Принцип космічної цензури

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Принцип «космічної цензури» був сформульований в 1969 році Роджером Пенроузом в такій образній формі: «Природа почуває відразу до голої сингулярності». Він говорить, що сингулярності простору-часу з'являються в таких місцях, які, подібно внутрішнім областям чорних дір, приховані від спостерігачів [1]. Цей принцип досі не доведено, і є підстави сумніватися у його абсолютній правильності (наприклад, колапс пилової хмари з великим кутовим моментом призводить до «голої сингулярності», але невідомо, чи стабільний цей розв'язок рівнянь Ейнштейна[2][3]).

Формулювання Пенроуза (сильна форма космічної цензури) стверджує, що простір-час у цілому є глобально гіперболічним.

Пізніше Стівен Гокінг запропонував інше формулювання (слабку форму космічної цензури), яка стверджує тільки глобальну гіперболічність «майбутнього» компоненту простору-часу.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Penrose, R. 1973. Naked singularities. Ann. N. Y. Acad. Sci. 224, 125—134.
  2. книга Joshi P. S. Gravitational collapse and spacetime singularities. Cambridge University Press. 2007. isbn = 0521871042
  3. книга Earman J. Bangs, crunches, whimpers, and shrieks: Singularities and acausalities in relativistic spacetimes. Oxford University Press. 1995. isbn = 019509591X