Почаївська лавра

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Почаївська лавра
PochaevInside.jpg
Статус: лавра
Країна: Україна Україна
Місце розташування: м.Почаїв (Тернопільська область)
Географічні координати: Координати: 50°00′17″ пн. ш. 25°30′25″ сх. д. / 50.00472° пн. ш. 25.50694° сх. д. / 50.00472; 25.50694
Конфесія: УПЦ (МП)
Тип монастиря: чоловічий
Архітектурний стиль: бароко
Автор проекту: Готфрід Гофман
Архітектор: Готфрід Гофман
Будівник: Микола Василь Потоцький
Матеріал: тесовий камінь
Перша згадка: 1527
Початок будівництва: 1771
Завершення будівництва: 1791
Реліквії: Почаївська ікона Божої Матері
Настоятель: Митрополит Володимир (Мороз)
Стан: діючий
Веб-сторінка http://www.pochaev.org.ua/

Свя́то-Успе́нська Поча́ївська ла́вра — православний чоловічий монастир у Почаєві, Тернопільська область, Української православної церкви (Московського патріархату) зі статусом лаври. Найбільша православна святиня Волині, друга, після Києво-Печерської лаври, України.

Історія[ред.ред. код]

Православний період, Іов (Йов) Почаївський[ред.ред. код]

За легендою, монастир заснували ченці Києво-Печерського монастиря, які втекли від нападу татарів 1240 року. Вперше згадується в документах 1527 року.

Коли 1596 року польська влада проголосила унію, монастир рішуче виступає проти окатоличення православних, стійко витримуючи натиск чужих віровчень, стає могутнім духовним центром Православ'я. У 1597 р. шляхтянка Анна Гойська подарувала монастиреві чудотворну ікону Матері Божої, яку привіз на Волинь 1559 року грецький митрополит Неофіт. Розквіт монастиря пов'язаний з діяльністю ігумена Йова Заліза (15501651 р.), який преобразив обитель — ввів общинножиття монахів, оточив обитель огородою, створив типографію для захисту Православ'я. 1649 року коштом Федора та Єви Домашевських зведено кам'яний храм в монастирі. Одна з святинь — Почаївська ікона Божої Матері; 1675 р. завдяки молитві до цієї ікони турецько-татарські завойовники відступили від монастиря (події присвячена дума «Ой, зійшла зоря вечоровая»).

Греко-католицький період[ред.ред. код]

1713 р. монастир став греко-католицьким, Чину Святого Василія Великого (ЧСВВ, василіянським). Стан споруд монастиря вимагав реконструкції. Після чисельних нарад для перебудови монастиря був прийнятий проект Яна Ґотфріда Гофмана. 3 липня 1771 р. урочисто закладений перший (наріжний) камінь. 1791 р. закінчили побудову монастиря, 8 вересня образ був урочисто внесений в нову святиню. 8 вересня 1773 о. Сильвестром Рудницьким (після визнання чудотворною Папою Римським Климентом XIV) була коронована ікона Богоматері в дерев'яній каплиці, зведеній за проектом архітектора, кам'янецького коменданта Яна де Вітте.

Меценат і фундатор Микола Василь Потоцький
Почаївський монастир
Почаївський монастир у 1800 р.
Почаївська лавра. 2005 р.
Ukraina (95).jpg
Інтер'єр почаївської лаври

Перебудову церкви та монастиря оо. Василіянів в Почаєві оплатив 1771 р. Микола Василь Потоцький (як фундатор був похований, згідно з тодішнім звичаєм, у крипті під церквою, зліва від головного входу в собор[1]). Також дав монастиреві 200 000 злотих; мав в монастирі свій будинок, після смерти заповів поселення Срібна і все власне майно монастиреві.

З 1713 до 1832 року Почаївський монастир був греко-католицьким, належав до Василіянського Чину; тоді був найбільше розбудований, зокрема, головний храм Лаври — Святоуспенський. В загальних рисах проект собору підготував Ян Ґотфрид Гофман — архітектор другої половини XVIII століття, родом із Сілезії, представник епохи бароко — його вважають автором. Подальшу роботу з будівництва храму здійснювали львівські зодчі, скульптори — брати Петро (помер близько 1780 року) та Матвій (близько 1720 — близько 1800 роки) Полейовські, брав участь український архітектор Франциск Ксаверій Кульчицький, під керівництвом котрого збудували протягом 17711783 років трапезну, сформували під Успенським собором терасу з парапетом [1]. Загальна композиція комплексу — терасна, будівлі розміщені на схилах з поступовим підвищенням до головного акценту — Успенського собору. Головний фасад за католицькою традицією прикрашають дві вежі під кутом 45° до головної осі, що підкреслює всефасадність собору — характерну рису українських церков. Первісний вівтар схожий на католицькі, з колонами та статуями на них (зберігся малюнок вівтаря Успенського собору, автор — Тарас Шевченко, 1846 р., див. далі). Загалом композиція з однією центральною банею на восьмерику і двома бічними вежами схожа на катедральну церкву в Холмі та співзвучна кращим зразкам козацького бароко — соборам Троїцького монастиря в Чернігові та Мгарського монастиря біля Лубен на Полтавщині [2]. З 1730 року діяла Почаївська друкарня, з якої вийшло 187 книжок, серед яких «Богогласник» (1790-91) — найбільша збірка духовних кантів.

У 1807–1810 роках Долинський Лука оформляв інтер'єр Успенської церкви Почаївського монастиря: ікони для іконостасу, великих та бічних вівтарів, розписи «Чудес Христових» на пілястрах, настінний живопис, пов'язаний з історією монастиря (замінений за вказівкою царя Алєксандра ІІ 1861 року).[2]

Під час Польського листопадового повстання 1830–1831 років частина ченців прихильно поставилися до польських патріотів: допомогли провіантом, кіньми, фуражем, грішми; 9 монахів-василіян, 45 монастирських підданих приєдналися до польського війська.[3]

Синодальний період[ред.ред. код]

25 жовтня 1831 року монастир був повернений у відання православного духовенства (на цей раз Російській Патріархії, розмістилася кафедра Волинської єпархії РПЦ). У 1833 році обитель отримала статус лаври з присвоєнням четвертого місця в числі існуючих в Російській імперії. В синодальний період священноархимандритами Почаївської Лаври були Волинські (18401860-х роках — Варшавські) архиєреї. На початку 1840-х років Лавра була місцеперебуванням Острозького вікарія.

В Соборному храмі Успіння Божої Матері були зроблені два бокових вівтаря: один 1842 року в ім'я святого Миколая Чудотворця, інший 1859 року в честь святого Алєксандра Невського. В соборному храмі над царськими воротами в зірковому кіоті помістили чудотворну Почаївську ікону Божої Матері. В печерному храмі Святої Трійці в срібній раці, влаштованій в 1842 році графинею Анною Алєксєєвною Орловою-Чєсменською, спочивали мощі преподобного Іова Почаївського. При Лаврі була іконописна майстерня, школа для навчання різних ремесел, три готелі, лікарня для прочан.

Монастир став оплотом русифікації регіону, після указу Ніколая II 1905 — осередком діяльності чорної сотні.

Часи першої світової війни та національно-визвольних змагань (1914–1920 роки)[ред.ред. код]

Під час Першої світової війни 19141918 років з Лаври вивозилося все, що представляло хоч якусь цінність: від дзвонів до архіву, бібліотеки, свічного заводу. Чудотворний Почаївський образ Божої Матері, мощі преподобного Іова в срібній раці були доставлені в Житомир (пробули до 1918 року). Більша частина братії була евакуйована до Святогірської пустині Харківської єпархії. В Почаївській обителі побажали залишитися 18 чоловік; представники австро-угорського війська, що зайняли монастир в серпні 1915 року, відправили їх в Угорщину в табір полонених, обитель обібрали наскільки було можливо. В травні 1916 року, внаслідок Брусиловського наступу в Галичині, в Почаїв входять російські війська. В Лаврі відновлюється православне богослужіння, повертаються ікони, починає налагоджуватися господарське життя обителі.

Під час національно-визвольних змагань навколо Лаври не затихали бої. Насельники сховали більшість із святинь Лаври, самі трудилися, маючи лише мізерні запаси. На початку 1919 року Лавра була захоплена більшовиками: розграбували те останнє майно, що залишалося, кровопролиття не було.

В Польській республіці[ред.ред. код]

8 вересня 1920 р. захід Волині, зокрема Почаїв та околиці, були окуповані поляками, офіційно увійшли до Польської республіки. До 1939 року монастир належав Польщі, входив до складу Польської православної церкви. Існуванню Лаври, як православній обителі, загрожувала «ревіндикація» — передача храмів Римо-Католицькій Церкві; проти виступила вся православна спільнота, святині відстояли. З 1925 року в монастирі діяла монашеська школа, ряд господарських закладів, що свідчило про деякий духовний та господарський підйом.

Воєнні роки та радянський період[ред.ред. код]

1939 р. після приєднання західних регіонів України до СРСР лавра увійшла в молитовне спілкування з Російською церквою. В Лаврі звершувалися єпископські хіротонії, в тому числі лаврських насельників Веніаміна (Новицького), Димитрія (Магана), для різних міст України. Влада забрала в лаври типографію, іконописну майстерню, іночеську лікарню, монастирський млин, архиєрейський дім, свічний завод разом з полями, лісами, садами та господарським інвентарем. Та монастир жив.

Під час гітлерівської окупації в ході Другої світової війни Лавра належала до канонічної Української автономної православної церкви, що зберегла спілкування з Московською Патріархією. Тут мав своє місцеперебування постриженик Лаври владика Веніамін (Новицький), проводилися пастирські курси.

В радянський період, позбавлена багатьох угідь і можливостей, Лавра продовжувала бути опорою Православ'я, тут подвизалися святі — преподобні Амфілохій Почаївський, Кукша Одеський[4]. 1960 рр. Лавра витримала нову хвилю антирелігійних гонінь, не була закрита. Зокрема, було ув'язнено архимандрита Аліпія. В наступні десятиліття радянського режиму влада знову неодноразово намагалися закрити монастир. В цей період священноархимандритами Лаври були Львівські архиєреї.

Новітній час[ред.ред. код]

З розпадом СРСР тиск атеїстичної влади послабився, Лавра змогла розширити свою діяльність — відкрився лаврський Свято-Духівський скит, в місті Крем'янець Лаврі була повернена будівля музею, з 1991 року відновилися лаврські освітні заклади — пастирські курси, духовне училище — з 1994 року як духовна семінарія. При розколі в Українській православній церкві 1992 року лаврська монашеська братія воліла залишитися у складі Російської православної церкви, йдучи на конфлікт з о. Яковом (Панчуком) — тодішнім намісником, що дотримувався протилежної думки.

З 1990 року намісники Лаври зазвичай знаходяться в єпископському сані, з титулом Почаївський, вікаріїв Тернопільської, з 2000 року — Київської єпархії. З 1996 року Лавра є ставропігіальним монастирем Української православної церкви (Московського патріархату).

Почаївська лавра — одне з величних в Україні місць прощі на 5 серпня — Почаївської Божої матері, Успіння Пресвятої Богородиці (28 серпня) і преподобного Йова (10 вересня).

До святинь належать: слід стопи Матері Божої з джерелом цілющої води, її чудотворна ікона, мощі преподобних Іова та Амфілохія, який лікував повстанців УПА Амфілохій Почаївський — святий УПЦ МП, який допомагав підпіллю УПА.

Святині монастиря[ред.ред. код]

В Успенському Соборі за невеликою латунною огорожею біля першої колони знаходиться слід правої Стопи Пресвятої Богородиці. Над Стопою, подібно древньому вівтарю, ковчег з шовковим платом. На платі — зображення Стопи Богородиці, за ним на стіні відлите з бронзи, прикрашене золотом, сріблом барельєфне зображення явлення Богоматері. Під ковчегом — на камені знаходиться слід Стопи, з якого б'є джерело.

В Успенському Храмі, над Царськими вратами, в зіркоподібному, сяючому різнокольоровими каменями кіоті — чудотворна Почаївська Ікона Богородиці — друга Лаврська святиня, подарував 1559 року грецький митрополит Неофіт місцевій поміщиці Ганні Гойській.

Ікона писана візантійським стилем на невеликій липовій дошці. Богородиця прихилила свій лик до Сина, якого тримає на правій руці, в лівій — плат, їм Вона прикриває ноги Богонемовляти. Десниця Ісуса піднята для благословення всіх, для кого Він — «шлях, істина і життя». На голові у Богоматері і Спасителя прикрашені корони. З обох сторін і внизу на іконі є невеликі зображення святих: праворуч — пророка Іллі, мученика Мини, ліворуч — первомученика Стефана, преподобного Авраамія, внизу — великомучениці Катерини, праворуч від неї — святої Параскеви, ліворуч — святої Ірини.

Дізнавшись чудодійну силу Почаївської Ікони Божої Матері після зцілення свого сліпонародженого брата Пилипа, Ганна Гойська 1597 року передала святиню Почаївському монастирю.

Споруди[ред.ред. код]

Почаївська лавра. Загальний вигляд.
  • Свято-Успенський собор (1771—82 pp., арх. Я. Г. Гофман)
  • Троїцький собор (1906—12 pp., арх. А. Щусєв)
  • келії (1771—80 pp.)
  • Архиєрейський дім (1825 p.)
  • дзвіниця (1861—69 pp.) висотою 65 м
  • надбрамний корпус (1835 p.)

Святі монастиря[ред.ред. код]

Монастирські художники[ред.ред. код]

Почаївська лавра на картинах Т. Г. Шевченка[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. T.H.Skrzypecki. Potok Złoty na tle historii polskich kresów poludniowo-wschodnich.- Opole: Solpress, 2010.- 256 s. ISBN 978-83-927244-4-5 пол. s.83
  2. Мельничук Б., Чернихівський Г. Долинський Лука // Тернопільський енциклопедичний словник / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль: видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004–2010. — Т. 1–4. — ISBN 966-528-197-6. — Т. 1: А-Й. — 2004. — 696 c. с. 518.
  3. Тиждень.ua Посполите придушення
  4. І. Дуда. Аліпій // Тернопільський енциклопедичний словник / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль: видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004–2010. — Т. 1–4. — ISBN 966-528-197-6. — Т. 1: А-Й. — 2004. — 696 c.

Література[ред.ред. код]

  • Чернихівський Г. Почаївська Свято-Успенська Лавра [Текст] / Г. І. Чернихівський, В. О. Балюх. — Т.: Збруч, 2006. — 49 с.
  • (рос.) Свято-Успенская Почаевская Лавра [Текст]: [фотоочерк]. — Т.: [б. и.], 2007. — 16 с.
  • Огієнко І. (Митрополит Іларіон) Свята Почаївська лавра [Текст] / упоряд. Огієнко І.; авт. передмови М. С. Тимошик. — К.: Наша культура і наука, 2004. — 440 с.
  • Гудима А. Почаївський монастир в історичній долі українства [Текст] / А. Гудима. — Т.: Підручники і посібники, 2003. — 40 с.
  • Почаївська Лавра [Образотворчий матеріал]: буклет / В. В. Фенцур. — К.: Час, 1990. — Текст укр., польськ., угорськ.
  • Barącz S. Pamiątki buczackie.- Drukarnia «Gazety Narodowej»: Lwów, 1882.- 168 s. пол.

Почаївська лавра у фотознімках[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]


Православний хрест Це незавершена стаття про православ'я.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.