Проекція (психологія)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Проекція (від лат. projectio — кидання вперед) — психологічний процес, який відноситься до захисних механізмів психіки, в результаті якого внутрішнє помилково сприймається як таке, що відбувається ззовні. [1]. Людина приписує іншим власні думки, почуття, мотиви, якості характери тощо, вважаючи, що він/вона прийняли дещо, що відбувається ззовні, а не всередині цієї самої людини. По суті проекція є «віддаленням» загрози від себе. Зигмунд Фрейд вперше описав це явище.

В якості захисного механізму психіки проекція дозволяє людині вважати власні неприпустимі чи неприйнятні почуття, бажання, мотиви, ідеї тощо чужими і, як наслідок, не відчувати за них відповідальність. Коли щось засуджується в інших, часто саме це людина не приймає в собі самій, але не може визнати цього, не хоче зрозуміти того, що ці ж самі якості властиві і їй також.

Негативним наслідком такого захисту є бажання виправити зовнішній об’єкт, на який спроектовано щось негативне, або взагалі позбутись його, щоб таким чином позбутись почуттів, які викликає цей об’єкт. Між іншим, зовнішній об’єкт може не мати нічого спільного з тим, що на нього спроектовано. Проекція – це один з основних захисних механізмів при параноїдальному та істероїдному розладах особистості. Але водночас цей же механізм лежить в основі емпатії — розуміння відносин, почуттів, психічних станів іншої особи в формі співпереживання., коди людина може співпереживати.

Корисною є у випадку недостатністі інформації про об'єкт, тобто виноситься певне судження або ставлення за браком, наприклад, часу (таким чином знижується тривожність).
В «патологічному» варіанті суб'єкт не усвідомлює чи навіть не приймає наявність у нього риси або бажання, що проекується.

[1] Фрейд, Анна. Психология Я и защитные механизмы = Das Ich und die Abwehrmechanismen. — Москва: Педагогика-Пресс, 1993. — 68 с. — ISBN 3-596-42001-6