Примаков Віталій Маркович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Примаков Віталій Маркович
Примаков Віталій Маркович.jpg
Народився 18 (30) грудня 1897(1897-12-30)
Російська імперія Семенівка Чернігівська губернія Російська імперія
Помер 12 червня 1937(1937-06-12) (39 років)
СРСР СРСР Москва
Країна СРСР СРСР
Роки служби 1918 — 1937
Звання Комкор Комкор
Командування командир червоного козацтва
Війни/битви Перша світова війна
Громадянська війна в Росії
Нагороди
Орден Червоного Прапора Орден Червоного Прапора Орден Червоного Прапора

Віта́лій Ма́ркович Примако́в (батько Примак, батько Примаченко) (* 18 (30) грудня 1897(18971230), село [тепер місто] Семенівка, Чернігівська область — † 11 червня 1937, Москва) — радянський воєначальник українського походження, комкор (1935), дипломат. Зять Михайла Коцюбинського, товариш дитячих років іншого радянського воєначальника — Юрія Коцюбинського. Один із організаторів і перших керівників Червоного козацтва - перших військових частин УСРР. Учасник бойових дій 1920-х рр. в Афганістані і Середній Азії, за що тогочасна світова преса його охрестила "радянським Лоуренсом" [1]. Розстріляний 1937 року.

Життєпис[ред.ред. код]

Народився 18 (30 грудня) 1897 року у селі Семенівці (тепер місто Чернігівської області) в родині народного вчителя.. З 1909 по 1915 роки навчався у Чернігівській чоловічій гімназії. З дитинства близько знайомий з родиною Коцюбинських.

Будинок колишньої Чернігівської чоловічої гімназії де навчався В.Примаков.

3 1914 року член Комуністичної партії. У 1915 році за більшовицьку агітацію у військах Чернігівського гарнізону засуджений до заслання у Сибір, У квітні 1917 року повернувся з заслання, з травня — член Київського комітету РСДРП(б). Брав участь у жовтневому перевороті в Петрограді, член ВЦВК другого скликання. 27 грудня 1917 року Примаков разом з Ароном Бароном за дорученням більшовицького керівництва сформували у Харкові з 2-го українського полку 1-й полк Червоного козацтва України — збройні сили Української Народної Республіки з центром у Харкові (радянська), раніше ніж була створена власне Червона Армія. Основу червоного козацтва складали українці і жителі України, які не хотіли підкорятися владі Української Народної Республіки в Києві, республіки Скоропадського і Петлюри.

В. Примаков

Восени 1918 року брав участь у формуванні 1-ої української радянської дивізії як командир полка Червоного козацтва. В грудні того ж року за наказом Всеукраїнського Центрального Військово-Революційного Комітету Примаков та його полк увійшли до складу 2-ої української радянської дивізії. У подальшому командував підрозділами Червоного козацтва (бригадою, дивізією, корпусом) у боях проти Армії Української Народної Республіки (петлюрівців), денікінців, врангельців, загонів Н. Махна та польських військ під час польсько-радянської війни 1920 року.

У 1923 році закінчив військово-академічні курси. В 19241925 роках — начальник вищої кавалерійської школи в Ленінграді. У 19251926 роках був таємним військовим радником при національній армії Китаю (Калганська група військ). У 19271930 роках — воєнний аташе в Афганістані та Японії. У 1931 році вчився в академії Генштабу Німеччини. В 19311933 роках — командир корпусу, 19331935 роках — заступник командувача Північно-Кавказького військового округу, заступник інспектора вищих воєнних навчальних закладів. З 1935 року призначений заступником командувача Ленінградського військового округу.

Заарештований 1936 року за звинуваченням в участі у "троцькістській змові". Після року катувань (довго не хотів обмовляти товаришів), був засуджений до смертної кари [2]. 12 червня 1937 року Примаков був розстріляний разом з М. Тухачевським. Реабілітований у 1957 році.

Сім'я[ред.ред. код]

У першому шлюбі був одружений з Оксаною Коцюбинською, дочкою відомого письменника Михайла Коцюбинського.

Нагороди[ред.ред. код]

Твори[ред.ред. код]

Автор статей з військово-теоретичних питань, нарисів і спогадів, зокрема про події 1918—1920 років в Україні. Зокрема:

  • Афганистан в огне. — Л., 1930.
  • Червонное казачество: Сборник. — Харьков, 1923. (статьи подписаны «Старый казак»).
  • Тактические задачи и военные игры, предложенные для решения офицерам германского рейхсвера в 1933 г. / Пер. с нем. и обр. В. М. Примакова. — М.: Госвоениздат, 1934. — 95 с.: схем.
  • Борьба за Советскую власть на Украине. — Путь неувядаемой славы. — Три рейда. — «Червонцы».- Смертью героев. — «Смелость города берет». — В кн.: Этапы большого пути. — М., 1962.
  • Сражение под Орлом. Октябрь-ноябрь 1919 года. — В кн.: Латышские стрелки в борьбе за Советскую власть в 1917—1920 годах. — Рига, 1962.
  • Записки волонтера. Гражд. война в Китае. — М., 1967. Первое издание этой книги — Л.: Прибой, 1927. Автор указан как Генри Аллен.
  • И всходим маки красные… Очерки, статьи, стихи, рассказы : [Для детей] Авт. вступ. ст. С. Репьях. — Киев: Молодь, 1987. — 261 с.
  • По Японии. — 1930.

Пам'ять[ред.ред. код]

погруддя

В Києві у 19701993 рр. іменем Примакова називався парк в Печерському районі (тепер Наводницький парк) де в 1970 році йому було встановлене бронзове погруддя на гранітному постаменті (скульптор Ф. А. Коцюбинський, архітектор І. Л. Шмульсон). У 1965 році на його честь названо вулицю в Києві[3] та у Хмельницькому .

У Білій Церкві на честь Примакова також названо вулицю[4], а на Будинку Таубіна, де у 1921 році розміщувався штаб 1-го кінного корпусу Червоного козацтва під його командуванням, встановлено пам'ятну дошку.

Будинок Таубіна
Пам'ятна дошка Примакову В. М. у Білій Церкві

Вірш про Примакова (батька Приймаченка)[ред.ред. код]

Ой, чого ж ви пожурились, степи України?

Пожурились, посмутились, бо нас пани вкрили.

Повставайте та звільняйтесь від панства, кріпацтва.

Дожидає нас, врятує червоне козацтво!

Ой, почули козаченьки тугу степовую,

Веди, батьку Приймаченко, ми степ урятуєм…

Примітки[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Громадянська війна на Україні, 1918—1920. Під ред. Рибалка І.К. Том I, книга I. — Київ: Наукова думка, 1967

Посилання[ред.ред. код]