Псевдоскорпіони

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Псевдоскорпіони
Kaldari pseudoscorpion 01.jpg
Біологічна класифікація
Домен: Ядерні (Eukaryota)
Царство: Тварини (Animalia)
Тип: Членистоногі (Arthropoda)
Клас: Павукоподібні (Arachnida)
Ряд: Псевдоскорпіони
Біноміальна назва
Pseudoscorpiones
de Geer, 1778
Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Category:Pseudoscorpionida
ITIS logo.jpg ITIS: 690741
US-NLM-NCBI-Logo.svg NCBI: 51799
Wikispecies-logo.svg Віківиди: Pseudoscorpionida

Псевдоскорпіони (лат. Pseudoscorpiones) — ряд павукоподібних, розміром зазвичай не більше 2—3 міліметрів, рідко до 7 мм. Широко поширені в природі, але малопомітні, через невеликі розміри і прихований спосіб життя.

Свою назву ряд отримав завдяки тому, що педипальпи псевдоскорпіонів, як і в скорпіонів, закінчуються хапальними клішнями.

Псевдоскорпіони, як правило, корисні для людини, оскільки вони полюють на личинки молі, личинки кожеєдів, сіноїдів, мурах, кліщів і плодових мушок.

Загальна характеристика[ред.ред. код]

Псевдоскорпіони — невеликі павукоподібні з плоским, грушоподібним тілом і клішнями, ззовні нагадують скорпіонів. Довжина тіла зазвичай коливається в межах від 2 до 8 мм. Найбільший з відомих видів Garypus Titanius довжиною до 12 мм .

Черевце складається з дванадцяти сегментів, кожен з яких захищений пластиною з хітину. Черевце коротке і заокруглене в кінці, але не продовжується хвостом і жалом, як у справжніх скорпіонів. Колір тіла може бути від жовтувато-коричневого до темно-коричневого, парні кігтями на ногах часто контрастного кольору. Псевдоскорпіони можуть мати два, чотири ока або не мати їх зовсім.

(Chelifer cancroides) на сторінці книги

Псевдоскорпіони мають вісім ніг, які складаються з 5-7 сегментів; кількість сегментів залежить від виду. Також вони мають дві дуже довгі педипальпи з клішнями, які дуже нагадують клішні скорпіона.

Педипальпи зазвичай складаються з нерухомої «руки» і окремого рухомого «пальця». Отруйні залози, як правило, розташовані в рухомому пальці; отрута використовується для захоплення і знерухомлення жертви псевдоскорпіона. Під час травлення псевдоскорпіони заливають шлунковий сік середньої концентрації всередину жертви, а потім ковтають перетравлені залишки.

Прядильні залози псевдоскорпіонів розташовані в їхніх щелепах, за допомогою шовку вони роблять собі кокони у формі диску, для того, щоб спарюватися, линяти чи перечекати холодну погоду. Псевдоскорпіони не мають легеневого дихання, як у павукоподібних, вони дихають, як і комахи, за допомогою системи трахей, що відкриваються на поверхню тіла невеличкими отворами — дихальцями.

Поведінка[ред.ред. код]

Деякі види маються складний шлюбний танець, в якому самець тягне самку над сперматофором, що був попередньо розміщений під поверхнею. В інших видів, самець вштовхує сперму в геніталії самки, використовуючи для цього передні ноги. Самка переносить запліднені яйця в сумці для виношування, яка прикріплена в неї до черевця, молодь певний час після вилуплення їздить в самки на спині. По досягненню дорослого віку псевдоскорпіони живуть 2-3 роки. Вони активні в теплі пори року, зимують в шовкових коконах. Маленькі види живуть в смітті та гумусі, деякі види живуть на деревах, інші харчуються паразитами, утворюючи симбіотичні або коменсалістичні відносини з іншими організмами, наприклад з жуками, яких позбавляють від паразитів, що живуть під їхніми твердими крилами.

Поширення[ред.ред. код]

У світі існує більше ніж 3,300 видів псевдоскорпіонів, що належать до 430 родів. Вони розповсюджені по всьому світу, навіть в холодних регіонах чи високо в горах, від Канади до Австралії, однак найчисельніші й різноманітніші популяції зустрічають в субтропіках, в субтропічному кліматі псевдоскорпіони пошерені навіть на острівних територіях, наприклад на Канарський островах було знайдено 25 ендемічних видів. Псевдоскорпіонів знаходять під корою дерев, в купах листя і хвої, в ґрунті, під камінням, в печерах, на береговій зоні, в породах, що мають тріщинки.

Псевдоскорпіон на мусі

Chelifer cancroides — вид, що найчастіше зустрічається в помешканнях, переважно в кімнатах з запиленими книгами. Ці крихітні істоти (2,5-4,5 мм) полюють на сіноїдів та пилових кліщів. До будинку потрапляють, зазвичай, «верхи» на більших за них комахах.

Еволюція[ред.ред. код]

Найстаріші з відомих викопних псевдоскорпіонів датуються Девонським періодом, 380 мільйонів років назад. Викопний псевдоскорпіон має всі риси сучасного, що вказує на те, що він еволюціонував дуже рано в історії наземних тварин.

Згадки в історії[ред.ред. код]

Псевдоскорпіони вперше були описані Аристотелем, який, ймовірно, знайшов їх серед сувоїв в бібліотеці, де вони могли б харчуватися сіноїдами. Роберт Гук згадує «Земляного краба» у своїй роботі 1665 року «Micrographia» («Мікрографія»).

Класифікація[ред.ред. код]

Систематика наведена згідно з Біологічним каталогом Джоана Галанса (Joel Hallan's)[1]. В дужках показана кількість родів і видів.

Підряд Epiocheirata

Підряд Iocheirata

incertae sedis

Примітки[ред.ред. код]