Пределла

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Пределла (італ. predella, ісп. predela — «сходинка») — в багатостулкових розкривних дерев'яних вівтарях — нижня частина, яка виглядає своєрідним п'єдесталом. Зазвичай вона прикрашається з лицьового боку живописним або скульптурним зображенням якого-небудь релігійного сюжету. Іноді має розкривні стулки,[1] а всередині пределли облаштовується шафа, до якої прибираються священні посудини та інші предмети богослужіння.[2]

Пределли мали поширення в католицьких, переважно середньовічних, церквах.[2]

На них зображали орнамент астверк[а] або ранкенверк[b], сцену «Поклоніння волхвів» або житійні епізоди місцевого святого. Витягнутий горизонтальний формат пределли підказував незвичайні художні рішення.[1]

Пределли роботи відомих художників:

Пределли іконостасів в Україні[ред.ред. код]

Пределли в українських іконостасах з'явились на початку XVII століття. Вони були двох видів — орнаментальні або сюжетні.[3]

Найдавнішим відомим прикладом орнаментальних переделл є переделла іконостасу П'ятницької церкви у Львові, яку утворює цокольний ряд. У XVII ст. такі пределли зустрічаються в іконостасах Святодухівської церкви в Рогатині, Преображенської церкві у Смолині, церкви святої Параскеви в Крехові, Миколаївської церкви в Уїзді (Івано-Франківський художній музей).[4] Орнаментика пределл нагадує багато оздоблені європейські тканини того часу.[3]

Сюжетні пределли, як правило, доповнювали намісні ікони і були їх тематичним продовженням. Наприклад, на пределлі ікони Богородиці, могла бути зображена композиція Мойсей перед Неопалимою купиною, де Неопалима Купина є прообразом Богородиці.[3]

Примітки[ред.ред. код]

Коментарі
a. ^ натуралістичний декоративний мотив переплетення гілок, сучків, що був характерний для мистецтва готичного стилю Німеччини в 1480–1525 роках.
b. ^ мотив, побідний астверку, ажурна різьба.
Джерела
  1. а б Власов В. Г. Новый энциклопедический словарь изобразительного искусства: В 10 т. — Спб.: Азбука-классика, 2004–2009 (рос.)
  2. а б Енциклопедичний словник Брокгауза і Єфрона (рос.)
  3. а б в Роман Зілінко. Формування і структура українського іконостаса
  4. Володимир Александрович. Іконостас П'ятницької церкви у Львові // Львів. Історичні нариси. — Львів, 1996. — С. 103–144