Придніпровський (регіональний ландшафтний парк)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Придніпровський
(регіональний ландшафтний парк)
Квітнуть терен і дика груша у Балці Башмачка
Квітнуть терен і дика груша у Балці Башмачка
Квітнуть терен і дика груша у Балці Башмачка
48°12′56″ пн. ш. 35°11′03″ сх. д. / 48.21583300002777861° пн. ш. 35.184167000027777306° сх. д. / 48.21583300002777861; 35.184167000027777306Координати: 48°12′56″ пн. ш. 35°11′03″ сх. д. / 48.21583300002777861° пн. ш. 35.184167000027777306° сх. д. / 48.21583300002777861; 35.184167000027777306
Країна  Україна
Розташування Україна Україна
Дніпропетровська область,
Солонянський район
Найближче місто Дніпро
Площа 4917,9 га
Засновано 2008 р.
Оператор Дніпропетровський держлісгосп, Солонянська райдержадміністрація
Придніпровський (регіональний ландшафтний парк). Карта розташування: Дніпропетровська область
Придніпровський (регіональний ландшафтний парк)
Придніпровський (регіональний ландшафтний парк) (Дніпропетровська область)
Мапа

CMNS: Придніпровський у Вікісховищі

Придніпро́вський — регіональний ландшафтний парк місцевого значення в Україні. Об'єкт природно-заповідного фонду Дніпропетровської області. Розташований у Солонянському районі Дніпропетровської області.

Площа — 4917,9 га. Створено 25 вересня 2008 році[1]. Перебуває у віданні: Дніпропетровський держлісгосп, Солонянська райдержадміністрація, Микільське лісництво.

Географічне розташування[ред. | ред. код]

Вся порожиста частина Дніпра, і зокрема цінні ділянки, які потребують заповідання, включає тільки на Дніпропетровщині землі трьох районів — Дніпропетровського, Синельниківського і Солонянського (а далі природний комплекс Порогів продовжується в Запорізькій області аж до Хортиці). Діючий ландшафтний парк включає цінні природні ділянки лише в межах Солонянського району.

В адміністративно-територіальному відношенні землі парку належать до трьох сільських рад: Микільської, Башмачанської та Військової.

Основу земельного фонду території парку становлять землі сільськогосподарського призначення (переважно пасовища і сіножаті), державного лісового фонду (переважно байрачні та штучні листяні ліси), а також прилегла до берегів парку акваторія Дніпровського водосховища та його заток. Весь парк розташований на правому березі Дніпра, і нині заповідний статус отримали прибережні краєвиди та ландшафти навпроти 4 колишніх порогів. Серед них і найбільший та найвідоміший з усіх дніпрових порогів — Ненаситець, або Поріг-Дід, а також його «Онук» — Вовнизький поріг. Північна межа парка по Дніпру проходить біля Дзвонецького порогу, а південна — нижче Будильського порога, або Будила.

Ландшафтну основу парку становлять 15 балкових систем, які є притоками Дніпра першого порядку, а також безпосередньо береговий високий макросхил Дніпра, порізаний ярами. Важливою складовою парку є затоки Дніпровського водосховища, які утворились унаслідок підтоплення гирлових ділянок крупних балок.

Рельєф[ред. | ред. код]

Територія регіонального ландшафтного парку, як і вся Порожиста частина Дніпра, розташована в межах Українського кристалічного щита. Колись на території нинішнього парку траплялися своєрідні й унікальні форми рельєфу, які сформувалися внаслідок прорізування Дніпром кам'яного ложа. До затоплення порогів тут головними рельєфоутворюючими елементами були самі пороги (перетинали все русло) та забори (між скелями залишалися проходи), а також окремі високі скелі та велетенські камені, якими всіяне було русло Дніпра та його береги. Вони майже повністю затоплені або понівечені кар'єрами. Так само майже не збереглися і корінні та алювіальні острови (ті, що залишилися, розташовані за межами ландшафтного парку).

Нинішнє обличчя парку формують самі береги Дніпра — здебільшого круті й високі, подекуди зі скелястими ділянками, а в інших місцях — із суглинистими урвищами, дуже рідко з піщаними пляжами. Від Дніпра тягнуться у степ численні й розгалужені балки (їх на території парку понад 80). У гирлах крупних балок утворилися затоки. Річкові тераси в цій частині Дніпра майже не розвинені. Вододіли між балками являють собою типові рівнинні плакори, зайняті полями й лісосмугами, а їхні верхівки вінчають «шапки» древніх могил-курганів. Найвища точка рельєфу — Могила Майорова (173 м. над рівнем моря), що височіє серед поля біля північніної околиці парку.


Джерела[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Рішення обласної ради від 25.09.2008 № 443-16/V