Психодрама

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Психодра́ма — метод психотерапії та психологічного консультування, що був створений австро-американським психологом Якобом Морено.

Якоб Морено — творець методу психодрами

Поняття психодрами і її мета[ред.ред. код]

Психодрама сама по собі є рольовою грою, але з імпровізованим сюжетом. Мета психодрами — допомогти людині вирішити актуальні для неї проблеми. Ролями може служити будь-що, починаючи від людей і тварин, і до абстрактних понять та почуттів. Та ці ролі є важливими для людини в реальному житті. В дечому психодрама подібна до аматорського театру, «акторам» психодрами необов'язково мати акторський талант. Грати ролі може бути будь-хто, без винятків[1].

Психологічне підґрунття психодрами — це внутрішні переживання, що є у всіх людей. Не рідко ми навіть ведемо внутрішні діалоги і монологи, у нашій уяві розігруються сцени з минулого і ймовірні події, що могли трапитись або можуть трапитись у майбутньому. Психодрама ж має вивести ці внутрішні хвилювання назовні.

Через сценічне розігрування епізодів із власного життя (минулого, теперерішнього, майбутнього) людина отримує можливість, використовуючи свою спонтанність і креативність, увійти в контакт із власним минулим і отримати навички, які стануть йому необхідними їй в майбутньому. Зерка Морено називає цей процес «засобом безкарно жити, незважаючи на вчинені помилки»[2].

У розвитку особистості енергія спонтанності грає рівноправну роль поряд з генетичною схильністю і соціальним впливом. Морено доводить, що дитина не могла б розвиватись не маючи енергії спонтанності.

На відміну від «інших» енергій, що існували в психології 20-30-их рр. минулого століття («лібідо» у Фрейда, «оргонна енергія» у Райха та ін.) спонтанність не може накопичується, вона існує тільки «тут і тепер». Придушення спонтанності — причина виникнення неврозу (немає «нової реакції, на стару ситуацію», реакції стереотипні).

Застосування психодрами[ред.ред. код]

Розігруються декілька сцен, що зображують, наприклад, спогади про специфічні події з минулого, незавершені ситуації, внутрішні драми, фантазії, сни, підготовку до майбутніх ситуацій з можливим ризиком чи мимовільні прояви психологічних станів «тут і зараз». Ці сцени або ж реально наближені до реальної життєвої ситуації, чи виводять назовні внутрішні ментальні процеси. Якщо потрібно інші ролі на себе беруть інші члени групи чи неживі предмети, а інколи і порожні стільці[2].

Група, згідно з Морено, є відкритою системою, тобто живим організмом, що постійно змінюється. Щоб зрозуміти, що відбувається в даний момент у групі, Морено придумав вимірювальний інструмент — соціометрію. Під соціометрією розуміють методи дослідження структури міжособистісних відносин в малій соціальній групі шляхом вивчення виборів, зроблених членами групи по тих чи інших соціометричних критеріях. Термін «соціометрія» в перекладі з латини означає вимірювання міжособистісних взаємин у групі. У суспільних науках він постав наприкінці XIX ст. у зв'язку зі спробами застосування математичних методів до вивчення соціальних явищ.

Вибір теми проводиться таким чином: ведучий (директор) і всі учасники, що бажають розібратись зі своєю темою, просовують свої стільці вперед, утворюючи «внутрішнє коло». Потім кожен з учасників розповідає, з чим би він хотів попрацювати, а люди, що сидять у зовнішньому колі, уважно слухають. Коли теми зрозумілі всім, представники зовнішнього кола роблять свій вибір по критерію, «яка тема для мене зараз найактуальніша».

Базові елементи психодрами[ред.ред. код]

В психодрамі застосовується п'ять основних стуктурних елементів.

В залежності від того на що спрямована психодрама виділяють такі види цього методу — центрована на протагоністі чи центрована на групі. Протагоніст так би мовити «головний герой» психодрами, йому не потрібно грати роль, варто бути лише самим собою, розповідати свою історію, яку одразу ж будуть грати. Цей вид психотерапії спрямований на одну людину, на допомогу їй, в той час, як групова психодрама спрямована на вирішення міжособистісних групових конфліктів. Тому психодрама застосовується навіть в робочих колективах.

Директор — «ведучий» психодрами. Він безпосередньо не бере участі в ній, проте він дає важливі інструкції і коригує хід постановки вже походу її проведення. Може впливати безпосередньо на протагоніста, наприклад жартами та порадами. Якщо протагоніст бере на себе активну роль і починає сам вести психодраму, директор може виконувати пасивну роль або впливати на участників опосердковано.

Допоміжні (додаткові) «Я» — «актори» психодрами, люди, що виконують ролі із історії протагоніста. Як вже згадувалось раніше достовірність гри не потрібна, крім того, що ролі можуть бути різні, навіть символічні. Вони розігрують в реальному житті все те, що відбувається у протагоніста в його внутрішньому світі.

Глядачі — учасники групи терапії, що не беруть активної участі в психодрамі, проте теж можуть впливати на протагоніста — критикою, підтримкою, бурними оваціями, адже чим пригніченішим той себе відчуває, тим більше він потребує чужої підтримки. Інколи глядачі можуть самі стати «пацієнтами» цього методу, чужі проблеми сприймаються ніби власні, аналогічні.

Сцена — теж досить важлива деталь у психодрамі — будь-яке обширне приміщення, в якому б допоміжні «Я» могли вільно переміщатись. В Біконі Морено облаштував складний сценічний майданчик для кількох рівнів гри психодрами[2].

Жанри і напрямки психодрами[ред.ред. код]

Монодрама — використання психодрами в індивідуальному консультуванні та психотерапії. Замість інших людей, що мають допомагати грати додаткові «Я», в монодрамі використовуються порожні стільці чи символічні предмети (наприклад, іграшки).

Соціодрама і соціометрія — робота з темами, загальними для групи. Соціодрама інколи вважається самостійним видом практики, а інколи різновидом психодрами. Соціодрама дуже зручна для допомоги врегулювання конфліктних відносин (наприклад, міжетнічних чи релігійних). Соціометрія — це ефективний метод дослідження соціальних груп: їх структури, динаміки.

Аксіодрама — вид соціодрами, заснований на роботі особистісними цінностями.

Драматерапія — використання літературних сюжетів, що розігруються на сцені з психотерапевтичною метою.

Бібліодрама — жанр психодрами, в основя котрого лежить психодраматичне розігрування біблійних сюжетів, в яких закладені основні архетипічні конфлікти людини.

Play-back-театр та інші види театральної психодрами — синтез театру і психодрами. Одним з такого роду синтезів можна вважати театр імпровізації. Play-back — це розігрування групою акторів з психодраматичною прідготовкою різних сцен із життя якого-небудь учасника з глядацького залу, як форма самопізнання і психотерапевтичної допомоги.

Психодрама в освіті — синтез психодрами і педагогіки, використання імпровізаційних рольових ігор у навчальному процесі. Воно підходить для всіх вікових груп, починаючи з дитячого садка і закінчуючи післявузівським навчанням[1].

Примітки[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  • Морено, Дж. Театр спонтанности / Пер. с англ., авт. вступ. ст. Б. И. Хасан. — Красноярск : Фонд ментального здоровья, 1993.
  • Морено, Я. Л. Психодрама / Пер. с англ. Г. Пимочкиной, Е. Рачковой. — М.: Апрель Пресс : ЭКСМО-Пресс, 2001.
  • Лейтц, Г. Психодрама. Теория и практика. Классическая психодрама Я. Л. Морено / Пер. с нем. А. М. Боковикова; общ. ред. и предисл. Е. В. Лопухиной, А. Б. Холмогоровой. — М. : Прогресс; Универс, 1994.
  • Рудестам К. Групповая психотерапия. — СПб.: Питер. 1998.