Прекрасна Ферроньєра
|
| Леонардо да Вінчі, школа да Вінчі |
| Прекрасна Ферроньєра (Портрет молодої жінки), близько 1490—1496/1495 - 1498 |
| фр. La belle Ferroniere |
| Дерево, олія. 62 × 44 |
| Лувр, Париж, Франція |
«Прекрасна Ферроньє́ра» (фр. La belle Ferroniere) — портрет, що приписують пензлю італійського художника Леонардо да Вінчі або одного з його учнів. Існує і правдоподібна версія про спільну працю кількох художників над картиною. Не існує і точної дати написання портрету. Найчастіше мистецтвознавці називають 1490-ті роки.
Опис картини[ред. | ред. код]
Це поясний портрет, що зображує жінку, написану в три чверті. В її очах можна побачити допитливий погляд, що відведений трохи вбік. На тім'ї жінки головний убір, що зветься скуфія, а її лоб прикрашений ферроньєркою, з камеєю чи дорогоцінним каменем за ломбардською модою. Дама одягнена в сукню терракотового кольору, фон портрету — нейтральний чорний. Знизу картина «обрізана» парапетом, що є традиціцним для міланських портретів. Намисто, що декілька разів обмотане довкола її шиї, контрастує з квадратною лінією розрізу і орнаментальними рукавами. Її волосся розділене на прямий пробір і прикриває вуха.
Лінія малюнку має дійсно потужну виразність. Не гублячись в дрібницях, але й не уникаючи їх, вона вичерпно і в той самий час без найменшого схематизму виражає саму сутність картини. Варто відзначити, як детально промальовані аксесуари одягу й інші дрібниці, на відміну від обличчя. Вважається, що цього вимагав придворний стиль, що панував у той час, серед художників наближених до королівського двору. Лінія у Леонардо — це не тільки контур, вона також володіє певними просторово-стереоскопічними якостями, ніби створюючи реальне відчуття об'єму, живої пластики, що підсилюється характерною для Леонардо м'якою косою штриховкою.
Походження назви[ред. | ред. код]
Картина виставлена у Франції, в Луврі тому її називають по-французьки «Прекрасна Ферроньєра» («Ферроньєр»). Ферроньє́рка, або ферроньє́р — це прикраса на її чолі. Ферроньєрка може бути обручем, стрічкою або ланцюжком з дорогоцінним чи напівдорогоцінним каменем, перлиною, чи розеткою з дорогоцінних каменів.
Питання авторства[ред. | ред. код]
Тривають дискусії, щодо авторства картини. Автором міг бути, як сам Леонардо да Вінчі так і його учень Бернардіно дей Конті, за гіпотезою Бернарда Беренсона, чи можливо інший учень — Больтраффіо (на думку Герберта Кука), або ж Франческо Мельці, можливо з допомогою свого вчителя. Не відомо, що за особа зображена на картині, тому цю картину часто називають «Портрет молодої жінки», або «Портрет незнайомки».
Точно можна тільки зазначити, що картина походить з майстерні Леонардо: аналізи виявили, що «Дама з горностаєм» і «Прекрасна Ферроньєра» написані на шматках дерева взятих з одного стовбура. Рентген виявив аналогії в ескізі картини з початковими малюнками «Джоконди», крім того в початковому варіанті волосся не покривало вуха, форма щелепи була переписана, прикраси були добавлені пізніше. Дослідниця Ме́гделейн Хорс[1], вважає, що картина була закінчена кимось іншим, а не самим автором. Це підтверджує теорію, що картину міг писати Леонардо разом з одним із своїх учнів.
Питання особи[ред. | ред. код]
Документальна історія картини починається з 1642 року, коли вона згадана вперше в списку королівської колекції Фонтенбло[2], як картина да Вінчі, що зображає якусь герцогиню Мантуанську (une Duchesse de Mantoue)[3]. У тому ж списку згадується картина під назвою «Belle Ferronnière», але вона стосується іншого портрета, профільного, який зараз ідентифікований, як портрет Б'янкі Марії Сфорца. Саме ця картина є першим володарем імені «Прекрасна Ферроньєра». До 1709 сталася плутанина, і в новому списку, зробленому Байлі, картина Леонардо фігурує вже під звичною для нас назвою, відібравши його у сусідки по колекції. В Лувр картина потрапила з королівського зібрання, так що провенанс картини прослідковується на кілька століть.
_-_Bianca_Maria_Sforza_(Kunsthistorisches_Museum_Wien).jpg)
За найпоширенішою версією портрет Леонардо є зображенням Лукреції Крівеллі, коханки герцога Міланського Лудовико іль Моро, покровителя Леонардо. До Лукреції серце герцога було взято в полон Чечілією Галлерані, яку Леонардо зобразив на картині «Дама з горностаєм». Свого часу вважалося, що на обох цих портретах зображена одна і та ж жінка, тому в лівому верхньому куті «Дами з горностаєм» зазначено (c орфографічними помилками) — «LA BELE FERIONIERE / LEONARD D'AWINCI». Можливо, цей напис був зроблений на картині після того, як її придбав в 1798 році і перевіз до Польщі Адам Єжи Чарторийський, який вірив у ідентичність моделей. Таким чином, «Дама з горностаєм» є третьою картиною, згадуваної під ім'ям «Прекрасна Ферроньєра».
Чи справді портрет зображує Лукрецію Крівеллі, точно сказати не можна. Але оскільки полотно написано в перший міланський період Леонардо, і жінка багато одягнена, вона ймовірно була видною персоною при міланському дворі того часу. Як одну з кандидатур пропонували і законну дружину Лодовіко іль Моро — герцогиню Беатріче д'Есте (за версією Сільві Біга́)[4]. Це припущення ґрунтується на порівнянні з бюстом герцогині роботи Кристофоро Романо, а також на тій інформації, що Беатріче була дочкою мантуанського герцога[5].[6]
.jpg)
| Латина | Переклад |
|---|---|
I. Ut bene respondet Naturae Ars docta! dedisset |
Як перекликається з науками мистецтво Природи! Дав би |
II. Hujus, quam cernis, nomen Lucretia. Divi |
Знаєш ту, що зветься Лукреція. Боги |
III. Naturam, ac superas hac laesit imagine Divas, |
Природі, картиною такою, і богиням, художник, кидає |
Легенди про «Ферроньєру»[ред. | ред. код]
Після того, як картина Леонардо отримала свою нинішню назву, вона було на ній написана. Цей напис французькою означає, що моделлю була дружина або дочка торговця залізними виробами — ferronnier'а; або назва, можливо, пов'язана з налобним прикрасою жінки — ферроньєркою. Потім найменування професії перетворилося на прізвище, виникла легенда, що жінку, зображену на ній, звали Ферроньера, і вона була коханкою французького короля Франциска I (1494—1547), який був знаменитий, зокрема, своєї велелюбністю. Його ім'я пов'язане і з Леонардо, який працював на нього і, як стверджують деякі джерела, навіть був його другом.
За словами Гі Бретона, автора 10-томної «Історії кохання в історії Франції», король полюбив дружину адвоката Жана Феррона (madame Ferron), яку називали «Прекрасна Ферроньера». «Вона була витончена, спокуслива, елегантна. У неї було довге чорне волосся, виразні сині очі, і найгарніші у світі ноги. У центрі чола у неї красувалося прикраса, прикріплена шовковим шнурком, і ця незвичайна деталь лише додавала їй привабливості»[7].
Нібито, «коли Франциск наказав привести її до палацу і якось дуже вже швидко потягнув у постіль, дама була так обурена, що одна з жил у неї на лобі лопнула <…> Через годину вона вже стала коханкою короля, а на інший день дуже вправно сховала свій синець за допомогою вказаної прикраси на шнурку».
Пізніше з'явилася легенда, що має присмак популярних в романтизм історій про помсту простої людини монарху (можна порівняти з історією про Ріголетто, дочку якого за Гюґо спокусив той же король Франциск), нібито місьє Феррон, не в силах більше чинити опір домаганням короля до його дружини, зачастив по борделях, щоб підхопити венеричну хворобу і передати її через дружину королю, що йому нібито вдалося, а короля в результаті хвороба і погубила. Король дійсно помер від сифілісу, але підхопив його раніше, за інших обставин, як випливає з записок його матері.
В даний час персонаж вважається вигаданим.
Копії «Ферроньєри»[ред. | ред. код]
У XIX ст. ця робота користувалася дуже великою популярністю і часто копіювалася. Одна з подібних копій зберігається в Музеї витончених мистецтв Шамбері. Знаменитішою стала інша копія картини. На початку XX століття її збиралися продати під виглядом оригіналу. Але в 1920 році відомий артдилер сер Джозеф Дувін дозволив опублікувати New York World свою думку про те, що вона є копією. Проблеми почалися о першій годині ночі 17 червня 1920 року. Дувін, що знаходився в Лондоні, був розбуджений телефонним дзвінком репортера з New York World. Це була рутинна перевірка фактів: Андре Хан, дама з Канзасу, оголосила що збирається продати свою картину «Прекрасна Ферроньера» роботи Леонардо да Вінчі. Напівсонний Дувін відповів на автоматі: «Це неможливо». Чому? — Захотілося дізнатися репортерові. «Тому що ця картина висить у Луврі». Ця коротка репліка розпочала епопею, яка триватиме 10 років і увінчається найзнаменитішим процесом в області мистецтва за все XX століття.
Власник картини, місіс Андре Лард Хан подала на нього до суду за наклеп. Було оголошено, що через зауваження Дувіна пішла крахом їх операція з продажу картини: нібито анонімний меценат збирався купити її за 225 тис. дол і подарувати Інституту Мистецтва Канзас-Сіті. Тепер же взагалі ніхто не стане її купувати. Повістка була вручена в листопаді 1921 року, збиток оцінювався вже у 500 тис. дол
Проведений судовий процес виявився дуже гучним. Справа слухалася в Нью-Йорку спеціально відібраних журі, яке було вибрано з людей, які не чули про да Вінчі і не розбираються в атрибуції. Як свідків було залучено найвідоміших мистецтвознавців тієї епохи. Картину Ханів привезли в Лувр і порівняли з оригіналом. У підсумку, в результаті засідання, що почалося 6 лютого 1929 року, журі винесло вердикт про компенсацію в 60 тис. доларів на користь Ханів плюс суму значних судових витрат. Однак, попри рішення присяжних з числа нью-йоркських клерків про те, що артдилер не правий у своєму твердженні, що справжня картина знаходиться в Луврі, ніхто не вважає оригіналом картину Ханів. Книга Гаррі Хана, чоловіка Андре, про цю подію -The Rape of La Belle(1946) є класичним прикладом теорії змови на ґрунті світу мистецтва.
У січні 2010 ця копія була продана за 1,5 млн доларів[8].
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Magdeleine Hours, la peinture de Léonard de Vinci vue au laboratoire, dans l'Amour de l'Art, n° 67-68-69., 1954. — p.17-74.
- ↑ Père Dan, Trésor des Merveilles de la maison royale de Fontainebleau, Paris 1642.
- ↑ Charles W. Heaton. Leonardo Da Vinci and His Works[недоступне посилання]
- ↑ Sylvie Béguin, Léonard de Vinci au Louvre, 1983, rmn, p.81.
- ↑ Carlo Amoretti, Memorie storiche su Leonardo da Vinci, Milan, 1804, p.39.
- ↑ Codex Atlanticus, f.456v
- ↑ Ги Бретон, «Истории любви в истории Франции», Т. 2, перевод: С. Чалтыкьян.
- ↑ portrait of Lucrezia Crivelli, by Leonardo da Vinci sold at Sotheby´s
Джерела[ред. | ред. код]
|
| |||||||||||||||||||||||
