Марія Примаченко

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Примаченко Марія Оксентіївна
Приймаченко М.jpg
Марія Примаченко
Ім'я при народженні Примаченко Марія Оксентіївна
Дата народження 30 грудня 1908 (12 січня 1909)(1909-01-12)
Місце народження с. Болотня, Київська область
Дата смерті 18 серпня 1997(1997-08-18) (88 років)
Національність українка
Напрямок наївне мистецтвоen
Роки творчості 1930-ті — 1997
Премії

Національна премія України імені Тараса Шевченка — 1966

Марія Оксентіївна Примаченко, також Приймаченко в деяких документах (народилася 30 грудня 1908 (12 січня 1909)(19090112) в селі Болотня Іванківського району Київської області — померла 18 серпня 1997 там же) — українська народна художниця, представниця «народного примітиву» («наївного мистецтва»en); лауреат Національної премії України ім. Т. Г. Шевченка, одна з найвідоміших українських художниць. Заслужений діяч мистецтв УРСР з 1970, народна художниця України. 2009 рік — за рішенням ЮНЕСКО — визнано роком Марії Примаченко.

Прізвище[ред.ред. код]

За словами самої художниці, її прізвище Приймаченко, а Примаченко є зросійщеним його варіантом[1]. В інших випадках та ж Марія Оксентіївна відповідала, що вона — Примаченко, бо «так у них в селі говорили — примак, а не приймак, ну то хай буде так»[1]. Свої картини Марія підписувала лише Примаченко або скорочено М.П.[2].

В указі Президента України Віктора Ющенка «Про відзначення 100-річчя від дня народження Марії Примаченко» вжито саме варіант Приймаченко[3][4]. Проте академік Жулинський свідчить, що «сім'я наполягає на поверненні до прізвища Примаченко»[5].

2010 року рішенням Вищого адміністративного суду було встановлено, що правильне написання прізвища, згідно з пенсійним посвідченням, свідоцтвом про смерть, свідоцтвом про право на спадщину за законом на спадкове майно — Примаченко, проте з 1994 року в офіційних рішеннях, у тому числі Президента України, визначалось як Приймаченко.[4].

Біографія[ред.ред. код]

Народилася в селі Болотня на Київщині, де і провела все життя.

Батько, Овксентій Григорович, був теслею-віртуозом, майстрував дворові огорожі у вигляді стилізованих «головкатих» зображень.

Мати, Параска Василівна, була визнаною майстринею вишивання (сама Марія Овксентіївна вбиралася у сорочки, вишиті власноручно).

Дитинство Марії Овксентіївни було затьмарене страшною недугою — поліомієлітом. Це зробило її не по-дитячому серйозною й спостережливою, загострило слух і зір. Марія Овксентіївна гідно і мужньо пронесла всі життєві знегоди, пізнала щастя любові (чоловік загинув на фронті) і щастя материнства: її син Федір — теж народний художник, він був її учнем і другом.

«Починалося все це так,— згадувала художниця.— Якось біля хати, над річкою, на заквітчаному лузі пасла я гусей. На піску малювала всякі квіти, побачені мною. А потім помітила синюватий глей. Набрала його в пелену і розмалювала нашу хату…» Кожен приходив подивитися на цю дивину, зроблену руками дівчинки. Хвалили. Сусіди просили і їхні хати прикрасити.

Талант Примаченко відкрила у 1936 році майстриня-ткаля і вишивальниця киянка Тетяна Флору[6] (у 1960—1970-х роках широку популяризацію творчості Примаченко організував журналіст Г.Мєстечкін). З 1936 року Марію Овксентіївну запрошують до експериментальних майстерень при Київському музеї українського мистецтва. Її творчість стає різноманітнішою — Марія малює, вишиває, захоплюється керамікою. У Державному музеї українського народного та декоративно-ужиткового мистецтва зберігаються її чудові керамічні глечики й тарелі цього періоду. Яким Герасименко, визнаний майстер української кераміки, охоче передавав Примаченко виготовлені ним різних форм вироби, а Примаченко розписувала їх рудими лисичками, страшними звірами, крокуючими по стеблах полуниць блакитними мавпами і неповторними зеленими крокодилами, вкритими квіточками.

Є інформація й про те, що Марія Примаченко виявила свій талант у галузі керамічної скульптури. На жаль, зберігся лише один твір у цьому жанрі — «Крокодил». За участь у виставці народного мистецтва 1936 року Примаченко нагороджують дипломом першого ступеня. З того часу її твори з незмінним успіхом експонуються на виставках у Парижі, Варшаві, Софії, Монреалі, Празі.

Творчість[ред.ред. код]

Пам'ятник Примаченко перед Яготинською картинною галереєю

Творчості Примаченко в останні десятиліття присвячені статті, альбом, науково-популярні фільми, теле- і радіопередачі.

Примаченко постійно вчилася у рідної поліської природи. Але зв'язки її творчості з гіллям генеалогічного дерева найстародавнішого мистецтва є незаперечними. «Двочастинне» зображення звірів з визначеною межею голови і тулуба, до якого нерідко вдається Примаченко, сягає часів палеоліту. У її картинах знаходять втілення ще язичницькі, що знайшли відгук у надрах слов'янської міфології, образи фантастичних чудовиськ і птахів. Примаченко ніби синтезує досвід багатьох поколінь народних майстрів.

Джерела її творчості і в повсюдно вживаних в Україні настінних хатніх розписах — одному із найстародавніших жанрів світового декоративного мистецтва. і в тому орнаментальному та пісенному багатстві, що входило у дитячу свідомість з колисковою матері, яке оточувало щодня: це і медяники, що робились у вигляді фантастичних тварин, і весільні вироби з тіста, якими славилася серед односельчан Марія, і старовинні тканини, килими, вишивки, вибійки. Твори Примаченко свідчать про те, що за ними стоїть велика, різноманітна школа народного мистецтва, багатовікова культура народу. Це ніби згусток емоційних вражень, і від казок, і від легенд, і від самого життя. Процес її творчості являє собою феномен дивовижного сплаву конкретного мислення, інтуїції, фантазії і, нарешті, підсвідомого, коли відчиняється «будиночок чаклунки» і звідти виходять у світ її небувалі, часом химерні образи. Нерідко та чи інша композиція народжується уві сні, а потім, вранці або вдень, малюється на папері

Твори Примаченко також народжувалися від часом несподіваних асоціацій. «Дивлюсь на підлогу — бачу, то звір, а то людина на коні»,- сказала якось Марія Авксентіївна.

Творчість Примаченко здатна викликати асоціації у глядача. Безумовно, головним фактором, що визначає неповторність мистецтва Примаченко, є її рідкісний талант,- саме завдяки своєму натхненному покликанню зуміла вона вловити і висловити інтонацію української культури, донести її теплий і людяний тембр.

Pryjmachenko 01.jpg
Pryjmachenko 02.jpg

Що являють собою роботи Примаченко? Живопис це чи станкова графіка? Марія Примаченко дивовижно об'єднала у своїй творчості малюнок і живопис. Це — і живописна графіка, і графічний живопис водночас. За типологією роботи Примаченко можна умовно поділити на сюжетні (фігурні), знакові, ритміко-орнаментальні. Якщо у середині 1960-х років на виставках її творчість була представлена переважно квітково-пташиними композиціями, то вже 1967 року вона виконала цілий ряд побутових сценок. Особливий розквіт її сюжетної творчості припадає на початок 1970-х років: «Весілля», «Катерина співає пісню», «Роман і Оксана», «Галя на весілля запрошує», «Сватання», «Після весілля хрещеного батька та матку хрещену везуть до магазина» та інші.

Пройшли складний шлях еволюції, поступово наповнювались новим змістом традиційні зображення — символи народного мистецтва. Розетка — сонце, солярний знак — чи не своєрідна це інтерпретація стародавнього символу у приймаченківських «Соняшниках». Перед нами філософськи осмислений образ вічного народження, вмирання і відтворення, уявлення про мудрий животворний початок природи.

Вона творить квіти-роздуми, квіти-присвяти: «Людям, що пашуть хліб і Батьківщину кохають», «Молодим матерям, що народили сина або дочку», «Квіти на ялинку», «Лесі Українці», «На честь польоту космонавтів» і «На честь народження правнучки». Персоніфіковані фантастичні квіти (наприклад, «квіти-оченята») і ті, що легко вгадуються,- соняшник, бузок, рожі. Композиції з квітів — декоративні і монументальні, вони нагадують стінопис. У них неповторний ритмічний лад, що тримається саме у цьому кольорі, саме у цьому розмірі. Ритмічно довершені квітково-пташині композиції: «Веснянки-роговички — веселі птички», «Чайка над полем пролітала», «Куріпочки пляшуть і хліб пашуть», «Кочубарки на маках». Примаченко володіє бездоганним відчуттям ритму, її форми завжди добре узгоджені одна з одною. І водночас вони не статичні, а якісь особливо рухливі: рослини, навіть пелюстки квітів подані у взаємодії. Всі елементи утворюють своєрідний ансамбль зі своїм ритмом і формами.

Марія Примаченко не любила великих чистих площин, вони їй здавалися неживими, тому всюди тло — земля, вода, небо — вкрите ритмічними рядами дрібненьких горизонтальних чи вертикальних рисок, дужок, крапок, світлих — на небі (хмаринки), темних — на землі й воді (трава, хвилі). Таке найпростіше ритмічне чергування різних форм і кольору повторюється в кожному клаптику аркуша, в кожній найменшій деталі. В усіх роботах М. Примаченко наявний оцей незмінний, спокійний, без кінця і краю орнаментальний рух. Блискучий майстер композиції, вона завжди знаходить особливий і довершений «ритм ритму».

Шкода, що архітектори не зацікавилися талантом Марії Примаченко, не запросили її та сина Федора до оздоблення громадських споруд. Не судилося здійснитися мрії художників: «От якби зібрати з усієї України народних майстрів, що за дива витворили б — цвів би не лише садами Київ. Будинки б сміялися до людей…»

Приймаченківська «звірина серія» — явище унікальне і не має аналогів ні у вітчизняному, ні у світовому мистецтві. Сюжетні твори Примаченко — при усій їхній самобутності — мають деяку спільність з народними картинками. А ось фантастичні звірі — це витвір уяви художниці. Таких звірів не існує у природі — порівняння тут зайві. «Дикий чаплун» — від слова чапати — таку назву придумала Примаченко одному із звірів, акцентуючи увагу на його лапах, що здатні продиратися крізь таємничі хащі життя.

Приймаченківські фантастичні звірі — це і пересторога («Будь проклята війна!»), і заклик до дружби, до миру. Укрупнені форми небачених звірів, справжня злива кольорів у поєднанні з орнаментальною розробкою тулуба слугують створенню вражаючого своєю емоційною силою образу. Вступає у дію магія справжнього мистецтва: звірі ніби ворушаться, дихають, ростуть у нас на очах.

Разом з незаперечним тяжінням до декоративності у творчості Примаченко набуває подальшого розвитку її прагнення до втілення виразного словесного образу. Тут слід згадати про творчу співдружність двох поетів — Марії Примаченко і Михайла Стельмаха, співдружність, що подарувала дітям чудові книжки «Журавель» та «Чорногуз приймає душ». Виконала Примаченко й ілюстрації до українських народних дитячих пісень «Ой коники-сиваші». За характером світосприймання, за специфікою відбору найголовнішого, на й образнішого, за мірою узагальнення малюнки Примаченко якнайбільше відповідають образній структурі дитячих казок. Але Примаченко у жодній з виставочних робіт не повторила своїх блискучих ілюстрацій. Отже, вона добре розумілася на різниці книжкового малюнка і картини.

Примаченко-поет реалізує себе у власних підписах до картин. Її образи завжди пов'язані з естетичними і морально-етичними настановами народу, з його мовним багатством. Звідси та дивовижна синхронність художнього образу і віршованих приймаченківських підписів-примовок. Підписи ці легко запам'ятовуються, неначе вкарбовуються у пам'ять: «Три буслики у горосі живуть у нас і досі».

Є у М.Примаченко композиції, що безпосередньо походять від народного лубочного моралізування: «Лежень ліг під яблунею, щоб яблуко само упало у рот, а воно його у лоб». Є й роботи, що неначе виникли під враженням газетного репортажу: «Свинарка виростила тисячу сімдесят поросять». Але Примаченко-поет не може миритися з такого «прозою» і вже наступну композицію, таку ніжну, ліричну, підписує: «Галя свиней у колгоспі годувала. Виростила поросят тисячу і сімдесят».

Наводимо нижче деякі її вірші-примовки, що супроводжували роботи, експоновані на персональній виставці Марії Примаченко 1973 року:

  • Хитра лисиця ведмедику каже: «Їж кукурудзу — поправишся», — а собі курочку несе та медок п'є; в ній сила є
  • Сорока каже: «Чі-чі-чі! Ой де ж нам спати?» — На печі. — Що ж нам пити? — Горілочку, бо приїхали по дівочку
  • Журяться рябушки: «А вже скоро зима, а в нас хати нема». Обізвався зайчик: «А я зими не боюся, у снігу сховаюся». З Новим роком, з новою весною, з новим щастям, усі люди на Землі

Зустрічаються у Примаченко і вже зовсім коротенькі примовки: «Куріпочки пляшуть і хліб пашуть», «Собачка Ада не боїться гада», «Ворон дві баби мав — обох обнімав», «Веснянки-роговички — веселії птички» тощо.

У Київському музеї українського народного декоративного мистецтва зберігається одна з ранніх робіт Марії Примаченко, датована 1935 роком, тричастинна за своєю композиційною будовою. На одній частині намальована мавпоподібна істота. Характерно, що, безвиїзно живучи до 1936 року у Болотні, Примаченко живої мавпи не бачила, і тому мавпа «олюднена» і скоріше нагадує когось із сусідок художниці. Оце нагадування, подібність — не зовнішня, а образна, суттєва — стає внутрішньою ознакою фантастичних звіриних образів художниці.

Марія Авксентіївна була людиною надзвичайно вразливою, вона слухала радіо, дивилася телевізор, всотувала у себе безліч інформації. І все ж зберігалося в неї прекрасне дитяче вміння сприймати життя як вічну казку. Примаченко любить зображувати казки — найхарактернішим проявом цього є «Лисиця і журавель». Композиція, виконана на білому аркуші ватману, вражає силою і міцністю барв. Надзвичайно ефектно звучить тут чорний колір у поєднанні з густо-червоним, сонячно-жовтим і дзвінко-сріблястим, світло-сірим. Фігури узагальнені, прості за контуром і оживлені виразними колірними плямами — вишивкою сорочки лисиці, легким пір'ячком журавля, який, як парубок, одягнутий у червоні шаровари, хвацько перев'язаний синім поясом. Бесіду вони ведуть коло величезного глечика, уквітчаного палаючо-черво ними квітками на жовтому тлі.

Органічна взаємодія зображень, взаємодія тваринного і рослинного світу в їхніх правічних, таємничо-глибинних стосунках стає провідною у творчості художниці. Свідченням цього є і її композиція «Сидить баба на печі, пряде куделицю». Тут зображено інтер'єр селянської хати з розкішною уквітчаною піччю, на якій і сидить баба. Хата вся наповнена рослинами і тваринами. Летить птах — ластівка, несучи до хати добробут. Мирно співіснують кіт і миші: одна з мишей навіть бавиться з котячим хвостом. Оця філософія добра як категорія змісту приймаченківських творів також наскрізь проходить у її творчості. Але як протидія добру виступає зло. Якщо прообраз «добрих» звірів і птахів майже завжди легко вгадується — ведмеді, леви, зайці, лелеки, ластівки,- то зло — сила химерна і непізнаванна, так само як химерний витвір гоголівської уяви «Вій» або ж колективної народної уяви — домовик. Але і тут Примаченко вдається до свого улюбленого прийому «олюднення» — фантастичні звірі у неї найчастіше з людськими очима, отороченими пухнастими віями.

Найбільшого розквіту ці форми досягли у Марії Примаченко. За складністю і водночас гармонійністю особливе місце у її творчості посідають «багатосценові» картини. Тут, як у казці, зміщуються всі уявлення, усі масштаби. Пливуть величезні риби, летять величезні птахи, стоять уквітчані гарненькі хатки, на деревах достигають небувалого розміру яблука. У них казка і бувальщина, вигадки і реальність сплавлені у такий єдиний організм, що навіть найнезвичайнІші на перший погляд речі здаються переконливими. Масштабні зміщення — це не тільки художні, суто композиційні особливості (збереження ритму або рівноваги), це пластично-образно втілена думка про велику єдність природного світу, про складні, але нерозривні зв'язки, що панують у ньому. Персонажі цих сценок пов'язані у ритмічні і логічні групи. Художниця додержується співвідношення вертикалей людських постатей і горизонталей розлогого краєвиду.

Масові побутові сцени побудовано на протиставленні головних і другорядних дійових осіб і груп. Люди в цих картинах — епічно спокійні і повні гідності персони, привітні і доброзичливі. Вони дивляться просто на нас, ніби запрошують взяти участь у події.

У Примаченко ніде немає етнографічне точно відтвореного орнаменту — це приймаченківські узори рушників, сорочок, скатертин. У подібних композиціях відчувається поетичне перетворення побутової теми, її вознесіння у світ краси, мрії. Їхня реалістичність, життєвість проявляється у правді настрою. Правда настрою зберігається і у фантастичних композиціях Примаченко. Народна фантастика втілювала певні етичні категорії, глибоку філософію життєствердження. Ця філософія і стає провідною у фантастичних композиціях Примаченко. Вона бачить свого фантастичного птаха як реального, живого і знаходить відповідні художні засоби для його образу. Птахи у неї шовково-золотаві, квіткоподібні, птахи з крилами-вишиванками. Птахи і звірі у художниці добрі або злі. Вони у неї сині, жовті, зелені, вогняні. Естетика незвичайного, як у казці, входить у реальність, входить просто і легко і тому здається природною. Їй і дивуєшся, і водночас визнаєш її цілковиту природність серед приймаченківського світу. Тут ще раз виступає злиття казковості і повсякденності. Вдивіться у «Ведмедиків» — у них немає і натяку на лютість, їхні морди довірливо звернені до глядача, вони скоріше нагадують різдвяні колядкові маски, ніж справжнього хижака. Злу силу вона малює темними, ніби навмисно приглушеними фарбами; добру-яскравими, сяючими. У цьому «змістовому» розумінні кольору багато спільного у народного живопису й народної поезії.

У 1970-і роки усе менше і менше працювала Примаченко на білому тлі. Власне, на виставці 1973 року із 142 робіт лише одна композиція була на білому тлі — «Сидить баба на печі, пряде куделицю». Найчастіше на інтенсивному і глибокому, ніби підсвіченому зсередини тлі художниця промовисто зіставляє чисті, інтенсивні червоні, сині, блакитні, зелені, жовті, рожеві фарби. Тло надає всім її творам колірної та композиційної міцності, завершеності, певної монументальності. Колір — основний компонент композицій М. Примаченко. Здається, що він сам начебто обирає необхідну форму. Шар фарби різний — то густий, то прозорий, навіть видно легкий підготовчий малюнок олівцем. Мазок позбавлений одноманітності, будь-якої стандартизованої виробленості. Він то зовсім не відчувається, то, навпаки, визначає собою форму. Він то короткий і уривчастий, то широкий і густий, іноді рівний, іноді дещо кострубатий. Неспокійний, динамічний мазок у композиції «Під сонцем на морі чайка годує своїх дітей» створює враження бурхливого моря як самого життя.

У фантастично-умовному світі приймаченківської творчості зустрічаємося і з проявом інших устремлінь художниці, зокрема з прагненням її до конкретно-чуттєвого образу. Маємо на увазі композицію «Літа мої молодії, прийдіть до мене у гості». Художниця зображує і себе; це, власне, її автопортрет. Але усі зображення, як завжди, підпорядковані єдиному площинно-орнаментальному приймаченківському стилю. У самій формі жіночої постаті поєднуються чіткість і живописна м'якість, що дає змогу і виділити цю постать як центр і водночас органічно вписати її в середовище.

У її арсеналі не було «професійних хитрощів»: малювала на звичайному ватмані пензлями фабричного виготовлення, використовує гуаш, акварель. Перевагу віддавала гуаші, бо саме вона дає соковиту, щільну декоративно виразну пляму з чітким силуетом. Художниця спочатку вела лінію олівцем, якось недбало, «по-дитячому» окреслює контури зображення, а вже потім упевнено, вправно кладе колір. Її кольори то засяють таємничою глибиною емалі, то сліпуче спалахнуть золотом, то бризнуть небувалою синню ультрамарину. Вони створюють особливий настрій «кольороносного» простору.

Естетичний вплив творів Примаченко часто залежить від невловимих нюансів, що майже не підлягають ні науковому аналізу, ні вислову. Звернемо увагу, скажімо, на рожево-малиновий — найбанальніший, здавалося б, колір. Він у Примаченко раптом перетворюється на палагочо-прекрасний, і ми пізнаємо у ньому казковий цвіт папороті, колір зимового сонця і дорогоцінний колір рідкісного каменя — турмаліну. Колір у композиціях Примаченко «організовує» площину, слугує декоративним цілям, втілює настрій, є елементом ритму.

Меншу увагу майстриня приділяла лінії. Однак (досить глянути на чарівних «Бусликів») вона уміла передати у лінії і її суто каліграфічну красу, і відточеність музичного ритму. У побутових сценках лінія змінюється, стає ширшою, дещо грубішою. Отже, паралельно з пошуками колориту художниця прагне й виразності лінійно-ритмічної. У неї поєднуються повнозвучні колірні плями і ясні, чіткі контури.

Високорозвинуте чуття композиції проявляється у Примаченко і в її ставленні до формату творів. Горизонтальний формат іде у неї, як правило, для оповідальних композицій, для зображення послідовного розвинення руху. Вертикальний слугує для створення композицій репрезентативних, величних.

Новатор за образним мисленням, Примаченко виступає новатором і коли вона вживає деякі формально-стилістичні прийоми. Так, зображення дерева ми не знайдемо у народному стінописі (найпоширеніші тут листя дуба, винограду, калини, барвінку), а які неповторно-розкішні дерева розквітають у композиціях Примаченко. Вдається вона і до такого прийому: листя подається у неї як ціле дерево («Весілля»). Вживає вона і незнаний у народних розписах прийом (як у сучасній сценографії) — показує хату водночас знадвору і зсередини («Моя мила бригадира полюбила»).

У творчості Марії Примаченко загалом узгоджуються тематично-сюжетні й орнаментально-декоративні композиції. Загальнолюдська тема боротьби добра і зла наскрізь проходить крізь її мистецтво. Добро у неї завжди перемагає. Тема радості буття («Людям на радість» — так і зветься одна з її найвідоміших серій) поєднується з темою смутку (у багатьох роботах бачимо зображення уквітчаної, увішаної рушниками могили).

1986 року художниця створила вражаючу «чорнобильську» серію (Болотня знаходиться майже у 30-кілометровій зоні).

Шана[ред.ред. код]

2009 рік — за рішенням ЮНЕСКО — визнано роком Марії Примаченко.

На честь художниці названо малу планету 14624 Примаченко.

2009 року бульвар Лихачова в Києві був перейменований на бульвар Марії Приймаченко.

В літературі[ред.ред. код]

Дитинство Марії описане в книзі оповідань для дітей «Анна Багряна про Марію Заньковецьку, Олену Телігу, Вангу, Марію Примаченко, Славу Стецько»[7]

Плагіат картин Примаченко[ред.ред. код]

В кінці травня 2013 року у Фінляндії вибухнув мистецький скандал, коли завдяки журналістам авторитетного видання «Helsingin Sanomat», стало відомо, що всесвітньо відома фінська компанія «Марімекко», яка виробляє речі для дому (від текстилю до посуду та одягу) з 2007-го року використовує на своїх виробах малюнок, дуже схожий на роботу Марії Примаченко 1961 року «Щур у дорозі».[8] На картині української художниці, яка зберігається в Національному музеї українського народного декоративного мистецтва зображено подорожуючу в лісі тварину, яка везе на санях діточок. Малюнок фінської дизайнерки, який має назву «Лісовий народ» відрізняється тільки тим, що на ньому зображені одні дерева без щура.

Компанія «Marimekko» та її дизайнер Крістіна Ізола визнали факт плагіату і вибачилися за цей інцидент:

Я не думала про авторське право або про те, що я привласнила чиюсь творчість. Я відчувала «Лісовий народ» настільки інтимним, що захотіла поділитися цим почуттям до лісу з великою кількістю людей, наскільки це можливо. Розумію, що вчинила неправильно. Мені соромно.

Масштабів скандалу додало ще те, що фінський авіаперевізник «FinnAir», який співпрацює з «Марімекко», наніс цей малюнок на один зі своїх літаків «Аеробус A330», який здійснює рейси до Нью-Йорку та Далекого Сходу. Прес-служба авіакомпанії, за повідомленням «Associated Press», пообіцяла максимально швидко прибрати скандальне зображення зі своїх літаків.[9]

Скандал з плагіатом викликав різке зростання інтересу до творчості української художниці з боку фінів. У фінській Вікіпедії відразу після нього з'явилася стаття про Марію Примаченко.

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б Лесь Танюк. «Добрі люди і добрі звірі» Сторіччя Марії Примаченко: бестіарій художниці як феномен першомистецтва // «Дзеркало тижня. Україна», 27 березня 2009.
  2. Код наївної Марії. Як Україна цілий рік святкуватиме 100-річчя Марії Примаченко
  3. Указі Президента України «Про відзначення 100-річчя від дня народження Марії Примаченко»
  4. а б Вищий адміністративний суд України. Постанова
  5. Знаменитой украинской художнице исполнилось бы 100 лет // Ирина Десятникова. События и люди, 12-19 января 2009
  6. Запрошуємо на виставку «Дивосвіт Марії Приймаченко» // Алла Гаркуша, «Чернігів стародавній», 2010, Червень 11
  7. Анна Багряна про Марію Заньковецьку, Олену Телігу, Вангу, Марію Примаченко, Славу Стецько : оповідання для дітей молодшого та середнього шкільного віку / Анна Багряна. — Київ : Грані-Т, 2010. . — 96 сторінок. — Серія: «Життя видатних дітей». — Наклад 2000 штук. Тверда обкладинка. ISBN 978-966-465-266-4.
  8. «Марія Приймаченко та фінські літаки» // Газета «День», 4 червня, 2013
  9. «Принти Марії Приймаченко сплагіатила фінська фірма.» // «Українська правда», 31 травня 2013

Посилання[ред.ред. код]