Практична транскрипція

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Практи́чна транскри́пція — один із типів транскрипції, який передбачає запис засобами національного алфавіту іншомовних власних назв, термінів та інших неперекладних слів.

Основні положення[ред.ред. код]

Практична транскрипція не виходить за межі знаків алфавіту мови, що запозичує. Для прикладу, практична транскринція чужомовних слів українською мовою використовуватиме тільки 33 літери української абетки без жодних додаткових знаків.

Фонеми, яких немає у мові, що запозичує, замінюють близькими до них за звучанням.

Практичну транскрипцію використовують у спеціальній літературі, при перекладах номенклатурних списків, прейскурантів, технічної документації, для географічних карт, туристичних путівників тощо.

Чинний український правопис на початку § 109 передбачає, що «географічні назви слов'янських та інших країн передаються в українській мові відповідно до вимог практичної транскрипції» [1].

Примітки[ред.ред. код]

  1. § 109. Географічні назви слов’янських та інших країн // Український правопис. — К.: Наук. думка, 2012. — с. 138.

Література[ред.ред. код]

  • Прадід Ю. Ф. Транскрипція // Українська мова: Енциклопедія. — К.: Українська енциклопедія, 2000. ISBN 966-7492-07-9 — С. 638.
  • Суперанская А. В. Теоретические основы практической транскрипции. — Москва, 1978.
  • Федоришин М. С. Українська транскрипція японської мови. — Львів: Видавництво державного університету «Львівська політехніка», 1994.
  • Бондаренко І. П. Практична транскрипція японських слів літерами українського алфавіту // Доповіді та повідомлення IV Міжнародного конгресу україністів. — К., 2002.
  • Бондаренко І. П. Транскрипція японської лексики літерами українського алфавіту // Записки з українського мовознавства (Збірник наукових праць Одеського державного університету). — Одеса, 1999. — Випуск 7.
  • Мазниченко В. М. Практична транскрипція як засіб передачі українських онімів французькою мовою // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Іноземна філологія. — Випуск 30. — К., 2000. — С. 47—50.