Префектура Карафуто

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
3. Префектура Карафуто.
Адміністрація префектури.

Префекту́ра Кара́футо (яп. 【樺太庁】, からふとちょう, карафуто-чьō, «управління Карафуто») — адміністративно-територіальна одиниця Японської імперії в 19071945 роках на південному Сахаліні, префектура. Наступник Народного управління Карафто (19051907). Адміністративний центр — місто Тойохара. Населення становило 406.557 чоловік (1941). 25 серпня 1945 року окупована радянськими військами в ході радянсько-японської війни. Приєднана до Сахалінської області Росії. Інша назва — Південний Сахалін.

Історія[ред.ред. код]

До 1907[ред.ред. код]

Перше японське поселення на півдні острова - Отомарі - з'явилося в 1679 . Острів був названий японцями Кіта-Едзо, тобто Північний Едзо (Хоккайдо). Тільки з 1805 року тут стали з'являтися перші російські кораблі. У 1845 Японія в односторонньому порядку проголосила суверенітет над усім островом і Курильськими островами. Проте за Симодським трактатом (1855) між Росією і Японією Сахалін було визнано їх спільним нероздільним володінням. За Санкт-Петербурзьким договором 1875 Росія отримувала у власність острів Сахалін, натомість передаючи Японії все, в тому числі північні, Курильські острови . Після поразки Російської імперії в Російсько-японській війні 1904-05 років, згідно з Портсмутським договором, частина Сахаліну на південь від 50°N стала колонією Японії у 1905. У 1907 році на території Південного Сахаліну була утворена японська префектура Карафуто з центром у місті Отомарі, потім у місті Тойохара (сучасний Южно-Сахалінськ).

Після 1907[ред.ред. код]

У 1920 році Карафуто було офіційно присвоєно статус зовнішньої японської території. Управління префектурою і її розвиток перейшло під егіду Міністерства у справах колоній. Після Миколаївського інциденту в 1920 році, Японія тимчасово захопила північну половину Сахаліну, і окупувала її до встановлення офіційних дипломатичних відносин з Радянським Союзом у 1925 році, проте Японія мала концесії на нафту і вугілля на Північному Сахаліні до 1944 року. 1 квітня 1943 Карафуто була включена до складу «внутрішніх земель» (内地).

Радянсько-японська війна[ред.ред. код]

5 квітня 1945 року СРСР одоноосібно денонсував японсько-радянський пакт про нейтралітет й 8 серпня того ж року оголосив війну Японії. Наступ радянських військ на префектуру Карафуто почався 11 серпня, за 4 дні до капітуляції Японії. Радянський 56-й стрілецький корпус, частини 16-ї армії , що складався з 79-ї стрілецької дивізії, 2-ї стрілецької бригади, 5-ої стрілецької бригади і 214 танкової бригади,[1], напали на японську 88-му піхотну дивізію. Хоча співвідношення Червоної армії до японських військ було три до одного, вони просувалися повільно через сильний опір японців. Його не було здолано до 16 серпня, до десантування 113-тої стрілецької бригади і 365-го окремого стрілецького батальйону морської піхоти з міста Радянська Гавань у Тооро. 2223 серпня більшість військових японських частин погодилися на припинення вогню. Радянське вторгнення на Карафуто завершився захопленням Тойохари 25 серпня 1945 року.

Окупація[ред.ред. код]

Населення Карафуто становило понад 400 тис. осіб, коли радянський наступ почався на початку серпня 1945 року. Більшість з них були японського або корейського походження, хоча була також невелика біла російська громада, а також деяка кількість тубільців острову — айну. На момент припинення вогню приблизно 100,000 цивільних осіб вдалося втекти на Хоккайдо. Військовий уряд встановлений Радянською Армією заборонив місцеву пресу, конфіскував автомобілі та радіоприймачі, і ввів комендантську годину. Місцеві керівники і чиновники допомогли радянській владі в процесі реконструкції, депортації до рабських трудових таборів, на Північний Сахалін або до Сибіру. У школах були введені курси марксизму-ленінізму.

Крок за кроком Карафуто втратила японську самобутність. Південно-Сахалінська область була утворена у лютому 1946 року, а до березня всі міста, села і вулиці були перейменовані на російський кшталт. У жовтні 1946 року СРСР почав репатріацію всіх лишившихся японців. До 1950 року більшість з них було вислано на Хоккайдо, хоча вони повинні були залишити все своє майно, у тому числі будь-яку валюту російську або японську, тому вони прибули на Японські острови без гроша.

Військо[ред.ред. код]

Цікаві факти[ред.ред. код]

  • До 10 квітня 2002 року в Римсько-католицькій церкві існувала «Апостольська префектура Карафуто» (лат. Apostolica Praefectura Karafutoensis), яка поширювалася на терени колишньої японської префектури Карафуто й входила до складу Іркутської діоцезії святого Йосипа на території Росії. Останнім апостольську префектуру очолював єпископ-поляк Єжи Мазур, що носив титул «ординарій єпископа святого Йосипа й алміністратор префектури Карафуто». МЗС Росії негативно розцінило використання в єпископській титулатурі японської назви «Карафуто» й 2002 року заборонило Мазуру вїзд до країни «з метою збереження безпеки Російської Федерації»[2][3]. Після цього апостольська префектура Карафто була перейменована на «Південно-Сахалінську» (лат. Apostolica Praefectura Sachaliniana Meridionalis) з прямим підпорядкуванням Ватикану[4].

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Бібліографія[ред.ред. код]

  • Префектура Карафуто // 新村出編 『広辞苑』 [Великий сад слів]. — 第5版. — 東京: 岩波書店, 1998.

Посилання[ред.ред. код]