Прип'ять (місто)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Прип'ять
Coat of arms Pripyat.png
Герб
Основні дані
Країна Україна Україна
Регіон Київська область Київська область
Район/міськрада Київська обласна рада
Код КОАТУУ 3211100000
Засноване 4 лютого 1970 року
Статус міста з 1980 року
Населення 0
Площа 8 км²
Густота населення 0 осіб/км²
Координати 51°23′41″ пн. ш. 30°05′07″ сх. д. / 51.39472° пн. ш. 30.08528° сх. д. / 51.39472; 30.08528Координати: 51°23′41″ пн. ш. 30°05′07″ сх. д. / 51.39472° пн. ш. 30.08528° сх. д. / 51.39472; 30.08528
Висота над рівнем моря 113 м
Відстань
Найближча залізнична станція Семиходи
Міська влада
Адреса 01196, м. Київ, площа Лесі Українки, 1

При́п'ять — місто обласного значення в Київській області. Засноване 4 лютого 1970 року на березі річки Прип'ять, поблизу залізничної станції Семиходи. Населення евакуйоване через катастрофу на ЧАЕС у 1986 році, внаслідок якої місто опинилося в зоні відчуження ЧАЕС.

Головним приводом для заснування міста стало будівництво однієї з найбільших в Європі атомних електростанцій — Чорнобильської атомної електростанції (ЧАЕС).

Чисельність населення за станом на листопад 1985 року — 47 500 осіб, більш ніж 25 різних національностей. Нині у місті на станції Семиходи діє пункт контролю на кордоні з Білоруссю СемиходиЙолча.

Історія[ред.ред. код]

Інфраструктура міста та статистичні дані[ред.ред. код]

Закинутий 16-поверховий житловий будинок в Прип'яті
Вигляд на центральну площу міста
Атракціон «Автодром» в Міському парку
При в'їзді у місто
Будинок культури «Енергетик»
Атракціон в Міському парку
вул. Лесі Українки
Сувенірний значок із проектом герба міста

Населення[ред.ред. код]

Населення міста Прип'ять до катастрофи на Чорнобильській АЕС становило 45000 осіб.

Освіта[ред.ред. код]

У місті діяло 15 дошкільних закладів на 4980 місць, 5 середніх загальноосвітніх шкіл на 6786 місць, 1 СПТУ на 600 місць.

Спорт[ред.ред. код]

10 спортивних зал, 3 басейни, 10 стрілецьких тирів, 2 стадіони.

Культура[ред.ред. код]

Палац культури, кінотеатр на 1220 місць, школа мистецтв на вісім кімнат для гурткової праці загальною місткістю 312 учнів.

Прип'ять у 2007 році
Панорама Прип'яті у травні 2009
Вигляд четвертого енергоблоку Чорнобильської атомної електростанції із демонстрацією рівня радіоактивності
Плавальний басейн «Лазурний» у Прип'яті

"Життя в Місті для більшості прип'ятчан, тим чи іншим чином, було тісно пов'язане з місцевим Палацом Культури. Для когось він був місцем роботи, хтось пам'ятає дискотеки, новорічні святкові дійства, інші згадають улюблені фільми, концерти, спектаклі чи засідання клубу веселих зустрічей… А ще сюди часом приїжджав цирк. Палац теж пам'ятає… Пам'ятає творчі вечора Олени Камбуровой й Юрія Ряшенцева, експозиції клубу «Червона гвоздика», пам'ятає бешкетників, що намагаються відколупати мозаїку з під сходів… Він здобув неймовірну популярність після втечі своїх творців, ставши, поруч із Прометеєм — символом загиблого Міста. Та чи загиблого?.. Кадри кінохронік і знімки з Ним облетіли увесь світ. Він бачив і президентів, і конгресменів, поетів і акторів… Бачив і мародерів, що розорили бібліотеку, повибивали вікна і обідрали мармур з його стін… Кого тільки не бачив Він під своїм дахом… Він пам'ятає всіх, не поділяючи на До та Після… Він пам'ятає все… І завжди, коли на його розкришений поріг ступає нога людини, Він ледь відчутно здригається, і — прокидається…" (Олександр Сирота)[1][2][3]

«Воно, мабуть, ночами оживає

містечко наше — в світу на виду…

Там наші сни, мов хмари ті, бредуть

і місяцевим сяйвом вікна мають…»

(з триптиха «Припяти», переклад Віктора Грабовського)

Автор вірша Любов Сирота — керівник літературного об'єднання «Прометей» прип'ятського палацу культури «Енергетик».

За весь час роботи в літоб'єднанні змінилося три керівника. Першим був Іван Речи, наступною була відома нині журналістка Любов Ковалевська (у Прип'яті — Любов Тутарова), а з 1983 року і до аварії на ЧАЕС (і навіть після — у Києві, поки існувала організація Палац Культури «Енергетик») його очолила Любов Сирота. В об'єднанні було не менш 20-ти постійних членів. Там працювала творча майстерня, де усі учасники могли підняти свій творчий рівень; відбувалися зустрічі з відомими літераторами й представниками інших творчих професій. Члени об'єднання організовували поетичні вечори та зустрічі в школах, гуртожитках та на підприємствах міста.

До 1986 року в республіканських та всесоюзних виданнях публікувалися лише твори Л.Сироти та Л.Ковалевської. Чорнобильська катастрофа стала поштовхом для проявлення творчих талантів інших членів об'єднання (поета Володимира Шовкошитного, поета й автора унікальних фільмів про Прип'ять Михайла Назаренка, Лариси Коваленко, Любові Василевської, Стаса Константинова та ін.)

У 1984 р. літературне об'єднання разом з дискотекою «Едісон-2» створили експериментальний диско-театр, перша дійство якого — поетична вистава Л.Сироти «Ми не могли б не знайти одне одного», мала чималий успіх у місті, а також стала лауреатом республіканського конкурсу дискотек.

Остання робота об'єднання — вистава про життя й творчість Марини Цвєтаєвої «Моя спеціальність — життя» (у 2-х діях — протягом більш 2-х годин) була поставлена у 1985 р. В той час малодоступний матеріал для вистави збирався її автором Л.Сиротой по крихтам у бібліотеках Києва та Дніпропетровська. Прем'єра вистави була визначною подією у місті, після якої заввідділом культури А.Рубан та директор палац культури В.Ідельсон прийняли рішення внести його у постійний репертуар палацу культури. Наступний показ вистави був запланований на 4 травня 1986 року, та, по відомим причинам, не відбувся.

Шефом прип'ятського літературного об'єднання була Спілка письменників України та газета «Літературна Україна», завдяки чому й могла з'явитися стаття Любові Ковалевської про зловживання та негаразди при будівництві ЧАЕС, що прогриміла на весь світ вже після Чорнобильської катастрофи…[4]

Майже одразу після аварії на ЧАЕС та евакуації з Прип'яті, керівниками літоб'єднання «Прометей» (Любов Сирота), дискотеки «Едісон-2» (Олександр Демидов) і кіностудії «Прип'ять-фільм» (Михайло Назаренко) була створена творча група (у складі якої були також інженери ЧАЕС — поет і бард Володимир Шовкошитний та бард і композитор-аматор Василик Розумний), котра віршем і піснею, слайдами й фільмами несла правду про несправедливо забуте місто енергетиків Прип'ять та його мешканців, виступаючи в різних організаціях та підприємствах Києва (включаючи Спілку письменників, к/с ім. О.Довженка та ін.) Ця діяльність творчої групи згодом була відзначена обласною премією ім. Олександра Бойченка (грошевий еквівалент якої вони перерахували у фонд відкриття пам'ятного меморіалу першим героям і жертвам аварії на ЧАЕС на Мітінському цвинтарі в Москві); вона ж лягла у канву художньо-публіцистичного фільму відомого кінодокументаліста Роллана Сергієнка «Поріг», створеного на Київській кіностудії ім. О.Довженка, разом з ЦСДФ (Москва) у 1988 р., який пробив стіну секретності та замовчування реальних наслідків Чорнобильської трагедії.

Громадянська організація чорнобильців «Земляки»[ред.ред. код]

У 1987 році в Деснянському районі м. Києва, де мешкають понад 70 тисяч переселенців з Чорнобильської зони, колишня зав. культмасовим сектором прип'ятського палацу культури Тамара Красицька (Боханченко) разом з колегами ініціювала й очолила спочатку клуб колишніх прип'ятчан, а потім — благочинну громадську організацію чорнобильців «Земляки»[5], яка всебічно допомога евакуйованому населенню, ліквідаторам наслідків аварії, інвалідам, вдовам, дітям-сиротам та багатодітним сім'ям. Одним з пріоритетних напрямків діяльності цієї організації є просвітня й виховальна робота з дітьми. Зокрема, у рамках Міжнародної щорічної акції «Спасенна планета», яка вже з першого кроку — 26 квітня 1998 року знайшла чимало прихильників в усьому світі.[6], проводяться конкурси дитячих творів та малюнків «Майбутнє планети— наша турбота».[7]

Міжнародна громадська організація «Центр ПРИП'ЯТЬ.ком»[ред.ред. код]

У 2006 році у Києві з ініціативи команди сайту pripyat.com була створена міжнародна громадська організація «Центр ПРИП'ЯТЬ.ком», головним завданням якої стало донесення інформації про Чорнобильську трагедію та її наслідків якомога ширшому колу громадськості (крім багатьох інших проектів, виключно з цією метою організує та проводить ознайомчі екскурсії у Чорнобильську зону та м. Прип'ять). Як в інтерв'ю кореспонденту РИА Новости Івану Щеглову сказав Віце-президент цієї організації Олександр Сирота: «Дуже хочеться вірити — людина, що відвідала це місце, вже ніколи не зможе жити так, аби після неї лишалися мертві міста».[8]

В тому ж році разом із газетою «Літературна Україна» вони ініціювали Звернення до світової спільноти щодо підтримки ідеї створення екологічної пам'ятки м. Прип'ять та заповідної 15-км Чорнобильської зони, як меморіалу найбільшої техногенної катастрофи ХХ сторіччя, який має бути взятий під охорону міжнародної спільноти. «Олександр активно виступає за надання Прип'яті статусу Міста-Музею.[9] Тому що, покинуте місто беззахисне перед мародерами, любителями екстремального туризму і природної стихії. Каже, що людина, яка відвідала це місце, вже не зможе жити так, щоб після неї залишалися мертві міста.»[10]

«Зрештою, якщо мертве місто й не стане музеєм, загине від снігу та вітру, зникне під заростями, вже є ще одна Прип'ять. Віртуальна. В ній живуть люди. Знайшов в Мережі на мапі міста свою колишню вулицю, будинок, квартиру — заселюйся, залишай фотографії членів своєї родини, спогади й — обов'язково — нову адресу: тепер тебе зможуть знайти колишні однокашники й колеги. Тільки обов'язково зазирни у сусідські „вікна“. Поки що заселилися 300 осіб з 50 тис. мешканців, але це тільки початок..»[11]

Крім того, команда сайту pripyat.com, в рамках проекту «Фото твоего дома», виконує заявки тих мешканців Прип'яті, хто не в змозі відвідати покинуте місто, фотографує їх район, будинок, квартиру.

Транспорт[ред.ред. код]

На сьогодні час перевезення працівників ЧАЕС між станціями «Славутич» і «Семиходи» забезпечує 5 пар електропотягів N901-910.

Господарство[ред.ред. код]

У Прип'яті і зараз діють два підприємства — цех з дезактивації спецодягу, простіше кажучи, пральня і гараж для автомобілів, які возять радіоактивні відходи..[12]

Масова культура[ред.ред. код]

Квебецький драматург Філіпп Ландрі присвятив місту свою драму «Повернення до Прип'яти», яка отримала високу оцінку канадських театралів[13][14]

У Прип’яті та Чорнобильській зоні розгортаються дії серії комп’ютерних ігор "S.T.A.L.K.E.R.", української компанії GSC Game World.

Персоналії[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Україна Це незавершена стаття з географії України.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.