Прикарпатський військовий округ

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з ПрикВО)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Прикарпатський військовий округ
Прикарпатский военный округ
Карта Прикарпатського військового округу на 1991 рік
На службі 9 липня 1945 — січень 1998
Країни  Радянський Союз (1945—1991)
 Україна (1991—1998)
Вид  Радянська армія
 Сухопутні війська України
Тип військовий округ
Війни/битви Операція «Дунай»
Нагороди Орден Червоного Прапора (1974)

Червонопрапорний Прикарпа́тський військо́вий о́круг (ПрикВО) — один з військових округів у складі Збройних сил СРСР на території Західної України та військовий округ Збройних сил України у 1991—1998 роках.

У 1998 році округ було переформовано на Західне оперативне командування (в/ч А3347).

Історія[ред. | ред. код]

Створений 9 липня 1945 року на базі військ 4-го Українського фронту. Штаб (м. Чернівці) сформований на основі штабу 4-го Українського фронту.

1946 року Управління округу перенесли з Чернівців до Львова.

Територіально до складу Прикарпатського військового округу входили: Станіславська (з 1962 Івано-Франківська), Тернопільська, Чернівецька, Вінницька області, Закарпатська Україна (з 1946 Закарпатська область), частина Кам'янець-Подільської області (з 1954 Хмельницька) без районів Берездовського, Полонського, Шепетівського, Ізяславського і Славутського.

Перший командувач військами округа — генерал армії Єрьоменко Андрій Іванович

3 травня 1946 року округ об'єднаний з Львівським військовим округом.

До 1991 року територія округу охоплювала Волинську, Рівненську, Житомирську, Вінницьку, Хмельницьку, Тернопільську, Львівську, Івано-Франківську, Чернівецьку, Закарпатську області.

Після розпаду СРСР у 1992 році округ перейшов під юрисдикцію України і був включений до складу Збройних сил України.

У 1998 році округ було переформовано на Західне оперативне командування (в/ч А3347).

Структура[ред. | ред. код]

ПрикВО до осені 1990 р. мав у своєму розпорядженні 30-ту гвардійську танкову дивізію й навчальну танкову дивізію (окружний навчальний центр). 23-тя танкова дивізія ПрикВО в 1987-88 рр., яка також була навчальною, в 1989 році була перетворена в 6065-ту базу зберігання військової техніки.

Мотострілецькими з'єднаннями ПрикВО були: 17-та гв., 24-та, 51-ша гв., 66-та гв. (окружний навчальний центр), 70-та гв., 97-ма гв., 128-ма гв., 161-ша мотострілецькі дивізії. Крім танкових і мотострілецьких дивізій ПрикВО у своєму розпорядженні мав дві артилерійські дивізії (26-та ад й 81-ша ад). Авіаційну підтримку здійснювала 14-та повітряна армія, а повітряне прикриття — 28-й корпус ППО 2-ї армії ППО.

Всього в 1990 р. в окрузі значилося приблизно 280 тис. військовослужбовців, 2400 танків, 2700 бойових броньованих машин, 1200 гармат, мінометів і РСЗВ, 370 бойових і транспортних гелікоптерів[1].

Станом на кінець 1990-го року військовий округ включав[2][3]:

  • Управління (штаб) округу — м. Львів

З'єднання й частини окружного підпорядкування[ред. | ред. код]

  • 420-та артилерійська бригада (кадрована) великої потужності, м. Нестерів (24 2С7 «Піон», 36 2С4 «Тюльпан»)
  • 35-та ракетна бригада, Нестерів (12 ОТР 9К72 «Ельбрус»)
  • 25-та зенітна ракетна бригада, Стрий (27 ЗРК 2К11 «Круг-А/М»)
  • 146-й командно-розвідувальний центр, Брюховичі
  • редакційно-видавнича група (іноземними мовами), Львів
  • 8-ма окрема бригада спеціального призначення, Ізяслав
  • 147-ма окрема радіотехнічна ордена Червоної Зірки бригада особливого призначення, Броди
  • 1046-й окремий зенітний ракетний полк, Коростень
  • 2286-й запасний зенітний ракетно-артилерійський полк
  • 188-ма артилерійська бригада великої потужності, Ємільчине (48 2С7 «Піон»)
  • 160-й реактивний артилерійський полк, Свалява (36 БМ-27 «Ураган»)
  • 340-й окремий транспортно-бойовий гелікоптерний полк, Калинів (40 Мі-8)
  • 383-й полк БПЛА
  • 111-та змішана авіаційна ескадрилья, Броди (8 Мі-8, 2 Мі-24К, 1 Мі-24Р, 2 Мі-9)
  • 114-та інженерна бригада, Гайсин (3 ІМР-2)
  • 50-й інженерно-саперний полк, Самбір
  • 54-й понтонно-мостовий полк, Кам'янець-Подільський (5 ІМР-2)
  • 137-й інженерний полк
  • 636-й окремий понтонно-мостовий батальйон
  • 98-ма бригада зв'язку, Старичі (10 Р-145БМ)
  • 99-та бригада зв'язку, Воля-Висоцька
  • 186-й окремий полк зв'язку
  • 68-ма радіотехнічна бригада, Стрий
  • 224-й окремий полк радіоелектронної боротьби, Борислав
  • 245-й окремий полк радіоелектронної боротьби
  • 22-га бригада хімічного захисту, Самбір (49 РХМ-4)
  • 300-й окремий батальйон розвідки зараження, Долина (12 К-611, 6 РХМ-4)
  • 64-та бригада матеріального забезпечення (штаб)
  • 84-та бригада матеріального забезпечення (штаб)
  • 85-та бригада матеріального забезпечення (штаб)
  • 90-та бригада матеріального забезпечення (штаб)
  • 8-ма автомобільна бригада (штаб)
  • 3-й окремий автомобільний полк
  • 63-тя трубопровідна бригада
  • 19-та медична бригада (штаб)
  • 232-га дивізія охорони тилу
  • 233-тя дивізія охорони тилу
  • Українсько-Польський батальйон (УКПОЛБАТ) Яворів
Ремонтні підприємства окружного підпорядкування
  • 390-та артилерійська ремонтна майстерня
  • 1453-тя авіаційна база гелікоптерна
  • 3169-й аеродром сухопутний гелікоптерного базування
  • 175-й рухомий танкоремонтний завод
  • 1500-та база ремонту та зберігання спеціальних засобів, Бережани (50 Р-145БМ, 1 Р-156БТР)
Склади окружного підпорядкування
  • 5909-й окружний інженерний склад
  • 1529-й інженерний склад, Рівне (2 ІМР-2, 6 МТ-55А)
  • 4600-та база зберігання військової техніки, Дзигівка (72 МТ-ЛБ)

66-й артилерійський корпус[ред. | ред. код]

8-ма танкова ордена Червоної Зірки армія[ред. | ред. код]

На 19 листопада 1990 р. 8-ма танкова армія мала в своєму розпорядженні 539 танків, 151 БМП і БТР, 67 гармат, мінометів і РСЗВ.

бази зберігання армійського підпорядкування

У 1987 році дивізія була перетворена в навчальну танкову дивізію, а в 1989 — в 6065-ту базу зберігання озброєння та техніки (315 Т-55, 38 БМП-1, 15 БРМ-1К, 2 БТР-70, 12 БМ-21 «Град», 13 Р-145БМ, 3 Р-156БТР)

13-та загальновійськова Червонопрапорна армія[ред. | ред. код]

Докладніше: 13-та армія (СРСР)

На 19 листопада 1990 р. 13-та загальновійськова армія мала у своєму розпорядженні 621 танк, 490 БМП і БТР, 372 гармати, міномети й РСЗВ.

38-ма загальновійськова Червонопрапорна армія[ред. | ред. код]

Докладніше: 38-ма армія (СРСР)

Склад армії за післявоєнні десятиліття змінювався. Сформовані для об'єднання незабаром після Другої світової війни 13-та гвардійська Полтавська й 27-ма Черкаська механізовані дивізії в 1956 році були переформовані в танкову й мотострілецьку дивізії та вибули до складу Південної групи військ, а в управлінні військами армії було скасовано корпусну ланку.

У 1960-ті — 1980-ті роки до складу 38-ї армії входило кілька мотострілецьких дивізій, підпорядкування й кількість яких змінювалися.

На 1991 рік після перетворення в 1989 році однієї з мотострілецьких дивізій у базу зберігання озброєння та техніки (див. 5194 БЗВТ 38 А), у складі 38-ї армії залишились 70-та гвардійська Глухівська (в Івано-Франківську) й 128-ма гвардійська (в Мукачевому) мотострілецькі дивізії.

На 19 листопада 1990 р. 38-ма загальновійськова армія мала в своєму розпорядженні 413 танків, 758 БМП і БТР, 197 гармат, мінометів і РСЗВ, 40 бойових і 36 транспортних гелікоптерів армійської авіації.

  • управління (штаб) армії — Івано-Франківськ
  • 223-тя зенітна ракетна бригада, Теребовля (9К37 «Бук-М»)
  • 596-й окремий реактивний артилерійський дивізіон (згорнуто)
  • 335-й окремий гелікоптерний полк, Калинів (40 Мі-24, 24 Мі-8, 6 Мі-9)
  • 488-й окремий гелікоптерний полк, Вапнярка (40 Мі-24, 25 Мі-8, 4 Мі-9)
  • 96-та змішана авіаційна ескадрилья, Шипинці (5 Мі-8)
  • 222-га інженерна бригада, Крива (2 ІМР-2)
  • 135-й інженерный полк
  • 321-й інженерный полк
  • 188-й окремий полк зв'язку, Івано-Франківськ (9 Р-145БМ, 1 Р-156БТР, 1 Р-137Б, 1 П-240БТ, 1 Р-409, 1 ЗС88)
  • 163-й окремий радіотехнічний полк
  • 1655-й окремий радіотехнічний батальйон, Івано-Франківськ
  • 17-й окремий батальйон радіоелектронної боротьби
  • 583-й окремий батальйон радіоелектронної боротьби
  • 87-ма бригада матеріального забезпечення (штаб)
  • 89-та бригада матеріального забезпечення (штаб)
  • 118-й окремий ремонтно-відновлювальний батальйон
  • 711-й окремий ремонтно-відновлювальний батальйон
бази зберігання армійського підпорядкування
  • 39-та окрема десантно-штурмова ордена Червоної Зірки бригада, Хирів[7]
  • 38-й окремий дисциплінарний батальйон, в/ч № 75139, Яворів

Командування[ред. | ред. код]

Командувачі військ округу[ред. | ред. код]

Начальники штабу округу[ред. | ред. код]

1-ші заступники командувача військ округу[ред. | ред. код]

Члени Військової ради округу (до 1991)[ред. | ред. код]

Начальники Політичного управління військового округу (до 1957)[ред. | ред. код]

Пам'ятні медалі, нагрудні значки[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Феськов В. И., Калашников К. А., Голиков В. И. Советская Армия в годы «холодной войны» (1945—1991). — Томск: Изд-во Том. ун-та, 2004. С.9.
  2. Вооруженные Силы СССР на Украине в 1991 году. Архів оригіналу за 12 серпня 2017. Процитовано 8 травня 2017.
  3. Что оставил СССР в наследство Украине. Архів оригіналу за 1 жовтня 2016. Процитовано 8 травня 2017.
  4. Феськов В. И., Калашников К. А., Голиков В. И. Советская Армия в годы холодной войны (1945—1991)
  5. 199 гвардейская ракетная бригадаОчеретенко СергейОчеретенко Сергей. Архів оригіналу за 10 вересня 2017. Процитовано 9 травня 2017.
  6. specnaz / ПрикВО. Архів оригіналу за 28 липня 2014. Процитовано 24 березня 2022.
  7. Неофициальный сайт 39 гв. ДШБр. Архів оригіналу за 7 травня 2017. Процитовано 8 травня 2017.

Посилання[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • Краснознамённый Прикарпатский / Комский Б. Г., Перцов В. Ф., Сафонов Е. С. и др. — первое. — Львов : Каменяр, 1976. — 247 с. — 60000 прим.(рос.)
  • Краснознамённый Прикарпатский. История Краснознаменного Прикарпатского военного округа / Комский Б. Г., Перцов В. Ф., Сафонов Е. С. и др. — второе, исправленное и дополненное. — Москва : Воениздат, 1982. — 285 с.(рос.)
  • Варенников В. И. Прикарпатский военный округ // Неповторимое. — Москва : Советский писатель, 2001. — Т. 5. — 320 с. — 7000 прим. — ISBN 5-265-03489-7.(рос.)