Пржевальський Микола Михайлович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Микола Михайлович Пржевальський
Przewalski2.jpg
Микола Прживальський
Народився 12 квітня 1839(1839-04-12)
Кімбори, Смоленська губернія, Російська імперія
Помер 1 листопада 1888(1888-11-01) (49 років)
Каракол (нині Пржевальськ), Киргизія
черевний тиф
Нагороди


Мико́ла Миха́йлович Пржева́льський (12 квітня 1839, Кімбори Смоленської губернії Російська імперія — †1 листопада 1888, Каракол (Пржевальськ), Киргизія)  — мандрівник, природодослідник, науковець. Паризьке географічне товариство нагородило дослідника Золотою медаллю. Ім'я М.Пржевальського посіло гідне місце поряд з іменами Семенова-Тян-Шанського, Крузенштерна, Беллінсгаузена, Лівінстона і Стенлі та ін.

Біографія[ред.ред. код]

Народився в селі Кімбори Смоленської губернії 12 квітня 1839 року. Пржевальські — нащадки обрусілого поміщицького роду, який походив з України. Батько, поручик у відставці, помер рано. Хлопчик зростав під наглядом матері в маєтку Відрадне. 1855 року закінчив смоленську гімназію і поступив добровольцем на військову службу. Після п'яти років служби Пржевальський поступає в Академію Генерального штабу. Крім основних предметів, він вивчає праці вчених-географів Ріттера, Гумбольдта, Ріхтгофена і Семенова. Там же він підготував курсову роботу «Військово-статистичний огляд Приамурського краю», на основі якої 1864 року його обирають дійсним членом географічного товариства.

Незабаром він добився переведення у Східний Сибір. З допомогою Семенова Пржевальський отримав дворічне службове відрядження в Уссурійський край, а Сибірський відділ географічного товариства дав йому розпорядження вивчити флору і фауну краю. Два з половиною року провів Пржевальський на Далекому Сході. Тисячі кілометрів пройдено, 1600 кілометрів покрито маршрутною зйомкою. Басейн Уссурі, озеро Ханка, узбережжя Японського моря… Підготовлена до друку велика стаття «Інородчеське населення Уссурійського краю». Зібрано близько 300 видів рослин, виготовлено понад 300 опудал птахів, причому багато які рослини і птахи на Уссурі виявлено уперше. Він починає писати книгу «Подорож в Уссурійському краї».

Основні експедиції і творчий доробок[ред.ред. код]

1870 року Російське географічне товариство організувало експедицію в Центральну Азію. Її начальником був призначений Пржевальський. Разом з ним їхав підпоручик М. А. Пильцов. Їхній шлях лежав через Москву й Іркутськ і далі — через Кяхту в Пекін, де Пржевальський отримав дозвіл китайського уряду на подорож. Він прямував в Тибет. Пржевальський першим з європейців проник в глибинну область Північного Тибету, до верхів'їв Хуанхе і Янцзи (Улан-Мурен). І визначив, що саме Баян-Хара-Ула є вододілом між цими річковими системами. Він повернувся в Кяхту у вересні 1873 року, так і не досягши столиці Тибету — Лхаси.

По пустелях і горах Монголії і Китаю Пржевальський пройшов понад 11 800 кілометрів і наніс на карту (в масштабі 10 верст в 1 дюймі) близько 5700 кілометрів. Наукові результати цієї експедиції уразили сучасників. Пржевальський дав докладні описи пустель Гобі, Ордоса й Алашані, високогірних районів Північного Тибету і улоговини Цайдаму (відкритої ним), уперше наніс на карту Центральної Азії більше 20 хребтів, сім великих і ряд дрібних озер. Карта Пржевальського не відрізнялася точністю, оскільки через дуже важкі шляхові умови він не міг робити астрономічні визначення довгот. Цей істотний недолік пізніше був виправлений ним самим та іншими російськими мандрівниками.

Він зібрав колекції рослин, комах, плазунів, риб, ссавців. При цьому були відкриті нові види, що отримали його ім'я, — ящірка Пржевальського, розщіпохвіст Пржевальського, рододендрон Пржевальського. Двотомна праця «Монголія і країна тангутів» (1875–1876) принесла автору світову популярність, була перекладена на ряд європейських мов.

Російське географічне товариство присуджує йому Велику золоту медаль і «найвищі» нагороди — чин підполковника, довічну пенсію у 600 рублів щорічно. Він отримує Золоту медаль Паризького географічного товариства. Його ім'я відтепер ставлять поруч з Семеновим-Тян-Шанським, Крузенштерном і Беллінсгаузеном, Лівінгстоном і Стенлі.

У січні 1876 року Пржевальський представив в Російське географічне товариство план нової експедиції. Він мав намір зайнятися дослідженням Східного Тянь-Шаню, дійти до Лхаси, обстежити загадкове озеро Лобнор. Крім того, Пржевальський сподівався знайти і описати дикого верблюда, який мешкав там, за відомостями Марко Поло. У лютому 1877 року Пржевальський досяг величезного очеретяного болота-озера Лобнор. За його описом, озеро мало в довжину 100 кілометрів і завширшки від 20 до 22 кілометрів.

На берегах таємничого Лобнора, в «країні Лоп», Пржевальський був другим після Марко Поло. Озеро стало, однак, предметом суперечки між Пржевальським і Ріхтгофеном. Судячи за китайськими картами початку XVIII ст., Лобнор знаходилося зовсім не там, де його виявив Пржевальський. Крім того, всупереч існуючій думці, озеро виявилося прісним, а не солоним. Ріхтгофен вважав, що російська експедиція відкрила якесь інше озеро, а істинний Лобнор лежить північніше. Тільки через півстоліття загадка Лобнора була вирішена остаточно. Лоб тибетською означає «мулкий», нор — монгольською «озеро». Виявилося, що це болото-озеро час від часу міняє своє місцерозташування. На китайських картах воно було зображене в північній частині пустинної безстокової западини Лоб. Але потім ріки Тарім і Кончедар'я спрямувалися на південь. Древній Лобнор поступово зник, на його місці залишилися тільки солончаки, блюдця невеликих озерець. А на півдні западини утворилося нове озеро, яке відкрив і описав Пржевальський.

На початку липня експедиція повернулася в Кульджу. Пржевальський був задоволений: він вивчив Лобнор, відкрив Алтинтаг, описав дикого верблюда, добув навіть його шкури, зібрав колекції флори і фауни. Тут же, в Кульджі, його чекали листи і телеграма, в яких йому наказувалося неодмінно продовжувати експедицію.

Під час подорожі 1876–1877 років Пржевальський пройшов по Центральній Азії трохи більше чотирьох тисяч кілометрів — йому перешкодили війна в Західному Китаї, загострення відносин між Китаєм і Росією і його хвороба: нестерпний зуд у всьому тілі. І все-таки ця подорож ознаменувалася двома найбільшими географічними відкриттями — низин Таріму з групою озер і хребта Алтинтаг.

Відпочивши, Пржевальський в березні 1879 року почав подорож, названу ним «Першою Тибетською». Від Зайсану він попрямував на південний схід, повз озеро Улюнгур і вздовж ріки Урунгу до її верхів'я, перетнув Джунгарську Гобі — «обширну хвилясту рівнину» — і визначив її розміри.

Під час цієї подорожі він пройшов близько восьми тисяч кілометрів і зробив зйомку понад чотирьох тисяч кілометрів шляху через райони Центральної Азії. Уперше досліджував верхню течію Жовтої ріки (Хуанхе) протягом більше як 250 кілометрів; відкрив хребти Семенова і Угуту-Ула. Описав два нових види тварин — коня Пржевальського і ведмедя пищухоїда. Його помічник, Роборовський, зібрав величезну ботанічну колекцію: близько 12 тисяч екземплярів рослин — 1500 видів. Свої спостереження і результати досліджень Пржевальський виклав в книзі «Із Зайсану через Хамі у Тибет і на верхів'я Жовтої ріки» (1883). Підсумком трьох його експедицій були принципово нові карти Центральної Азії.

Незабаром він подає в Російське географічне товариство проект про дослідження джерел Хуанхе. У листопаді 1883 року почалася чергова, вже четверта подорож Пржевальського.

За два роки був пройдений величезний шлях — 7815 кілометрів, майже зовсім без доріг. На північному кордоні Тибету відкрито цілу гірську країну з величними хребтами — про них в Європі нічого не було відомо. Досліджено джерела Хуанхе, відкрито і описано великі озера — Російське і Експедиції. У колекції з'явилися нові види птахів, ссавців і плазунів, а також риб, в гербарії — нові види рослин.

В останні роки життя дослідник здіснив ще кілька експедицій, які збагатили науку масштабними відкриттями. Він був повний нових планів та задумів. У 1888 році побачила світ остання праця Пржевальського «Від Кяхти на джерела Жовтої ріки». У тому ж році Пржевальський організував нову експедицію в Центральну Азію. Вони досягли селища Каракол, поблизу східного берега Іссик-Куля. Тут Пржевальський захворів черевним тифом. Він помер 1 листопада 1888 року. На могильному надгробку накреслено скромний напис: «Мандрівник Н. М. Пржевальський». Так він заповідав. 1889 року Каракол був перейменований в Пржевальськ.

Література[ред.ред. код]

  • Віталій Абліцов «Галактика „Україна“. Українська діаспора: видатні постаті» — К.: КИТ, 2007. — 436 с.


Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]