Прем'єр-міністр Індії

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Про список прем'єр-міністрів див. Список прем'єр-міністрів Індії.
Прем'єр-міністр Індії Індія
Bhārat kē Pradhānamantrī
Official Portrait, 15 March 2022
Посаду обіймає
Нарендра Моді
від 26 травня 2014
Офіс прем'єр-міністра
Рада міністрів Союзу
Виконавча гілка уряду Індії
Стиль
Тип Глава уряду
Статус Лідер виконавчої влади
Абревіатура PM
Член
Парламент Індії
Рада міністрів Республіки Індія
Підзвітний
Резиденція 7, Lok Kalyan Marg, Нью-Делі, Делі, Індія
Місце Офіс прем'єр-міністра, Південний блок, Центральний секретаріат, Raisina Hill, Нью-Делі, Делі, Індія
Номінує Лок Сабха
Призначає Президент Індії
Термін каденції «На вгоду президента»
Каденція Лок Сабха становить 5 років, якщо не буде розпущено раніше
Обмеження строку не передбачено
Твірний інструмент Статті 74 і 75, Конституція Індії
Попередник Віце-президент Виконавчої ради
Створення 15 серпня, 1947; 76 років тому (1947-08-15)
Перший на посаді Джавахарлал Неру
Заступник Заступник Прем'єр-міністра
Платня
  • ₹600,000 (US$7,500) (на місяць)[1]
  • ₹7,200,000 (US$90,000) (на рік)[1]
Вебсайт pmindia.gov.in
Індія
Ця стаття є частиною серії статей про
державний лад і устрій
Індії
Категорія Категорія • Інші країни

Прем'єр-міністр Індії (IAST: Bhārat kē Pradhānamantrī IAST) — глава уряду Республіки Індія[2][3]. Виконавча влада належить прем'єр-міністру та обраній ним Раді міністрів[4][5][6], поміж тим, що президент Індії є номінальним главою виконавчої влади[7][8][9][10]. Прем'єр-міністр почасти є лідером партії або коаліції з більшістю в нижній палаті парламенту Індії, Лок Сабха[11], що є головним законодавчим органом держави[12]. Прем'єр-міністр і його кабінет завжди підзвітні перед Лок Сабха[13][14].

Прем'єр-міністра призначає президент Індії; однак прем'єр-міністр повинен користуватися довірою більшості членів Лок Сабха, які обираються прямим шляхом щоп'ять років[en], аби не допускати його відставки. Прем'єр-міністр може бути членом Лок Сабха або Радж'я Сабха (верхньої палати парламенту). Він контролює відбір і звільнення членів Ради міністрів Союзу (уряду) та розподіляє посади між членами уряду.

Найдовше прем'єр-міністром був Джавахарлал Неру — це була перша людина на посаді, що обіймала її 16 років і 286 днів. За ним був короткий термін Лала Бахадура Шастрі та 11- і 4-річне правління Індіри Ганді. Обидва політики належали до Індійського національного конгресу. Після вбивства Індіри Ганді[en] її син Раджив Ганді очолював країну до 1989 року, коли почалося десятиліття з п'ятьма нестабільними урядами. Після цього настав час повних каденцій П. В. Нарасімхи Рао, Атала Біхарі Ваджпаї, Манмохана Сінгха та Нарендри Моді. Моді є 14-м і нинішнім прем'єр-міністром Індії, який обіймає цю посаду з 26 травня 2014 року.

Походження та історія[ред. | ред. код]

Індія дотримується парламентської системи, за якою прем'єр-міністр є главою уряду та главою виконавчої влади уряду. В таких системах глава держави або офіційний представник глави держави (тобто монарх, президент чи генерал-губернатор) зазвичай відіграє суто церемоніальну роль та діє — з більшості питань — лише за порадою прем'єр-міністра.

Прем'єр-міністр — якщо він ще не став членом парламенту — має стати членом парламенту протягом шести місяців після початку свого перебування на посаді. Зазвичай прем'єр-міністр співпрацює з іншими центральними міністрами, щоб забезпечити ухвалення законопроєктів парламентом.

1947—1984[ред. | ред. код]

Лорд Маунтбеттен приймає присягу Джавахарлала Неру як першого прем'єр-міністра Індії 15 серпня 1947 р.
Лал Багадур Шастрі, K. Камарадж і Неру, бл. 1963

З 1947 року було 14 різних прем'єр-міністрів[a]. Перші кілька десятиліть незалежності Індійський національний конгрес (ІНК) майже повністю домінував на політичній карті Індії. Перший прем'єр-міністр Індії Джавахарлал Неру склав присягу 15 серпня 1947 року. Неру обіймав посаду прем'єр-міністра 17 років поспіль, здобувши перемогу на чотирьох загальних виборах. Його повноваження закінчилися в травні 1964 року внаслідок смерті[15][16]. Після Неру посаду прем'єр-міністра обійняв Лал Багадур Шастрі — колишній міністр внутрішніх справ[en] і лідер ІНК. Під час правління Шастрі відбулася індо-пакистанська війна 1965 року. Згодом Шастрі помер від серцевого нападу в Ташкенті після підписання Ташкентської декларації[17].

Після Шастрі першою жінкою-прем'єр-міністром країни була обрана Індіра Ганді — донька Неру. Перший термін перебування Індіри на посаді тривав 11 років, протягом яких вона пішла на такі кроки, як націоналізація банків[18]; поклала край надбавкам і політичним посадам, що їх отримували члени королівських сімей колишніх князівських штатів Британського Раджу[19][20]. Крім того, в її час відбулися інші важливі події: індійсько-пакистанська війна 1971 року[21]; створення суверенної Бангладеш[22]; приєднання Сіккіму до Індії шляхом референдуму 1975 року[23]; перше ядерне випробування Індії в Похрані відбулося також протягом першого терміну Індіри. У 1975 році президент Фахруддін Алі Ахмед — за її порадою — запровадив надзвичайний стан, а відтак, цей період відомий порушеннями прав людини, адже уряд був наділений надзвичайними повноваженнями[24][25].

Після масових протестів у 1977 році надзвичайний стан було скасовано і були призначені загальні вибори. Після завершення надзвичайного стану всі опозиційні політичні партії разом боролися проти ІНК під егідою Джаната партії та перемогли правлячу силу. Після того Морарджі Десаї — колишній заступник прем'єр-міністра — став першим прем'єр-міністром Індії, який не входив до ІНК. Уряд прем'єр-міністра Десаї складався з груп з протилежними ідеологіями, в яких було важко підтримувати єдність і координацію. Зрештою, після двох з половиною років на посаді прем'єр-міністра, 28 липня 1979 року Морарджі подав президенту заяву про відставку. Після цього Чаран Сінгх — заступник прем'єр-міністра в кабінеті Десаї — за зовнішньої, умовної підтримки ІНК, отримав більшість у Лок Сабха та склав присягу прем'єр-міністра[26][27]. Однак невдовзі ІНК відмовився від своєї підтримки, і Сінгху довелося піти у відставку; він перебував на посаді 5 місяців — найкоротша каденція в цій посаді.

Іранський шах Мохаммед Реза Пахлаві і шахбану Фарах Пахлаві приймаються Індірою Ганді в аеропорту Нью-Делі, 1970 р.
Президент США Джиммі Картер (праворуч) з прем'єр-міністром Морарджі Десаї, 1978 р.

У 1980 році, після трирічної перерви, ІНК повернувся до влади з абсолютною більшістю. Індіра Ганді була обрана прем'єр-міністром вдруге[28]. Під час її другого перебування на посаді була проведена операція «Блакитна зірка» — операція індійської армії в Золотому храмі, найсвященнішому місці сикхізму, — яка, як повідомляється, призвела до тисяч смертей[29]. Згодом, 31 жовтня 1984 року Ганді була застрелена Сатвантом Сінгхом і Беантом Сінгхом — двома її охоронцями — в саду її резиденції в Нью-Делі[30].

1984—1999[ред. | ред. код]

Після Індіри її старший 40-річний син Раджив склав присягу ввечері 31 жовтня 1984 року, ставши наймолодшою особою, яка коли-небудь займала посаду прем'єр-міністра. Раджив негайно закликав до загальних виборів. На них ІНК отримав абсолютну більшість, отримавши 401 з 552 місць у Лок Сабха, тобто максимальну кількість, отриману будь-якою партією в історії країни[31][32]. У той же час перший міністр фінансів, а потім міністр оборони в кабінеті Ганді Вішванат Пратап Сінгх під час роботи в міністерстві оборони виявив порушення, які стали відомі як скандал Бофорса. Згодом Сінгха вигнали з ІНК, він сформував Джаната Дал, і — за допомогою кількох опозиційних до ІНК партій — створив партійну коаліцію під назвою Національний фронт[33].

На загальних виборах 1989 року до влади прийшов Національний фронт за підтримки партії Бхаратія Джаната (BJP) і Лівого фронту[34]. Прем'єр-міністром був обраний В. П. Сінгх[34]. Протягом менш ніж року перебування на посаді Сінгх і його уряд прийняли рекомендації Комісії Мандала, що стосувалися покращення становища «відсталих класів»[en] країни[35]. Каденція Сінгха закінчився після того, як він наказав заарештувати члена BJP Лала Крішну Адвані[en][36], в результаті чого BJP відмовилася від зовнішньої підтримки уряду, а В. П. Сінгх програв вотум недовіри в парламенті з рахунком 146—320 і йому довелося піти у відставку[37]. Після цього Чандра Шекхар разом із 64-ма членами парламенту створив партію Самаджваді Джаната (Раштрія)[38] і за підтримки ІНК отримав більшість у Лок Сабха[39]. Але прем'єрство Шекхара тривало недовго, адже ІНК відмовився від своєї підтримки; в результаті уряд Шекхара впав, і було оголошено нові вибори[40].

На загальних виборах 1991 року ІНК під керівництвом П. В. Нарасімхи Рао сформував уряд меншості; Рао став першим прем'єр-міністром південноіндійського походження[41]. Після розпаду Радянського Союзу Індія опинилася на межі банкрутства, тому Рао вжив заходів для лібералізації економіки та призначив міністром фінансів Манмохана Сінгха — економіста й колишнього керівника Резервного банку Індії[41]. Потім Рао та Сінгх зробили низку кроків для лібералізації економіки[41], що призвело до безпрецедентного економічного зростання країни[42]. Однак його прем'єрство також було свідком руйнування мечеті Бабрі Масджид, що призвело до загибелі близько 2000 людей[43]. Рао провів п'ять безперервних років на посаді, ставши першим прем'єр-міністром не з сім'ї Неру-Ганді, якому це вдалося[41].

Королева Нідерландів Беатрікс (ліворуч) з прем'єр-міністром Раживом Ганді, принцем Клаусом і Сонею Ганді. Гаага, 1985
П. В. Нарасімха Рао (ліворуч) урочисто відкриває Національний науковий центр. Нью-Делі, 1 вересня 1992

Після закінчення повноважень Рао в травні 1996 країна бачила чотирьох прем'єр-міністрів протягом трьох років: два строки Атала Біхарі Ваджпаї; один строк Х. Д. Деве Говди з 1 червня 1996 по 21 квітня 1997; і один строк І. К. Гуджрала з 21 квітня 1997 по 19 березня 1998. Уряд прем'єр-міністра Ваджпаї, обраний у 1998 році, вжив певних кроків. У травні 1998 року — після місяця перебування при владі — уряд оголосив про проведення п'яти підземних ядерних вибухів у Похрані[44]. У відповідь на ці випробування багато західних країн, включаючи Сполучені Штати, запровадили економічні санкції проти Індії[45], але завдяки підтримці, отриманій від Росії, Франції, країн Перської затоки та деяких інших країн, санкції загалом не стали успішними[46][47]. Кілька місяців потому у відповідь на індійські ядерні випробування Пакистан також провів ядерні випробування[48]. Враховуючи погіршення ситуації між двома країнами, уряди намагалися покращити двосторонні відносини. У лютому 1999 року Індія та Пакистан підписали Лахорську декларацію, в якій обидві країни оголосили про свій намір подолати взаємну ворожнечу, збільшити торгівлю та використовувати свій ядерний потенціал у мирних цілях[49]. У травні 1999 року партія AIADMK[en] вийшла з правлячої коаліції Національного демократичного альянсу (NDA)[50], внаслідок чого уряд Ваджпаї став тимчасовим після вотуму недовіри 269—270. Це збіглося з Каргільським конфліктом з Пакистаном[51]. На наступних загальних виборах у жовтні 1999 року NDA під керівництвом BJP та пов'язані з нею партії забезпечили собі комфортну більшість у Лок Сабха, отримавши 299 із 543 місць у нижній палаті[52].

2000–дотепер[ред. | ред. код]

Колишній прем'єр-міністр Манмохан Сінгх з колишнім прем'єр-міністром Шрі Атал Біхарі Ваджпаї в Нью-Делі 24 травня 2004
Прем’єр-міністр Нарендра Моді виступає на 69-й Генеральній Асамблеї ООН, 2014

Під час свого правління Ваджпаї продовжив процес економічної лібералізації, що призвело до економічного зростання[53]. На додаток до розвитку інфраструктури та базових об'єктів, уряд зробив кілька кроків для покращення інфраструктури країни, таких як Національний проєкт розвитку автомобільних доріг (NHDP) і Pradhan Mantri Gram Sadak Yojana (PMGSY; IAST : Pradhānamaṃtrī Grāma Saḍaka Yojanā IAST; букв. «Схема сільських доріг прем'єр-міністра»)[54]. Але в 2002 році відбулися громадські заворушення в штаті Гуджарат, внаслідок яких загинуло близько 2000 осіб[55]. Термін перебування Ваджпаї на посаді прем'єр-міністра завершився в травні 2004 року, що зробило його першим прем'єр-міністром не з ІНК, який завершив повну п'ятирічну каденцію[53].

На виборах 2004 року ІНК став найбільшою партією в підвішеному парламенті[en]; очолюваний ним Об'єднаний прогресивний альянс (UPA) — за зовнішньої підтримки Лівого фронту, партії Самаджваді (SP) та партії Бахуджан Самадж (BSP) — отримав більшість у Лок Сабха[56], і прем'єр-міністром був обраний Манмохан Сінгх. Він став першим сикхським прем'єр-міністром нації[56]. Під час його правління країна зберегла економічну динаміку, набуту під час перебування на посаді прем'єр-міністра Ваджпаї[57]. Крім того, уряду вдалося добитися прийняття в парламенті Закону про гарантії зайнятості в сільській місцевості 2005 року та Закону про право на інформацію 2005 року[58][59]. Крім того, уряд зміцнив відносини Індії з такими країнами, як Афганістан[60][61], Росія[62], країнами Перської затоки та Сполученими Штатами, кульмінацією чого стала ратифікація цивільної ядерної угоди між Індією та США наприкінці першого терміну Сінгха[63][64][65]. У той же час теракти в Мумбаї в листопаді 2008 року також відбулися під час першої каденції Сінгха[66][67]. На загальних виборах 2009 року мандат UPA збільшився[68][69]. Другий термін прем'єр-міністра Сінгха, однак, супроводжувався скандалами на високому рівні та звинуваченнями в корупції[70][71]. Сінгх пішов у відставку з поста прем'єр-міністра 17 травня 2014 року після поразки ІНК на загальних виборах[72][73][74].

На виборах 2014 року NDA під керівництвом BJP отримала абсолютну більшість, отримавши 336 із 543 місць у Лок Сабха; сама BJP стала першою партією з 1984 року, яка отримала більшість у нижній палаті. Головний міністр Гуджарату Нарендра Моді був обраний прем'єр-міністром, ставши першою людиною на цій посаді, що народилася в незалежній Індії[75].

Нарендра Моді був переобраний прем'єр-міністром у 2019 році з більшим мандатом, ніж п'ять років тому. NDA під керівництвом BJP отримала 354 місця, з яких остання забезпечила 303 місця[76].

Партійність[ред. | ред. код]

Партія К-сть Років Персоналії Альянс
Індійський національний конгрес 6 [a] 54 роки Джавахарлал Неру, Лал Бахадур Шастрі, Індіра Ганді, Раджив Ганді, П. В. Нарасімха Рао та Манмохан Сінгх [a]
  • DMK, CPI та CPI (M) (1969-1971)
  • DMK (1971-1976)
  • AIADMK (1991-1994)
  • UPA (2004-2014)
Бхаратія джаната парті 2 15 років Атал Біхарі Ваджпаї та Нарендра Моді NDA (з 1998)
Джаната дал 3 2 роки Вішванат Пратап Сінгх, Х. Д. Деве Говда та Індер Кумар Гуджрал UF
Джаната 1 2 роки Мораджі Десаї JP
Джаната (світська) 1 <1 року Чаран Сінгх
Самаджваді Джаната (Раштрія) 1 <1 року Чандра Шекхар JP

Зовнішня підтримка від INC

Конституційні основи посади Прем'єр-міністра[ред. | ред. код]

Конституція передбачає систему розподілу влади, за якою президент Індії є главою держави; прем'єр-міністр очолює Раду міністрів, допомагаючи та консультуючи президента у виконанні його конституційних функцій. Буквально, ст.ст. 53, 74 та 75 передбачають таке:

Виконавча влада Союзу покладається на Президента і здійснюється безпосередньо або через підлеглих посадових осіб відповідно до Конституції.
— Стаття 53(1) Конституції Індії
Повинна існувати Рада Міністрів на чолі з Прем'єр-міністром, щоб допомагати та консультувати Президента, який під час виконання своїх функцій діятиме відповідно до таких порад.
— Стаття 74(1) Конституції Індії
Прем'єр-міністр призначається Президентом, а інші міністри призначаються Президентом за порадою Прем'єр-міністра.
— Стаття 75(1) Конституції Індії

Як і в більшості парламентських демократій, обов'язки президента є здебільшого церемоніальними[en], доки кабінет міністрів і законодавча влада дотримуються конституції та верховенства права. Прем'єр-міністр Індії є главою уряду і несе відповідальність за виконавчу гілку. Конституційним обов'язком президента є оберігання, охорона й захист Конституції та закону (англ. to preserve, protect and defend the Constitution and the law) згідно зі статтею 60. У конституції Індії прем'єр-міністр згадується лише в чотирьох її статтях (ст.ст. 74, 75, 78 і 366). Прем'єр-міністр відіграє вирішальну роль в індійському врядуванні, маючи більшість у Лок Сабха.

Призначення, перебування на посаді та відставка[ред. | ред. код]

Кваліфікаційні вимоги[ред. | ред. код]

Згідно зі статтею 84 Конституції Індії, яка встановлює кваліфікаційні вимоги для членів парламенту, та статтею 75, яка встановлює вимоги для міністра в Раді міністрів Союзу, а також аргументу, що посада Прем'єр-міністр описується як primus inter pares (перший серед рівних)[77], Прем'єр-міністр повинен:

  • Бути громадянином Індії.
  • Бути членом Лок Сабха або Радж'я Сабха. Якщо особа, обрана прем'єр-міністром, не є ні членом Лок Сабха, ні Радж'я Сабха на момент обрання, вона повинна стати членом будь-якої з палат протягом шести місяців.
  • Бути старше 25 років (для членів Лок Сабха) або старше 30 років (для членів Радж'я Сабха).
  • Не обіймати жодних комерційних посад під керівництвом уряду Індії чи уряду будь-якого штату чи будь-якої місцевої чи іншої влади, що підконтрольна будь-якому із зазначених урядів.

Після того, як кандидата обрано прем'єр-міністром, він повинен звільнитися зі своїх посад у будь-яких приватних чи державних компаніях і може повернутися туди лише після завершення строку повноважень.

Присяги[ред. | ред. код]

Перша церемонія присяги Нарендри Моді, 2014

Перед вступом на посаду прем'єр-міністр зобов'язаний скласти та підписати в присутності президента Індії посадову присягу та присягу про збереження таємниці згідно з Третім додатком до Конституції Індії.

Посадова присяга:

Я, <ім'я>, клянусь іменем Бога/урочисто стверджую, що буду мати справжню віру та вірність Конституції Індії, як встановлено законом, що я буду підтримувати суверенітет і цілісність Індії, що я буду віддано і сумлінно виконувати свої обов'язки як Прем'єр-міністра Союзу і що я буду чинити справедливо по відношенню до всіх людей відповідно до Конституції та закону, без страху чи прихильності, ласки чи злого бажання.
— Конституція Індії, Третій додаток, частина I

Присяга про збереження таємниці:

Я, <ім'я>, присягаю іменем Бога/урочисто підтверджую, що не буду прямо чи опосередковано повідомляти чи розкривати будь-якій особі або особам будь-яке питання, яке буде передане на мій розгляд або стане відомим мені як Прем'єр-міністрові Союзу, за винятком випадків, коли це може знадобитися для належного виконання моїх обов'язків як такого Міністра.
— Конституція Індії, Третій додаток, частина II

Перебування на посаді та звільнення[ред. | ред. код]

Прем'єр-міністр обіймає посаду на «вгоду президента», отже, прем'єр-міністр може залишатися на посаді необмежений час, доки президент має довіру до нього. Однак прем'єр-міністр також повинен мати довіру Лок Сабха, нижньої палати парламенту.

Строк повноважень прем'єр-міністра може припинитися до закінчення повноважень скликання Лок Сабха, якщо проста більшість членів палати перестала йому довіряти — це називається вотумом недовіри[78]. Трьох прем'єр-міністрів, І. К. Гуджрала[37], Х. Д. Деве Говду та Атала Біхарі Ваджпаї, було усунуто з посади таким штибом. Крім того, посадовець може піти у дострокову відставку; Морарджі Десаї був першим прем'єр-міністром, який пішов у відставку під час перебування на посаді.

Окремі питання державної служби прем'єр-міністра регулюються Законом про представництво народу 1951 року[79].

Роль і повноваження прем'єр-міністра[ред. | ред. код]

Виконавчі повноваження[ред. | ред. код]

Агентства при Прем'єр-міністрі

Прем'єр-міністр керує функціонуванням і здійсненням повноважень уряду Індії. Згідно з відповідними вимогами, президент Індії запрошує особу, яка користується підтримкою більшості членів Лок Сабха, сформувати на національному рівні уряд Індії — також відомий як центральний уряд, або уряд Союзу — та виконувати свої повноваження[80]. На практиці прем'єр-міністр номінує президенту членів своєї ради міністрів[81][82][83]. Вони також працюють над визначенням основної групи міністрів (відомої як кабінет міністрів)[81], відповідальних за важливі функції та міністерства.

Прем'єр-міністр відповідає за надання допомоги та консультування президента щодо розподілу роботи уряду між різними міністерствами та відомствами, у згоді з Правилами уряду Індії 1961 року[84]. Координаційна робота, як правило, покладається на Секретаріат Кабінету Міністрів[85]. У той час як робота уряду, як правило, розподіляється між різними міністерствами, прем'єр-міністр може зберігати за собою певні портфелі, якщо вони не розподіляються між членами кабінету.

Прем'єр-міністр за погодженням із кабінетом планує та відвідує засідання палат парламенту та зобов'язаний відповідати на запитання членів парламенту до нього як до відповідального за портфелі в уряді Індії[86].

Деякі конкретні міністерства/відомства не закріплені за ким-небудь у кабінеті, крім самого прем'єр-міністра. Прем'єр-міністр зазвичай відповідає за/очолює:

  • Міністерство персоналу, громадських скарг і пенсій (як міністр персоналу, громадських скарг і пенсій)
  • Секретаріат Кабінету
  • Комітет з призначень Кабінету
  • Комітет Кабінету з безпеки
  • Комітет Кабінету з економічних питань
  • NITI Aayog
  • Департамент атомної енергетики
  • Департамент космосу
  • Управління ядерного командування.
Президент США Джиммі Картер і прем'єр-міністр Морарджі Десаї підписують Нью-Делійську декларацію, 3 січня 1978 р.
Президент Росії Володимир Путін зустрічається з прем'єр-міністром Нарендрою Моді в Кремлі, Москва, 24 грудня 2015 р.

Прем'єр-міністр представляє країну в різних делегаціях, зустрічах високого рівня та міжнародних організаціях, які вимагають участі найвищої урядової посади[87], а також звертається до нації з різних питань національного чи іншого значення[88].

Відповідно до статті 78 Конституції Індії, Кабінет Союзу і Президент офіційно спілкуються через Прем'єр-міністра. В іншому випадку Конституція визнає Прем'єр-міністра членом Кабінету Союзу лише поза сферою Кабінету.

Адміністративні повноваження та повноваження з призначення[ред. | ред. код]

Прем'єр-міністр рекомендує президенту, серед іншого, кандидатури для призначення на посади:

  • Головного виборчого уповноваженого Індії (CEC) та інших виборчих уповноважених (ECs)
  • Контролера і генерального аудитора Індії (C&AG)
  • Голови та членів Комісії з державної служби Союзу (UPSC)
  • Головного інформаційного уповноваженого Індії (CIC) та інформаційних уповноважених
  • Голови та членів фінансової комісії (FC)
  • Генерального прокурора Індії (AG) та Генерального соліситора Індії (SG).

Як голова Комітету з призначень Кабінету міністрів (ACC), прем'єр-міністр — за необов'язковою порадою Секретаря Кабміну під керівництвом Старшої відбіркової комісії (SSB) — вирішує призначення вищих державних службовців, таких як секретарі, додаткові секретарі та співсекретарі в уряді Індії[89][90][91]. Крім того, у тій самій ролі прем'єр-міністр вирішує призначення вищого військового персоналу, наприклад начальника штабу сухопутних військ, начальника повітряного штабу, начальника військово-морського штабу та командувачів оперативних і навчальних командувань[92]. Крім того, ACC також вирішує призначення офіцерів індійської поліції[en], які займають більшість посад у правоохоронних органах вищого рівня на федеральному рівні та рівні штату.

Крім того, як міністр персоналу, громадських скарг і пенсій, прем'єр-міністр також здійснює контроль над Індійською адміністративною службою (IAS)[93], головною державною службою країни[94][95], яка укомплектовує кадрами більшу частину вищої державної служби[94][95]; Комісією з відбору державних підприємств (PESB)[96][97]; і Центральним бюро розслідувань (CBI)[96][97], за винятком обрання його директора, якого обирає комітет у складі: (a) прем'єр-міністра, як голови; (b) лідера опозиції в Лок Сабха; та (c) головного судді[en][98].

На відміну від більшості інших країн, прем'єр-міністр не має великого впливу на відбір суддів: це робить колегія суддів, що складається з головного судді Індії, чотирьох старших суддів Верховного суду та головного (або найстаршого) судді високого суду відповідного штату[99][100]. Однак виконавча влада в цілому має право повернути рекомендовану кандидатуру до колегії для повторного розгляду[101], утім це не є повним правом вето, і колегія все ще може висунути відхилену кандидатуру[102][103].

Законодавчі повноваження[ред. | ред. код]

Прем'єр-міністр діє як лідер палати парламенту — зазвичай Лок Сабха, — до якої він належить. У цій ролі йому доручено представляти виконавчу владу в законодавчому органі, він уносить важливі закони та, як очікується, реагує на занепокоєння опозиції[104]. Стаття 85 Конституції наділяє президента повноваженнями скликати та завершувати позачергові сесії парламенту; це повноваження, однак, здійснюється лише за порадою прем'єр-міністра та його ради, тому на практиці прем'єр-міністр справді здійснює певний контроль над справами парламенту.

Мови офісу прем'єр-міністра[ред. | ред. код]

Див. також: Мови Індії

Офіційний веб-сайт офісу прем'єр-міністра доступний 11-ма індійськими регіональними мовами, а саме ассамською, бенгальською, гуджараті, каннада, малаялам, мейтеї (маніпурі), маратхі, одія, пенджабі, тамільською та телугу, а також двома офіційними: англійською та хінді[105].

Одинадцять індійських веб-сайтів доступні за такими посиланнями:

  1. Ассамська : http://www.pmindia.gov.in/asm/
  2. Бенгальська: http://www.pmindia.gov.in/bn/
  3. Гуджараті: http://www.pmindia.gov.in/gu/
  4. Каннада : http://www.pmindia.gov.in/kn/
  5. Маратхі: http://www.pmindia.gov.in/mr/
  6. Малаялам : http://www.pmindia.gov.in/ml/
  7. Мейтей (Маніпурі): http://www.pmindia.gov.in/mni/
  8. Одія: http://www.pmindia.gov.in/ory/
  9. Панджабі: http://www.pmindia.gov.in/pa/
  10. Тамільська: http://www.pmindia.gov.in/ta/
  11. Телугу: http://www.pmindia.gov.in/te/

Виплати та пільги[ред. | ред. код]

Стаття 75 Конституції наділяє парламент повноваженнями вирішувати питання про винагороду та інші пільги прем'єр-міністра й міністрів[106], що час від часу поновлюються. Початкова винагорода прем'єр-міністра та інших міністрів була визначена в частині B другої таблиці конституції, яку пізніше було вилучено поправкою.

У 2010 році офіс прем'єр-міністра повідомив, що прем'єр-міністр отримує не офіційну зарплату, а лише щомісячні грошові надбавки[107]. Того ж року The Economist повідомив, що за паритетом купівельної спроможності прем'єр-міністр Індії отримував еквівалент 4106 доларів на рік. У відсотках від ВВП на душу населення країни (валового внутрішнього продукту) це найнижчий показник серед усіх країн, досліджених The Economist[108][109].

Платня та надбавки Прем'єр-міністра Індії
Станом на Загальна сума в INR Загальна сума в доларах США
Жовтень 2009 ₹100 000 $1400
Жовтень 2010 ₹135 000 $1900
Липень 2012 ₹160 000 $2200
Джерела:[109]

Резиденція[ред. | ред. код]

Будівля у Нью-Делі за адресою 7, Lok Kalyan Marg[en] — раніше називалася 7, Race Course Road — є офіційним місцем проживання прем'єр-міністра Індії[110].

Під час перебування на посаді першого прем'єр-міністра, Неру, резиденцією був Тін Мурті Бхаван. Лал Багадур Шастрі вибрав офіційною резиденцією 10, Джанпат, Індіра Ганді проживала на 1, Сафдарджунг Роуд. Раджив Ганді став першим прем'єр-міністром, що використовував за резиденцію 7, Лок Кальян Марг, як згодом і його наступники[111].

Подорожі[ред. | ред. код]

Air India One Boeing 777-300ER (K7066)

Для сухопутних подорожей прем'єр-міністр використовує сильно модифіковану броньовану версію Range Rover[en][112]. Кортеж прем'єр-міністра складається з автопарку, до ядра якого входять щонайменше три броньованих седани BMW 7 серії, двох броньованих Range Rover, щонайменше 8-10 BMW X5, шість Toyota Fortuner / Land Cruiser і щонайменше два автомобілі швидкої допомоги Mercedes-Benz Sprinter.

Для авіаперельотів використовуються Boeing 777-300ER з позивним Air India One (AI-1 або AIC001)[113][114]. Є кілька вертольотів, наприклад Мі-8, які використовуються для перенесення прем'єр-міністра на короткі відстані. Всі ці повітряні судна експлуатуються ВПС Індії.

Охорона[ред. | ред. код]

Озброєні агенти SPG супроводжують прем'єр-міністра Нарендру Моді у Варанасі, 2017

Спеціальна група захисту (SPG) відповідає за захист чинного прем'єр-міністра та його сім'ї[115][116]. У забезпеченні безпеки допомагають Центральні резервні поліцейські сили[en] (CRPF), Прикордонні сили безпеки[en] (BSF) і поліція Делі, організовуючи триступеневу охорону маєтку.

Офіс[ред. | ред. код]

Офіс прем'єр-міністра[en] (PMO) виступає основним робочим місцем глави уряду. Офіс розташований у Південному блоці та становить комплекс із 20 кімнат, до якого прилягають Секретаріат Кабінету міністрів, Міністерство оборони та Міністерство закордонних справ. Офіс очолює головний секретар прем'єр-міністра Індії — як правило, колишній державний службовець, переважно з Адміністративної служби (IAS) чи з Служби закордонних справ (IFS).

Сім'я[ред. | ред. код]

Манмохан Сінгх і Гуршаран Каур приймають Барака Обаму та Мішель Обаму у своїй резиденції 7 листопада 2010 року. За столом ліворуч від Мішель сидить Рахул Ганді та праворуч невидима Соня Ганді, обидва з родини колишнього прем'єр-міністра Раджива Ганді

У закордонних візитах прем'єра іноді супроводжує дружина. Сім'я прем'єр-міністра також перебуває під державним захистом[117]. Багато членів сімей колишніх прем'єр-міністрів є політиками. Так, найвидатнішою сім'єю прем'єр-міністрів є сім'я Неру-Ганді, з якої вийшли три лідери: Дж. Л. Неру, Індіра Ганді та Раджив Ганді[118].

Після прем'єрства[ред. | ред. код]

Колишні прем'єр-міністри мають право на бунгало[119][120], а також право на такі самі умови, що й чинний міністр кабінету[119], включаючи секретарський персонал із чотирнадцяти осіб протягом п'яти років; відшкодування офісних витрат; шість внутрішніх авіаквитків представницького класу[en] на рік; і забезпечення охорони з боку збройних сил і поліції, як це встановлено законом[119][120].

Крім того, колишні прем'єр-міністри посідають сьоме місце в індійському порядку старшинства[en], що еквівалентно головним міністрам штатів (у їхніх відповідних штатах) і міністрам кабінету[121][122][123]. Як колишній член парламенту прем'єр-міністр також отримує пенсію після звільнення з посади. У 2015 році колишній член парламенту отримував мінімальну пенсію в розмірі ₹ 20 000 ($250) на місяць, плюс ₹1500 ($19) за кожен рік служби депутатом понад п'ять років[124].

Деякі прем'єр-міністри зробили значну кар'єру після свого перебування на посаді, зокрема Х. Д. Деве Говда, який залишався членом Лок Сабха до 2019 року, і Манмохан Сінгх, який продовжує бути членом Радж'я Сабха[125][126].

Нарендра МодіМанмоган СінґхІндер Кумар ҐуджралХараданахаллі Додде Деве ҐовдаАтал Біхарі ВаджпаїПамулапарті Венката Нарасімха РаоЧандра Шекхар СінґхВішванат Пратап СінґхРаджив ГандіЧоудхарі Чаран СінґхМорарджі ДесаїІндіра ГандіЛал Багадур ШастріДжавахарлал Неру

Смерть[ред. | ред. код]

Тіло покійного прем'єр-міністра П. В. Нарасімхи Рао, пригорнуте державним прапором, несуть військовослужбовці армії, флоту й авіації в аеропорту Палам, Делі, на шляху до Хайдарабаду для кремації. 24 грудня 2004

Прем'єр-міністрам влаштовують державні похорони[en]. У штатах і союзних територіях прийнято оголошувати день жалоби з нагоди смерті кожного колишнього прем'єр-міністра[127].

Вшанування пам'яті[ред. | ред. код]

Кілька закладів названі на честь прем'єр-міністрів Індії. День народження Джавахарлала Неру відзначається в Індії як день дітей. Прем'єр-міністрів також зобразили на поштових марках кількох країн.

Кошти прем'єр-міністра[ред. | ред. код]

Прем'єр-міністр керує різними фондами.

Фонд національної оборони[ред. | ред. код]

Фонд національної оборони (NDF) був створений урядом Індії в 1962 році після індійсько-китайської війни того року. Прем'єр-міністр діє як голова виконавчого комітету фонду, тоді як міністри оборони, фінансів і внутрішніх справ діють як члени виконавчого комітету, міністр фінансів також виконує функції скарбника комітету. Секретар виконавчого комітету фонду є співсекретарем з питань NDF в Офісі Прем'єр-міністра[128]. Згідно з веб-сайтом, фонд «повністю залежить від добровільних внесків громадськості та не отримує жодної бюджетної підтримки». Відповідно до розділу 80G Закону про податок на прибуток 1961 року пожертвування фонду оподатковуються на 100 %[129][130].

Національний фонд допомоги прем'єр-міністра[ред. | ред. код]

Національний фонд допомоги прем'єр-міністра (PMNRF) був створений Джавахарлалом Неру в 1948 році для допомоги переміщеним особам з Пакистану. Наразі фонд використовується передовсім для допомоги сім'ям тих, хто загинув під час стихійних лих, таких як землетруси, циклони та повені, і в другу чергу для відшкодування медичних витрат людям з хронічними та смертельними захворюваннями[131]. Відповідно до зазначеного вище законодавства, пожертви на користь PMNRF оподатковуються на 100 %[129].

Фонд прем'єр-міністра для допомоги громадянам у надзвичайних ситуаціях (PM CARES Fund)[ред. | ред. код]

У березні 2020 року, після швидкого поширення вірусу COVID-19 з Уханя, Нарендра Моді оголосив про створення спеціального фонду для вирішення будь-яких надзвичайних ситуацій, таких як пандемія COVID-19[132]. Оскільки фонд є повністю добровільним без будь-якої державної бюджетної підтримки, Моді закликав громадськість робити щедрі пожертви на користь фонду. Лише за перші 5 днів у 2019/20 фінансовому році фонд отримав 3076,62 крор рупій. Спочатку фонд використовувався для закупівлі товарів для надзвичайних ситуацій, таких як апарати штучної вентиляції легень, комплектів ЗІЗ, а також для фінансування досліджень і закупівель вакцин. На 2020/2021 фінансовий рік обсяг фонду PM Cares становив близько 10990 крор рупій[133].

Заступник прем'єр-міністра[ред. | ред. код]

Валлаббхаї Пател був першим заступником прем'єр-міністра Індії
Докладніше: Заступник прем'єр-міністра Індії

Посада заступника прем'єр-міністра Індії технічно не є конституційною посадою, і про неї немає жодної згадки в актах парламенту[134]. Але історично склалося так, що в різних випадках різні уряди призначали одного зі своїх старших міністрів заступником прем'єр-міністра. Немає ні конституційної вимоги щодо заміщення цієї посади, ні так само вона не передбачає будь-яких особливих повноважень[134]. Як правило, заступником призначаються старші міністри кабінету, наприклад міністр фінансів або міністр внутрішніх справ[en]. Особа на цій посаді вважається найстаршою в кабінеті після прем'єр-міністра та представляє уряд у його відсутність. Як правило, заступники призначаються для зміцнення коаліційних урядів. Першим обіймав цю посаду Валлаббхаї Пател, який також був міністром внутрішніх справ у кабінеті Неру.

Див. також[ред. | ред. код]

Коментарі[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б в Не враховуючи Ґулзарілала Нанду, який двічі виконував обов'язки прем'єр-міністра.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б as per Section 3 of The Salaries and Allowances of Ministers Act 1952 and the rules made thereunder (PDF). Ministry of Home Affairs. Процитовано 28 січня 2019.
  2. ↑ Pillay, Anashri (2019), The Constitution of the Republic of India, у Masterman, Roger; Schütze, Robert (ред.), Cambridge Companion to Comparative Constitutional Law, Cambridge University Press, с. 146—147, doi:10.1017/9781316716731, ISBN 978-1-107-16781-0, LCCN 2019019723, The head of government is the Prime Minister.
  3. ↑ Dam, Shubhankar (2016), Executive, у Choudhry, Sujit; Khosla, Madhav; Mehta, Pratap Bhanu (ред.), The Oxford Handbook of the Indian Constitution, Oxford and New York: Oxford University Press, с. 307, ISBN 978-0-19-870489-8, The Prime Minister is the head of government.
  4. ↑ Majeed, Akhtar (2005), Republic of India, у Kincaid, John; Tarr, G. Alan (ред.), Constitutional Origins, Structure, and Change in Federal Countries, A Global Dialogue on Federalism, Volume I, Montreal & Kingston: McGill-Queen's University Press for Forum of Federation and International Association of Centers for Federal Studies, с. 180—207, 185, ISBN 0-7735-2849-0, ...the executive authority is vested in the prime minister and in his Council of Ministers. (p. 185)
  5. ↑ Dam, Shubhankar (2016), Executive, у Choudhry, Sujit; Khosla, Madhav; Mehta, Pratap Bhanu (ред.), The Oxford Handbook of the Indian Constitution, Oxford and New York: Oxford University Press, с. 307, ISBN 978-0-19-870489-8, Executive power, ordinarily, is exercised by Prime Minister.
  6. ↑ Britannica, Eds. Encycl. (20 лютого 2020), List of prime ministers of India, Encyclopaedia Britannica, Encyclopædia Britannica, Inc., процитовано 2 квітня 2022, Effective executive power rests with the Council of Ministers, headed by the prime minister
  7. ↑ Pillay, Anashri (2019), The Constitution of the Republic of India, у Masterman, Roger; Schütze, Robert (ред.), Cambridge Companion to Comparative Constitutional Law, Cambridge University Press, с. 146—147, doi:10.1017/9781316716731, ISBN 978-1-107-16781-0, LCCN 2019019723, An elected President is the nominal head of state but exercises little power.
  8. ↑ Majeed, Akhtar (2005), Republic of India, у Kincaid, John; Tarr, G. Alan (ред.), Constitutional Origins, Structure, and Change in Federal Countries, A Global Dialogue on Federalism, Volume I, Montreal & Kingston: McGill-Queen's University Press for Forum of Federation and International Association of Centers for Federal Studies, с. 180—207, 185, ISBN 0-7735-2849-0, ...The president is the constitutional head. (p. 185)
  9. ↑ Dam, Shubhankar (2016), Executive, у Choudhry, Sujit; Khosla, Madhav; Mehta, Pratap Bhanu (ред.), The Oxford Handbook of the Indian Constitution, Oxford and New York: Oxford University Press, с. 307, ISBN 978-0-19-870489-8, The President is the head of the Union of India
  10. ↑ Singh, Nirvikar (2018), Holding India Together: The Role of Institutions of Federalism, у Mishra, Ajit; Ray, Tridip (ред.), Markets, Governance, and Institutions: In the Process of Economic Development, Oxford University Press, с. 300—323, 306, ISBN 978-0-19-881255-5
  11. ↑ Britannica, Eds. Encycl. (20 лютого 2020), List of prime ministers of India, Encyclopaedia Britannica, Encyclopædia Britannica, Inc., процитовано 2 квітня 2022, the prime minister, who is chosen by the majority party or coalition in the Lok Sabha (lower house of parliament) is formally appointed by the president.
  12. ↑ Pillay, Anashri (2019), The Constitution of the Republic of India, у Masterman, Roger; Schütze, Robert (ред.), Cambridge Companion to Comparative Constitutional Law, Cambridge University Press, с. 146—147, doi:10.1017/9781316716731, ISBN 978-1-107-16781-0, LCCN 2019019723, ... Like the British system, there are two houses of parliament – the Lok Sabha, which has 545 members, is the main legislative body. In practice, it is the party with a majority in the Lok Sabha which elects its leader as the Prime Minister.
  13. ↑ Dam, Shubhankar (2016), Executive, у Choudhry, Sujit; Khosla, Madhav; Mehta, Pratap Bhanu (ред.), The Oxford Handbook of the Indian Constitution, Oxford and New York: Oxford University Press, с. 307, ISBN 978-0-19-870489-8, Along with his or her cabinet, the Prime Minister is responsible to the Lower House of Parliament.
  14. ↑ Majeed, Akhtar (2005), Republic of India, у Kincaid, John; Tarr, G. Alan (ред.), Constitutional Origins, Structure, and Change in Federal Countries, A Global Dialogue on Federalism, Volume I, Montreal & Kingston: McGill-Queen's University Press for Forum of Federation and International Association of Centers for Federal Studies, с. 180—207, 185, ISBN 0-7735-2849-0, ...Both for the Union and the states, a "cabinet-type" system of parliamentary government has been instituted in which the executive is continuously responsible to the legislature. (p. 185)
  15. ↑ A Man Who, with All His Mind and Heart, Loved India. Life. 5 червня 1964. с. 32.
  16. ↑ India Mourning Nehru, 74, Dead of a Heart Attack; World Leaders Honor Him. The New York Times. 27 травня 1964. ISSN 0362-4331. OCLC 1645522. Процитовано 4 квітня 2018.
  17. ↑ Biswas, Soutik (27 серпня 2009). Was Mr Shastri murdered?. BBC. Процитовано 4 квітня 2018.
  18. ↑ Granville, Austin (2003). Working a democratic constitution: A history of the Indian experience. Delhi: Oxford University Press. с. 215. ISBN 978-0195656107. OCLC 52992056.
  19. ↑ Interpretation Act 1889 (52 & 53 Vict. c. 63), s. 18.
  20. ↑ Christophe, Jaffrelot (2003). India's silent revolution: The rise of the lower castes in North India. London: C. Hurst & Co. с. 131—142. ISBN 978-1850653981. OCLC 54023168.
  21. ↑ Hermann, Kulke; Rothermund, Dietmar (2004). A History of India (вид. 4th). New York City: Routledge. с. 359. ISBN 978-0415329194. OCLC 57054139.
  22. ↑ David, Reynolds (2001). One world divisible: a global history since 1945. New York City: W. W. Norton. с. 244–247. ISBN 978-0393321081. OCLC 46977934.
  23. ↑ Fisher, James F., ред. (1978). Himalayan Anthropology: The Indo-Tibetan Interface. The Hague: Mouton. с. 225. ISBN 978-3110806496. OCLC 561996779.
  24. ↑ Emma, Tarlo (2001). Unsettling memories: narratives of the emergency in Delhi. Berkeley: University of California Press. ISBN 978-0520231207. OCLC 46421940.
  25. ↑ Jaitley, Arun (5 листопада 2007). A tale of three Emergencies: real reason always different. The Indian Express. OCLC 70274541. Процитовано 4 квітня 2018.
  26. ↑ Bueno de Mesquita, Bruce (2009). Predictioneer's game: Using the logic of brazen self-interest to see and shape the future (вид. 1st). New York City: Random House. с. xxiii. ISBN 978-0-8129-7977-0. OCLC 290470064.
  27. ↑ Sanghvi, Vijay (2006). The Congress, Indira to Sonia Gandhi. Delhi: Kalpaz Publications. с. 114—122. ISBN 978-8178353401. OCLC 74972515.
  28. ↑ Indira Gandhi becomes Indian Prime Minister – Jan 19, 1966. History. A&E Networks. Процитовано 4 квітня 2018.
  29. ↑ Guidry, John A.; Kennedy, Michael D.; Zald, Mayer N. (2000). Globalizations and social movements: Culture, power, and the transnational public sphere. Ann Arbor: University of Michigan Press. с. 319. ISBN 978-0472067213. OCLC 593248991.
  30. ↑ Crossette, Barbara (6 січня 1989). India Hangs Two Sikhs Convicted in Assassination of Indira Gandhi. The New York Times. ISSN 0362-4331. OCLC 1645522. Процитовано 4 квітня 2018.
  31. ↑ 1984: Rajiv Gandhi wins landslide election victory. BBC. Процитовано 5 квітня 2018.
  32. ↑ Rajiv Gandhi takes oath as India's Prime Minister. Deseret News. Associated Press. New Delhi. 31 грудня 1984. ISSN 0745-4724. Процитовано 5 квітня 2018.
  33. ↑ Crossette, Barbara (18 вересня 1988). New Opposition Front in India Stages Lively Rally. The New York Times. ISSN 0362-4331. OCLC 1645522. Процитовано 5 квітня 2018.
  34. ↑ а б Crossette, Barbara (2 грудня 1989). Indian opposition chooses a premier. The New York Times. ISSN 0362-4331. OCLC 1645522. Процитовано 5 квітня 2018.
  35. ↑ Malhotra, Inder (23 березня 2015). Mandal vs Mandir. The Indian Express. Indian Express Group. OCLC 70274541. Процитовано 5 квітня 2018.
  36. ↑ Crossette, Barbara (30 жовтня 1990). India ready to bar Hindu move today. The New York Times. ISSN 0362-4331. OCLC 1645522. Процитовано 5 квітня 2018.
  37. ↑ а б Crossette, Barbara (8 листопада 1990). India's Cabinet Falls as Premier Loses Confidence Vote, by 142–346, and Quits. The New York Times. ISSN 0362-4331. OCLC 1645522. Процитовано 5 квітня 2018.
  38. ↑ Crossette, Barbara (6 листопада 1990). Dissidents Split Indian Prime Minister's Party. The New York Times. ISSN 0362-4331. OCLC 1645522. Процитовано 5 квітня 2018.
  39. ↑ Hazarika, Sanjoy (10 листопада 1990). Rival of Singh Becomes India Premier. The New York Times. ISSN 0362-4331. OCLC 1645522. Процитовано 5 квітня 2018.
  40. ↑ Chandra Shekhar critical. The Hindu. New Delhi: The Hindu Group. Press Trust of India. 8 липня 2007. ISSN 0971-751X. OCLC 13119119. Процитовано 5 квітня 2018.
  41. ↑ а б в г Narasimha Rao – a reforming PM. BBC. 23 грудня 2004. Процитовано 5 квітня 2018.
  42. ↑ DeLong, J. Bradford (July 2001). India Since Independence: An Analytic Growth Narrative. In Search of Prosperity: Analytic Narratives on Economic Growth. Процитовано 5 квітня 2018 — через Research Gate.
  43. ↑ Timeline: Ayodhya holy site crisis. BBC. 6 грудня 2012. Процитовано 5 квітня 2018.
  44. ↑ India releases pictures of nuclear tests. Cable News Network. New Delhi: Turner Broadcasting System. 17 травня 1998. Процитовано 5 квітня 2018.
  45. ↑ US imposes sanctions on India. BBC. 13 травня 1999. Процитовано 5 квітня 2018.
  46. ↑ Morrow, Daniel; Carriere, Michael (1 січня 1999). The economic impacts of the 1998 sanctions on India and Pakistan. The Nonproliferation Review. 6 (4): 1—16. doi:10.1080/10736709908436775. ISSN 1073-6700.
  47. ↑ Rai, Ajai K. (2009). India's nuclear diplomacy after Pokhran II. Delhi: Longman. ISBN 978-8131726686. OCLC 313061697.
  48. ↑ Khan, Feroz Hassan (2012). Eating grass: The making of the Pakistani bomb. Stanford: Stanford University Press. с. 281. ISBN 978-0804784801. OCLC 816041307.
  49. ↑ Iype, George (21 лютого 1999). Vajpayee, Sharief sign Lahore Declaration. Rediff.com. Lahore. Процитовано 5 квітня 2018.
  50. ↑ Jayalalitha: Actress-turned-politician. BBC. 14 квітня 1999. Процитовано 5 квітня 2018.
  51. ↑ India was ready to cross LoC, use nuclear weapons in Kargil war. Business Standard. New Delhi: Business Standard Ltd. 3 грудня 2015. OCLC 496280002. Процитовано 5 квітня 2018.
  52. ↑ Indian election: What they said. BBC. 8 жовтня 1999. Процитовано 5 квітня 2018.
  53. ↑ а б Atal Bihari Vajpayee's five steps that changed India forever. The Economic Times. New Delhi. 27 грудня 2017. OCLC 61311680. Процитовано 6 квітня 2018.
  54. ↑ Panagariya, Arvind (25 грудня 2012). A leader of substance: Along with Narasimha Rao, Atal Bihari Vajpayee laid the foundation of new India. The Times of India. OCLC 23379369. Процитовано 6 квітня 2018.
  55. ↑ Yakov, Gilinskiy; Gilly, Thomas Albert; Sergevnin, Vladimir (2009). The ethics of terrorism: Innovative approaches from an international perspective (17 lectures). Springfield: Charles C. Thomas Publishers. с. 28. ISBN 978-0398079956. OCLC 731209878.
  56. ↑ а б India swears in its first Sikh PM. BBC. 22 травня 2004. Процитовано 6 квітня 2018.
  57. ↑ Grammaticas, Damian (24 січня 2007). Indian economy 'to overtake UK'. Delhi: BBC. Процитовано 6 квітня 2018.
  58. ↑ Drèze, Jean (23 серпня 2008). Learning from NREGA. The Hindu. The Hindu Group. ISSN 0971-751X. OCLC 13119119. Процитовано 6 квітня 2018.
  59. ↑ President gives assent to law on right to information. The Times of India. New Delhi. Press Trust of India. 25 червня 2005. OCLC 23379369. Процитовано 6 квітня 2018.
  60. ↑ Bajoria, Jayshree (22 липня 2009). India-Afghanistan Relations. Council on Foreign Relations. Процитовано 6 квітня 2018.
  61. ↑ India announces more Afghan aid. BBC. 4 серпня 2008. Процитовано 6 квітня 2018.
  62. ↑ Roychowdhury, Amitabh (6 грудня 2005). India, Russia sign agreements to strengthen ties. Rediff.com. Press Trust of India. Moscow. Процитовано 6 квітня 2018.
  63. ↑ Rajghatta, Chidanand (2 жовтня 2008). Finally, it's done: India back on the nuclear train. The Times of India. Washington D.C. OCLC 23379369. Процитовано 6 квітня 2018.
  64. ↑ Sirohi, Seema (9 жовтня 2008). A win-win situation for India. Outlook (Indian magazine). BBC. Процитовано 6 квітня 2018.
  65. ↑ Senate approves nuclear deal with India. Cable News Network. Washington D.C.: Turner Broadcasting Network. 1 жовтня 2008. Процитовано 6 квітня 2018.
  66. ↑ Friedman, Thomas L. (17 лютого 2009). No Way, No How, Not Here. The New York Times. New Delhi. ISSN 0362-4331. OCLC 1645522. Процитовано 6 квітня 2018.
  67. ↑ Schifrin, Nick (25 листопада 2009). Mumbai Terror Suspects Charged a Year After Attacks. ABC News. Процитовано 6 квітня 2018.
  68. ↑ More Congress, less UPA. Business Standard. New Delhi: Business Standard Ltd. 17 травня 2009. OCLC 496280002. Процитовано 6 квітня 2018.
  69. ↑ Manmohan gets presidential invite to form govt. New Delhi: NDTV. Press Trust of India. 21 травня 2009. Процитовано 6 квітня 2018.
  70. ↑ Prime Minister Manmohan Singh directly responsible for coal scam: Arun Jaitley. The Economic Times. Indore. Press Trust of India. 19 серпня 2012. OCLC 61311680. Процитовано 6 квітня 2018.
  71. ↑ 2G scam: Disappointed over Manmohan Singh's refusal to appear before JPC, says Yashwant Sinha | Latest News & Updates at Daily News & Analysis. Daily News and Analysis. Asian News International. 9 квітня 2013. OCLC 801791672. Процитовано 6 квітня 2018.
  72. ↑ Ghosh, Deepshikha, ред. (17 травня 2014). Prime Minister Manmohan Singh Resigns After 10 Years in Office. New Delhi: NDTV. Процитовано 6 квітня 2018.
  73. ↑ Manmohan Singh to continue as PM till Modi assumes office. India Today. New Delhi: Aroon Purie. 17 травня 2014. ISSN 0254-8399. Процитовано 6 квітня 2018.
  74. ↑ Manmohan Singh resigns bringing to an end his 10-year tenure. The Times of India. New Delhi. Press Trust of India. 17 травня 2014. OCLC 23379369. Процитовано 6 квітня 2018.
  75. ↑ Narendra Modi appointed Prime Minister, swearing in on May 26. The Times of India. New Delhi. Press Trust of India. 20 травня 2014. OCLC 23379369. Процитовано 6 квітня 2018.
  76. ↑ Landslide win for Narendra Modi in India elections. BBC News. 23 травня 2019.
  77. ↑ Basu, Durga Das; Manohar, V. R.; Banerjee, Bhagabati Prosad; Khan, Shakeel Ahmad (2008). Introduction to the Constitution of India (вид. 20th). New Delhi: Lexis Nexis Butterworths Wadhwa Nagpur. с. 199. ISBN 978-81-8038-559-9. OCLC 289009455.
  78. ↑ Gupta, Surajeet Das; Badhwar, Inderjit (15 травня 1987). Under the Constitution, does the President have the right to remove the Prime Minister?. India Today. Aroon Purie. ISSN 0254-8399. Процитовано 10 квітня 2018.
  79. ↑ Sections 7 & 8k, The representation of the people act,1951 (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 1 травня 2015. Процитовано 2 липня 2016.
  80. ↑ The Constitution of India (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 16 квітня 2016. Процитовано 16 липня 2016.
  81. ↑ а б Prime Minister and the Cabinet Ministers. pmindia.nic.in. Архів оригіналу за 20 квітня 2008. Процитовано 5 червня 2008.
  82. ↑ Ministers of State (Independent Charge). pmindia.nic.in. Архів оригіналу за 20 квітня 2008. Процитовано 5 червня 2008.
  83. ↑ Ministers of State (without Independent Charge). pmindia.nic.in. Архів оригіналу за 20 квітня 2008. Процитовано 5 червня 2008.
  84. ↑ (Allocation of Business) Rules 1961. cabsec.nic.in. Архів оригіналу за 30 квітня 2008. Процитовано 5 червня 2008.
  85. ↑ Cabinet Secretariat, Govt.of India. cabsec.gov.in. Процитовано 5 червня 2008.
  86. ↑ PM's answers to Parliamentary Questions. pmindia.nic.in. Архів оригіналу за 20 квітня 2008. Процитовано 5 червня 2008.
  87. ↑ Recent Visit of the Prime Minister. pmindia.nic.in. Архів оригіналу за 20 квітня 2008. Процитовано 5 червня 2008.
  88. ↑ Recent National Messages of the PM. pmindia.nic.in. Архів оригіналу за 20 квітня 2008. Процитовано 5 червня 2008.
  89. ↑ Laxmikanth, M. (2014). Governance in India (вид. 2nd). Noida: McGraw-Hill Education. с. 3.16—3.17. ISBN 978-9339204785.
  90. ↑ Iype, George (31 травня 2006). What does the Cabinet Secretary do?. Rediff.com. Процитовано 24 вересня 2017.
  91. ↑ The Current System. Department of Personnel and Training, Government of India. Процитовано 12 лютого 2018.
  92. ↑ Unnithan, Sandeep (22 грудня 2016). New chief on the block. India Today. Aroon Purie. ISSN 0254-8399. Процитовано 8 квітня 2018.
  93. ↑ Laxmikanth, M. (2014). Governance in India (вид. 2nd). Noida: McGraw-Hill Education. с. 7.6. ISBN 978-9339204785.
  94. ↑ а б Service Profile for the Indian Administrative Service (PDF). Department of Personnel and Training, Government of India. Процитовано 13 серпня 2017.
  95. ↑ а б Tummala, Krishna Kumar (1996). Public Administration in India. Mumbai: Allied Publishers. с. 154—159. ISBN 978-8170235903. OCLC 313439426.
  96. ↑ а б Laxmikanth, M. (2014). Governance in India (вид. 2nd). Noida: McGraw-Hill Education. с. 7.37. ISBN 978-9339204785.
  97. ↑ а б Organisation Under DOPT. Department of Personnel and Training, Government of India. Процитовано 7 березня 2018.
  98. ↑ All about CBI director's appointment as PM Modi, CJI Kehar, Kharge meet to vet names. India Today. New Delhi: Aroon Purie. 16 січня 2017. ISSN 0254-8399. Процитовано 8 квітня 2018.
  99. ↑ Kirpal, Bhupinder N., ред. (2013). Supreme but not infallible: Essays in honour of the Supreme Court of India (вид. 6th impr.). New Delhi: Oxford University Press. с. 97—106. ISBN 978-0-19-567226-8. OCLC 882928525.
  100. ↑ Iyer, V. R. Krishna (7 серпня 2001). Higher judicial appointments - II. The Hindu. The Hindu Group. ISSN 0971-751X. OCLC 13119119. Архів оригіналу за 6 січня 2016. Процитовано 8 квітня 2018.
  101. ↑ Thomas, K.T. (13 серпня 2014). In defence of the collegium. The Indian Express. Indian Express Group. OCLC 70274541. Процитовано 8 квітня 2018.
  102. ↑ Chhibber, Maneesh (24 березня 2017). MoP on appointments: SC puts its foot down, rejects Govt plan to veto postings on national security grounds. The Indian Express. New Delhi: Indian Express Group. OCLC 70274541. Процитовано 10 квітня 2018.
  103. ↑ Supreme Court Rejects Government's Veto Power on Judges Appointment, Wants Reasons in Writing. NDTV. Press Trust of India. 27 березня 2017. Процитовано 10 квітня 2018.
  104. ↑ Rajya Sabha – Role of The Leader of The House, Leader of the Opposition and Whips Brief History. Rajya Sabha. Процитовано 8 квітня 2018.
  105. ↑ PMINDIA Multilingual Website now available in 13 languages Assamese and Manipuri versions of Prime Minister’s Official Website launched. pib.gov.in. Процитовано 23 січня 2023.
  106. ↑ The Constitution of India, Article 75-6
  107. ↑ A Raise for Prime Minister Manmohan Singh?. The Wall Street Journal. 23 липня 2010. Процитовано 14 серпня 2012.
  108. ↑ Leaders of the fee world: How much a country's leader is paid compared to GDP per person. The Economist. 5 липня 2010. Процитовано 14 серпня 2012.
  109. ↑ а б Pay & Allowances of the Prime Minister (PDF). pmindia.nic.in/. Архів оригіналу (PDF) за 18 липня 2013. Процитовано 14 червня 2013.
  110. ↑ PM chairing meeting on CWG. sify.com. Архів оригіналу за 11 серпня 2011. Процитовано 20 квітня 2021.
  111. ↑ Rediff On The NeT: Janardan Thakur recalls a conversation with the late Kamalapati Tripathi. www.rediff.com. Процитовано 20 квітня 2021.
  112. ↑ Modi ditches BMW, opts for a Range Rover. The Hindu. New Delhi: The Hindu Group. 15 серпня 2017. ISSN 0971-751X. OCLC 13119119. Процитовано 10 квітня 2018.
  113. ↑ Sinha, Saurabh (8 січня 2018). New VVIP planes: Replacements for aged Air India One to arrive this month. The Times of India. New Delhi. OCLC 23379369. Процитовано 10 квітня 2018.
  114. ↑ Nayyar, Dhiraj (26 вересня 2010). Air India One, Seat No 59G – Indian Express. The Indian Express. Indian Express Group. OCLC 70274541. Процитовано 10 квітня 2018.
  115. ↑ The men who protect PM Narendra Modi. India Today. Mail Today Bureau. New Delhi: Aroon Purie. 16 серпня 2014. ISSN 0254-8399. Процитовано 10 квітня 2018.
  116. ↑ Prasad, S. (22 лютого 2018). SPG takes over security arrangements for Modi. The Hindu. Puducherry. ISSN 0971-751X. OCLC 13119119. Процитовано 10 квітня 2018.
  117. ↑ Khan, Fatima (26 серпня 2019). What is the Special Protection Group and why Manmohan Singh's security cover was removed. ThePrint (амер.). Процитовано 20 квітня 2021.
  118. ↑ Guha, Ramachandra (10 лютого 2011). India After Gandhi: The History of the World's Largest Democracy (англ.). Pan Macmillan. с. 45. ISBN 978-0-330-54020-9.
  119. ↑ а б в Sahgal, Priya (7 червня 2004). Former presidents, Prime Ministers enjoy benefits at taxpayers expense. India Today. Aroon Purie. ISSN 0254-8399. Процитовано 9 квітня 2018.
  120. ↑ а б Perks for life. The Hindu. The Hindu Group. 1 травня 2012. ISSN 0971-751X. OCLC 13119119. Процитовано 9 квітня 2018.
  121. ↑ Order of Precedence (PDF). Rajya Sabha. President's Secretariat. 26 липня 1979. Процитовано 24 вересня 2017.
  122. ↑ Table of Precedence (PDF). Ministry of Home Affairs, Government of India. President's Secretariat. 26 липня 1979. Архів оригіналу (PDF) за 27 травня 2014. Процитовано 24 вересня 2017.
  123. ↑ Table of Precedence. Ministry of Home Affairs, Government of India. President's Secretariat. Архів оригіналу за 28 квітня 2014. Процитовано 24 вересня 2017.
  124. ↑ Matthew, Liz (25 грудня 2015). Government moves to double MPs' salary to Rs 2.8 lakh a month, hike pensions. The Indian Express. Процитовано 11 серпня 2020.
  125. ↑ Lok Sabha election results 2019: Former Prime Minister Deve Gowda loses to BJP's GS Basavaraju in Tumkur. cnbctv18.com (амер.). 23 травня 2019. Процитовано 20 квітня 2021.
  126. ↑ Congress to move Manmohan Singh from Assam. The Hindu (en-IN) . 15 травня 2019. ISSN 0971-751X. Процитовано 20 квітня 2021.
  127. ↑ Atal Bihari Vajpayee death: Several states declare public holiday. The Times of India (англ.). 17 серпня 2018. Процитовано 1 березня 2020.
  128. ↑ National Defence Fund. Prime Minister of India, Government of India. Процитовано 10 квітня 2018.
  129. ↑ а б Here's how you can avail tax deduction under Section 80G. Zee Business. 10 січня 2018. Процитовано 10 квітня 2018.
  130. ↑ Malhotra, Hansa (12 червня 2018). The Army Welfare Fund That You Might Think is a Hoax, But Isn't. The Quint. Процитовано 10 квітня 2018.
  131. ↑ PM National Relief Fund. Prime Minister of India, Government of India. Процитовано 10 квітня 2018.
  132. ↑ PM CARES Fund - PM's Citizen Assistance & Relief in Emergency Situations Fund. www.pmcares.gov.in. Процитовано 21 лютого 2022.
  133. ↑ PM CARES Fund corpus triples to Rs 10,990 crore in FY 2020-21; disbursal rises to Rs 3,976 crore. The Economic Times. Процитовано 21 лютого 2022.
  134. ↑ а б Rajendran, S. (13 липня 2012). Of Deputy Chief Ministers and the Constitution. The Hindu. Bangalore: The Hindu Group. ISSN 0971-751X. OCLC 13119119. Процитовано 5 квітня 2018.
Аудіо, відео(ігри), фото та мистецтво
Тематичні сайти
Нормативний контроль
 
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Прем%27єр-міністр_Індії&oldid=41914113