Прабатьківщина слов'ян

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Розселення слов'ян у VI столітті

Прабатьківщина слов'ян (за мовними даними) — територія, яку займали давні слов'яни (праслов'яни), носії праслов'янської мови, в часи до їх розселення по історично засвідчених місцях проживання.

Теорія[ред.ред. код]

Балто-Слов'янські діалекти 600 рік н. е.
Історичний розподіл слов'янських мов.
   Заштрихований у рожевий колір є Празько-Пеньківсько-Колочинський комплекс культур 6-го — 7 ст. н.е, що відповідає поширенню слов'янсько-мовних племен в цей час.
   Менша (червона) — територія, на якій знаходяться найдавніші слов'янські гідроніми, або назви річок і озер (after Mallory & Adams (1997:524ff).

Питання це є складним і загальноприйнятого розв'язання не має. Воно вирішується головним чином на основі лінгвістичних даних, оскільки окремі ареали пам'яток матеріальної культури і палеоантропологічних залишків здебільшого не збігаються з межами територіального поширення відповідних мов. Разом з тим самі по собі лінгвістичні дані не можуть забезпечити формулювання остаточних висновків про територію слов'янської прабатьківщини, необхідно враховувати також відомості археології, історії, антропології, етнографії та інших наук. З лінгвістичних даних найважливіше значення для висвітлення питання про прабатьківшину слов'ян має топоніміка (зокрема гідроніміка), давні лексичні запозичення в праслов'янській мові з інших мов і в інші мови з праслов'янської та результати реконструкції структурних елементів праслов'янської мови в їх відношенні до елементів інших індоєвропейських мов, а коли йдеться про одиниці лексичного складу, — також у їх ролі позначень природних реалій, здавна специфічних для певних територій.

Нестор про походження слов'ян пише так:

« "По раздрушеніи же столпа и по раздѣлении языкъ, прияша сынове Симовы въсточныя страны, а Хамовы же сынове полуденныя страны; Афетови же сынове западъ прияша и полунощьныя страны. Оть сихъ же 70 и дву языку бысть языкъ Словенескъ отъ племени же Афетова, нарицаемѣи Норци, иже суть Словенѣ."[1]  »

Існує теорія О. М. Трубачова про прабатьківщину слов'ян на Середньому Дунаї, в Західному Норіку[2].

«

Про Словян вперше згадують чужі письменники у І та II столітті по Різдві Христа, але звуть їх Венетами. Тільки через 500 літ вперше бачимо наймення „Словен", „Славен", і то звуть так не всіх Словян, тільки західніх. Саме наймення Словян пішло найскоріш од слово - то-б то се такі люде, що говорять зрозуміло по людськи, а не „Німці", що говорити не вміють.[3]

 »

Розселення[ред.ред. код]

Розселення слов'ян у 1-му тисячолітті

З часом прабатьківщина слов'ян не залишалася незмінною, вона переміщувалася й розширювалася, її найдавніша територія знаходилася там, де ранні праслов'яни (не пізніше середини І тисячоліття до н. е.) виділялися з-поміж сусідніх з ними предків інших індоєвропейських народів — прабалтів, прагерманців та інших. Це могло мати місце в південно-східній частині Центральної Європи, можливо, в середньому Подунав'ї або в північному Прикарпатті. На наступному етапі відбулося, очевидно, значне переміщення прабатьківщини слов'ян у північному напрямі приблизно до верхів'я Прип'яті. Звідси почалося поширення праслов'ян на схід до Дніпра (можливо, спочатку по території північніше Прип'яті з наступним переміщенням на південь по правобережжю Дніпра і на захід до Вісли та Одера). В VI ст. звідси почалося масове розселення слов'ян через Наддністрянщину і Карпати на Балкани.

Аль-Фазарі у 772–773 рр. згадує володіння слов'ян, площа котрих складала 3.500 на 700 фарсангів.[4]

У XI ст. слов'яни займали вже значну територію в Східній і Центральній Європі від Адріатичного й Егейського морів до Балтійського моря і Ладозького озера та від правобережжя Ельби (Лаби) до лівобережжя Дніпра. Дивись також Слов'янські мови.


Історія Це незавершена стаття з історії.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. http://litopys.org.ua/ipatlet/ipat01.htm
  2. Трубачев О. Н. Этногенез и культура древнейших славян: Лингвистические исследования / 2-е изд., дополн.. — М.: Наука, 2003. — С.389.
  3. М. Аркас - Історія України-Русі.1908 (том 1)
  4. А. Я. Гаркави. Сказание мусульманских писателей о славянах и русских

Джерела[ред.ред. код]

  • Коломиец В. Т. Значение данных сравн.-истор. фонетики для исследования славян. этногенеза. В кн.: IX Міжнар. з'їзд славістів. Слов'ян, мовознавство: Доповіді. К., 1983;
  • Гамкрелидзе Т. В., Иванов Вяч. Вс. Индоевроп. язык и индоевропейцы, кн. 1-2. Тбилиси, 1984;
  • IX Междунар. съезд славистов. Мат-лы дискуссии: Языкознание. К., 1986;
  • Бирнбаум X. Праславян. язык. М., 1987;
  • Півторак Г. П. Формування і діал. диференціація давньорус. мови. К., 1988;
  • Трубачев О. Н. Этногенез и культура древнейших славян. М. 1991.

Посилання[ред.ред. код]