Принц Євген (лінкор)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
"Принц Євген"
SMS Prinz Eugen
Prinz-eug.jpg
Роззброєний лінкор у Тулузі. 1920
Служба
Тип/клас лінкор
Держава прапора Austria-Hungary-flag-1869-1914-naval-1786-1869-merchant.svg
Належність Ц.к. військово-морські сили Австро-Угорщини (KuK Kriegsmarine)
Верф Stabilimento Tecnico Triestino Трієст
Закладено 24 вересня 1910
Спущено на воду 30 листопада 1912
Введено в експлуатацію 8 липня 1914
Виведений зі складу флоту Потоплений 28 червня 1922
Параметри
Тоннаж стандартна 22 078 т
Довжина 160 м
Ширина 27,3 м
Осадка макс. 8,8 м
Бронювання Борт 100-280 мм

Цитадель 180-200 мм Палуба 48 мм Башти 205 мм Барбети 280 мм Каземати 100 мм Передня бойова рубка 250-356 мм Задня рубка 250 мм

Технічні дані
Силова установка 12 котлів Ярроу, 4 парові турбіни Парсонса
Гвинти 4
Потужність 25 000 к.с.
Швидкість max. 20 вуз.(37 км/год.)
Автономність плавання 4200 миль (7800 км)(10 - вузловим ходом (19 км/год.))
Екіпаж 962-1.050 чол.
Озброєння
Артилерія 12 × 30,5 см (у 4 баштах)

12 × 15,0 см (в одиночних казематах) 18 × 7,0 см

Торпедно-мінне озброєння 2 торпедні апарати 2×∅ 53,3 см (під водою по сторонах)

Лінкор «Принц Євген» (нім. SMS Prinz Eugen) — був одним з бойових кораблів класу Теґеттгофф (Вірібус Унітіс) військово-морських сил Австро-Угорщини, до якого належали до якого належали лінкори «Теґеттгофф», «Вірібус Унітіс», «Святий Стефан». Названий на честь австрійського фельдмаршала XVII–XVIII ст. Євгена Савойського.

Історія[ред.ред. код]

Був збудований на верфі Трієсту. Після зачислення до складу флоту був відправлений 7 серпня 1914 для підтримки німецького важкого крейсеру «Гебен» і відкликаний наступного дня. Брав участь 23 травня 1915 в обстрілі побережжя Італії, 8 червня у невдалому поході до проливу Отранто.

Після розпаду Австро-Угорщини 5 листопада до 1 грудня 1918 ходив під італійським прапором. Був переданий по умовах мирного договору Франції і переведений 25 серпня 1920 до бази в Тулоні. Був використаний 28 липня 1922 в якості цілі для французьких лінкорів і потоплений після обстрілу з далекої дистанції.

Джерела[ред.ред. код]

  • Siegfried Breyer: Schlachtschiffe und Schlachtkreuzer 1905–1970. J. F. Lehmanns Verlag, München 1970, ISBN 3-88199-474-2.
  • Anthony Preston, Randal Gray (Hrsg.): Conway's All the World Fighting Ships 1906–1921. Conway Maritime Press Ltd, London 1985, ISBN 0-85177-245-5.
  • Wladimir Aichelburg: K.u.k. Flotte 1900–1918. Österreichische Staatsdruckerei, Wien 1998, ISBN 3-8132-0573-8.
  • Richard Hough: Dreadnought. A History of the Modern Battleship. Verlag Periscope Publishing Ltd., Penzance 2003, ISBN 1-904381-11-1.

Посилання[ред.ред. код]