Пресупозиція

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Пресупози́ція (від лат. prae «попереду» і лат. suppositio → suppono «підставляю», тобто «припущення» = ~«попереднє припущення») — засадниче поняття сучасної логіки і лінгвістики, яке означає базове ствердження, незаперечне знання (аксіому), на основі якої будуються усі подальші твердження, висловлювання, умовиводи тощо.

Пресупозиція — об'єкт дослідження різних наук[ред.ред. код]

Пресупозиція є поняттям, яким оперують логіка і т.зв. прагматична лінгвістика. Наприклад, твердження «Я писатиму ще статті до Української Вікіпедії» має свою пресупозицію — я вже писав статті до Української Вікіпедії (у цьому випадку пресупозиція виражається словом ще).

Завдяки своїй практичній стороні, пресупозиція в теперішній час активно застосовується у нейролігвістичному програмуванні (НЛП).

Таким чином, пресупозиція є суміжним поняттям, виступаючи об'єктом досліджень (переважно теоретичних, але також і практичних) різних наук — лінгвістики, логіки, психології тощо.

Базисне значення пресупозиції, яке використовують інші науки, міститься у лінгвістиці.

Пресупозиція лінгвістична[ред.ред. код]

Пресупозиція зазвичай стосується розповіді. Компоненти прагматичної ситуації розповіді знаходяться у відношенні взаємообумовленості і в цілому являють собою певний прагматичний комплекс, невід’ємною частиною якого є пресупозиція.

Пресупозиція розповіді є або чітке знання, або припущення мовця про те, що адресат розповіді належить до його мікросвіту, і таким чином здатний домислити або припустити несказанне, але таке, що мислиться у розповіді.

Дивіться також[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Арутюнова Н.П. Предложение и его смысл. М.: Наука, 1976, 383с.
  • Богуславский И.М. О соотнесении семантических и синтаксических свойств некоторых ограничительных частиц в русском языке: Автореф. канд. дис. М.: 1979. 19с.
  • Бурлакова В.В.Синтаксические структуры современного английского языка. М. Просвещение: 1984, 12с.
  • Виноград Т. Машина, понимающая естественный язык. М.: Мир, 1976, 294с.
  • Ильин Т.М. О понятии «семантическая правильность». – НТИ. Сер.2, 1973, №9, с. 10-14.