Протоплазма

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Протоплазма (від прото… та грецьк. plasma — виліплене, оформлене) (жива речовина), вміст живої клітини — її цитоплазма та ядро. Широко використовувався в XIX — XX століттях, в сучасній літературі не вживається. Уявлення про протоплазму виникло і утвердилось у зв'язку з розвитком клітинної теорії.

Термін «протоплазма» був введений в 1839 Яном Пуркіне для визначення формоутворювальної речовини зародка, подібної до камбію рослин. В 1882 польс. ботанік Е. Страсбургер розділив поняття протоплазми на каріоплазму і цитоплазму.

Для протоплазми всіх живих клітин характерна принципова єдність фізико-хімічних властивостей і структурно-функціональної організації. Протоплазма рослинної й тваринної клітин містить (у % ): води 75—85, білка 10—20, ліпідів 2—3, неорганічних речовин 1. Сухий залишок протоплазми на 96% складається з вуглецю, кисню, водню та азоту, на 3% — з кальцію, фосфору, калію, сірки; в невеликих кількостях в протоплазмі є йод, залізо, натрій, хлор, магній, мідь та ін. елементи. Протоплазма — багатофазна колоїдна система, в якій дисперсним середовищем є вода з розчиненими в ній неорганічними солями, а основними дисперсними фазами — білки, ліпіди, нуклеопротеїди. Протоплазма це не тільки неоднорідне, а й високо структуроване і компартментизоване (розділене перегородками — мембранами на відсіки, що виконують певні функції) середовище, якому властивий високий ступінь молекулярної організації. В структурній організації протоплазми та її функціональній активності важлива роль належить біологічним мембранам. Останні розподіляють протоплазму на окремі структури, обмежують дифузію речовин, одночасно створюють специфічну орієнтацію полі ферментативних систем, на яких можуть локалізуватися певні типи реакцій.

Джерела[ред.ред. код]