Психо (фільм, 1960)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Пси́хо
Psycho
Psycho (1960).jpg
Жанр трилер, жахи
Режисер Альфред Хічкок
Продюсер Альфред Хічкок
Сценарист Роберт Блох, Джозеф Стефано
У головних
ролях
Джанет Лі, Ентоні Перкінс
Композитор Бернард Херрманн
Кінокомпанія Paramount Pictures
Тривалість  109 хв.
Країна  США США
Рік  1960
IMDb ID 0054215
Кошторис  $806 947
Касові збори  $50,000,000 млн.
Наступний  Психо 2

«Пси́хо» або «Психо́з» (англ. «Psycho») — американський трилер режисера Альфреда Хічкока (1960). Екранізація однойменного роману Роберта Блоха, неодноразово названий кінокритиками найкращим [Джерело?] зі створених трилерів. Уперше в кіно було змальовано не стільки злочин, скільки хворобу вбивці, його психоз, особистість вбивці.

Бюджет фільму становив 806 947 доларів, а прибутки від прокату — понад 40 мільйонів.

Синопсис[ред.ред. код]

Секретарка Маріон Крейн скористалась можливістю прихопити гроші боса і втекти з міста, щоб розпочати нове життя, однак страх перед законним покаранням переслідує її. Дівчина зупиняється на ніч у мотелі, власником якого є Норман Бейтс — скромний юнак, котрий все життя піклувався про свою хвору матір. Розмова з цим втіленням доброти та терпимості остаточно переконує Маріон у хибності обраного шляху, і вона вирішує повернути вкрадене. Проте тієї ж ночі її жорстоко вбивають.

У ролях[ред.ред. код]

  • Ентоні Перкінс — Норман Бейтс
  • Джанет Лі — Меріон Крейн
  • Віра Майлз — Лайла Крейн, сестра Меріон
  • Джон Гевін — Сем Луміс
  • Мартін Балсам — детектив Мілтон Арбогаст
  • Джон Макінтрайр — шеріф Ел Чамберс
  • Саймон Окленд — лікар Фред Річмонд
  • Вон Тейлор — Джордж Лоувери, шеф Меріон
  • Френк Альбертсон — Том Кесіді, клієнт
  • Ларен Татл — Еліза Чамберс, дружина шерифа
  • Патриція Хічкок — Керолін, колега Меріон
  • Джон Андерсон — Чарлі
  • Морт Майлз — патрульний офіцер поліції

Знімальна група[ред.ред. код]

  • Режисер — Альфред Хічкок
  • Сценарій — Джозеф Стефано за романом Роберта Блоха
  • Головний оператор — Джон Расел
  • Художники-постановники: Джозеф Хьорлі, Роберт Клетворті
  • Декоратор — Джордж Майло
  • Директор виробництва — Лью Лірі
  • Титри — Сол Бесс
  • Монтаж — Джордж Томазіні
  • Костюми — Хелен Колвіг
  • Грим — Джек Беррон, Роберт Доун
  • Стиліст з зачісок — Флоранс Буш
  • Спецефекти — Кларенс Шампань
  • Запис звуку — Уолдон Уотсон, Вільям Рассел
  • Асистент режисера — Хілтон Грін
  • Консультант з живопису — Сол Бес
  • Музика — Бернард Херман

Цікаві факти[ред.ред. код]

  • У знаменитій[Джерело?] сцені вбивства у ванні пронизливий звук створюється скрипками, по яких різко водять смичками. А звук ножа, що впивається в тіло, — це звук ножа, якого встромляють у диню. Сама ж сцена знімалася з 17 грудня по 23 грудня 1959 року, причому знімалася взагалі без участі Перкінса (він у цей час перебував у Нью-Йорку). Сцена мала близько 90 склеювань при монтажі.
  • Альфред Хічкок купив у Роберта Блоха права на екранізацію його роману анонімно і лише за 9 тисяч доларів. Пізніше Хічкок до прем'єри скупив стільки екземплярів роману, скільки зміг знайти, щоб зберегти кінцівку фільму у таємниці.
  • Однією з причин, чому Хічкок вирішив зняти фільм на чорно-білу плівку, — це рішення не робити фільм надто кривавим. Іншою причиною була економія.
  • Роль крові у фільмі виконував шоколадний сироп.
  • Як завжди у фільмах Хічкока, у фільмі «Психо» в одній зі сцен можна побачити камео самого режисера — приблизно на сьомій хвилині фільму він стоїть в ковбойському капелюсі біля вікон офісу Меріон.
  • Увесь саундтрек фільму виконується виключно на струнних музичних інструментах.
  • В основі фільму лежить історія справжнього маніяка зі штату Вісконсин Еда Ґейна (а пізніше цей сюжет використовували автори «Техаської різанини бензопилою»).
  • Перкінс отримав за роль гонорар рівно у 40 тисяч доларів, а композитор Херман отримав 34 501 доларів, що було в 2 рази вище його початкової ставки — таким чином Хічкок вирішив винагородити Хермана за приголомшливу музику до фільму.
  • Перкінс погодився зніматися у фільмі, навіть не прочитавши сценарію.
  • Будівництво будинку «під мотель Бейтса» обійшлося в 15 тис. доларів.
  • Після смерті Меріон у фільмі крупно показані її розплющені очі із звуженими зіницями. Офтальмологи завалили Хічкока листами, в яких указували на цю помилку, — адже зіниці людини розширюються після смерті. Лікарі настійно радили використовувати беладонну, щоб імітувати ефект мертвого ока. У наступних фільмах Хічкок незмінно слідував цій пораді.

Нагороди[ред.ред. код]

  • 4 номінації на Оскар у 1961 році (найкраща актриса другого плану (Джанет Лі), найкращі декорації серед чорно-білих фільмів, найкраща операторська робота, найкраща режисура). Однак жодна з номінацій не перемогла.
  • Золотий глобус (Джанет Лі) за найкращу роль другого плану у 1961 році.

Посилання[ред.ред. код]