Презумпція невинуватості

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Презу́мпція невинува́тості або презу́мпція неви́нності (презумпція — лат. praesumptio, від praesumo — «передбачаю», «угадую») — правовий принцип, за яким щодо особи, яка підозрюється у вчиненні злочину або правопорушення, припускається невинність до того часу, поки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому законодавством, і встановлено вироком суду, який набрав законної сили.

Правові засади[ред.ред. код]

Згідно з першим абзацом статті 11 Загальної декларації прав людини від 1948 та пунктом 2 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 1950:

Кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку[1].

Історія[ред.ред. код]

Світовий досвід[ред.ред. код]

Ідейний фундамент поняттю заклав французький канонічний правник, кардинал та папський легат Жан Лемо́н аліас Йога́нес Мона́хус (Jean Lemoine або Johannes Monachus, 1250—1313). Наприкінці 18 ст. принцип як правову норму досконало сформулював британський юрист сер Вільям Гарроу (William Garrow, 1760—1840). У широку юридичну практику цей принцив ввів британський правник, суддя та політик віконт Джон Санкі (John Sankey 1866—1948). По мірі розповсюдження, цей принцип як юридична норма було закріплено в законодавствах Франції, США, Італії та цілого ряду інших країн.

Росія, СРСР, СНД[ред.ред. код]

У царській Росії перша спроба закріплення норми в Уставі карного судочинства відноситься до 20 листопаду 1864 р.[2]

В СРСР протягом його історії як правова норма спочатку не існував у радянському Цивільному праві. Навпаки, часів тоталітарної ленінсько-сталінської радянської «диктатури пролетаріату» та «політичної класової необхідності» де-факто у стосунках держави з її громадянами діяв зворотний принцип — «презумпція вини». Незважаючи на ратифікацію багатьох міжнародних угод, де відображалася презумпція невинуватості, цей принцип не мав законодавчого закріплення в радянському праві до 1958 р., або до прийняття «Основ карного судочинства Союзу РСР і союзних республік».

Спроба ввести деякий елемент цього принципу в Конституцію СРСР відноситься до 1977

…ніхто не може бути признаний винним у здійсненні злочину, а також покараним інакше як за вироком суду і відповідно до закону[3].

Однак це положення не можна розцінювати як Презумпцію невинності, тому що воно не дає відповіді на головне питання: чи можна до винесення судового вироку вважати звинуваченого винним.

Література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Виноски[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]