Прокл Діадох

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Запит «Прокл» перенаправляє сюди; див. також інші значення.

Про́кл Діадо́х (*8 лютого 412, Константинополь — †17 квітня 485, Афіни) — давньогрецький філософ-неоплатонік. Він завершує розвиток неоплатонізму і всієї античної філософії.

Про його життя відомо завдяки біографії, яку написав його учень Марін «Прокл, або про щастя». Навчався у Александрії, потім в Афінах у Плутарха Афінського і Сіріана. З 437 року очолював платонівську Академію замість Сіріана.

Спадщина[ред.ред. код]

Прокл залишив величезну літературну спадщину. Твори Прокла тісно пов'язані з його викладацькою діяльністю. Він склав коментарі до всіх 12 діалогів Платона, «Начал» Евкліда, склав коментар до Плотіна, вступ до філософії Арістотеля, коментар до трактату Порфірія «Про п'ять загальних понять», а також навчальний посібник з платонівської філософії.

Видатним теоретичним твором Прокла є «Богословське елементарне вчення». Твір складається з 211 тез, які викладають усю систему неоплатонізму: вчення про Єдине, про Розум, про Душу і про Космос. В праці «Про теологію Платона» розум розглядається як об'єкт мислення і як його суб'єкт. Метод коментування Платона у Прокла є подальшим розвитком методу Ямвліха. Проклу належить діалектична ідея тріадичності (тріада). В основі цього методу лежить вчення про те, що самий розвиток предмета тріадичний. По тріадах розвивається у Прокла все у світі богів і у світі живих істот, в космосі, в сфері філософії. У тріаді Прокл виділяє три моменти: 1) — перебування у собі(причина, неподільна єдність, потенція); 2) — вихід за свої межі (початок ділимости, енергія); 3) — повертання із іного буття назад до себе, у неподільне єдинство. Тріадичному розділу піддається і Розум по різним ступеням:1) Розум уявний (перебування у собі, буття); 2) Розум мислячий, Розум у звичайному сенсі; 3) повернення до себе, торжество буття і мислення. Тріадичний принцип зберігається у Прокла також і для 3-го моменту тріади, для світу Душі, обіймає душі божественні, демонічні та людські. Виходячи з думки Платона про те, що єдине розкривається у множині, а остання прагне до єдиного, Прокл визнавав три ступеня розвитку усього існуючого: перебування, прямування вперед, повернення назад. Розвиток відбувається не шляхом перетворювання або поділу, а внаслідок повноти сил, завдяки чому одне створює інше, при цьому саме не змінюється.

Вплив[ред.ред. код]

Філософія Прокла здійснила величезний вплив на усю середньовічну філософію (частково завдяки Псевдо-Діонісію Ареопагіту) — на європейську, візантійську, арабську, а також на формування поглядів філософів Відродження: Миколи Кузанського, Джованні Піко делла Мірандола.

Тріада Розуму в Прокла нагадує (формально) тріаду Гегеля у німецькому класичному ідеалізмі.

Джерела[ред.ред. код]

  • Философский энциклопедический словарь. — М., 1989
  • Асмус В. Ф. Античная философия. — М., «Высшая школа», 1976, с. 528–532