Прудентополіс

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Прудентополіс
Prudentópolis
Координати: 25°12′ пд. ш. 50°58′ зх. д. / 25.200° пд. ш. 50.967° зх. д. / -25.200; -50.967
Країна Бразилія Бразилія
Регіон Південний
Штат Парана
Уряд
 - Мер Вілсон Сантіні (PSDB)
Площа
 - Повна 2307,897 км²
Населення (2007)
 - Усього 48 852
Часовий пояс UTC-3
 - Літній час UTC-2
ІРЛП (2003) 0,733
Веб-сайт: Prefeitura Municipal de Prudentópolis
Розташування міста на мапі штату Парана
Розташування міста на мапі штату Парана

Прудентополіс (порт. Prudentópolis, стара українська назва Прудентопіль) — муніципалітет та його адміністративний центр у штаті Парана, Бразилія. Населення муніципалітету станом на 2004 рік становило 46 тис. мешканців, з яких 75 % були українського походження, що де-факто робить Прудентополіс столицею української Бразилії.

Географія[ред.ред. код]

Водоспад Сан-Францішку

Прудентополіс розташований у штаті Парана приблизно за 200 км від Куритиби, столиці штату. Через муніципалітет проходять автошляхи BR-373 та BR-277. Хоча тут нема високих гір, муніципалітет відомий своїми водоспадами, з яких десять заввишки 100 метрів.

Історія[ред.ред. код]

Див. Також: Українці в Бразилії

Перша хвиля іммігрантів у України почала прибувати до Бразилії близько 1885 року, коли в районі Прудентополіса оселилася велика група вихідців із Галичини. Вони повинні були пристосовуватися до незнайомих кліматичних умов, рослинності та землі, тому єдність групи була важливою для успіху на новому місці.

Саме місто було офіційно засноване у 1894 році указом губернатора штату Кандіда Ферейра ді Абреу. Вже в 1895 році місто було збудоване, з сучасними вулицями та чітким плануванням, незвичними для цих диких місць. З 1896 року починається українська імміграція до міста, коли до нього прибули 1500 сімей або близько 8 тис. осіб. У 1903 році у місті створюються податкова та поліцейська служби, та вже у 1906 році місто стає центром муніципалітету.

Будівлі українських поселенців в Прудентополісі, фотографія 1896 року

Друга хвиля імміграції припадає на 1946 рік, коли після Другої світової війни понад 200 тис. українців з числа колишніх захоплених Німеччиною «остарбайтерів», військовополонених, політичних біженців, українців, що воювали на боці Німеччини проти СССР, прибули до Парани.

Більшість переселенців (80 %), знаючи традиції вирощування пшениці, займалися землеробством, заклавши основи перших підприємств з виробництва борошна у штаті. Інша частина українців, що мали спеціальності в різних галузях, пішла працювати у промисловість, здебільшого у меблеву та металообробну, та зайнялася вільними професіями (адвокати, лікарі тощо). Українська громада частково зберегла деякі специфічні риси свого народу, особливо мовні та релігійні (греко-католицька та православна віра).

Культура[ред.ред. код]

Прудентополіс приваблює багатьох туристів культурною спадщиною українських іммігрантів. Хоча з першого погляду місто не так сильно відрізняється від більшості таких самих міст штату, воно додало до свого повсякденного життя багато успадкувань української культури: релігію, музику, мову (яку вивчають у школах), народні промисли, вбрання.

Значну роль у підтриманні культурних зв'язків між українськими іммігрантами та їх батьківщиною відіграє релігія. Один з двох головних храмів у місті — греко-католицька церква святого Йосафата. Служіння тут здебільш відправляються українською мовою, для них характерні незвичні серед католиків спів та діалоги між священником та вірними. У архітектурі церков приваблюють візантійські мотиви, наявність іконостасів та металевих куполів.

Церква Св. Йосафата, побудована у 1928 р. у центрі міста, являє собою чудовий взірець впливу візантійського стилю. У селах навколо Прудентополіса можна зустріти десятки таких церков, багато з яких і досі дерев'яні.

Якщо у тому, що стосується релігії, коріння українців міцне, то інші їхні осередки присвячують себе збереженню культурної спадщини. Асоціації митців, такі як ансамбль народного танцю «Веселка» чи ансамбль бандуристів «Соловейко», зберігають спадщину предків — бандура вже протягом століть є символом української народної музики. З іншого боку, у кулінарії збереглися такі страви як борщ, вареники та голубці, не говорячи вже про солонину та свинні ковбаси. Національний делікатес, який має загальнобразильську славу і що його почали виготувати у Прудентополісі — це краківська ковбаса, на якій спеціалізується фірма з переробки м'яса «Алворада», заснована онуком іммігрантів Діонізіо Опушкевичем у 50-х роках. Неперевіршений смак є результатом більшого діаметру виробу та техніки вудження на деревному вугіллі. Ця продукція і досі носить домашній характер, незважаючи на десятитонний обсяг щомісячних продажів. Українці Прудентополіса змогли зберегти свою тисячолітню культуру, у той же час додавши до неї деякі відтінки бразильських творчості та синкретизму.

Персоналії[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Б.Мельничук, П.Лаврів (ЕСУ). Боднарук Іван Лазарович // Тернопільський енциклопедичний словник / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль: видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004–2010. — Т. 1–4.  — ISBN 966-528-197-6. — Т. 1: А-Й. — 2004. — 696 c., с. 153