Правило дев'ятки

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Пра́вило дев'я́тки — правописне правило української мови. У чинному правописі вимагає писати в запозичених загальних назвах після 9 приголосних, д, т, з, с, ц, ж, ш, ч, р, перед наступною літерою, що позначає приголосний звук (крім «й») літеру «и» на місці «і»: сигнал, динамо, режим, дизель, зиґзаґ, принтер тощо — а не сігнал, дінамо, режім, дізель, зіґзаґ, прінтер, як у першоджерелі.

Якщо після і в іншомовному слові йде літера, що позначає голосний звук, то правило дев'ятки не діє. Наприклад: діадема, діоптрія, тіофен, станція, адажіо, Чіо-чіо-сан. Після приголосних у кінці невідмінюваних слів також пишеться літера «і»: колі́брі, парі́, фрі, таксі́ (але таксист).

Чинний Український правопис (Київ, 2007, § 90) до правила про правопис літери і в іншомовних словах подає такий виняток до «правила дев'ятки»:

З и, а не з і пишуться також слова церковного вжитку: диякон, єпископ, єпитимія, єпитрахиль, камилавка, митра, митрополит, християнство тощо.

Проте сучасний Орфографічний словник української мови (Київ, 1999) подає як нормативні архієпископ, архієрей, архімандрит, клір, клірик та ін. з літерою і відповідно до правила «дев'ятки».

У низці слів іншомовного походження, що давно засвоєні українською мовою, після, б, п, в, м, ф, г, к, х, л, н пишеться відповідно до вимоги и: бурмистер (але бургомістр), вимпел, єхидна, імбир, кипарис, лиман, миля, мирт, нирка, спирт, химера та ін., а також у словах, запозичених зі східних мов, переважно тюркських: башкир, гиря, калмик, кинджал, киргиз, кисет, кишлак (§ 90, примітка 1 до п. а.5 чинного правопису)

На власні назви «правило дев'ятки» не поширюється — після д, т, з, с, р пишуть іізель, Тіто, Зімбабве, Міссісіпі, Грімм).

Вживання літери И у географічних назвах[ред.ред. код]

Правопис географічних назв відбувається за дещо відмінними від «правила дев'ятки» нормами.

Літера и вживається:

  • У географічних назвах з кінцевими -ида, -ика: Антарктида, Атлантида, Флорида; Адріатика, Америка, Антарктика, Арктика, Атлантика, Африка, Балтика, Корсика, Мексика.
  • У географічних назвах після приголосних дж, ж, ч, ш, щ, і ц перед приголосним: Алжир, Вашингтон, Вірджинія, Гемпшир, Жиронда, Йоркшир, Лейпциг, Циндао, Чикаго, Чилі, але перед голосним і в кінці слова пишеться і: Віші, Шіофок.
  • У географічних назвах із звукосполученням -ри- перед приголосним: Великобританія, Крит, Мавританія, Мадрид, Париж, Рига, Рим та ін., але Австрія, Ріо-де-Жанейро.
  • У низці інших географічних назв після приголосних д, т та в деяких випадках згідно з традиційною вимовою: Аддис-Абеба, Аргентина, Братислава, Бразилія, Ватикан, Единбург, Єгипет, Єрусалим, Китай, Кордильєри, Пакистан, Палестина, Сардинія, Сиракузи, Сирія, Сицилія, Скандинавія, Тибет[1]

Вживання літери И у прізвищах[ред.ред. код]

Чинний Український правопис у § 104 п.6в рекомендує передавати російську літеру «и» українською «и» після дж, ж, ч, ш, щ і ц перед приголосним: Гаршин, Гущин, Дорожин, Лучин, Цецилін, Чичиков, Шишкін, Щиглов; це стосується й прізвищ інших народів: Абашидзе, Вашингтон, Джигарханян, Жильєрон, Тажибаєв; Цицерон, Чиковані тощо; також Чингісхан, але перед голосним пишеться і: Жіоно, Тиціан.

Історія[ред.ред. код]

Вперше «правило дев'ятки» до правопису слів іншомовного походження запропонував Степан Смаль-Стоцький у 1912 році.

На його думку, після букв на позначення приголосних т, д, с, з, ц, р потрібно писати и (партия, поезия); після букв на позначення приголосних п, б, в, м, ф, ч, к, х та у сполученні з о — писати і (патріот). Однак воно дещо відрізняється від подібного правила в сучасній орфографії, бо вимагало написання й не тільки перед приголосним, але й перед й (партийний)[Джерело?].

Але вже у Правопису 1919 р. воно набуло сучасного вигляду. Також це правило закріпилось у Правописі-1929 і вціліло після його ревізії у 1933 році.

У виданні «Українського правопису» 1993, що істотно не відрізняється від попередніх і є чинним сьогодні, правило передавання іншомовного і через и після обумовлених «дев'яткою» приголосних поширено на низку власних назв (Аргентина, Сирія, Чилі). Також зазнав зміни правопис деяких загальних назв, які належали до винятків: бравісимо, фортисимо, піанісимо (до 1993 року було бравіссімо, фортіссімо, піаніссімо).[2]

У проекті правопису 1999 року пропонувалося поширити «правило дев'ятки» на правопис решти іншомовних власних назв: Аристотель, Едип, Сизиф; Занзибар, Сиракузи[3], Міссисипі, Си́дней[4]. Проте проект не був схвалений. Згідно з чинним українським правописом треба писати: Арістотель (УП, § 90, п. 5, а, 3), Едіп, Сізіф; Занзібар, Міссісіпі, Сідней, але Сиракузи (УП, § 90, п. 5, в, 5).

Мнемонічні фрази[ред.ред. код]

Є мнемонічні фрази, які можуть знадобитись для простішого запам'ятовування літер правила «дев'ятки»:

  • «Реве та стогне Дніпр широкий, човни з циганами жене»
  • «Чия це жінка заспівала „Реве та стогне Дніпр широкий“?»
  • «Де ти з'їси цю чашу жиру?».
  • «Зося і Шура - це чужі діти ».

Виноски[ред.ред. код]

  1. Електронний підручник з сучасної української мови
  2. В. В. Бондаренко, В. В. Дубічинський, І. О. Оржицький, В. М. Кухаренко, В. В. Турчик. Ділова українська мова. Харків
  3. Приклади цитуються за: Анкета для опитування фахівців. Пропозиція 12 // Історія українського правопису XVI–XX ст. Хрестоматія. — К., 2004. — С. 565.
  4. Приклади з проекту (§ 101. I, Y та ин.)

Джерела[ред.ред. код]


Мовознавство Це незавершена стаття з мовознавства.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.