Праіндоєвропейська мова

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Можливе поширення праіндоєвропейської мови бл. 3500 року до н. е. за Курганною теорією
Індоєвропейська мова бл. 2500 року до н. е.
Індоєвропейські мови бл. 1500 року до н. е.
Індоєвропейські мови бл. 500 року до н. е.
Індоєвропейські мови у часи Римської імперії на Великого переселення народів (500 рік н. е.)

Праіндоєвропейська мова — гіпотетична прамова індоєвропейської сім'ї. Індоєвропейська прамова, якою, за припущеннями мовознавців та істориків, розмовляли на північному узбережжі Чорного моря (територія сучасної України) близько 3500 року до н. е. За ностратичною теорією праіндоєвропейські мови є нащадками ностратичної прамови.

Реконструкція індоєвропейської прамови шляхом порівняння й аналізу спільних рис та систематичних відмінностей індоєвропейских мов є одним з найбільших досягнень мовознавства з початку XIX століття.

На час гіпотетичного існування праіндоєвропейської мови людина вже дуже тривалий час послуговувалася мовою в сучаному розумінні слова, тож тут префікс пра- жодним чином не означає, що йдеться про спрощену чи примітивну мову. Реконструкція праіндоєвропейської мови також не означає пошуку так званої світової прамови.

Зміст

Географічна локалізація[ред.ред. код]

За загальноприйнятою[1][2] сьогодні Курганною гіпотезою носіями праіндоєвропейської мови були представники курганної культури, що проживали в Понтійських степах, частина з яких розташована на території сучасної України.[3] Російський мовознавець-славіст та фахівець з етимології Олег Трубачов у виданні «Indoarica в Северном Причерноморье» опублікував словник мовних реліктів Indoarica та присвятив цілу низку статей темі індоєвропейської прамови та індоєвропейського/індоарійського населення у Північному Причорномор'ї[4].

Водночас існують декілька інших гіпотез локалізації мовців праіндоєвропейської мови - Анатолійська гіпотеза та Вірменська гіпотеза, які також визнаються науковим світом.

Періодизація і хронологія[ред.ред. код]

Завдяки спільній лексиці мов-наступниць праіндоєвропейської мови, дослідники вважають, що розділення відбулося після 3400 року до н. е. Прикладом такої спільної лексики може бути лексема «колесо». Археологічні знахідки на території вживання індоєвропейських мов вказують на найраніше вживання колеса приблизно 3400 роком до н. е. Ступінь відмінності лексеми «колесо» у мов-наступниць не підтверджує попереднє датування розділення, що визначалося раніше приблизно 3000 роком до н. е. Ряд науковців пропонують свої періодизації, проте загальноприйнятої періодизації на сьогодні не існує.

Періодизація Вольфганга Мейда[ред.ред. код]

  1. Ранньоіндоєвропейський період (6000-4500 до н. е.), який закінчується відділенням анатолійської гілки;
  2. Середньоіндоєвропейський період (4500-3500 до н. е.);
  3. Пізньоіндоєвропейський період (3500-2500 до н. е.).

Модель Т. В. Гамкрелідзе та В. В. Іванова[ред.ред. код]

Т. В. Гамкрелідзе та В. В. Іванов вирізняють такі етапи членування індоєвропейської мовної області:

  1. Період єдності.
  2. Розділення праіндоєвропейської мови на два діалектних ареали: А (праанатолійський, пратохарський і праітало-кельто-ілірійський діалекти) і В (прагермано-балто-слов'янський і праарійсько-грецько-вірменський діалекти).
  3. Відділення праанатолійців.
  4. Розрив між ареалами А і В.
  5. Виділення пратохарської мови та поділ ареалу В на дві частини: на прагермано-балто-слов'янську та праарійсько-грецько-вірменську.
  6. Період існування прагрецького, правірмено-арійського, прабалто-слов'янської, прагерманської, праіталійської, пракельтської, пратохарської і праанатолійської мов. При цьому мали місце контакти між прагрецькою і правірмено-арійською мовами; правірмено-арійською і прабалто-слов'янською мовами; прагерманською, праіталійською і пракельтською мовами.
  7. Виділення правірменської мови.

Модель Мартіна Лічфілда Веста[ред.ред. код]

Мартін Вест виділяє три етапи:

  1. Період єдності.
  2. Відділення праанатолійців.
  3. Членування пізньої праіндоєвропейської мови ('Mature' Indo-European) на західний, північно-центральний і східний діалекти.

Спільність мов-наступниць[ред.ред. код]

Оскільки прямих свідчень праіндоєвропейської мови не збереглося, мовознавці за допомогою порівняльного методу займалися аналізом лексики та фонології мов-наступниць. Велика кількість слів сучасних індоєвропейських мов походить від праіндоєвропейських коренів, проте ці слова зазнали регулярних фонетичних змін. Ще більше подібностей відкривається у ранніх формах сучасних індоєвропейських мов. Так само багато подібностей було виявлено на рівні граматики. Після того, як перші дослідники цієї галузі, такі як Франц Бопп та Якоб Грімм, провели систематизацію спільних рис індоєвропейських мов, Август Шлайхер спробував у 1861 році провести реконструкцію гіпотетичних спільних коренів. Завдяки новим відкриттям та методам до сьогодні триває робота з уточнення та поглиблення реконструкціїх праіндоєвропейської мови.

Реконструйовані форми Август Шлайхер позначав зірочкою (*): *wódr̥ (вода), *k̑wō (собака), *tréyes (три). Лексичну спільність індоєвропейських мов ілюструє наведена нижче таблиця, в якій для прикладу наведено різними мовами-наступницями числівники від 1 до 10 та числівники 20 і 100, а також їхню праіндоєвропейську реконструкцію.

  Грецька Ведійська Авестійська Латина Валлійська Готська Вірменська Тохарська A Церковнослов'янська Литовська Праіндоєвропейська (реконструкція)
1 heīs (< *hens < *sems) éka aēuua ūnus (старолатинська мова: oinos) un ains mi sas inŭ vienas *oyno-, oyko-, sem-
2 dúō dvā́ duua duō dau twai erkow wu dŭva *duwóh₁
3 treīs tri θrāiiō trēs tri þreis erekˀ tre trije trỹs *tréyes
4 téttares catvā́ras caθuuārō quattuor pedwar fidwor čorkˀ śtwar četyre keturì *kʷetwóres
5 pénte páñca panca quīnque pump fimf hing päñ pętĭ penkì *pénkʷe
6 héks ṣát xšuuaš sex chwech saihs več ṣäk šestĭ šešì *swék̑s
7 heptá saptá hapta septem saith sibun ewtˀn ṣpät sedmĭ septynì *septḿ̥
8 oktṓ aṣṭā́ ašta octō wyth ahtau owtˀ okät osmĭ aštuonì *ok̑tō
9 ennéa náva nauua novem naw niun inn ñu devętĭ devynì *néwn
10 déka dáśa daśa decem deg taihun tasn śäk desętĭ dẽšimt *dék̑m̥
20 wikati (дорійська) vimśati vīsaiti vigintī ugeint (середньоваллійська)   kˀsan wiki     *wīk̑mtī
100 hekatón śatám satəm centum cant hund   känt sŭto šim̃tas *k̑m̥tóm

Не лише окремі слова, але й граматичні структури вказують в індоєвропейських мовах на спільне походження. Альтернативна модель мовного союзу, тобто групи різних за походженням мов, що зблизилися внаслідок взаємовпливів, відкидається сучасною індоєвропеїстикою, оскільки подібності мов надто глибинні.

Мовні групи та їхні найдавніші джерела[ред.ред. код]

З континууму праіндоєвропейської мови у різний час відбулося відгалуження окремих груп діалектів. Ступінь мовної ізольованості можна визначити за особливостями лексики, морфології та специфічними законами фонетичних змін. Реконструкція праіндоєвропейської мови спирається на найдавніші мовні пам’ятки різних груп індоєвропейської мовної сім’ї.

У таблиці, наведеній нижче, представлено мовні групи з погляду реконструкції спільної прамови. Детальніше про мовні групи див. у статті Індоєвропейські мови.

Мовна група Найдавніші мовні пам’ятки Пізніші мовні пам’ятки Поширення в початковій фазі Важливі аспекти для реконструкції
Анатолійські мови хеттські клинописні таблички з 16 століття до н. е. Азійська частина сьогоднішньої Туреччини
  • Частково повністю збережені ларінгальні голосні.
  • Нетипові граматичні відхилення у порівнянні з іншими мовами, що інтерпретуються науковцями або як архаїчні структури, або як інновації.
Грецька мова Лінійне письмо Б – глиняні таблички з II тисячоліття до н. е., на яких збереглися короткі господарські тексти у формі списків, написані мікенською грецькою мовою. Греція, західна Мала Азія, Південна Італія, басейн Середземного моря
  • Часова, видова система дієслова, способи дієслова
  • Три різні вокальні рефлекси ларингальних
  • Аблаут.
Індоарійські мови Рігведа була складена в Індії у кінці II тисячоліття до н. е. Усна традиція ведичних текстів, що сягає II тисячоліття н. е. Високий релігійний авторитет текстів не дозволяв суттєвих змін у мову пам’ятки, тож тут у незмінному стані збереглися деякі мовні елементи з прадавніх часів. Північна Індія
  • У першій реконструкції Шлайхера санскрит був використаний як модель наближення до прамови індоєвропейців.
  • Дзвінкі проривні,
  • закінчення в іменниках,
  • Аблаутні класи,
  • Корені слів.
Іранські мови Авестійська мова, тобто мова релігійних текстів Зороастризму датується X століттям до н. е. Ці тексти передавалися усно й були зафіксовані на письмі лише в V-VI століттях н. е.
  • Староперська мова епохи Дарія I (середина V століття до н. е. , а також пізніші тексти, написані давньоперським клинописом, який не відображав усіх особливостей мови. Кількість пам’яток невелика.
Регіон сьогоднішніх Ірану, Афганістану, Таджикистану і Курдистану
  • Невеликий корпус текстів, що зменшує їхнє значення для реконструкції у порівнянні з ведійським санскритом.

.

Італійські мови Італійські мови: найдавніші пам’ятки датуються VI століттям до н. е. Мови пам’яток: оскська мова, умбрійська мова, фаліскійська мова тощо. Більша частина території сьогоднішньої Італії.
  • Величезний корпус текстів даґ багато матеріалу для дослідження коренів слів та морфологіх.
  • Численні інновації синтаксису дозволяють лише опосередковані співставлення.
Кельтські мови Збереглися короткі тексти з II століття до н. е.. середньоірландські та валлійські зразки літератури середньовіччя, наприклад Уладський цикл, Мабіногіон Територія всієї Європи, від Іберійського півосторва до Малої Азії.
  • Наукове доведення приналежності кельтських мов до індоєвропейської сім’ї.
Германські мови Окрім імен та коротких рунічних текстів з I століття до н. е. найдавнішою пам’яткою германською мовою є переклад Біблії готською мовою, зроблений аріенським єпископом Ульфілою. Деякі дуже давні германські слова збереглися як запозичення у фінській мові. Давньоверхньонімецька мова, староанглійська мова, праскандинавська мова, старонижньонімецька мова: тексти з другої половини I тисячоліття. Через Велике переселення народів у всій Європі та Північній Африці. Кримсько-готська мова була зафіксована у XVI столітті на теренах Криму.
  • Германські мови традиційно були найбільш досліджуваними мовами фахівців з індоєвропеїстики.
  • Закон Вернера, який робить можливим робити опосередковані висновки щодо індогерманського наголосу слів.
Вірменська мова Найдавніші пам’ятки збереглися з часу появи вірменської абетки в 406 році.   Вірменія
  • Спільні риси з грецькою, індоіранською та фригійською мовами, особливо аугмент.
Тохарські мови Обидві тохарські мови представлені буддистськими текстами шрифтом брахмі з VI-VIII століть.   Сьогоднішній Сіньцзян-Уйгурський автономний район на південному заході Китаю.
  • Перегляд теорії про ізоглосу Kentum-Satem.
Слов’янські мови та Балтійські мови Найдавніші пам’ятки слов’янськими мовами, написані церковнослов’янською, датуються другою половиною IX століття. Найдавніші тексти балтійськими мовами відомі з XIV століття. Балто-слов’янська гіпотеза про те, що слов’янські та балтійські мови мають спільне протоіндоєвропейське походження є загальноприйнятою, лише окремі науковці не підтримують таке припущення.    
  • Особливо консервативна морфологія
Албанська мова Найдавніший текст албанською мовою датований XV століттям. Існують припущення про зв’язок албанської мови з ілірійською, проте існують і застереження щодо цієї гіпотези.   Сьогоднішня Албанія та прилеглі райони.
  • Окрім 200 слів увесь словник запозичено з інших мов.[5]
Оскський напис, V ст. до н. е.
Bruties esum – Я належу Брутові (?)

Окрім того, існують деякі пам’ятки давніми мовами, які, зазвичай через брак достатньої кількості текстів для аналізу, важко зарахувати до тої чи тої групи. Як приклад тут можна згадати написи грецьким шрифтом з першого тисячоліття до н. е. фригійською, тракійською, македонською, ілірійською, венетською та лузітанською мовами.

Розпад і діалектне членування праіндоєвропейської мови[ред.ред. код]

Класифікація індоєвропейських мов.

Внаслідок розселення індоєвропейських племен у певний історичний період єдина праіндоєвропейська мова припинила своє існування і дала початок прамовам окремих груп. Першою відокремилася праанатолійська мова. За так званою курганною теорією його носії пішли з території прабатьківщини на захід, на Балкани (Культура Чернаводе та усатівська культура). Враховуючи давність цього відділення, Е. Стертевант запропонував запровадити новий термін «індо-хітіті мова» для періоду в історії прамови до відходу праанатолійців, а термін «праіндоєвропейська мова» використовувати для періоду після відходу. Припускають, що наступними після праанатолійців відділилися пратохари, які пішли на схід. Решта індоєвропейських племен ще певний період перебували в контакті одне з одним.

Типологія[ред.ред. код]

Праіндоєвропейська мова була флективною мовою. Проте флексія (закінчення), як головна ознака граматичної системи, розвинулася лише з часом. У мовах-наступницях різною мірою зменшилася роль закінчень. Найменше ця тенденція стосується слов'янських та балтійських мов, а найбільше англійської мови, перської мови та африкаанс, які мають лише окремі залишки флексій.

За Вінфрідом Леманном порядок слів у реченні був SOV-типу (підмет на початку, присудок в кінці речення). У мов-наступниць розвинулися інші схеми порядку слів: VSO у кельтських мовах, SVO - у романських.

За реляційною типологією праіндоєвропейська мова, як і більшість сучасних мов, була акузативною, або акузативно-номінативною мовою. За припущенням Вінфріда Леманна на ранньому етапі ця мова була так званою активною мовою. Багато сучасних індо-іранських мов (наприклад, гінді) є ергативними мовами.

Фонологія[ред.ред. код]

Реконструкція проривних[ред.ред. код]

Чотирисерійна реконструкція[ред.ред. код]

Чотирисерійна реконструкція системи проривних була однією з перших у індоєвропеїстиці. Вона є наслідком визнання пріоритету санскриту і майже механічного перенесення багатьох його особливостей на прамову. Так виглядає класична чотирисерійна реконструкція:

Глухі Глухі придихальні Дзвінкі Дзвінкі придихальні
Губні p ph b bh
Зубні t th d dh
Палатовелярні k’ k’h g’ g’h
Прості велярні k kh g gh
Лабіовелярні kw kwh gw gwh

Цієї схеми дотримувалися К. Бругман, А. Лескін, А. Меє, О. Семереньї, Г. А. Ільїнський, Ф. Ф. Фортунатов.

Критика чотирисерійної реконструкції:

  • Лексеми, в яких передбачаються глухі придихальні обчислюються одиницями;
  • Глухі придихальні зафіксовані тільки в індоарійських мовах, тоді як тут вони очевидно мають вторинне походження з поєднання глухого проривного + «ларингалу», що в 1891 році припустив Ф. де Соссюр. Підтвердження правоти де Соссюра знаходимо в авестійській мові, де спостерігається таке чергування глухого з глухим придихальним: N.sg. pantā (< *pŏntĕHs) при Gen. sg. paθo (< *pntHĕs);
  • Немає жодної системи відповідностей між глухими придихальними санскриту і проривними інших мов;
  • Чотирьохсерійна система є доволі стійкою з фонологічного погляду, а отже, повинна була зберегтися в більшості мов-наступниць, а не тільки в індоарійських;
  • Система проривних ностратичної прамови передбачає трисерійний будову.

Трисерійна традиційна реконструкція[ред.ред. код]

Пізніше, коли стало очевидним, що санскрит не є еквівалентом прамови, з'явилися підозри, що чотирисерійна реконструкція недостовірна. Справді, було надто мало прикладів, які б давали можливість реконструювати серію глухих придихальних, частина яких була ономатопоетичного походження. Інші випадки, після того, як Ф. де Соссюр висунув ларингальную теорію, блискуче підтверджену після відкриття хеттської мови, були пояснені як рефлекси сполучень глухих проривних + ларингал. Тоді система проривних була переінтерпретована:

Глухі Дзвінкі Дзвінкі придихальні
Губні p b bh
Зубні t d dh
Палатовелярні k’ g’ g’h
Прості велярні k g gh
Лабіовелярні kw gw gwh

Але й ця реконструкція мала недоліки.

  • Перший недолік полягав у тому, що реконструкція серії дзвінких придихальних при відсутності серії глухих придихальних виглядає типологічно недостовірною.
  • Другий недолік був в тому, що на праіндоєвропейське b було лише три досить недостовірні приклади. Цього факту дана реконструкція пояснити не могла. Нереальність традиційної трисерійний реконструкції змусила вчених або повертатися до чотирисерійної реконструкції, або шукати можливі альтернативні реконструкції.

Двосерійна реконструкція[ред.ред. код]

Однією з таких альтернативних реконструкцій стала гіпотеза Л. Г. Герценберг, яка полягає в тому, що для праіндоєвропейського стану мови постулюється лише два ряди проривних - дзвінкі й глухі, а дзвінкі придихальні з'явилися тільки в деяких індоєвропейських діалектах під впливом просодичної ознаки - «ларингального тону» .

Трисерійна глоттальна реконструкція[ред.ред. код]

Новим етапом стало висунення в 1972 році Т. В. Гамкрелідзе та В. В. Івановим глоттальної теорії (і незалежно від них П. Гоппером в 1973 році). Ця схема намагалася уникнути недоліків попередніх:

Глотталізовні Дзвінкі придихальні Глухі придихальні
Губні bh ph
Зубні t' dh th
Гуттуральні K' Gh Kh

Ця теорія дозволила інакше інтерпретувати закони Грассмана і Бартоломе, а також по-новому осмислила закон Грімма. Однак і ця схема здалася багатьом вченим неідеальною. Зокрема, для пізнього періоду праіндоєвропейської вона передбачає перехід глотталізованих приголосних у дзвінкі, тоді як глотталізовані - досить глухі звуки.

Критика глоттальної теорії:

  • У противників глоттальної теорії викликає сумніви можливість одзвінчення глотталізованих проривних, вони вказують на типологічну рідкісність такого явища. Крім того, одзвінчення глотталізованих в початковій позиції взагалі не засвідчено в жодній мові світу.
  • Існує ряд Картвельсько-індоєвропейських паралелей, які демонструють відповідність пракартвельських глотталізованих праіндоєвропейським глухим, а праіндоєвропейських «глотталізованних» пракартвельским глухим. Незалежно від того, чи вважати ці слова запозиченнями або питомою лексикою, такий факт наводить на думку про те, що серія, реконструйована Гамкрелідзе та Івановим як глотталізована, такою не була, а мала якусь іншу якість.

Трисерійна реконструкція Шеворошкіна[ред.ред. код]

Останню реінтерпретацію запропонував мовознавець В. В. Шеворошкін, який припустив, що в праіндоєвропейській були не глотталізовані, а «сильні» проривні, які є в деяких кавказьких мовах. Цей тип проривних справді може переходити у дзвінкі.

Проблема кількості рядів гуттуральних[ред.ред. код]

Проблеми реконструкції праіндоєвропейських спірантів[ред.ред. код]

Традиційно вважається, що в праіндоєвропейської мови був тільки один спірант s, аллофоном якого в позиції перед дзвінкими приголосними виступав z. Тричі різними лінгвістами робилися спроби збільшити кількість спірантів в реконструкції праіндоєвропейської мови:

  • Перша спроба була зроблена Карлом Бругманом. Див. статтю спіранти Бругмана.
  • Другу зробив Еміль Бенвеніст. Він спробував приписати індоєвропейській мові африкат c. Спроба була невдалою.
  • Т. В. Гамкрелідзе та В. В. Іванов на підставі невеликої кількості прикладів постулювали для праіндоєвропейської ряд спірантів: s - s '- s w .

Проблема кількості ларингалів[ред.ред. код]

Ларингальна теорія у своєму первісному вигляді була висунута Ф. де Соссюром у праці «Стаття про первісну систему голосних в індоєвропейських мовах». Ф. де Соссюр поклав відповідальність за деякі чергування в санскритських суфіксах на якийсь невідомий жодній живій індоєвропейській мові «сонантичний коефіцієнт». Після відкриття і розшифрування хеттської мови Єжи Курилович ототожнив «сонантичний коефіцієнт» з ларингальною фонемою хеттської мови, оскільки в хеттській мові цей ларингал був саме там, де за Соссюром перебував «сонантичний коефіцієнт». Також було встановлено, що ларингали, відмираючи, активно впливали на кількість і якість сусідніх праіндоєвропейських голосних. Проте зараз серед науковців немає спільної думки з приводу кількості ларингалів у праіндоєвропейській. Підрахунки розходяться в дуже широкому діапазоні - від одного до десяти.

Реконструкція голосних[ред.ред. код]

Август Шлайхер вважав санскритський вокализм первинним, тож для праіндоєвропейської мови він реконструював усього шість голосних (u, i і a та їхні довгі відповідники), а голосні e і o, наявні, наприклад, в латині та давньогрецькій, відкинув[6][7].

Пізніше (до кінця 1870-х рр..), завдяки відкриттю закону палаталізації в давньоіндійській мові, було доведено, що санскритський вокалізм вторинний, і в праіндоєвропейській мові існували також голосні e та o (та їхні довгі відповідники) [8] [9]. Таким чином, в реконструйованій системі вийшло десять голосних: п'ять коротких (i, e, a, o, u) і п'ять довгих (ī, ē, ā, ō, ū ) [10] [11].

Рідкісність голосного a в праіндоєвропейській мови зумовила виникнення гіпотези, за якою, a в прамові взагалі не існувало, і цей звук з'явився вже в окремих індоєвропейських мовах з поєднання * h 2e [12].

Довгі голосні[ред.ред. код]

Традиційно для праіндоєвропейської мови реконструюють п'ять коротких і п'ять довгих голосних. Однак послідовники ларингальної теорії вважають, що довгі голосні з'явилися ще в результаті замінного подовження після випадання ларингалів або в результаті стягнення голосних.

Редуковані голосні[ред.ред. код]

Спираючись на відповідність в деяких словах індоіранського i звукові a інших індоєвропейських мов, реконструюється редукований голосний «шва прімум» (лат. schwa primum «первинне шва»), який є, згідно з ларінгальною теорією, вокалізованим варіантом ларінгалів та позначається знаком ə [13].

Якщо слово в праіндоєвропейськії мові починалося на збіг двох проривних та сонорного приголосних, то між проривними виникав редукований голосний звук (так званий «шва секундум», тобто «вторинне шва»). У праформі його позначають за допомогою e або ə[14].

Дифтонги[ред.ред. код]

Сполучення голосних e, a та o з нескладовими варіантами u та i утворювали 6 нисхідних дифтонгів[15][16]. Проте дифтонгами вони були лише фонетично, тоді як фонологічно були так званими біфонемними поєднаннями[17].

Традиційна реконструкція праіндоєвропейської фонетики[ред.ред. код]

Праіндоєвропейські приголосні
Губні Зубні Середньоязичні Гуттуральні Ларингали
палатовелярні велярні лабіовелярні
Носові m n
Проривні

глухі

p t k  
дзвінкі b d ǵ g  
дзвінкі придихальні ǵʰ gʷʰ  
Фрикативні s h₁, h₂, h₃
Плавні r, l
Напівголосні w j
  • Короткі голосні a, e, i, o, u
  • Довгі голосні ā, ē, ō, ī, ū.
  • Дифтонги ai, au, āi, āu, ei, eu, ēi, ēu, oi, ou, ōi, ōu
  • Голосні алофонів сонантів: u, i, r̥, l̥, m̥, n̥.

Супрасегментні одиниці[ред.ред. код]

Текст «Ріг-веди» на санскриті з позначенням наголосу (темночервоним кольором)

Основними джерелами для реконструкції праіндоєвропейського наголосу служать матеріали санскриту, давньогрецької, литовської мов, а також частково слов'янських і в дуже невеликому ступені германських мов. Наголос у праіндоєвропейській мові був рухливим і міг падати на будь-який склад у слові.

Граматика[ред.ред. код]

Іменник[ред.ред. код]

Категорії іменника[ред.ред. код]

Іменники в праіндоєвропейській мови мали категорії роду, числа й відмінка.

  • Зазвичай виділяється вісім відмінків: називний, знахідний, родовий, давальний, орудний, аблатив, місцевий, кличний.
  • Категорія числа: тут, як і в санскриті, виділяють однину, множину та двоїну. Однак в хеттський мові є тільки однина і множина, двоїна в ній зникла, але в деяких ізольованих словах, що позначають парні частини тіла, хеттська зберегла форми з двоїною.
  • У XIX столітті вважалося, що в праіндоєвропейській мові було три роди: чоловічий, жіночий і середній. Проте відкриття хеттської мови, в якій є тільки два роди («загальний» або «одухотворений» і середній), змусило в цьому сумніватися. Досі ведеться дискусія з приводу жіночого роду в анатолійських мовах: одні вчені стверджують, що в цій групі його ніколи не було, тоді як інші - що був, але зник, не залишивши слідів. Якщо праві перші, це означає, що носії праанатолійскої мови відділилися до того, як сформувалася трьохродова система. Тоді треба буде зробити висновок, що праіндоєвропейська мова характеризувалася двокласною системою, схожою на ту, що збереглася в анатолійських мовах.

Відмінювання іменників[ред.ред. код]

Таблиця закінчень іменників:

(Beekes 1995) [18] Реконструкція Семереньї (1970)
Активний
(чоловічий і жіночий)
інактивні
(середній)
Однина Множина 'Двоїна Однина Множина 'Двоїна Однина Множина 'Двоїна
Називний -s, 0 -es -h1(e) -m, 0 -h2, 0 -ih1 -s, -ø -es -e, -ī/-i
Родовий -(o)s -om -h1e -(o)s -om -h1e -es/ -os/ -s -ous? -ōs? -om/-ōm
Давальний -(e)i -mus -me -(e)i -mus -me -ei -bhyō, -mō -bh(y)os, -mos
Знахідний -m -ns -ih1 -m, 0 -h2, 0 -ih1 -m -ns/-ns -e, -ī/-i
Орудний -(e)h1 -bʰi -bʰih1 -(e)h1 -bʰi -bʰih1 -e/-o, -bhi/-mi -bhis/-mis, -ōis -bhyō, -mō
Місцевий -i, 0 -su -h1ou -i, 0 -su -h1ou -i -su -ou
Аблатив -(o)s -ios -ios -(o)s -ios -ios -es/ -os/ -s; -ed/ od -bh(y)os, -mos -bhyō, -mō
Кличний відмінок 0 -es -h1(e) -m, 0 -h2, 0 -ih1 -es -e, -ī/-ii

Прикметник[ред.ред. код]

Прикметники в праіндоєвропейській мові відмінювалися так само, як іменники. Проте на відміну від іменників прикметники могли змінюватися за родами і мали ступені порівняння.

Займенник[ред.ред. код]

Таблиця відмінювання особових займенників:

Відмінок Особові займенники (Семереньї, 1970)[19] Особові займенники (Бікс, 1995)[20]
Перша особа Друга особа Перша особа Друга особа
singilaris pluralis singilaris pluralis singilaris pluralis singilaris pluralis
Називний egō, eg(h)om wei, nsmés tū, tu yūs, usmés h1eǵ(oH/Hom) uei tuH iuH
Родовий mene; енкл. mei, moi nosom, nōsom tewe/tewo; энкл. t(w)ei, t(w)oi wosom, wōsom h1méne, h1moi ns(er)o-, nos teue, toi ius(er)o-, wos
Давальний mei/moi, mebhi nsmei t(w)ei/t(w)oi, twebhi usmei h1méǵʰio, h1moi nsmei, ns tébʰio, toi usmei
Знахідний (e)me, mē, mēm nes/nos, nēs/nōs, nsme twe/te, twē/tē, twēm, tēm wes/wos, wēs/wōs, usme, uswe h1mé, h1me nsmé, nōs tué usmé, wōs
Орудний h1moí  ? toí  ?
Місцевий h1moí nsmi toí usmi
Аблатив med nsed/nsmed twed (used?)/usmed h1med nsmed tued usmed

Займенники 1 і 2 особи за родом не розрізнялися (ця особливість зберігається також у всіх індоєвропейських мовах-наступницях, окрім тохарських, де розрізняються займенники 1 особи чоловічого і жіночого роду). Особові займенники 3-ї особи в праіндоєвропейській мові були відсутні й замість них вживалися різні вказівні займенники (як в українській він може означати і особу і не особу).

Дієслово[ред.ред. код]

Таблиця закінчень дієслів:

Бак, 1933 [21] Бікс, 1995 [22]
Атематичні дієслова Тематичні дієслова Атематичні дієслова Тематичні дієслова
Однина Перша особа -mi -mi -oH
Друга особа -si -esi -si -eh₁i
Третя особа -ti -eti -ti -e
Множина Перша особа -mos/mes -omos/omes -mes -omom
Друга особа -te -ete -th₁e -eth₁e
Третя особа -nti -onti -nti -o

Числівники[ред.ред. код]

Нижче перераховані для прикладу деякі кількісні числівники (чоловічий рід):

Ендрю Сілер [23] Роберт Бікс [24]
Один * Hoi-no-/ * Hoi-wo-/ * Hoi-k (ʷ) o-; * sem- * Hoi (H) nos
Два * d (u) wo- * duoh ₁
Три * trei- / * tri- * treies
Чотири * k ʷ etwor- / * k ʷ etur-
(див. також en: k ʷ etwóres rule)
* k ʷ etuōr
П'ять * penk ʷ e * penk ʷ e
Шість * s (w) eḱs;спочатку, можливо* weḱs * (s) uéks
Сім * septm̥ * séptm
Вісім * oḱtō, * oḱtouабо* h ₃ eḱtō, * h ₃ eḱtou * h ₃ eḱteh ₃
Дев'ять * (h ₁) newn̥ * (h ₁) néun
Десять * deḱm̥ (t) * déḱmt
Двадцять * wīḱm̥t-;спочатку, можливо* widḱomt- * duidḱmti
Тридцять * trīḱomt-;спочатку, можливо* tridḱomt- * trih ₂ dḱomth ₂
Сорок * k ʷ etwr̥̄ḱomt-;спочатку, можливо* k ʷ etwr̥dḱomt- * k ʷ eturdḱomth ₂
П'ятьдесят * penk ʷ ēḱomt-;спочатку, можливо* penk ʷ edḱomt- * penk ʷ edḱomth ₂
Шістьдесят * s (w) eḱsḱomt-;спочатку, можливо* weḱsdḱomt- * ueksdḱomth ₂
Сімдесят * septm̥̄ḱomt-;спочатку, можливо* septm̥dḱomt- * septmdḱomth ₂
Вісімдесят * oḱtō (u) ḱomt-;спочатку, можливо* h ₃ eḱto (u) dḱomt- * h ₃ eḱth ₃ dḱomth ₂
Дев'яносто * (h ₁) newn̥̄ḱomt-;спочатку, можливо* h ₁ newn̥dḱomt- * h ₁ neundḱomth ₂
Сто * ḱm̥tom;спочатку, можливо* dḱm̥tom * dḱmtóm
Тисяча * ǵheslo-; * tusdḱomti * ǵ ʰ es-l-

Вінфред Леманн [25] вважає, що числівники більше десяти утворилися в кожній з груп діалектів незалежно, а *ḱm̥tóm спочатку означало радше «велику кількість» , ніж точне число.

Словотвір[ред.ред. код]

Найважливішим способом словотвору був суфіксальний. У таблиці наведено деякі особливо продуктивні суфікси:

*-yo- Приналежність lat. pater – patrius (батько, батьківський)
*-ey-o- Речовина lat. aurum – aureus (золото, золотий)
*-to-, *-no Партицип перфект та пасивний стан дієслів Закінчення партиципів на -t- та -n- у санскриті і латинській мовах
*-ih₂-, *-eh₂ Жіночий рід Skr. deva – devī, lat. deus – dea (бог, богиня)
*-ko-, *-lo- Зменшувальний суфікс lat. -ul-
*-teh₂- Абстрактні поняття newó-teh₂-t (lat. novitas) новизна
*-ter- Агент дії lat. cunctator (загальмована людина)
*-ter- Родинні стосунки lat. pater

Лексика[ред.ред. код]

Реконструкція лексико-семантичних груп праіндоєвропейської мови є цінним джерелом відомостей про спосіб життя та релігійні уявлення праіндоевропейцев.

Ступені спорідненості[ред.ред. код]

Праіндоєвропейська мова мала складну й розвинену систему найменувань ступенів спорідненності. Зокрема, в ньому були слова: дід, батько (* átta), тато, мати (* méh ₂ tēr), батько, син (* suHnús), брат (* b h réh ₂ tēr), онук, племінник, дочка (* d h ugh ₂ tḗr), сестра (* swésōr), невістка, свекор (* sweḱuros), свекруха, стрий (дядько по батькові, діал. стрийко), уй або вуй (* h ₂ ewh ₂ yos, дядько по матері, діал. вуйко), невістка, зять.

Їжа[ред.ред. код]

У меню праіндоевропейцев входили: м'ясо (* mē (m) s) [26], сіль (* séh a — (e) l-) [27], молоко (* h a melǵ-) [28], мед (* melit) і напій з нього (* med h u) [29], відвар тощо. З риб їм були відомі: лосось, форель, короп, жерех, вугор і, можливо, сом. З фруктів їм були знайомі яблука (* h a ébl̥, * h a ebōl) [30]. Див. також: Лососевий аргумент.

Господарство[ред.ред. код]

Праіндоевропейці тримали таких домашніх тварин: свиня (* sūs) [31], вівця (* h 2 ówis) [32], коза (* díks) [33], кінь (* h 1 éḱwos) [34], гусак (* g ' h ans) [35], собака (* ḱ (u) wṓn) [36]. Вони вирощували пшеницю, ячмінь, жито і горох.

Фауна[ред.ред. код]

З великих тварин в області розселення праіндоевропейців водилися: вовк (* wĺ̥k ʷ os) [37], ведмідь (* h 2 ŕ̥tḱos) [38], бобер (* b h éb h rus) [39], видра (* udros) [40], олень і лось (* h 1 elh 1 ḗn [41], * h x ólk̑is [42]), рись (* luḱ-) [43].

Флора[ред.ред. код]

Праіндоевропейцям були відомі такі дерева, як дуб, береза, сосна, ялина, осика, тополя, бук / бузина та інші. Див. також Буковий аргумент.

Кольори[ред.ред. код]

У праіндоєвропейській мові існували найменування для червоного, чорного, коричневого, білого кольорів. Припускають, що жовтий і зелений називалися одним словом.

Методи реконструкції[ред.ред. код]

Порівняльний метод[ред.ред. код]

Порівняльний метод (компаративістика) був розроблений в XIX столітті й використовувався як основний метод історичної лінгвістики. Порівняльний метод дає найкращі результати у сфері фонології, оскільки фонологічні зміни, як правило, є дуже систематичними.

З аналізованих відповідностей виводиться правило відповідності. На основі цього правила моделюються праформи, що спираються на історичні зміни, зафіксонвані в джерелах. Таким чином можна реконструювати первинні корені слів та граматичні форми.

Межі можливостей цього методу видно на прикладі змодельованої протомови романських мов, у якій буде відсутня фонема h, хоча насправді вона була в литинській мові, з якої походять романські мови, проте ця фонема була втрачена ще до розділення латини на мови-наступниці.

Внутрішня реконструкція[ред.ред. код]

Цей метод розглядає лише одну мову, як правило, вже реконструйовану прамову. Визначаються мовні закономірності, які мають також деякі винятки. Виходячи з припущення, що винятки на ранніх етапах розвитку мови були правилом, проводиться моделювання попередньої системи правил, а також процеси мовних змін, що призвели до утворення винятків.

Глоттохронологія[ред.ред. код]

Глоттохронологія як метод була розроблена в 1950-і роки. Цей метод, запропонований Морісом Сводешем, є спробою визначення часу розходження мов аналогічно до радіовуглецевого методу вимірювання віку органічних речовин. У лінгвістиці пропонується оцінювати «лексичний напіврозпад». Цим методом визначається період часу, за який дві (або більше) мови розійшлися від спільної прамови, шляхом підрахунку кількості замінених слів в кожній мові. Потім обчислюється приблизний час появи цих мов. Глоттохронологія є частиною лексикостатистики.

Глоттохронологія спирається на гіпотезу, за якою в кожній мові особливою стабільністю та стійкістю до змін у часі наділена невелика кількість однакових для всіх мов понять. Ці поняття відносять до так званої «ядерної лексики». Існують так звані списки Сводеша для «ядерної лексики»: 200-слів, 100-слів і 30-слів.

Типологічний метод[ред.ред. код]

Аналіз численних мов світу дає можливість визначити певні синтаксичні властивості, які є спільними для багатьох мов. Так Вінфред Леманн, використовуючи типологію Тео Веннеманна про порядок слів у реченні, прийшов до висновку, що у прамові дієслово (присудок) мало б стояти в кінці речення (схема SOV). Виходячи з цього припущення, він міг постулювати інші синтаксичні властивості прамови. Такий підхід має своїх критиків, деякі науковці цілковито його відкидають,[44] інші висловлюють підтримку, але з певними обмовками.[45]

Хронологія досягнень в реконструкції[ред.ред. код]

Рік Дослідник Внесок
1814 Расмус Раск Доскіпливе порівняльно-історичне вивчення різних індоєвропейських мов.
1816 Франц Бопп
1819 Якоб Грімм
1833—1836 Август Потт Закладає основи індоєвропейської етимології.
1861 Август Шлайхер Перша реконструкція. Схема генеалогічного древа.
1872 Йоганнес Шмідт Хвильова теорія.
1876 Герман Остгоф Складові плавні.
1876 Карл Бругман Складові носові.
Спіранти Бругмана.
Реконструкція морфології
1878 Фердинанд де Соссюр Реконструює три голосні неверхнього підйому, а не одну, як до нього.
Ларингальна теорія.
Вченими приймається тільки звук шва прімум на місці соссюровських коефіцієнтів.
1880 Герман Меллер Додає до двох соссюрівських коефіцієнтів третій і висуває версію про їхнє ларингальне звучання.
1890 Петер фон Брадке Запроваджує поділ індоєвропейських мов на кентум і сатем.
1893,1897 1900 Бертольд Дельбрюк Порівняльний синтаксис.
1895, 1900 Герман Гірт Дослідження в області наголосу і аблаута.
1912 Альбер Кюні Описує основні положення сучасної ларінгальної теорії.
Пер Перссон Систематичні дослідження суфіксів.
1926, 1928 Якоб Вакернагель Дослідження синтаксису, особливо енклітики.
1927 Курилович Єжи Ототожнення хеттського ḫ з другим ларингалом Кюні.
1927—1932 Алоїс Вальде, Юліус Покорні Словники.
1973 Гамкрелідзе Тамаз Валеріанович, Іванов В'ячеслав Всеволодович Глоттальна теорія.
1974 Вінфред Леманн Застосування мовно-типологічних методів для дослідження синтаксису
до 1970-х років   До 1970-х років не всі вчені визнавали Ларингальну теорію.
1975, 1998 Гельмут Рікс Часи/Способи/Види дієслів

Примітки[ред.ред. код]

  1. Mallory (1989:185). Курганну гіпотезу повністю або частково підтримала більшість археологів та мовознавців. На неї спираються відповідні статті «Енциклопедії Британніки» (Encyclopaedia Britannica) та «Великого енциклопедичного словника Ларусс» (Grand Dictionnaire Encyclopédique Larousse).
  2. Strazny (2000:163). "The single most popular proposal is the Pontic steppes..." (p. 163)
  3. Anthony, David W. (2007). The Horse, the Wheel, and Language: How Bronze-Age Riders from the Eurasian Steppes Shaped the Modern World. Princeton University Press. ISBN 0691058873. 
  4. Див.: Олег Трубачов: «Indoarica в Северном Причерноморье», Москва, Наука, 1999. - 320 с. ISBN 5-02-011675-0
  5. Larry Trask: Historical Linguistics. Hodder Arnold, London 1996, 8.3, ISBN 0-340-60758-0. (англ.)
  6. Майрхофер М. Санскрит и языки древней Европы XXI (1998) С. 510.
  7. Красухин К. Г. Введение в индоевропейское языкознание. — Академия, 2004. — С. 35. — ISBN 5-7695-0900-7
  8. Майрхофер М. Санскрит и языки древней Европы XXI (1998) С. 510-511.
  9. Красухин К. Г. Введение в индоевропейское языкознание. — М.: Академия, 2004. — С. 62. — ISBN 5-7695-0900-7
  10. Семереньи О. Введение в сравнительное языкознание. — М.: УРСС, 2002. — С. 47.
  11. Meier-Brügger M. Indo-European Linguistics. — Berlin — New York: Walter de Gruyter, 2003. — P. 75.
  12. Beekes R. S. P. Comparative Indo-European linguistics: an introduction.. — Amsterdam — Philadelphia: John Benjamin’s Publishing Company, 2011. — P. 141-142.
  13. Języki indoeuropejskie. — Warszawa: PWN, 1986. — С. 23.
  14. Fortson B. Indo-European language and culture. An Introduction. — Padstow: Blackwell Publishing, 2004. — P. 61-62.
  15. Семереньи О. Введение в сравнительное языкознание. — М.: УРСС, 2002. — С. 52.
  16. Fortson B. Indo-European language and culture. An Introduction. — Padstow: Blackwell Publishing, 2004. — P. 61.
  17. Bičovský J. Vademecum starými indoeuvropskými jazyky. — Praha: Nakladatelství Univerzity Karlovy, 2009. — С. 23. — ISBN 978-80-7308-287-1
  18. Beekes RSPComparative Indo-European Linguistics: An Introduction. Amsterdam: John Benjamins, 1995 ISBN 90-272-2150-2
  19. Семереньї О. Введение в сравнительное языкознание. — М.: УРСС, 2002. — С. 231.
  20. Beekes R.S.P. Comparative Indo-European Linguistics. — Amsterdam-Philadelphia: John Benjamins Publishing Company, 1995. — С. 208.
  21. Buck CDComparative Grammar of Greek and Latin. Chicago: University of Chicago Press, 1933 ISBN 0-226-07931-7.
  22. Beekes R.S.P. Comparative Indo-European Linguistics ...
  23. Sihler, Andrew L. (1995). New Comparative Grammar of Greek and Latin. Oxford University Press. с. 402–24. ISBN 0195083458. 
  24. Beekes, Robert S. P. (1995). Comparative Indo-European Linguistics: An Introduction. ISBN 1556195051 Перевірте значення |isbn= (довідка). 
  25. Lehmann, Winfried P. (1993). Theoretical Bases of Indo-European Linguistics. London: Routledge. с. 252–255. ISBN 0-415-08201-3. 
  26. J. P. Mallory, Douglas Q. Adams. Encyclopedia of Indo-European culture. — London: Fitzroy Dearborn Publishers, 1997. — С. 374-375. — ISBN 9781884964985
  27. J. P. Mallory, Douglas Q. Adams. Encyclopedia of Indo-European culture. — London: Fitzroy Dearborn Publishers, 1997. — С. 498. — ISBN 9781884964985
  28. J. P. Mallory, Douglas Q. Adams. Encyclopedia of Indo-European culture. — London: Fitzroy Dearborn Publishers, 1997. — С. 381-383. — ISBN 9781884964985
  29. J. P. Mallory, Douglas Q. Adams. Encyclopedia of Indo-European culture. — London: Fitzroy Dearborn Publishers, 1997. — С. 271. — ISBN 9781884964985
  30. J. P. Mallory, Douglas Q. Adams. Encyclopedia of Indo-European culture. — London: Fitzroy Dearborn Publishers, 1997. — С. 25-26. — ISBN 9781884964985
  31. J. P. Mallory, Douglas Q. Adams. Encyclopedia of Indo-European culture. — London: Fitzroy Dearborn Publishers, 1997. — С. 425-428. — ISBN 9781884964985
  32. J. P. Mallory, Douglas Q. Adams. Encyclopedia of Indo-European culture. — London: Fitzroy Dearborn Publishers, 1997. — С. 510-512. — ISBN 9781884964985
  33. J. P. Mallory, Douglas Q. Adams. Encyclopedia of Indo-European culture. — London: Fitzroy Dearborn Publishers, 1997. — С. 229-230. — ISBN 9781884964985
  34. J. P. Mallory, Douglas Q. Adams. Encyclopedia of Indo-European culture. — London: Fitzroy Dearborn Publishers, 1997. — С. 273-278. — ISBN 9781884964985
  35. J. P. Mallory, Douglas Q. Adams. Encyclopedia of Indo-European culture. — London: Fitzroy Dearborn Publishers, 1997. — С. 235. — ISBN 9781884964985
  36. J. P. Mallory, Douglas Q. Adams. Encyclopedia of Indo-European culture. — London: Fitzroy Dearborn Publishers, 1997. — С. 168. — ISBN 9781884964985
  37. J. P. Mallory, Douglas Q. Adams. Encyclopedia of Indo-European culture. — London: Fitzroy Dearborn Publishers, 1997. — С. 646-648. — ISBN 9781884964985
  38. J. P. Mallory, Douglas Q. Adams. Encyclopedia of Indo-European culture. — London: Fitzroy Dearborn Publishers, 1997. — С. 55-56. — ISBN 9781884964985
  39. J. P. Mallory, Douglas Q. Adams. Encyclopedia of Indo-European culture. — London: Fitzroy Dearborn Publishers, 1997. — С. 57. — ISBN 9781884964985
  40. J. P. Mallory, Douglas Q. Adams. Encyclopedia of Indo-European culture. — London: Fitzroy Dearborn Publishers, 1997. — С. 411. — ISBN 9781884964985
  41. JP Mallory, Douglas Q. Adams. Encyclopedia of Indo-European culture. — London: Fitzroy Dearborn Publishers, 1997. — С. 154-155. — ISBN 9781884964985
  42. JP Mallory, Douglas Q. Adams. Encyclopedia of Indo-European culture. — London: Fitzroy Dearborn Publishers, 1997. — С. 177-178. — ISBN 9781884964985
  43. J. P. Mallory, Douglas Q. Adams. Encyclopedia of Indo-European culture. — London: Fitzroy Dearborn Publishers, 1997. — С. 359—360. — ISBN 9781884964985
  44. Bernard C. Comrie: Language Universals and Linguistic Typology. Syntax and Morphology. University of Chicago Press, Chicago 1989, ISBN 0-226-11433-3. (Englisch)
  45. Larry Trask: Historical Linguistics. Hodder Arnold, London 1996, 8.8, ISBN 0-340-60758-0

Див. також[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

Загальна[ред.ред. код]

  • Adams D. Q., Mallory J. P. Encyclopedia of Indo-European Culture. — London — Chicago: Fitzroy-Dearborn, 1997.
  • Adams D. Q., Mallory J. P. The Oxford Introduction To Proto-Indo-European And Indo-European World. — Oxford: University Press, 2006.
  • R. Beekes, Comparative Indo-European Linguistics: An Introduction, éd. John Benjamins, Amsterdam, 1995, ISBN 90-272-2150-2.
  • West M.L. Indo-European Poetry and Myth. — Oxford: Oxford University Press, 2007.
  • Michael Meier-Brügger: Indogermanische Sprachwissenschaft. de Gruyter, Berlin 2002, ISBN 3-11-017243-7.
  • James Clackson (2007). Indo-European Linguistics: An Introduction (Cambridge Textbooks in Linguistics). Cambridge: Cambridge University Press. ISBN 0-521-65313-4. 
  • Benjamin W. Fortson: Indo-European Language and Culture. An Introduction. Blackwell Publishing, Malden 2004, ISBN 1-4051-0316-7.
  • Winfred P. Lehmann: Theoretical Bases of Indo-European Linguistics. Routledge, London 1996, ISBN 0-415-13850-7.
  • Harald Wiese: Eine Zeitreise zu den Ursprüngen unserer Sprache. Wie die Indogermanistik unsere Wörter erklärt. Logos Verlag, Berlin 2007, ISBN 3-8325-1601-8.
  • Eva Tichy: Indogermanistisches Grundwissen. Hempen Verlag, Bremen 2000, ISBN 3-934106-14-5.
  • Гамкрелидзе Т. В., Иванов Вяч. Вс. Индоевропейский язык и индоевропейцы. Реконструкция и историко-типологический анализ праязыка и протокультуры. — Т. I—II. — Тбилиси: Изд-во Тбилисского ун-та, 1984 Доступна (у форматі djvu) + пояснення щодо скачування файлу
  • Oswald J.L. Szemerényi: Einführung in die vergleichende Sprachwissenschaft, 4., durchgesehene Auflage 1990. Wissenschaftliche Buchgesellschaft Darmstadt. ISBN 3-534-04216-6.
  • Семереньи О. Введение в сравнительное языкознание. — М.: УРСС, 2002
  • Тронский И. М. Общеиндоевропейское языковое состояние. — М.: УРСС, 2004.
  • Бурлак С. А., Старостин С. А. Сравнительно-историческое языкознание. — М.: Academia, 2005.
  • Мейе А. Введение в сравнительное изучение индоевропейских языков.- М.: Издательство ЛКИ, 2007.
  • Олег Трубачов: «Indoarica в Северном Причерноморье», Москва, Наука, 1999. - 320 с. ISBN 5-02-011675-0

Фонологія[ред.ред. код]

  • Герценберг Л. Г. Вопросы реконструкции индоевропейской просодики. — Л.: Наука, 1981.
  • Бомхард А. Р. Придыхательные смычные в праиндоевропейском. // Вопросы языкознания. — М., 1992, № 2.

Граматика[ред.ред. код]

  • Савченко А. Н. Сравнительная грамматика индоевропейских языков. — М.: УРСС, 2003.
  • B. C. Darling, Comparative Grammar of Greek and Latin, éd. University of Chicago Press, Chicago, 1933, ISBN 0-226-07931-7.
  • Andrew L. Sihler: New Comparative Grammar of Greek and Latin. Oxford University Press, Oxford/New York 1995, ISBN 0-19-508345-8.
  • M. Mayrhofer, Indogermanische Grammatik, i/2 : Lautlehre, éd. Winter, Heidelberg, 1986.

Словники[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]