Прімо Леві

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Прімо Леві
Primo Levi
PrimoLevi.gif
Дата народження: 31 липня 1919(1919-07-31)
Місце народження: Турин, Італія
Дата смерті: 11 квітня 1987(1987-04-11) (67 років)
Місце смерті: Турин, Італія
Громадянство: Італія Італія
Мова творів: італійська мова
Рід діяльності: письменник
Magnum opus: «Чи це людина?»

Прі́мо Ле́ві (італ. Primo Levi, 31 липня 1919, Турин — 11 квітня 1987, там же) — італійський поет, прозаїк, есеїст, перекладач.

Біографія[ред.ред. код]

Народився в родини п'ємонтських євреїв Чезаре Леві та Естер Луццатті, чиї предки в далекому минулому потрапили до Італії з Іспанії та Провансу. Навчався в класичному ліцеї (19341937), де викладали, зокрема, Норберто Боббіо та Чезаре Павезе.

Поступив на хімічний факультет Туринського університету, але не закінчив його й не отримав диплома, оскільки (фашистська влада в 1938 році заборонила євреям вчитися в державних школах та університетах. Працював у хімічних лабораторіях на дрібних підприємствах Турина та Мілана.

Вступив до антифашистської організації ліберально-соціалістичного штибу «Справедливість та свобода» (італ. Giustizia e Libertà), діяв у складі партизанської групи «Partito d'Azione». 1943 року був заарештований фашистською міліцією, відправлений у призначений для євреїв табір Фоссолі під Моденою. 11 лютого 1944 року перевезений до табору смерті Освенцим (Моновіц-Буна), де провів загалом 11 місяців. 27 січня 1945 року був звільнений Радянською армією (з 650 італійських євреїв в Освенцімі залишилися живими лише двадцять). Майже рік добирався додому, про що пізніше розповів у книзі «Перепочинок»: був у радянському пересильному таборі для колишніх ув'язнених в Катовіце, в лавах Італійської армії в СРСР, через Румунію, Угорщину, Австрію та Німеччину повернувся в Турин 19 жовтня 1945 року.

До 1977 року працював на хімічному заводі. За офіційним висновком поліції, він покінчив життя самогубством (кинувся вниз зі сходів), хоча версія про самогубство піддається сумнівам, висловлювалися припущення про нещасний випадок.

Творчість[ред.ред. код]

Перша книга Прімо Леві про ув'язнення в таборі Аушвіц «Чи це людина?»[1] була спочатку відкинута великою видавничою фірмою «Ейнауді» й опублікована 1947 року в невеликому видавництві тиражем 2 000 примірників. Незважаючи на позитивну рецензію Італо Кальвіно в популярній комуністичній газеті «Уніта», наклад не розійшовся. Лише 1958 року книга з'явилася в «Ейнауді», її незабаром переклали англійською, французькою та німецькою мовами. Саме ця книга Леві ввела в суспільну свідомість саму проблематику Голокосту (Шоа), таборів масового знищення, екзистенційного досвіду приречених на смерть. Обидві автобіографічні книги Леві екранізовано: фільм «Перемир'я» (1997) зняв режисер Франческо Розі за сценарієм Тоніно Гуерра, 2005 року вийшов фільм Річарда Вілсона «Прімо» (за книгою «Чи це людина?»).

З інших книг Леві особливо відомий підсумковий збірник автобіографічних есе про табір та про відповідальність тих, хто вижив «Пропалі й потовані» (1986). Прімо Леві як перекладач переклав твори таких авторів, як (Генріх Гейне, Редьярд Кіплінг, Франц Кафка, Клод Леві-Строс).

Посмертна доля[ред.ред. код]

1995 року в Парижі створено Асоціацію імені Прімо Леві на захист жертв політичних репресій та тортур. В її Комітет входять Едґар Морен, Коста-Гаврас, Аріана Мнушкіна та ін.

Твори[ред.ред. код]

  • Se questo è un uomo (1947)[1]
  • La tregua (1963, премія Камп'єлло)[1].
  • Storie naturali (1967, книга оповідань, опубл. під псевдонімом, премія Багутта).
  • Lilìt e altri racconti (1971, книга оповідань).
  • Il sistema periodico (Періодична система, 1975, книга оповідань).
  • La chiave a stella (1978, роман, премія Стрега).
  • Se non ora, quando? (1982, роман, премія Камп'єлло та премія Віареджо).
  • Ad ora incerta (1984, вірші).
  • I sommersi e i salvati (1986).
  • Conversazioni e interviste 1963–1987 (1997, усні виступи та інтерв'ю).

Література[ред.ред. код]

  • Vicenti F. Invito alla lettura di Primo Levi. Milano: Mursia, 1973.
  • Grassano G. Primo Levi. Firenza: La Nuova Italia, 1981.
  • Dini M., Jesurum S. Primo Levi, le opere e i giorni. Milano: Rizzoli, 1992.
  • Poli G., Calcagno G. Echi di una voce perduta — Incontri, interviste e conversazioni con Primo Levi. Milano: Mursia, 1992.
  • Anissimov M. Primo Levi ou la tragédie d'un optimiste: biographie. Paris: Lattès, 1996 (Біографія).
  • Shoah, Mémoire et écriture: Primo Levi et le dialogue des savoirs. Actes du colloque de Nancy. Paris: L'Harmattan, 1997.
  • Spadi M. Le parole di un uomo — Incontro con Primo Levi. Roma: Di Renzo, 1997.
  • Primo Levi/ Marco Belpoliti, ed. Milano: Marcos y Marcos, 1997.
  • Tellier A. Expériences traumatiques et écriture. Paris: Anthropos, 1998
  • Banner G. Holocaust Literature: Schulz, Levi, Spiegelman and the Memory of the Offence. London; Portland: Vallentine Mitchell, 2000.
  • Dorra M. Heidegger, Primo Levi et le séquoia la double inconscience/ Paris: Gallimard, 2001.
  • Thomson I. Primo Levi. London: Hutchinson, 2002 (біографія)
  • Angier C. The Double Bond: Primo Levi: A Biography. New York: Farrar, Straus and Giroux, 2002 (біографія).
  • Primo Levi: the Austere Humanist/Joseph Farrell. ed. Oxford a.o.: Lang, 2004.
  • Семпрун Х. День смерти Примо Леви// Он же. Писать или жить. М.: Стратегия, 2002.
  • Агамбен Д. Свидетель//Синий диван, 2004, № 4, с.177-204 (=[1]).
  • Дубин Б. Свидетель, каких мало

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в Levi P. Se questo è un uomo; La tregua. — Torino: Einaudi, 1989. — 362 p. — ISBN 8806116053

Посилання[ред.ред. код]