Право справедливості

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Пра́во справедли́вості (англ. Equity Law) — назва правових принципів, що діють в рамках англійського загального права, доповнюючи суворі правила там, де вимога їх формального виконання могла б бути дуже жорсткою.

Поява і розвиток права справедливості[ред.ред. код]

Англійське право справедливості виникає і розвивається, починаючи з XIV століття. Поява спричинена розчаруванням у загальному праві. Так, люди починають звертатися до короля з численними петиціями про вирішення питання по справедливості. Як правило, англійські королі доручали розглядати такі петиції своїм лорд-канцлерам. Тому формально вони не були зв'язані вимогами світського загального права і могли приймати рішення «по справедливості, а не по праву».

Починаючи з 1616 року норми права справедливості стали набувати більшої юридичної сили, ніж норми загального права. Згідно з рішенням короля Якова І у справі графа Оксфордського, якщо право справедливості суперечить нормам загального права, пріоритет слід віддавати праву справедливості.

Лорд-канцлер втручався в розгляд справи «в ім'я справедливості». Він брався за справу лише тоді, коли міг застосувати санкції до відповідача, який порушив його розпорядження. По суті канцлер виробляв додаткові норми, що і отримали назву норм права справедливості .

Канцлер наказував, чи навпаки, забороняв особі поводити себе тим чи іншим чином і вимагав від неї в інтересах врятування його душі (канцлер первісно — духовна особа) поведінки, яка відповідає вимогам моралі і совісті.

У випадку порушення приписів канцлера відповідач потрапляє до тюрми або ж заарештовується його майно. Канцлер втручається лише тоді, коли він дійсно може застосувати ці санкції до відповідача. Як наслідок цього норми, які визначають компетенцію канцлерського суду, відрізняються від тих, на яких засновувалась компетенція судів загального права.

У такий спосіб Суд канцлера від імені англійського короля став вирішувати в порядку нової судової процедури ті спори, щодо яких норми загального права були відсутні або ж коли рішення, що пропонувались загальним правом, виглядали явно несправедливими.

Особливості співвідношення між загальним правом та правом справедливості[ред.ред. код]

Співвідношення загального права та права справедливості:

  • право справедливості та загальне право — це різновиди англійського прецедентного права, які продовжують залишатися різними мегагалузями англійського права;
  • право справедливості не входить у загальне право; прецеденти у праві справедливості створюються не на основі норм загального права, а ніби на додаток до них;
  • природно, що право справедливості не існує як самостійна правова система. Без загального права воно не могло б існувати. Тому в англійському праві вважається неприпустимим навіть аналізувати зміст норм права справедливості поза контекстом загального права, не кажучи вже про їхнє практичне застосування;
  • загальне право ґрунтується на звичаєвих правилах і вимогах, а в основі права справедливості лежать суб'єктивні уявлення про належне у праві та про справедливість;
  • вирішення питання, застосовувати в даному конкретному випадку норми права справедливості чи все ж дотримуватися вимог загального права, сьогодні винятково залежить від розсуду суду.

Особливості права справедливості[ред.ред. код]

1.Надання основної уваги моральним, а не правовим і суто нормативним аспектам. Це стає очевидним при зверненні до принципів права справедливості, які дозволяють коригувати загальне право.

2.Поява нових засобів судового реагування і захисту. До найважливіших засобів судового захисту, які невідомі загальному праву, але передбачені правом справедливості, належать судова заборона, виконання в натурі, ректифікація й анулювання. Серед інших заходів судового реагування в межах права справедливості, зокрема, можуть бути названі обов'язкове надання звіту, призначення отримувача, надання доступу до інформації, передача документів.

3.Забезпечення більшої свободи суддівського розсуду порівняно з загальним правом.

Правило прецеденту в праві справедливості[ред.ред. код]

Основною областю застосування правила прецеденту в англійському праві є загальне право в точному значенні цього терміну. Правило справедливості створює іншу проблему: правило прецеденту могло бути визнане повністю в даній області тільки після того, як право справедливості втратило свій первісний характер, перестало бути справедливістю в прямому сенсі слова і стало комплексом норм права, які доповнюють (або ж підкріплюють) систему загального права. У теперішній час існує вельми невелика різниця між способом застосування правила прецеденту в області загального права і права справедливості. Правило прецеденту в тому чи іншому варіанту діє однаково.

Суддя Міліш у справі Allan v. Jackson у 1875 році постановив, що всі норми права справедливості і дев'ять десятих норм загального права в дійсності були створені суддями.

Див. також[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  1. Порівняльне правознавство: підручник / С. П. Погребняк, Д. В. Лук'янов, І. О. Биля-Сабадаш та ін. ; за заг. ред. О. В. Петришина. — Х.: Право,20212. — 272 с.
  2. Давид Р., Жоффре-Спинози К. Основные правовые системы современности: Пер. с фр. В. А. Туманова. — М.: Междунар. Отношения,2003. — 400с.
  3. Руперт Кросс. Прецедент в английском праве: Пер. з анг. Т. В. Апаровой. — М.: Юрид. Лит., 1985. — 238 с.