Прометей (міфологія)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Прометей несе людям вогонь, Гейнріх Фюгер (нім. Heinrich Friedrich Füger), 1817 рік.

Промете́й (грец. Προμηθεύς, лат. Prometheus — провидець) — у грецькій міфології віщий і добрий син титана Япета й німфи Клімени Фетіди (варіанти: Асії, Феміди), брат Атаманта, Менетія та Епіметея, батько Девкаліона. Викрав з Олімпу вогонь і передав його людям, за що був ув’язнений богами. У мистецтві образ Прометея використовується, як персоніфікація просвітителя.

Гуманізм Прометея[ред.ред. код]

Під час суперечки про зменшення жертв богам став на бік людей, які жили надголодь і були безсилі проти могутніх олімпійців. Прометей поділив забитого бика на дві частини. В одну купу склав усе м'ясо й накрив шкурою тварини, а в другу — самі кістки, поклавши на них шматки жиру. Зевс, уведений в оману, вибрав купу, яка лисніла смачним жиром. Відтоді люди стали приносити в жертву богам кістки, тобто гіршу частину вбитої тварини, а самі їли м'ясо. Зевс розгнівався на людей і забрав у них вогонь, однак Прометей викрав вогонь з Олімпу і приніс його людям у тростинці (відгомін прадавнього способу добування вогню тертям шматків дерева). Так людський рід було врятовано від голоду й холоду.Також, за ствердженням Есхіла, Прометей замінив дар передбачення у людей на надію. Щоб помститися, Зевс наказав Гефестові створити Пандору. Прометея за протидію богам Зевс звелів прикути до однієї із скель Кавказу і пробити йому списом груди. Щоранку на скелю сідав орел і гострим дзьобом рвав печінку. За ніч печінка відростала, а вранці орел прилітав знову, щоб карати титана. Багато тисячоліть терпів Прометей тяжкі муки, аж поки Геракл (за згодою Зевса, який бажав прославити свого сина) убив орла й визволив титана.

Пам'ятник Прометею у Дніпродзержинську.

Наука Прометея[ред.ред. код]

Пізніші перекази пов'язують з Прометеєм не лише викрадення вогню з неба; він нібито показав людям, як видобувати та обробляти метали. Він дав їм науку про числа і відкрив мистецтво письма. Він приручив тварин, запріг до воза коней, збудував перший корабель і змайстрував вітрило. Він дав хворим ліки і знайшов трави, що тамують біль. Прометей розбудив у людині дух і дав їй силу владарювання над світом. З інших міфів довідуємося, що Прометей створив із землі й води (з глини, змішаної із сльозами) людей і вдихнув у них життя (Овідій). Недалеко від міста Панопей показували цегляний будиночок, де Прометей у свій час виконав цю роботу. Довкола лежали грудки глинястої землі, і від них нібито пахло людським тілом — це були залишки використаного матеріалу. У деяких областях Греції Прометея шанували як бога. В Афінах він був у пошані нарівні з Афіною та Гефестом. На честь Прометея було встановлено свято — біг із запаленими смолоскипами (прометеї).

«Вічний образ»[ред.ред. код]

Прометей відкриває галерею так званих вічних образів, до яких постійно звертатиметься людство. Есхіл присвятив титанові ряд трагедій, з яких збереглася лише одна — «Прометей закутий». Прометей Есхіла втілює розум і силу духу, волелюбність і велич подвигу в ім'я щастя людей. За нової епохи образ титана Прометея знаходимо в Гете, Байрона, Шеллі, він надихав славетних майстрів пензля Мікеланджело, Тіціана, Рібейру, Сальватора Розу, композиторів Бетховена, Ліста, Танєєва, Скрябіна. Образ Прометея надзвичайно популярний в Україні. Прометея уславили Т. Шевченко, І. Франко, Леся Українка, А. Малишко й ін.

У переносному значенні Прометей, як і поняття «прометеїзм», «прометеїв вогонь», є уособленням самовідданості, шляхетних почуттів і вчинків людини, незгасного прагнення досягти високої мети. У російській літературі найцікавіші опрацювання міфа належать письменникам революційного табору: К. Рилєєву, М. Огарьову та ін.

Прометей як символ Теплоенергетичного факультету КПІ у вигляді металевої скульптури на корпусі № 5.

Прометей є символом Теплоенергетичного факультету (заснований в 1931 році) Національного технічного університету України Київський політехнічний інститут. Скульптура Прометея знаходиться на корпусі № 5.

Образ Прометея в українській та світовій літературі[ред.ред. код]

Антична література[ред.ред. код]

Вперше образ Прометея з'явився в давньогрецькій міфології, де увіковічнив образ титана в трагедії «Прометей закутий». В основу цього твору покладена історія про те, як за наказом Зевса Прометей був прикутий до скелі.

Одним із перших інтерпретаторів міфу про Прометея був Гесіод. У його «Теогонії» Прометей — борець проти свавільного захоплення влади олімпійськими богами. Гесіод протиставляє Прометея Зевсові у притчі про Пандору в поемі «Роботи і дні». Тут згадується про те, як Зевса «одурив Прометей хитро думний», як громовержець придумав для людей різні клопоти, зокрема, «взявши вогонь, заховав».

З трагедією Есхіла «Прометей закутий» перегукується твір іншого грецького письменника — Лукіана, що має красномовну назву «Прометей, або Кавказ». Написаний він у формі діалогів, які ведуть між собою основні дійові особи — Гермес, Гефест і Прометей.

У зв'язку з цим пригадується вислів відомого філософа: «Богам Греції, які були вже раз в трагічній формі — смертельно поранені в „Прометеї закутому“ Есхіла, довелось ще раз — в комічній формі — померти в „Бесідах“ Лукіана…. Це потрібно для того, щоб людство весело прощалося зі своїм минулим».[Джерело?]

Творчий початок в діяльності Прометея підкреслюється в «Метаморфозах» римського поета Овідія. Розповідаючи про створення світу, Овідій замислюється над питанням «Звідки постала людина?»:

Просвітництво[ред.ред. код]

До образу Прометея зверталося чимало німецьких письменників — Й. В. Гете, И. Г. Гердер, А. Шлегель. Зокрема, широкою популярністю користувався уривок з незавершеної драми Гете «Прометей».

Література Романтизму[ред.ред. код]

Особливої популярності образ Прометея набуває за доби романтизму. Він стає романтичним символом непокори, тираноборства і людинолюбства. Яскравим свідченням цього є спадщина видатних англійських романтиків — Дж. Байрона і П. Б. Шеллі, у творчості яких образ Прометея відіграє важливу роль. Недарма ж Байрона називали «Прометеєм XIX століття», а Мері Шеллі, дружина поета, зазначала, що «Прометей — душа поезії «Шеллі». [Джерело?] Як і твір Гете, присвячений Прометею, вірш Байрона «Прометей» тематично пов'язаний з трагедією Есхіла «Прометей закутий». Це ліричний монолог поета, в якому містяться роздуми про долю міфічного героя, що виявився таким близьким і дорогим серцю романтика. Відомо, що Байрон був готовий віддати життя за свободу краю в абстрактному і конкретному розумінні цього слова. У вірші «Прометей» висловлюється співчуття героєві, прославляється готовність пожертвувати собою заради інших.

Традиційне і новаторське тісно переплітаються в драмі П. Б. Шеллі «Визволений Прометей» (1819). У передмові до цього твору автор обстоює своє право на вигадку в інтерпретації міфічного персонажа. Він підкреслює, що навіть грецькі трагіки, запозичуючи сюжети з античної міфології, не використовували їх сліпо, а намагалися піти далі в осмисленні відомих міфологічних сюжетів.

Російська література 19 століття[ред.ред. код]

Образ Прометея приваблював письменників, опозиційне налаштованих щодо влади та існуючого ладу. Так, він був зовсім не випадковим у творчості російського романтика М. П. Огарьова, відомого не тільки як поет, а й як борець за свободу, приятель і соратник О. І. Герцена. Вірш Огарьова «Прометей» (1841), по суті, є монологом титана, гнівним словом, зверненим до коршака і до того, хто його послав.

Зевс для Прометея не тільки тиран, а й заздрісник, який не може простити титану того, що він створив людей, що викрав для них небесний вогонь і залишився непохитний. Прометей не тільки не кається, але й кидає виклик громовержцю. Він пишається тим, що зробив людей схожими на себе. Огарьовський Прометей, незважаючи на муки і страждання, вірить у світле майбутнє, у те, що люди згадуватимуть його з любов'ю.

Українська література[ред.ред. код]

В українській літературі була своя традиція сприйняття і переосмислення античного образу. У поемі Т. Г. Шевченка «Кавказ» (1845) образ Прометея висвітлений по новому, характеризується новими відтінками значення. У свідомості поета Кавказ асоціюється зі стражданнями прикутого до скелі напівбога. М. К. Зеров відзначав політичний протестантизм цього образу в шевченківській поемі, а П. П. Філіпович вважав, що на тлі твору «увертюра» з Прометеєм набуває особливої сили і є в українській літературі гідним прикладом, коли ідейну спрямованість Прометеєвого міфу втілено в рівноцінний мистецький образ.

Створений Шевченком образ Прометея, попри всю його епізодичність, має символічний характер. Дослідники не раз вказували на те, що він символ народу, який бореться, і з цим важко не погодитися. Про це свідчать і рядки поеми, звернені до борців проти поневолення і тиранії: «Борітеся — поборете…» Можна навести ще чимало фактів, які є свідченням зацікавленості українських письменників міфічним образом тираноборця. Так, І. Я. Франко переклав вірш Й. В. Гете «Прометей», а також уривок з поеми П. Б. Шеллі «Звільнений Прометей». Ім'я титана досить часто згадується в листах та творчості Лесі Українки. І хоча поетеса не залишила окремого твору, присвяченого Прометеєві, мотиви, пов'язані з міфом про титана, з'являються в багатьох її поезіях.

Сумні роздуми поетеси не містять закликів, вона нічого не нав'язує читачеві, лише констатує факти, а висновок він мусить зробити самостійно. «Нащадки Прометея» згадуються, живуть і діють у багатьох інших творах Лесі Українки. До образу титана зверталися П. Г. Тичина, Л. С. Первомайський, І. І. Нехода, М. Д. Руденко.

Вірш Рильського «Прометей» невеликий за обсягом (складається з чотирьох катренів), пройнятий оптимістичним пафосом і цікавий прямим авторським зверненням до міфічного героя через віки. У поемі Малишка «Прометей» спостерігається героїзація життя простої людини, пораненого бійця зі Смоленщини, якого в часи окупації знайшли і прихистили жителі українського селища.

Література Модернізму[ред.ред. код]

У XX столітті Франц Кафка підсумовує мотиви міфу про Прометея і подає у своїй притчі чотири повір'я про міфічного героя. Як і його попередники, Кафка фантазує, розмірковуючи про Прометея і закликає читача до роздумів. Його притча «Прометей» — це аналітичний етюд, в якому автор дає своє, екзистенціальне тлумачення образу титана. Образ Прометея у Кафки статичний. У його повір'ях стверджується, що була рана і залишилися скелі. Отже, в основі повір'я (міфу) —  правда, а «правду життя за Кафкою можна пояснити, вона — страждання. … він символізує не так людство, як окрему людину, індивіда». Окрім усього цього, Прометей у Кафки не представлений як громадський ідеал служіння людству.

Література[ред.ред. код]