Праска

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Праска кінця XIX - початку XX століття

Праска — елемент побутової техніки для вирівнювання складок і заминів на одягу. Процес вирівнювання складок називають прасуванням.

Зазвичай, праскою прасують на прасувальній дошці.

Історія праски[ред.ред. код]

Музей прасок.

Праска була винайдена дуже давно. В IV столітті до нашої ери в Прадавній Греції були винайдені способи плісировки одягу з полотна за допомогою гарячого металевого прута, що нагадував качалку. Для розгладження одягу у давнину використовувалися злегка оброблені нагріті кругляки. В XVIII-XIX століттях праски являли собою металеві пристрої близької до сучасної форми. Праски нагрівалися на газі або печі.

В давній Україні і навіть до середини ХХ ст. прасування здійснювалося оригінальним способом. Білизна намотувалася на качалку, після чого кілька раз ретельно прокочувалося «рублем» — довгою дерев'яною плашкою з ребрами на нижній поверхні й рукояттю на кінці. Рубель з характерним стукотом перекочував качалку, його ребра при цьому розминали волокна тканини. Це пристосування називалося також «ребрак» або «пральник».

Найпоширенішими були нагрівальні праски — вони ставилися в піч або на вогонь і розігрівалися. Значно дорожчими були спиртові праски — в XIX столітті за них давали невелику отару овець. Ще одна старовинна конструкція прасок - з порожниною всередині праски, куди завантажувалося вугілля (інколи - деревне вугілля). Таку праску розігрівали вимахуючи нею вправо-вліво. При цьому повітря через отвори у прасці продувало вугілля і останнє розжарювалося. Полегшена праска з електронагрівом з'явилася в 1903 р. завдяки винахідникові Ерлу Річардсону.

Для виготовлення підошви електропрасок, що працюють на інфрачервоному випромінюванні застосовується скло.[1]

Типова сучасна електрична праска.

Нагрівання[ред.ред. код]

До появи електрики[ред.ред. код]

У минулому для нагрівання прасок їх ставили на піч або клали в них розпечене деревне вугілля. Існували також спиртові праски. За старих часів праски переважно виготовляли з чавуну.

З появою електрики[ред.ред. код]

З появою електрики і розвитком техніки, з'явилися електричні праски. Їхній принцип ґрунтується на виділенні теплової енергії при проходженні електричного струму через нагрівальний елемент. Як правило, конструкція праски передбачає розташування нагрівального елемента якнайближче до підошви й наявність ручки з термоізоляційного матеріалу щоб уникнути опіків. У сучасних електричних прасках є невеликий резервуар для води, вода використовується для утворення пари, що дозволяє досягти більшої ефективності прасування. Регулювати кількість пари допомагає клапан пари (голка),яка також зменшує утворення накипу в нагрівальному елементі праски.

Музеї[ред.ред. код]

В місті Переяславль-Залеському (Росія) існує музей прасок.

Велика колекція прасок (понад 150) зберігається в історико-культурному комплексі "Замок Радомисль" (Україна)[2].

Примітки[ред.ред. код]

  1. Звенігородський Д.Л. Екодизайн та його коефіцієнт корисної дії // Вісник Харківської державної академії дизайну і мистецтв Збірка наукових праць2009. — №6. ISSN:993-6400 (Print), 1993-6419 (Online)
  2. Богомолець. О. "Замок-музей Радомисль на Шляху Королів Via Regia". — Київ, 2013

Джерела[ред.ред. код]

Зовнішні посилання[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]