Празька весна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Плакат «За вашу та нашу свободу»

«Пра́зька весна́» (чеськ. Pražské jaro, словац. Pražská jar) — період політичної лібералізації в Чехословаччині з 5 січня по 20 серпня 1968, що закінчився введенням в країну радянських військ і військ країн Організації Варшавського договору (окрім Румунії).

Історія[ред.ред. код]

Акт самоспалювання Ришарда Сівеця на «Стадіоні Десятиліття» на знак протесту проти окупаціі Чехословаччини

З приходом до керівництва Комуністичної партії Чехословаччини Олександра Дубчека Чехословаччина почала все більше демонструвати незалежність від СРСР.

Політичні реформи Дубчека і його соратників (О.Шик, І.Пелікан, З.Млинарж та ін.), які прагнули створити «соціалізм з людським обличчям», не були повним відходом від колишньої політичної лінії, як це було в Угорщині 1956 року, проте розглядалися радянськими керівниками як загроза гегемонії Радянського Союзу в країнах Східної і Центральної Європи і навіть його безпеці. Була істотно ослаблена цензура, повсюдно проходили вільні дискусії. Чехословаччина знаходилася в самому центрі оборонної лінії Варшавського блоку, і її можливий перехід на сторону противника був недопустимий під час холодної війни. У 1930-і роки саме окупація і розчленовування Чехословаччини гітлерівською Німеччиною (при тому, що Чехословаччина не чинила ніякого опору і відмовилася від радянської військової допомоги) істотно полегшили Гітлеру завдання завоювання Європи.

На відміну від інших країн Центральної і Східної Європи, перехід влади до комуністів в 1948 стався в результаті справжнього народного руху. Проте значна частка правлячої партії — особливо на вищому рівні — виступала проти якого б то не було ослаблення партійного контролю над суспільством, а тому звернулася до радянського керівництва за допомогою у відчуженні реформаторів від влади.

Політика обмеженого державного суверенітету в країнах соціалістичного блоку, що допускає зокрема застосування військової сили, якщо це було необхідно, отримала на Заході назву «Доктрини Брежнєва», за іменем радянського керівника, який вперше її проголосив публічно, хоча її проводили і раніше з часів Сталіна. Доктрина залишалася в силі до тих пір, поки в 1980-і роки при Михайлові Горбачовому її не змінив інший підхід, який жартома назвали «доктриною Синатри» (маючи на увазі пісню Френка Синатри «My Way» — «Як я хочу»).

Кінець весни[ред.ред. код]

Докладніше: Операція «Дунай»

23 березня 1968 на з'їзді комуністичних партій в Дрездені прозвучала критика реформ в Чехословаччині, 4 травня Брежнєв прийняв делегацію на чолі з Дубчеком в Москві, де гостро критикував положення в ЧССР, 15 липня керівники комуністичних партій надіслали відкритий лист ЦК КПЧ, 29 липня Дубчек знову зустрівся в Чорной над Тисою з Брежнєвим, 17 серпня Дубчек зустрівся в Комарно з Яношем Кадаром, який вказав Дубчеку на те, що ситуація стає критичною.

Період політичного лібералізму в Чехословаччині закінчився вже через декілька днів, з введенням в країну 200 000 солдатів і 5000 танків країн Варшавського договору в ніч з 20 на 21 серпня (звідси дві дати, що зустрічаються в різних джерелах). Напередодні введення військ Маршал Радянського Союзу Гречко проінформував міністра оборони ЧССР Мартіна Дзура про підготовлювану акцію і застеріг від опору з боку чехословацьких озброєних сил. З Польщі був введений радянсько-польський контингент військ по напрямах: Яблонец, Острава, Оломоуц і Жіліна. З НДР вводився радянсько-німецький контингент військ по напрямах: Прага, Хомутів, Пльзень, Карлові Вари. З Угорщини входило радянсько-угорсько-болгарське угрупування по напрямах: Братислава, Тренчин, Банська Бістріца і ін. Найбільш крупний контингент військ був виділений від СРСР. Чехословацька армія не чинила опору. Вторгнення сталося напередодні з'їзду Комуністичної партії Чехословаччини, на якому, як очікувалося, реформи повинні були отримати рішучу підтримку. З'їзд партії все-таки був проведений — він відбувся на одному з місцевих заводів — і його учасники насправді висловили підтримку початим реформам, але це вже не мало ніякого значення.

Протести проти окупації Чехословаччини і наслідки окупації[ред.ред. код]

Перша шпальта газети "СВОБОДА" про окупацію Чехословаччини

З боку західних країн послідувала тільки усна критика того, що сталося, — в умовах ядерного протистояння західні країни були нездатні що-небудь протиставити радянській військовій потужності в Центральній Європі.

У Радянському Союзі деякі представники інтелігенції протестували проти введення радянських військ до Чехословаччини. Зокрема, на Червоній Площі пройшла демонстрація 25 серпня 1968 року в підтримку незалежності Чехословаччини. Демонстранти розвернули плакати з гаслами «At’ zije svobodne а nezavisle Ceskoslovensko!» («Хай живе вільна і незалежна Чехословаччина!»), «Ганьба окупантам!», «Руки геть від ЧССР!», «За вашу і нашу свободу!», «Свободу Дубчеку!». Демонстрація була придавлена, гасла були кваліфіковані як наклепницькі, демонстранти були засуджені.

У самій Чехословаччині результатом стала велика хвиля еміграції (близько 300 000 осіб, в основному висококваліфіковані фахівці).

При вторгненні 72 громадяни Чехословаччини загинули, сотні поранені. У 1969 році в Празі студенти Ян Палах і Ян Заїц з інтервалом в місяць зробили самоспалення на знак протесту проти радянської окупації. У 1969 році О. Дубчека на посту Генерального секретаря ЦК КПЧ змінив Густава Гусак.

Придушення «празької весни» підсилило розчарування багатьох представників західних лівих теорією марксизму-ленінізму і сприяло зростанню ідей «єврокомунізму» серед керівництва і членів західних комуністичних партій — що згодом привів до розколу в багатьох з них.

Через десять років Празька весна дала ім'я аналогічному періоду китайської політичної лібералізації, відомому як «Пекінська весна».[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]