Прийменник в українській мові

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Для загального ознайомлення дивіться статтю «Прийменник».

Прийме́нник — незмінна частина мови, що виражає залежність іменника, прикметника, числівника, займенника від інших слів у словосполученні та реченні[Джерело?].

Прийменник з іншими частинами мови може вказувати на[Джерело?]:

  • об'єкт дії: подарунок (для кого?) для сестри, писати (про кого?) про брата;
  • напрямок: їхати (куди?) на море, йти (куди?) до лісу;
  • місце: росте (де?) біля криниці;
  • причину: заспівав (з якої причини?) від радості;
  • мету: зібратися (з якою метою?) для роботи;
  • час: залишити (на скільки?) до завтра.

Один і той самий прийменник може виражати різні смислові відношення: росте за хатою (місце) — прийти за годину (час) — купив за гривню (об'єкт).

Одне й те саме значення може бути виражене за допомогою різних прийменників: росте біля дороги, росте при дорозі, росте край дороги, росте поблизу дороги.

Прийменники можуть вступати в синонімічні й антонімічні зв'язки: при, біля, поблизу, край, неподалік (синоніми), в — з, під — над (антоніми).

Основні підходи до статусу визначення прийменника в українському мовознавстві[ред.ред. код]

У сучасному мовознавстві ще немає єдиного погляду на визначення, роль і місце прийменника в системі частин мови.

Найпоширенішою теорією є тлумачення прийменника як службового слова з послабленим лексичним значенням. Такого погляду дотримуються в українській, російській, білоруській, узагалі у слов'янській граматиці цілий ряд мовознавців: В. С. Бондаренко[Джерело?], А. М. Пашківський[Джерело?], І. Г. Чередниченко[Джерело?], А. С. Колодяжний[Джерело?], А. С. Мельничук[Джерело?], З. І. Іваненко[Джерело?] та багато інших.

Прибічники іншої теорії характеризують прийменник як особливого роду морфему. До такого розуміння прийменника наближалися у своїх судженнях О. О. Потебня[Джерело?], І. О. Бодуен де Куртене[Джерело?], О. М. Пєшковський[Джерело?], В. О. Богородицький[Джерело?], В. В. Виноградов та інші[Джерело?]. Теорію морфемної природи прийменника теоретично довів Є.Курилович[Джерело?]. Поглибив, розбудував і послідовно використав на матеріалі прийменникової системи сучасної української літературної мови І. Р. Вихованець[Джерело?]. У морфемній теорії прийменник має лише граматичне значення і цілковито позбавлений лексичного значення, тому що він не відображує предметів і явищ матеріальної дійсності, а лише свідчить про взаємозв'язки між предметами та явищами цієї дійсності. Лексичне ж значення асоціюється з семантикою відношень, які вони виражають. На користь такої точки зору прийменника вказує[Джерело?]:

  • нездатність окремого номінативного вживання;
  • неспроможність самостійно поширювати словосполучення;
  • неможливість паузи після цих слів у мовленні;
  • морфологічна або семантична нерозкладність більшості з них;
  • нездатність нести на собі смисловий наголос (за винятком тих випадків, коли відбувається протиставлення за контрастом);
  • відсутність самостійного наголосу більшої частини службових слів;
  • своєрідність граматичних значень, які розчиняють у собі лексичний зміст службових слів.

За третьою теорією, яка не знайшла поширення в мовознавстві, прийменник виділяється як самостійне слово. Дослідники, які вивчають прийменник як самостійне слово, ототожнять його лексичне значення з лексичним значенням повнозначних слів. Так, І. К. Кучеренко переконаний у тому, що прийменники є прислівниками узагальненого значення: основна роль прийменників полягає в тому, щоб утворювати складений член речення (прийменник + іменник = прислівник). Прийменник виконує в складеному члені речення роль повнозначної зв'язки, яку можна назвати обставиною[Джерело?]. О. О. Потебня назвав прийменник зв'язкою об'єкта[Джерело?]. Іменник же, який фактично є додатком, що характеризує по-своєму те, що виражається зв'язкою, у цьому разі як компонент складеного члена речення, тут конкретно — обставини, може бути названим іменною частиною складеної обставини. Отже, за І. К. Кучеренком, прийменник граматичними рисами схожий на ознаки дієслівної зв'язки. Щодо так званих післяйменників (слова або морфеми (за іншою теорією), що виражають синтаксичні відношення між іменними частинами мови та дієсловами), то їх прибічники цього погляду називають дієслівними суфіксами. Також існує думка, що прийменник не є ні словом, ні морфемою. Структурно він набуває ознак слова, функціонально — ознак морфеми. Такої думки дотримується О. П. Суник[Джерело?].

Історія[ред.ред. код]

Походження прийменників та їх морфологічний склад[ред.ред. код]

За походженням прийменники поділяються на дві групи: похідні і непохідні.

До непохідних належать прийменники, спосіб творення яких визначити неможливо: до, без, на, під, при, по, крізь, за, для тощо.

Похідними називаються прийменники, що утворилися від іменних частин мови та прислівників, а також поєднанням прислівників та іменників з непохідними прийменниками: внаслідок, край, довкола, кругом, завдяки, згідно з, незалежно від, одночасно з.

Семантичні типи прийменників[ред.ред. код]

Уживання прийменників в українській мові[ред.ред. код]

У більшості випадків вибір прийменника визначається звичаєм, наприклад: їхати на Кавказ — їхати у Крим, відпочивати у санаторії — відпочивати на туристичній базі, у вихідні — на цьому тижні тощо. Доволі часто у мовленні трапляються помилкові прийменникові конструкції замість нормативних словосполучень: вітер п'ять метрів за секунду, враження від вистави, дотичний до проблем, застерігати від небезпеки, знатися на кулінарії тощо.

Уживаючи прийменники, важливо зважати на їхню стилістичну характеристику. Так, прийменники внаслідок, у зв'язку з, згідно з, відповідно до, у справі, у питанні, по лінії притаманні діловому мовленню, сфера функціонування прийменників проміж, побіч, насупроти, попри обмежена розмовною мовою.

Поширеною помилкою є вживання прийменникових конструкцій замість безприйменникових і навпаки. Треба вживати зрікатися переконань, відступатися від переконань, користуватися відеокамерою, оплатити проїзд тощо.

У деяких випадках у прийменникових конструкціях іменник ставиться у неправильному відмінку. Найчастіше порушується характер керування при прийменниках, що вимагають давального відмінка: усупереч вимогам, завдяки підготовці, наперекір бажанням тощо.

Недоліком є нагромадження у вузькому контексті однакових прийменників.

Кожний прийменник уживається з тим чи іншим непрямим відмінком.

Прийменники про, через — тільки зі знахідним відмінком. Прийменник при — тільки з місцевим.

Прийменники на, по можуть вживатися зі знахідним і місцевим (стояти на березі, виходити на гору, пішов по воду, пливе по воді), прийменники на, під — зі знахідним і орудним (думати над задачею, під'їхав під хату) відмінками.

Українському прийменнику до, що завжди вживається з родовим відмінком, у деяких словосполученнях відповідає російський к, який вимагає давального відмінка: звернувся до нього — обратился к нему.

Прийменник з уживається з родовим, місцевим, орудним відмінками.

Синонімія прийменникових конструкцій[ред.ред. код]

Прийменники зі значенням мети[ред.ред. код]

Відношення мети виражають прийменники для, з метою, на предмет, задля, заради, ради, в ім'я. Нейтральний прийменник для є домінантою цього синонімічного ряду, він уживається в усіх стилях мовлення. Прийменник з метою має відтінок книжності і використовується у науковому стилі. Для офіційно-ділового мовлення притаманний прийменник на предмет. Прийменники задля, ради, заради, в ім'я, в інтересах реалізують відтінок присвяти, що обов'язково повинно враховуватися при їхньому використанні.

Зі словом заходи на позначення мети вживаються прийменники щодо, до, для. Найширше використовуються конструкції з прийменниками щодо, до: заходи щодо розв'язання проблеми, заходи до поліпшення умов праці. Сполучення іменника заходи з прийменником по не відповідає літературній нормі.

До взаємозамінних належать такі конструкції: берегти на всякий випадок — берегти про всякий випадок, йти по гриби — йти за грибами, склянка для сметани — склянка на сметану.

Прийменники зі значенням причини[ред.ред. код]

Прийменник завдяки містить вказівку на причину, яка допомагає здійсненню чогось, прийменник через (і його просторічний синонім із-за) вказує на причину, що заважає здійсненню чогось. Отже, треба говорити: виконав завдання завдяки твоїй допомозі, зробив помилку через недбалість.

Для позначення причинних відношень з обмеженим колом іменників уживаються прийменники від, з: кричати від (зі) страху, плакати з (від) радості, підскочити від (з) несподіванки тощо.

Прийменники зі значенням часу[ред.ред. код]

Паралельно вживаються конструкції: на ту пору — у ту пору, за всіх часів — в усі часи, за давніх часів — у давні часи, під час війни — за часів війни, через два дні — за два дні.

Стилістично розрізняються конструкції: з дня народження — від дня народження, з дня заснування — від дня заснування. Перші з наведених конструкцій є нейтральними. Їхні варіанти з прийменником від мають відтінок урочистості. Як нейтральна і розмовна розрізняються конструкції: після вечері — по вечері.

Прийменники зі значенням простору[ред.ред. код]

Просторові прийменники становлять основний тип, тому що вони поєднуються з іменниками конкретної семантики, які формують ядро іменника як лексико-граматичного класу слів, досить детально диференціюють значення, об'єднують найбільшу кількість одиниць і служать базою для формування інших типів прийменників. Серед основних семантичних ознак дослідники виділяють такі:

  1. безпосереднє місце перебування чи пересування предмета щодо просторового орієнтира;
  2. початкова чи кінцева точка руху;
  3. вказівка на функцію просторової координати і на сторону просторового орієнтира, щодо якої визначається потрібна точка в просторі;
  4. значення напрямку та місцезнаходження;
  5. значення місця і напрямку, шляху руху і вихідного пункту руху.

З семантично нейтралізованими відмінками — місцевим та родовим — просторові прийменники передають локальність (місце), з динамічними (знахідним та орудним) відмінками — значення напрямку і шляху руху, причому прийменники виражають локалізацію руху, відмінки вказують на динамічні відношення.

Група просторових прийменників досить численна й налічує понад 130 одиниць: біля, близько, близько від, в (у), вглиб, вдовж, вздовж, вище, від (од), відносно, вподовж, впоперек, впродовж, всередині, всередину, вслід, вслід за, далеко від, до, довкола (довкіл), довкруг (довкруги), з (із, зі), за, збоку, збоку від, з боку, зверх, зверху, з-за, ззаду, з-межи (з-між), з-над, з-перед, з-під, з-поза, з-позад, з-поміж (з-помежи), з-понад, з-поперед, з-попід, з-посеред, з-проміж, зсередини, к (рідковживаний), кінець, коло, край, крізь, круг, кругом, ліворуч від, мимо, між (межи), на, навздогін (наздогін), навколо (навкіл), навкруг (навкруги), навперейми, навпроти, над (наді, надо), назад, назустріч, навстріч, наперед, напереріз, напроти, нарівні з, насеред, насупроти, на чолі, недалеко, недалеко від, неподалік, неподалік від, нижче, обабіч, обік, обіруч, обіруч від, обіч, оддалік (віддалік), оддалік (віддалік) від, округ (округи), осторонь, осторонь від, паралельно з, перед (переді, передо), під (піді, підо), по, побіля, побіч, побіч з, поблизу (поблиз), поверх, повз, повздовж, повище, подовж, поза, позад, позаду, поздовж, поміж (помежи), понад, (понаді, понадо), понижче, поодаль, поперед, попереду, поперек, попід (попіді, попідо), попри, поруч, поруч з, поряд, поряд з, посеред, посередині, починаючи від, праворуч, праворуч від, при, проз, проміж, просто, проти, серед, слідом за, спереду, супроти, у бік, у напрямі, у напрямі до, у напрямку, у напрямку до, через.

За основною семантичною ознакою просторові прийменники статичної локалізації поділяються на контактні і дистантні. Контактних прийменників налічується лише 10, і вживаються вони з семантично нейтралізованими місцевим та родовим відмінками, утворюючи такі прийменниково-відмінкові сполуки: в + місц. в., е + род. в., всередині+род. в., зверх + род. в., зверху + род. в., на + місц. в., поверх + род. в., посеред + род. в., посередині + род. в., серед + род. в. Контактні прийменники можуть указувати на контакт з внутрішньою частиною просторового орієнтира (в + місц. в., е + род. в., всередині+род. в., середі+род. в.), з ного поверхнею (на + місц. в., з верх+род. в., зверху + род. в., поверх + род. в.), або з центральною частиною та поверхнею (посеред + род. в., посередині + род. в.), напр.: «В пекарні було душно, повітря було якесь кисле та важке» (М. Коцюбинський); « — Одержуй утішеніє, коли з кишені є! — стоячи всередині натовпу, раз за разом вигукував одноокий хриплим, нутряним басом,— Десять програє, один виграє, на-а-а-літай!» (О. Гончар); «Вона стояла серед - світлиці рівна, поважна та струнка, неначе статуя побіди» (і. Нечуй-Левицький); «Вода його [Карпа] піддержувала, тихо водив він руками під нею і, мов іграюча плітка, лежав увесь зверху води» (Панас Мирний); «...посеред ріки темніє якась смужка» (О. Панченко).

Контактні прийменники внутрішньої локалізації в свою чергу вказують на локалізацію в межах просторового орієнтира (в + місц. в., в + род. в., всередині + род. в.) і локалізацію в його центральних межах (серед + родгв.), напр.: «В хаті стояла задуха, пахло сухими васильками, якісь тіні ходили по стінах у присмерку» (М. Коцюбинський); «Книжки були здорові, в шкуратяній оправі, з жовтими защіпками, з червоними та золотими смужками на корінцях, ще й всередині книжок були вкладені закладки з червоних та синіх стрічок» (І. Нечуй-Левицький); «Здавалася Федора старішою за саме село, за ту чорну землю, на якій жила. Старішою й за гай той далекий...; старішою за геть порослий мохом, покритий пліснявою давній колодязь біля циганської могили, лисого піщаного пагорба, що ґулею вискочив серед рівного, як тарілка, степу» (О. Ніколаєвська). Форма в + род. в. серед прийменників внутрішньої локалізації вирізняється своєю лексичною обмеженістю, тому що відмінкову форму заповнюють лише іменники — назви осіб, пор.: у людей, у робітників, у селян.

Дистантні статичні прийменники становлять велику, семантично розгалужену групу. Вони визначають п'ять видів дистантної локалізації щодо просторового орієнтира: 1) загальну дистантну локалізацію; 2) локалізацію за ознакою близькості — віддаленості; 3) локалізацію по колу; 4) локалізацію між просторовими орієнтирами; 5) локалізацію щодо горизонтальної або вертикальної осі.

До прийменників із значенням загальної дистантної локалізації належать поза з орудним відмінком та його стильовий еквівалент за з орудним, надр.: «Дивився на зелені лани, на сиву вдалині смугу лісу поза Пслом» (А. Головко); «Сонце сідає за городами, сиві листи капусти стають червоними й блискучими» (В. Винниченко).

Локалізацію за ознакою близькості — віддаленості передають 15 прийменників, що вживаються з родовим відмінком: біля, коло, побіля, близько, близько від, поблизу (поблиз), неподалік, неподалік від, недалеко, недалеко від, оддалік (віддалік), оддалік (віддалік) від, поодаль, далеко від. Основним засобом вираження загальної просторової близькості до предмета є прийменник біля. Його стильовим еквівалентом виступає прийменник коло, напр.: «Настя стояла біля печі, осяяна рожевим світлом. її повні, трохи бліді щоки спалахнули рум'янцем, в тихих очах світились спокій та щастя» (М. Коцюбинський); «Лежали запорожці коло возів і, попихкуючи люльками, з убивчим спокоєм дивилися на місто» (О. Довженко).

Кілька прийменників виражають значення просторової близькості з відтінком відносної віддаленості. Це — прийменники близько, близько від, поблизу (поблиз), неподалік, неподалік від, недалеко, недалеко від, пор.: «На горах, поблизу зеленокорих буків, За вітром степовим, з,а перебором звуків Не бачив ні Алми, ні хвалених криниць» (М. Зе- ров); «Опустились інопланетники в степу неподалік від траси, й було це рано на світанні, коли пташки росу п'ють» (О. Гончар).

Серед прийменників для вираження просторової віддаленості оддалік (віддалік), оддалік (віддалік) від, поодаль, що вказують на незначний ступінь віддаленості, і далеко від, який передає значний ступінь віддаленості, пор.: «Стала [Милуша] оддалік від коня, дивиться, що буде далі» (С. Склярєнко); «Але як міг її аж тут, у гущавині, досить далеко від берега помітити Миколай, що був усе зайнятий» (Г. Хоткевич).

Семантику просторової локалізації по колу, в центрі якого міститься просторовий орієнтир, виражають 7 прийменників, причому роль домінанти виконують лише два — навколо і довкола, інші прийменники (навкруг (навкруги), довкруг (довкруги), круг, округ (округи), кругом) функціонують як їх стильові еквіваленти, пор.: «Навколо ставка — верби густим вінком. Тільки тоді вони були тоненькі, рівні, а тепер товсті, погнуті, в рижих дуплах» (Гр. Тютюнник); «Попереду, в глибині ночі, махає веселими крилами високий вітряк, над ним, як млинове коло, підводиться місяць, а хмари навкруг нього зовсім білі, мов лебеді» (М. Стельмах) .

На дистантну локалізацію місця між двома та більше просторовими орієнтирами вказують прийменники між +. +ор. в., між+род. в., поміж + ор. в., поміж + род. в., проміж + ор, в., проміж + род. в., причому вищу продуктивність має орудний, пор.: «Червонясте, по-осінньому линяве його проміння навскіс лежить поміж соснами, зогріває жовті вощані стовбури...» (Гр. Тютюнник); «] кожного разу на білому ватмані в штурманській рубці з'являлися нові нитки градусної сітки, а проміж них — примхливо-хвилясті контури землі...» (З. Тулуб).

Дистантну локалізацію щодо горизонтальної або вертикальної осі визначає велика група прийменників. Більш диференційовано членують простір форми горизонтальної локалізації, які об'єднуються в шість підгруп. Перша підгрупа вказує на місце перед просторовим орієнтиром (перед + ор. в., поперес+род. в., поперед + ор. в., попереду+рол. в., проти + рор,. в., навпроти+ род. в., напроти + род. в., супроти + род. в., насупроти + род. в., спереду+ род. в., просто+род. в., на чолі + род. в.). Серед цих прийменників основна роль належить прийменнику перед з орудним відмінком, що вирізняється широким лексичним наповненням, напр.: «Перед хатою... зеленіли кущі бузку та рожі, цвіли кущі оргині й мальви, гвоздики, чорнобривці та настурції» (І. Нечуй-Левицький).

У прийменників поперед, попереду, спереду, на чолі, що вживаються з родовим відмінком здебільшого назв істот, на основне значення нашаровується дистрибутивна ознака, напр.: «Потім всі четверо відійшли набік, щось поговорили між собою, і сержанти пішли в ліс, а командири стали поперед колон і повели далі, з лісу» (Г. Тютюнник); «Он показався Семен Мажуга на чолі цілої юрми» (М. Коцюбинський).

Прийменники проти, навпроти, напроти, супроти, насупроти з родовим відмінком, крім значення місця перед просторовим орієнтиром, вказують ще й на симетричне розташування предметів один до одного їх передніми сторонами, напр.: «Соломія стояла коло стола проти Романа і довго дивилась мовчки на його вид, на його високе насуплене поважне чоло, на русяві пасма волосся кругом чола» (І. Нечуй-Левицький); «По той бік річки, напроти сосни, заходило сонце, пославши на воду од берега й до берега шматок червоного полотна» (Гр. Тютюнник).

Друга підгрупа прийменників визначає місце за просторовим орієнтиром. Це — за + ор. в., поза + ор. в., позад + + род. в., позаду + род. в., ззаду + род. в. У цьому ряду роль домінанти виконує прийменник за з орудним відмінком, тому що він найширше сполучається з назвами конкретних предметів, напр.: «Ранок яснішав. На край неба, за яром, легкі хмаринки займались, як од вогню солома, а важкі червоно тліли, наче дубовий вугіль» (М. Коцюбинський).

Для прийменника поза з орудним відмінком це значення є периферійним, бо він спеціалізується на вираженні загальної дистантної локалізації. Інші три прийменники — позад, позаду, ззаду — сполучаються здебільшого з родовим відмінком назв істот або неістот. Напр.: «Позад будинку, що з його даху Черниш вів свої спостереження, стояв інший будинок такого ж стандартного типу» (О. Гончар); «... клеїв [чоловік] на дошці списки студентів, зачислених до університету, і тих, які повинні були забрати документи. Удає теж побіг до дошки і став позаду всіх, жадібно проглядаючи очима списки з літерою «X» (Г. Тютюнник).

Третя підгрупа прийменників указує на місце з бічної сторони і поблизу просторового орієнтира. До таких належать поряд + род,. в., поряд з+ор. в., поруч- род. в., поруч З + ор. В., обік + род. в., обіч + род. в., пообіч + род. в., пообіч з + ор. в., збоку + род. в., збоку від + род. в., напр.: «Та Лукії сьогодні чогось не співається, їй просто хочеться отак сидіти поряд з капітаном, слухати його тиху мову, відчувати тонкий запах парфумів, що йде від нього» (О. Гончар); «Глибока, як небо, вода, ясні зорі поруч з лілеями, світяться в ній. Лежить, не зворухнеться на воді латаття, біліють великі квіти лілей, таємничо принишкли ожереди» (О. Гончар); «Іван примостився збоку стола на стільчику» (І. Нечуй-Левицький); « — Радий вас бачити, радий вас бачити! — посадив збоку від себе гостя» (М. Стельмах) .

Ряд форм четвертої підгрупи конкретизує бічну сторону просторового орієнтира, точно визначаючи її, пор.: ліворуч + род. в., ліворуч від + род. в. (місце з лівого боку предмета), праворуч + род. в., праворуч від + род. в. (місце з правого боку предмета), напр.: «Сотня козаків і рота солдатів з двома гарматами замикали похід, а ще одна сотня козаків з піками, шаблями та рушницями гарцювала праворуч і ліворуч транспорту, охороняючи фланги» (З. Тулуб); «Ліворуч від катраги темні« клуня, а над нею самотіє лісова груша — єдиний слід того, що й у цьому кутку колись шумів ліс» (М. Стельмах); «Праворуч від озеречка уже лежали росою прибиті покоси, але ще ніде не манячили копички» (М. Стельмах).

Форми п'ятої підгрупи обабіч + род. в., обіруч + род. в., обіруч від 4- род. в. визначають місце з обох боків предмета, край + род. в., кінець + род в.— місце на близькій відстані від кінцевої частини або самого краю предмета, напр.: «Обабіч дороги чорніють сади, біліють у садах чепурні хати, дбайливо обмазані господинями» (А. Шиян); «Перші весняні трави вигострились зеленими щітками обіруч шляху» (О. Гончар); «Хочу встать та глянути, бо знаю, що вона сидить кінець стола, край віконця» (І. Нечуй-Левицький).

Значення місця з бічної сторони на невеликій віддалі від просторового, орієнтира виражають прийменники шостої підгрупи осторонь і осторонь від з родовим відмінком, які відрізняються від форм на позначення просторової близькості семою горизонтальної локалізації, напр.: «Хата стояла осторонь від вулиці» (І. Ле).

У межах дистантної вертикальної локалізації виділяється два основних параметри: місце над просторовим орієнтиром (форми над + ор. в., понад + ор. в., вище + род. в., повище + род. в.) і місце під просторовим орієнтиром (форми під + ор. в., попід + ор. в., нижче + род. в., понижче + род. в.). Серед цих форм основна роль належить прийменникам над і під з орудним відмінком, решта через свій похідний характер уживається обмеженіше, напр.: «Вигнувшись семибарвною дугою, нахилилась [райдуга] одним кінцем десь над лиманом, а другим — якраз над комишанськими очеретами, і там з-поміж них воду бере» (О. Гончар); «Хлопчик уродився смаглявим, чорнобривим, опецькуватим, за всіма ознаками — викапаний батько, тільки й різниці, що в Тимка чорна родимка під оком, а в сина сповзла трохи нижче на щоку» (Г. Тютюнник); «Рукава її білої з мережками сорочки були чепурненько засукані повище круглих ліктів» (Д. Мордовець); «У кінці садка пасіка; попід деревом стоять вулики, з правого боку — курінь» (Панас Мирний),

На вертикальній осі між цими протилежними параметрами виділяється ще один — місце на однаковій висоті щодо просторового орієнтира. На нього вказує прийменник нарівні (врівні) з + ор. в., напр.: Лампочка висіла нарівні з верхньою шибкою вікна.

Просторові прийменники утворюють також форми із значенням шляху руху. їх налічується 17, причому на всі поширюється основне семантичне протиставлення контактність — дистантність. Контактні прийменниково-відмінкові форми через + зн. в., крізь + зн. в. указують на наскрізний рух у межах просторового орієнтира, напр.: «Юзя пройшла через садок вузенькою протоптаною стежечкою геть до вільх коло тину» (Леся Українка); «Сонце вже сховалося за вільшечки, пустило крізь листя тоненькі рожеві стріли» (Гр. Тютюнник).

Дистантні прийменниково-відмінкові форми визначають кілька різновидів шляху руху, зокрема: а) динамічну локалізацію позаду рухомого предмета: за + ор. в., вслід + дав. в., вслід за + ор. в., слідом за + ор. в., навздогін + дав. в., навздогін за + ср. в., позад + род. в., позаду + род. в., напр.: «Тихо, поважно чвалають і чумаки за своїми волами. Не чуть гомону, наче душа розмовляє з стеновою тишею...» (М. Коцюбинський); «Служниця лізе вгору і присвічує ліхтарем в'язневі, що лізе слідом за нею» (Леся Українка); «— Дивись, як тут глухо та страшно! — сказав він [Івась], ідучи позаду Карпа» (Панас Мирний); «їхав [Шрам] позад усіх, не хотів ні з ким розмовляти» (П. Куліш); «— Лови!... лови його — скрикнув Гаврилко, і всі троє щосили побігли навздогінці за сгиньми» (М. Коцюбинський); б) лінійну динамічну локалізацію близько просторового орієнтира: мимо + род. в., повз + зн. в., попри + зн. в., проз + зя. в., напр.: «Пройшли мимо здоровенних довгих складів, що тяглися в темряві, як вулиця, перетяли вузькоколійку, довго петлювали поміж високими купами дров» (Г, Тютюнник); «Синь і синь над полями без краю, в'яне серце під осені спів. А вночі повз села пролітають жовті вікна швидких поїздів» (В. Сосюра); в) динамічну локалізацію щодо просторового орієнтира, який рухається в протилежному напрямку: назустріч + дав. в., навстріч + дав. в., напр.: «Легко виважившись на руках, Черниш вихопився з окопу. Назустріч йому з горба спускалися кілька бійців, розмовляючи поміж собою» (О. Гончар); «ї молода рибачка з кручі Стежками мчить мені навстріч, Сніданок в копійку пахучий,— Це після моря добра річ!..» (М. Нагнибіда); г) динамічну локалізацію в напрямку перетину руху предмета як просторового орієнтира: навперейми + дав. в., напереріз + дав. в., напр.: «Тимко зодяг картуз, крутнувся до дверей. Дівчина кинулась йому навперейми» (Г. Тютюнник); «Миттю опустивши вітрило, ми схопились за весла і направили човна напереріз крутим брижам, до берега» (журн.).

Прийменниково-відмінкові форми напрямку руху утворюють прийменники в, за, між, на, над, перед, під, по, поза, поміж, понад, поперед, попід, проміж з двома динамічними відмінками — знахідним і родовим. У сполуках напрямку семантично навантажені обидва складники прийменниково-відмінкової форми: прийменники вказують на контактну або неконтактну локалізацію, відмінки виражають динамічне значення. Саме воно зумовлює поділ прийменниково-відмінкових форм напрямку руху на дві підгрупи: прийменниково-відмінкові форми вихідного пункту і прийменниково-відмінкові форми кінцевого пункту руху. Значення вихідного пункту руху виражають 16 прийменників з динамічним родовим відмінком, причому прийменники вказують на різну локалізацію вихідного пункту руху, а форма родового відмінка передає динамічне значення віддалення, Серед прийменників: від (од), з (із, зі), з-за, з-межя (з-між), з-над, з-перед, з-під, з-поза, з-позад, з-поміж (з-яомежи), з-понад, з-поперед, з-попід, з-посеред, з-проміж, починаючи від. Контактні прийменники визначають вихідну точку руху, що міститься; а) в межах просторового орієнтира, всередині предмета: з, зсередини, з-посеред, напр.: «Він уклонився і, злегка похитуючись, поважно вийшов з кімнати» (В. Винниченко); « — Це хліб хазяйський. Ось дивись! — Та й висмикнув зсередини стога жменю жита» (Панас Мирний); б) на поверхні предмета: з, напр.: «...Розплющую очі і раптом бачу у вікнах глибоке небо і віти берези. ...Уявляється раптом зелений двір — він вже поглинув мою кімнату — я зскакую з ліжка і гукаю у вікно до зозулі: ку-ку... ку-ку... Добридень!..» (М. Коцюбинський); «З тернового куща, недалеко стежки, злетіла якась заспана пташка» (Г. Косинка); в) у центральних межах внутрішньої частини предмета: з-посеред, напр.: Іграшковий автомобіль мчав з-посеред кімнати.

Дистантні прийменники з родовим відмінком диференціюють дистантну щодо просторового орієнтира локалізацію вихідного пункту руху, вказуючи на: а) початкову межу руху: від, починаючи від, напр.: «Море тихе й блискуче. Ми ходимо, не розмовляючи. Під нами шаланди, розпустивши паруси, похляскавши ними на тихому вітрі, одна за одною відриваються від берега, набравши вітру в парус» (Ю. Яновський); б) загальний напрямок руху від предмета: від, з, напр.: «Оленка йшла двором від річки» (І. Ле); «Був серпень, з півночі прийшов циклон і раптом стало дуже холодно» (Ю. Мушкетик); в) горизонтальну локалізацію, зокрема рух з місця, розташованого з протилежного боку предмета (з-за, з-поза, з-позад) або перед предметом (з-перед, з-поперед), напр.: «З-за садка, здавалося, одразу за ним, підіймалася супроти полуденного сонця велика, у півнеба, синя хмара, задув холодний вітер, і незабаром рушив густий навскісний сніг, лапастий і мокрий» (Гр. Тютюнник); «Снаряди з-поза річки летіли все частіше й частіше» (Л. Первомайський); Пасажир побіг з-перед автобуса; г) вертикальну локалізацію, зокрема на рух з місця, розташованого над предметом (з-над, з-понад), під предметом (з-під, з-попід), або оточеного рядом предметів (з-межи (з- між), з-поміж (із-поміж), з-помежи, з-проміж), напр.: «Так застало його й ранішнє сонце, коли визирнуло, з-понад чорних бориславських дахів...» (І. Франко); З-під колоди шмигонуло дві перелякані ящірки і пошились в папороть...» (І. Нечуй-Левицький); «Над вільшиною підіймається прозорий димок і, ледве виткнувшись із-поміок листя, щезає, розмаяний вітром» (Г. Тютюнник); «Телефоніст вийшов з-поміж гіллястих дерев, усміхаючись роті» (О. Гончар).

Із значенням кінцевого пункту руху вживається 18 прийменників з динамічним знахідним і рідше родовим відмінками: в + зн. в., до + род. в., на + зн. в., за + зн. в., поза + зн. в., між (межи) + зн. в., поміж (потежи) + зн. в., проміж + зн. в., гю + зн. в., над + зн. в., понад+зн. в., під + +зн. в., попід+зн. в., перед + за. в., поперед +зн. в., у напрямі до+роц. в., у напрямку (Эо + род. в., рідковживаний к+дав. в. Контактні прийменники а+зн. в., <?о + род. в., всередину+род. в., «а+зн. в. з відповідними динамічними відмінками вказують на кінцеву точку руху, що міститься всередині або на поверхні предмета, напр.: «В щілині поміж горами летів в долину потік і тряс по каміннях сивою бородою» (М. Коцюбинський); «Парубок відкрив двері, що чимось були підперті зсередини, увійшов до хліва...» (Г. Тютюнник); «Тут саме під'їхав Сергій Павлович, і ми всі разом пішли всередину вокзалу» (П. Тичина); Дикі гуси прилетіли на озеро.

Дистантні прийменники з динамічними відмінками визначають кілька параметрів кінцевої точки руху, зокрема: а) рух у бік предмета: на + зн. в., до + род. в., в+зн. в., в бік + род. в., у напрямі до + род в., у напрямку до + род. в., к + дав. в., напр.: «Два вершники легко скочили з коней, прив'язали їх до обори і, пригинаючись під гіллям вишняків, пішли до хати» (М. Стельмах); «Від широкого шляху, що пролягав селом, бігли врозтіч мальовничі вулички й стежки до розкиданих у зелені подвір'їв та хат» (О. Довженко); «В столиці почалася паніка. Заводчики й комерсанти тікали на захід» (О. Гончар); «Ми йдемо серединою бульвару в напрямку до східців у порт» (Ю. Яновський); б) рух у простір за предметом: за + зн. в., поза + зн. в., напр.: «Вересневе сонце непомітно зайшло за потріскані негусті хмари і зразу ж розіслало аж за ліс недобілені полотна» (М. Стельмах); в) рух у простір з переднього боку предмета: перед + зн. в., поперед + зн. в., напр.: «Приїхала фірою на вулицю Куліша перед батьківський дім, забрала звідтіль, що було їй потрібно» (І. Вільде); г) рух у простір вище предмета: над + зн. в., понад + зн. в., напр.: «Вітер поніс звуки голосу над воду» (О. Ільченко); «Старі сиві птахи, злякані звуком походу, важко злітали понад галяву» (П. Загребельний); д) рух у простір нижче предмета: під + зн. в., попід + зн. в., напр.: Ящірка шмигнула під камінь; е) рух у простір, обмежений двома або кількома предметами: між (межи) + зн. в., поміж (помежи) + зн. в., проміж + зн. в., напр.: «В нестямі дерлися кудись між стрімке каміння і знову скочувались вниз» (О. Гончар).

До прийменниково-відмінкових форм на позначення напрямку руху належить 10 особливих форм, утворених похідними прийменниками з родовим відмінком, які, на відміну від інших, виражають динамічну ознаку самостійно, без допомоги відмінків. Вони дістали назву динамічних просторових прийменників. Серед них: всередину, зсередини, насеред, наперед, вглиб, назад, у бік, у напрямі, у напрямку, з боку. З прийменниковою системою вони пов'язуються ознакою контактності — дистантності. Контактні динамічні прийменники виражають: а) рух у внутрішню частину предмета («Аж схвилювалась [Христина] од такої здогадки, тому входила всередину вітряка, мов у якусь недоказану казку, і дивно було, що на її тихе «добривечір» ніхто не відповів» (М. Стельмах); б) рух у центральну частину внутрішніх меж предмета або його поверхні («Місяць виплив насеред неба, і, як потопельник, то виринав, то потопав у хмарах» (Б. Лепкий); в) рух далі від початкових внутрішніх меле предмета («Зніяковівши, Вікторія відійшла вглиб стодоли» (А. Хижняк); г) рух зсередини предмета («Іноді зсередини (залу) на свіже повітря вилазив упрілий, в розстебнутім кожусі котрийсь із слабогрудих, що вже не міг сидіти більш у духоті» (А. Головко) .

Дистантні динамічні прийменники вказують на загальний напрямок руху до предмета («На світанку, коли на сході вже зоря розгорялась і пастухи виганяли худобу на царини, мчав степом у напрямі до Дніпра відкритий блискучий автомобіль» (О. Гончар); «Помчали в напрямі полігона» (О. Гончар); «Вершники мчали вздовж величезного ешелону, що відходив у напрямку Жмеринки» (О. Довженко); «І вже повернувся [Микола] до товаришів, уже веселий їхній гурт поплив у бік собору...» (О. Гончар); на загальний напрямок руху від предмета («А як тільки впали перші сутінки, вулицею Гребінки з глухого її кінця, з боку Огневого поля, майнула спочатку одна постать, за нею через деякий час з'явилась друга, потім третя, четверта...» (О. Гончар); на рух до місця перед предметом («Вийшли тут наперед війська Військові співці славутні» (Леся Українка); на рух до місця за предметом («Кинь хліб назад себе, а він стане наперед тебе» (Українські народні прислів'я та приказки).http://subject.com.ua/ukrmova/gramatica/94.html


Синонімічними зв'язками об'єднуються такі прийменники цієї групи: біля — коло — поряд (з) — поруч (з), край — кінець, обіч — збоку — побіч (розм.) — обік (розм.), напроти — навпроти — проти — супроти — насупроти (розм.), серед — посеред.

Нормативними є конструкції типу: їхати в село — їхати до села, йти в місто — йти до міста, завітати в театр — завітати до театру, мешкати по вулиці Шевченка — мешкати на вулиці Шевченка.

Прийменники зі значенням відповідності[ред.ред. код]

Розрізняються сферою вживання синоніми незважаючи на і попри. Прийменник попри використовується тільки в розмовному та художньому стилях. Його стилістично нейтральний синонім не має функціональних обмежень. Не відповідає сучасним нормам української мови вживання у ролі прийменника словосполучення не дивлячись. Це слово функціонує в українській мові тільки як дієприкметник.

Прийменники зі значенням об'єкта[ред.ред. код]

Синоніми стосовно, стосовно до, щодо мають тотожні значення. В усному мовленні, публіцистиці, художніх творах переважно вживається прийменник щодо. Прийменникам стосовно, стосовно до, що вирізняються відтінком книжності, надається перевага у науковому, офіційно-діловому мовленні.

Примітки[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]