Приказка

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

При́казка — жанр фольклорної прози, короткий сталий образний вислів констатуючого характеру, що має одночленну будову, нерідко становить частину прислів'я, але без висновку, і вживається в переносному значенні[1]. Зміст її, на відміну від прислів'я, не має звичайно повчального характеру, їй властива синтаксична незавершеність. Досить часто це вкорочене прислів'я, наприклад: «як сніг на голову», «вивести на чисту воду», «лисячий хвіст», «вовчий рот», «собаку з'їв».

Розмежування понять «приказка» і «прислів'я»[ред. | ред. код]

У наведеному визначенні поняття приказка, що зроблене з формального боку, акцент зроблено са́ме на розмежуванні від поняття прислів'я, яке на відміну від приказки, є хоча й коротким, але твором узагальнюючого характеру, тобто завершеним повним судженням, нерідко з двочленною структурою.

Загальною назвою для приказок, примівок, прислів'їв — є приповідки[2].

Унаочнити розмежування жанрів легко, навівши приклади українських приказок і прислів'їв:

Приказка Прислів'я
Літа пливуть, як вода

Коли рак на горі свисне

Зима спита, де літом був
Рідна мова — не полова: її за вітром не розвієш

Собака на сіні — і сам не гам, і нікому не дам

В чужому оці порошинку бачить, а в своєму й сучка недобачає

Особливістю приказок є те, що вона звичайно до сказаного як афористична ілюстрація. Натомість прислів'я є певним узагальненням. Часто приказка є скороченим прислів'ям.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Дмитренко М. К. Крилата енциклопедія мудрості українського народу (передмова) // Прислів'я та приказки., К., 2008, стор. 4
  2. Приповідки // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1963. — Т. 6, кн. XII : Літери По — Риз. — С. 1493-1494. — 1000 екз.

Література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]