Примусова праця німців у СРСР

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Німецькі вчені-фізики, репатрійовані з Сухумі в лютому 1958 року
Репатрійовані з СРСР німецькі жінки та дівчата в карантинному таборі в Німеччині, серпень 1947 року

Використа́ння примусо́вої пра́ці німе́цького циві́льного населе́ння в СРСР — використання в 1945–1956 роках в СРСР примусової праці вивезених з Німеччини, Румунії, Югославії, Угорщини, Болгарії та Чехословаччини цивільних осіб, німців за національністю.

Депортація з Румунії, Югославії, Угорщини, Болгарії та Чехословаччини[ред.ред. код]

Після вступу радянських військ на території Румунії, Югославії, Угорщини, Болгарії та Чехословаччини 16 грудня 1944 Державний комітет оборони видав постанову № 7161cc, яким пропонувалося мобілізувати і інтернувати з напрямком для роботи в СРСР усіх працездатних німців, що проживали на території цих країн у віці — чоловіків від 17 до 45 років, жінок — від 18 до 30 років, незалежно від їх громадянства. На підставі цієї постанови в СРСР було вивезено 112 480 людей (61 375 чоловіків і 51 105 жінок)[1].

Депортація зі Східної Пруссії і Верхньої Сілезії[ред.ред. код]

Після вступу радянських військ на територію Німеччини Державний комітет оборони 3 лютого 1945 видав постанову № 7467сс, згідно з яким у тиловій зоні 1, 2 і 3-го Білоруського та 1-го Українського фронтів наказувалося провести мобілізацію всіх придатних до фізичної праці і здатних носити зброю німців-чоловіків у віці від 17 до 50 років. При цьому німців, у відношенні яких буде встановлено, що вони служили в німецькій армії чи частинах фольксштурму, було наказано спрямовувати в табору для військовополонених, а з решти мобілізованих німців пропонувалося сформувати робочі батальйони для використання на роботах в СРСР. Станом на 20 лютого 1945 року в оперативних зонах вищевказаних фронтів — головним чином, в Верхньої Сілезії та Східної Пруссії — було мобілізовано 28 105 осіб. Крім цього, інтернованих і вивозилися в СРСР «учасники фашистських організацій» та «інший ворожий елемент». Всі ці заходи торкнулися в цілому 155 262 чоловік[2].

Більшість вивезених в СРСР німців було використано на роботах в Донбасі і Південній Україні[3]. НКВС СРСР 27 лютого 1945 затвердив «Положення про прийом, зміст і працевикористання мобілізованих та інтернованих німців», за яким вони прямували на відновлювальні та будівельні роботи в шахтах, в основних цехах або на підсобні підприємства народних комісаріатів вугільної промисловості, чорної і кольорової металургії.

Відправка до СРСР фахівців[ред.ред. код]

У жовтні 1946 року в СРСР в добровільно-примусовому порядку були доставлені для використання за фахом фахівці в галузі авіаційної промисловості з Дессау, Галле та інших місць у східній Німеччині. Також були вивезені в СРСР 150 німецьких фахівців у галузі ракетобудування на чолі з Гельмутом Гертруппом. Ще раніше, в 1945 р. в СРСР було вивезено німецькі фахівці для участі в створенні радянської ядерної зброї (в їх числі були Манфред фон Арденне, Густав Герц, Ніколаус Ріль, Макс Фольмер, Петер Тіссен, Макс Штейнбек, Гернот Ціппо).[4] Ці німецькі фахівці змогли повернутися на батьківщину в 1951-58 роках.

Репатріація[ред.ред. код]

Постановою Ради міністрів СРСР № 16533726сс від 27 липня 1946 року «Про відправку до Німеччини непрацездатних інтернованих німців» МВС СРСР давався дозвіл на відправку на батьківщину до 21 тис. чол. з їх числа. Ухвалою РМ СРСР № 14923572сс від 6 серпня 1949 року «Про репатріацію в 1949 році інтернованих німців та осіб інших національностей» велика частина залишених в СРСР інтернованих німців була репатрійована. На 15 липня 1950 року в СРСР утримувалося 1385 осіб. Вони були або засуджені радянськими судами, або утримувалися в зв'язку з «обізнаністю про об'єкти державної важливості». Всі вони були репатрійовані до кінця 1956 року[5].

Число жертв[ред.ред. код]

В цілому в СРСР померло від голоду і хвороб близько 66,5 тис. німецьких інтернованих[6].

У культурі[ред.ред. код]

Депортація етнічних німців з Румунії на примусову роботу в СРСР є сюжетом роману «Гойдалки дихання» (Atemschaukel, інша назва — «Вдих-видих») письменниці Герти Мюллер, мати якої також була депортована. Прототипом героя роману є румунський німецькомовний поет Оскар Пастіор[7]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. П. Полян.П. Полян. Не по своїй волі. С. 210. З посиланням на ГАРФ, ф. 9401 оп. 2, од. хр. 68, л. 144–147; ЦХІДК, ф. 1п, оп. 13а, б 5, л. 9.
  2. П. Полян.П. Полян. Не по своїй волі. С. 215.
  3. П. Полян.П. Полян. Не по своїй волі. С. 217.
  4. С.Лесков. Бомба від німецького барона
  5. П. Полян.П. Полян. Не по своїй волі. С. 236.
  6. П. Полян.П. Полян. Не по своїй волі. С. 234.
  7. В.Сонькін. Герта Мюллер. Качелі дихання

Посилання[ред.ред. код]