Почаївська лавра

Почаївська лавра

Статус:	лавра
Країна:	Україна
Місце розташування:	м.Почаїв (Тернопільська область)
Географічні координати:	Координати: 50°00′17″ пн. ш. 25°30′25″ сх. д. / 50.00472° пн. ш. 25.50694° сх. д. / 50.00472; 25.50694
Конфесія:	УПЦ (МП)
Тип монастиря:	чоловічий
Архітектурний стиль:	бароко
Автор проекту:	Готфрід Гофман
Архітектор:	Готфрід Гофман
Будівник:	Микола Василь Потоцький
Матеріал:	тесовий камінь
Перша згадка:	1527
Початок будівництва:	1771
Завершення будівництва:	1791
Реліквії:	Почаївська ікона Божої Матері
Настоятель:	Митрополит Володимир (Мороз)
Стан:	діючий
Веб-сторінка	http://www.pochaev.org.ua/

Свя́то-Успе́нська Поча́ївська ла́вра — православний чоловічий монастир у Почаєві, Тернопільська область, Української православної церкви (Московського патріархату) зі статусом лаври. Найбільша православна святиня Волині й друга, після Києво-Печерської лаври, в Україні.

Зміст

1 Історія
2 Святині монастиря
3 Споруди
4 Святі монастиря
5 Монастирські художники
6 Почаївська лавра на картинах Т. Г. Шевченка
7 Примітки
8 Література
9 Почаївська лавра у фотознімках
10 Посилання

Історія [ред.]

Докладніше: Історія Почаївської лаври

Православний період, Іов (Йов) Почаївський [ред.]

За легендою, монастир заснували ченці Києво-Печерського монастиря, які втекли від нападу татар в 1240 році. Вперше згадується в документах в 1527 році.

Коли в 1596 році польська влада проголосила унію, монастир рішуче виступає проти окатоличення православних, стійко витримуючи натиск чужих віровчень і стає могутнім духовним центром Православ'я. У 1597 р. шляхтянка А. Гойська подарувала монастиреві чудотворну ікону Матері Божої, що її привіз на Волинь у 1559 році грецький митрополит Неофіт. Розквіт монастиря пов'язаний з діяльністю ігумена Йова Заліза (1550–1651 р.), який преобразив обитель — ввів тут общинножиття монахів, оточив обитель огородою, створив типографію для захисту Православ'я. 1649 коштом Федора та Єви Домашевських зведено кам'яний храм в монастирі. Одна з святинь — Почаївська ікона Божої Матері. В 1675 р. завдяки молитві до цієї ікони турецькі завойовники відступили від монастиря (цій події присвячена дума «Ой, зійшла зоря вечоровая»).

Греко-католицький період [ред.]

1713 — монастир стає греко-католицьким, Чину Святого Василія Великого (ЧСВВ, василіянським). Стан споруд монастиря вимагав реконструкції. Після чисельних нарад для перебудови монастиря був прийнятий план Яна Ґотфріда Гофмана. 3 липня 1771 урочисто закладений перший камінь. 1791 закінчили побудову монастиря і 8 вересня образ був урочисто внесений в нову святиню. 8 вересня 1773 о.Сильвестром Рудницьким (після визнання чудотворною Папою Римським Климентом XIV) була коронована ікона Богоматері в дерев'яній каплиці, зведеній кам'янецьким комендантом Яном де Вітте.

Меценат і фундатор Микола Василь Потоцький

Почаївська лавра у 1800 р.

Почаївська лавра. 2005 р.

Інтер'єр

Перебудову церкви та монастиря оо. Василіанів в Почаєві оплатив 1771 Микола Василь Потоцький (як фундатор був похований, згідно тодішнього звичаю, в крипті під церквою, зліва від головного входу в собор^[1]). Крім того він дав монастиреві 200 000 злотих. Мав він в монастирі свій будинок і після смерті заповів поселення Срібна і все власне майно монастиреві.

З 1713 до 1832 року Почаївський монастир був греко-католицьким, належав до Василіянського Чину. Саме у той час монастир був найбільше розбудований, зокрема тоді був збудований головний храм Лаври — Святоуспенський. В загальних рисах проект собору підготував Я.Ґ.Гофман — архітектор другої половини XVIII століття, родом із Сілезії, представник епохи бароко - його вважають автором. Всю подальшу роботу з будівництва храму здійснювали львівські зодчі та скульптори — брати Петро (помер близько 1780 року) та Матвій (близько 1720 — близько 1800 роки) Полейовські. Брав участь і український архітектор Франциск Ксаверій Кульчицький, котрий, крім того, збудував протягом 1771–1783 років у лаврі трапезну і сформував під Успенським собором терасу з парапетом [1]. Загальна композиція комплексу — терасна, будівлі розміщені на схилах з поступовим підвищенням до головного акценту — Успенського собору. Головний фасад за католицькою традицією прикрашають дві вежі під кутом 45° до головної осі, що підкреслює всефасадність собору — характерну рису українських церков. Первісний вівтар схожий на католицькі, з колонами та статуями на них (зберігся малюнок вівтаря Успенського собору, автор — Т. Г. Шевченко, 1846 р., див. далі). Загалом композиція з однією центральною банею на восьмерику і двома бічними вежами схожа на катедральну церкву в Холмі та співзвучна кращим зразкам козацького бароко — соборам Троїцького монастиря в Чернігові та Мгарського монастиря біля Лубен на Полтавщині [2]. З 1730 року діяла Почаївська друкарня, з якої вийшло 187 книжок, серед яких «Богогласник» (1790-91) — найбільша збірка духовних кантів.

Синодальний період [ред.]

25 жовтня 1831 року монастир був повернений у відання православного духовенства і тут розмістилася кафедра Волинської єпархії. У 1833 році обитель отримала статус лаври з присвоєнням четвертого місця в числі існуючих в Російській імперії. При цьому в синодальний період священноархімандритами Почаївської Лаври були Волинські (1840–1860-х роках — Варшавські) архієреї. На початку 1840-х років Лавра була також місцеперебуванням Острожського вікарія.

Також в цей період в Соборному храмі Успіння Божої Матері були зроблені два бокових вівтаря: один в 1842 році в ім'я святого Миколая Чудотворця та інший в 1859 році в честь святого Олександра Невського. В соборному храмі над царськими воротами в зірковому кіоті помістили чудотворну Почаївську ікону Божої Матері. В печерному храмі Святої Трійці в срібній раці, влаштованій в 1842 році графинею Анною Олексіївною Орловою-Чесменською, спочивали мощі преподобного Іова Почаївського. Крім того при Лаврі була іконописна майстерня, школа для навчання різним ремеслам, три готелі та лікарня для прочан.

В цей час монастир стає оплотом русифікації регіону, а після указу Ніколая II 1905 — осередком діяльності чорної сотні.

Часи першої світової війни та національно-визвольних змагань (1914–1920 роки) [ред.]

Під час Першої світової війни 1914–1918 років з Лаври вивозилося все, що представляло хоч якусь цінність: від дзвонів до архіву, бібліотеки та свічного заводу. Чудотворний Почаївський образ Божої Матері та мощі преподобного Іова в срібній раці були доставлені в Житомир, де пробули до 1918 року. Більша частина братії була евакуйована до Святогірської пустині Харківської єпархії. В Почаївській обителі побажали залишитися 18 чоловік. Але австрійці, що зайняли монастир в серпні 1915 року, відправили їх в Угорщину в табір полонених, а саму обитель обібрали наскільки було можливо. В травні 1916 року, внаслідок Брусиловського наступу в Галичині, в Почаїв входять російські війська. В Лаврі відновлюється православне богослужіння, повертаються ікони, починає налагоджуватися господарське життя обителі.

Під час національно-визвольних змагань навколо Лаври не затихали бої. Насельники сховали більшість із святинь Лаври, а самі трудилися, маючи лише мізерні запаси. На початку 1919 року Лавра була знову захоплена більшовиками, які розграбували те останнє майно, яке там ще залишалося - кровопролиття не було.

В Польській республіці [ред.]

8 вересня 1920 р. захід Волині, зокрема Почаїв та околиці, були окуповані поляками і офіційно увійшли до Польської республіки. До 1939 року монастир належав Польщі, входив до складу Польської православної церкви. Існуванню Лаври, як православній обителі, загрожувала тоді «ревіндикація» — передача храмів Римо-Католицькій Церкві, проти виступила вся Православна спільнота, святині відстояли. З 1925 року в монастирі діяла монашеська школа, ряд господарських закладів, що свідчило про деякий духовний та господарський підйом.

Воєнні роки та радянський період [ред.]

1939 р. - після приєднання західних регіонів України до СРСР лавра увійшла в молитовне спілкування з Російською церквою. В Лаврі звершувалися єпископскі хіротонії, в тому числі і лаврських насельників Веніаміна (Новицького) і Димитрія (Магана), для різних міст України. Влада забрала в лаври типографію, іконописну майстерню, іночеську лікарню, а також монастирський млин, архієрейський дім, свічний завод разом з полями, лісами, садами та господарським інвентарем. Та все ж таки монастир жив.

Під час гітлерівської окупації в ході Другої світової війни Лавра належала до канонічної Української автономної православної церкви, що зберегла спілкування з Московською Патріархією. Тут мав своє місцеперебування постриженик Лаври владика Веніамін (Новицький), проводилися пастирські курси.

В радянський період, позбавлена багатьох угідь і можливостей, Лавра продовжувала бути опорою Православ'я, тут подвизалися такі святі як преподобні Кукша Одеський і Амфілохій Почаївський^[2]. 1960 рр. - Лавра витримала нову хвилю антирелігійних гонінь, не була закрита. Зокрема, було ув'язнено архімандрита Аліпія. В наступні десятиліття радянського режиму влада знову неодноразово намагалися закрити монастир. В цей період священноархімандритами Лаври були Львівські архієреї.

Новітній час [ред.]

Пам'ятна монета НБУ присвячена лаврі (реверс)

З розпадом СРСР тиск атеїстичної влади послабився, Лавра змогла розширити свою діяльність — відкрився лаврський Свято-Духівський скит, в місті Крем'янець Лаврі була повернена будівля музею, з 1991 року відновилися лаврські освітні заклади — як пастирські курси, так і духовне училище - з 1994 року вже як духовна семінарія. Також відомо, що при розколі в Українській православній церкві в 1992 році лаврська монашеська братія воліла залишитися у складі Російської православної церкви, йдучи навіть на конфлікт з о.Яковом (Панчуком) - тодішнім намісником, що дотримувався протилежної думки.

З 1990 року намісники Лаври зазвичай знаходяться в єпископському сані, з титулом Почаївський, вікаріїв Тернопільської, а з 2000 року — Київської єпархії. З 1996 року Лавра є ставропігіальним монастирем Української православної церкви (Московського патріархату).

Почаївська лавра — одне з величних в Україні місць прощі на 5 серпня — Почаївської Божої матері, Успіння Пресвятої Богородиці (28 серпня) і преподобного Йова (10 вересня).

До її святинь належать: слід стопи Матері Божої з джерелом цілющої води, її чудотворна ікона, мощі преподобних Іова та Амфілохія, який лікував повстанців.

Святині монастиря [ред.]

Почаївська ікона Божої Матері

В Успенському Соборі за невеликою латунною огорожею біля першої колони знаходиться слід правої Стопи Пресвятої Богородиці . Над Стопою, подібно древньому вівтарю, ковчег з шовковим платом. На платі — зображення Стопи Богородиці, а за ним на стіні відлите з бронзи, прикрашене золотом і сріблом барельєфне зображення явища Богоматері. Під ковчегом — на камені знаходиться слід самої Стопи, з якого б'є джерело.

В Успенському Храмі, над Царськими вратами, в зіркоподібному, сяючому різнокольоровими каменями кіоті — чудотворна Почаївська Ікона Богородиці — друга Лаврська святиня. Її подарував у 1559 році грецький митрополит Неофіт місцевій поміщиці Ганні Гойській.

Ікона ця писана у візантійському стилі на невеликій липовій дошці . Богородиця прихилила свій лик до Сина, якого тримає на правій руці, а в лівій — плат, їм Вона прикриває ноги Богонемовля. Десниця Ісуса піднята для благословення всіх, для кого Він — «шлях, істина і життя». На голові у Богоматері і Спасителя прикрашені корони. З обох сторін і внизу на іконі є невеликі зображення святих : праворуч — пророка Іллі та мученика Міни, ліворуч — первомученика Стефана та преподобного Авраамія, внизу — великомучениці Катерини, праворуч від неї — святої Параскеви і ліворуч — святої Ірини.

Дізнавшись чудодійну силу Почаївської Ікони Божої Матері після зцілення свого сліпонародженого брата Пилипа, Ганна Гойська в 1597 році передала цю святиню Почаївському монастирю.

Споруди [ред.]

Свято-Успенський собор (1771—82 pp., арх. Я. Г. Гофман)
Троїцький собор (1906—12 pp., арх. А. Щусєв)
келії (1771—80 pp.)
Архієрейський дім (1825 p.)
дзвіниця (1861—69 pp.) висотою 65 м
надбрамний корпус (1835 p.)

Святі монастиря [ред.]

Почаївська ікона Божої Матері
Преподобний Мефодій Почаївський — перший настоятель і засновник (1220 р.)
Преподобний Йов Почаївський
Преподобний Амфілохій Почаївський

Монастирські художники [ред.]

Гусаківський Юрій, також Геннадій (1725–1770) — чернець, живописець з Волині.