Промова 18 червня

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Листівка з Промовою 18 червня, що розповсюджувалась на окупованій території Франції, 1940

Промова 18 червня 1940 року, або звернення «До всіх французів» генерала Шарля де Голля. Промова 18 червня увійшла в історію Франції як символ французького Опору, його стартова точка.

22 червня 1940 року в Комп'єнському лісі було підписано перемир'я між Німеччиною та Францією, що по суті означало капітуляцію останньої. Тоді легітимний коаліційний уряд — уряд очолюваний маршалом Петеном — припинив опір гітлерівцям, та вступив з гітлерівською Німеччиною у союз. В цій складній ситуації де Голль, як майбутній лідер Франції, продовжував робити все, для того, щоб французький рух опору отримав визнання воюючої сторони з боку британського прем'єра Черчилля та Рузвельта).

18 червня 1940 року стало кульмінаційним днем для початку офіційного визнання французького руху Опору учасниками антигітлерівської коаліції. Цього дня генерал французької армії де Голль вперше виступив з Лондона по радіо Бі-Бі-Сі та звернувся до французів, які продовжували чинити опір нацистським військам.[1]

Як це часто буває в історії, на факт виступу 18 червня маловідомого французького генерала мало хто звернув увагу. Представники радіо Бі-Бі-Сі теж не вважали за потрібне записувати цю, як виявилось пізніше, «знакову промову». Тому існуючий архівний запис не є записом оригінальної промови виголошеної 18 червня, а її повтором, промови записаної через чотири дні.

На території окупованої Франції розповсюджувались листівки «До всіх французів» (фр. A tous les Francais), в яких генерал де Голль закликав не припиняти боротьби проти нацистської Німеччини.

Вже 28 червня 1940 р. уряд У.Черчиля заявив про визнання Шарля де Голля незалежним лідером та представником руху «Вільна Франція» (з 1942 р. «Воююча Франція»), який невдовзі приєднався до антигітлерівської коаліції та став її повноправним членом.

У 2005 році ЮНЕСКО включила промову Шарля де Голля в реєстр «Пам'ять світу».[2]

У 2010 році з нагоди 70 річниці виступу Шарля де Голля випущено пам'ятну монету номіналом 2 євро.[3]

Текст промови[ред.ред. код]

Лідери, які протягом багатьох років очолюють французькі армії сформували уряд. Цей уряд, виправдовуючись поразкою наших армій, вступив в контакт з ворогом, щоб зупинити військові дії. Так, ми захоплені, ворожими силами: механічними, сухопутними, повітряними. Незліченна кількість танків, літаків, тактика німців — все це змушує нас відступати. Танки, літаки, тактика німців — все це стало несподіванкою для наших лідерів, і привело їх туди де вони зараз знаходяться.

Однак чи означає це, що останні слова вже сказані? Невже надія повинна зникнути? Невже ця поразка остаточна? Ні!

Повірте, я кажу це знаючи факти, і я кажу вам, що для Франції ще нічого не втрачено! Ті засоби, які нас перемогли, можуть допомогти наблизити день перемоги! Тому, що Франція не сама! Вона не сама! Вона не сама! За нею стоїть велика імперія! Вона може об'єднатися з Британською імперією, яка контролює моря і продовжує боротьбу. Вона, так само як Англія, може без будь-яких обмежень використовувати потужну промисловість Сполучених Штатів.

Ця війна не обмежується лише територією нашої країни. Результат цієї війни не залежить від результату битви за Францію. Це світова війна. Всі помилки, зволікання, страждання не означають, що у світі немає всіх необхідних засобів, для того щоб знищити наших ворогів. Сьогодні нас перемогла механічна сила, завтра ми зможемо перемогти за рахунок потужнішої механічної сили. Доля всього світу залежить від цього.

Я, генерал де Голль, перебуваю зараз в Лондоні, я закликаю французьких офіцерів та солдатів, які знаходяться на британській території, або тих, хто прибуде сюди, зі зброєю та без, я закликаю інженерів та робітників, які працюють в галузі військової промисловості, і які перебувають на території Британії, або прибудуть сюди, зв'язатися зі мною.

Що б не трапилося, полум'я французького опору не повинно згаснути і не згасне. Завтра, так само як і сьогодні, я буду говорити по радіо Лондона.

Оригінальний текст (фр.)

«Les chefs qui, depuis de nombreuses années, sont à la tête des armées françaises, ont formé un gouvernement. Ce gouvernement, alléguant la défaite de nos armées, s’est mis en rapport avec l’ennemi pour cesser le combat. Certes, nous avons été, nous sommes, submergés par la force mécanique, terrestre et aérienne, de l’ennemi. Infiniment plus que leur nombre, ce sont les chars, les avions, la tactique des Allemands qui nous font reculer. Ce sont les chars, les avions, la tactique des Allemands qui ont surpris nos chefs au point de les amener là où ils en sont aujourd’hui. Mais le dernier mot est-il dit ? L’espérance doit-elle disparaître ? La défaite est-elle définitive ? Non ! Croyez-moi, moi qui vous parle en connaissance de cause et vous dis que rien n’est perdu pour la France. Les mêmes moyens qui nous ont vaincus peuvent faire venir un jour la victoire. Car la France n’est pas seule ! Elle n’est pas seule ! Elle n’est pas seule ! Elle a un vaste Empire derrière elle. Elle peut faire bloc avec l’Empire britannique qui tient la mer et continue la lutte. Elle peut, comme l’Angleterre, utiliser sans limites l’immense industrie des États-Unis. Cette guerre n’est pas limitée au territoire malheureux de notre pays. Cette guerre n’est pas tranchée par la bataille de France. Cette guerre est une guerre mondiale. Toutes les fautes, tous les retards, toutes les souffrances, n’empêchent pas qu’il y a, dans l’univers, tous les moyens nécessaires pour écraser un jour nos ennemis. Foudroyés aujourd’hui par la force mécanique, nous pourrons vaincre dans l’avenir par une force mécanique supérieure. Le destin du monde est là. Moi, Général de Gaulle, actuellement à Londres, j’invite les officiers et les soldats français qui se trouvent en territoire britannique ou qui viendraient à s’y trouver, avec leurs armes ou sans leurs armes, j’invite les ingénieurs et les ouvriers spécialistes des industries d’armement qui se trouvent en territoire britannique ou qui viendraient à s’y trouver, à se mettre en rapport avec moi. Quoi qu’il arrive, la flamme de la résistance française ne doit pas s’éteindre et ne s’éteindra pas. Demain, comme aujourd’hui, je parlerai à la Radio de Londres.» [1]

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Арзаканян М. Ц. Шарль де Голль // Вопросы истории. — 1991. — № 2-3. — с.42
  • Жан-Батіст Дюрозель. Історія дипломатії від 1919 року до наших днів. — К. — 1995.
  • Шарль де Голль. Военные мемуары. — М. — 1960.
  • Шарль де Голль. Мемуары надежд (1958—1962). / Пер. с фр. — М. — 2000.
  • Молчанов Н. Генерал де Голль. — М. — 1980.
  • Уильямс Ч. Последний великий француз. Жизнь генерала де Голля. Пер. с англ. — М. — 2003.