею з небесним воїнством і завернула стріли нападників на них самих.
[ред.] Василіани
1712 р. всупереч волі засновниці монастир визнав унію з Римом і ввійшов у чин св. Василія Великого. Уніатський період історії обителі позначений інтенсивним будівництвом, у результаті якого на місці старих храмів з'явився новий, велетенський за розмірами монастирський комплекс. Василіани активно займалися також видавничою діяльністю та освітою.
[ред.] Лавра
Коли 1795 р. в результаті останнього поділу Речі Посполитої Почаїв потрапив до Російської імперії, деякий час монастир залишався за василіанами, і тільки 1831 р. царський уряд відібрав у них цю обитель і повернув православній церкві, а через два роки надав їй статус лаври. Найбільші випробування випали на долю монастиря в другій половині ХХ ст.
На початку 1960-х рр., після відвідин Микити Хрущова, лавра опинилася перед загрозою закриття. Влада відібрала поля, пасіку, сад і значну частину споруд (у тому числі навіть у межах лаврських мурів), розігнали майже всіх монахів.
Після розпаду СРСР ченцям повернули переважну більшість відібраних у них споруд і частину землі, світська влада перестала, нарешті, втручатися у внутрішнє життя обителі.
[ред.] Див. також
| У Вікіпедії є портал |
|
Міста і смт Тернопільської області |
||
|---|---|---|
| Міста: | Бережани · Борщів · Бучач · Заліщики · Збараж · Зборів · Копичинці · Кременець · Ланівці · Монастириська · Підгайці · Почаїв · Скалат · Теребовля · Тернопіль · Хоростків · Чортків · Шумськ | |
| Смт: | Велика Березовиця · Великі Бірки · Вишнівець · Гримайлів · Гусятин · Дружба · Заводське · Залізці · Золотий Потік · Козлів · Козова · Коропець · Мельниця-Подільська · Микулинці · Підволочиськ · Скала-Подільська · Товсте | |
 Населені пункти Кременецького району |
||
|---|---|---|
| Міста: | Кременець • Почаїв | |
| Села: | Андруга • Бакоти • Башуки • Білокриниця • Богданівка • Бонівка • Борщівка • Будки • Валигори • Велика Горянка • Великі Бережці • Весела • Веселівка • Волиця • Гаї • Горинка • Града • Двірець • Діброва • Дунаїв • Духів • Жолоби • Затишшя • Зеблози • Іванківці • Івання • Іква • Катеринівка • Кімнатка • Колосова • Комарин • Комарівка • Крижі • Крутнів • Куликів • Кушлин • Лідихів • Лішня • Лопушне • Лосятин • Мала Горянка • Малі Бережці • Мисики • Млинівці • Новий Кокорів • Новий Олексинець • Очеретне • Підлісне • Підлісці • Плоске • Попівці • Радянське • Раславка • Рибча • Ридомиль • Розтоки • Рудка • Савчиці • Сапанів • Старий Кокорів • Старий Олексинець • Старий Почаїв • Старий Тараж • Устечко • Хотівка • Хотовиця • Чугалі • Шпиколоси | |
