Публій Корнелій Сципіон Африканський

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук


Сципіо́н Африка́нський лат. Publius Cornelius Scipio Africanus Maior (*236 до н. е. — †183 до н. е.) — римський політичний і військовий діяч, найкращий римський полководець Другої Пунічної війни. Патрицій із старовинного роду Корнеліїв. Був сином Публія Корнелія Сципіона.

Від дуже раннього віку вважав, що йому покровительствують боги. Ходили чутки, що він насправді є сином Юпітера.

Брав участь у битві при Тицині, де армією командував його батько-консул (218 до н. е.). Вважається, що він врятував у цій нещасливій для римлян битві життя батькові. Брав участь у ранзі трибуна у битві при Каннах (216 до н. е.) і зумів врятуватися після страшної поразки. У 210 до н. е., у віці усього лише близько 25 років його виняткові військові здібності принесли йому призначення до команди римської армії в Іспанії, після загибелі там попереднього року його батька і дядька. Він став першим privatus (‘приватним громадянином’, тобто таким, хто не займав перед тим високих державних посад), якому було надано абсолютну владу проконсула. До 206 до н. е. він воював проти карфагенців у Іспанії.

Майже одразу він узяв Новий Карфаген (Cartagena) (209 до н. е.) і використав це місто як власну базу; протягом кількох років він завоював Іспанію, отримавши рішучі перемоги під Бекулою (Байлен) в 208 до н. е., і Іліпою, на північ від Севільї, в 206 до н. е.

Він був вибраним консулом у 205 до н. е., і, зустрів сенаторську опозицію, особливо з боку Фабія Максима, який вважав, що Ганнібалу потрібно нанести поразку в Італії, своєму плану вторгнення до Африки. Його ревниві вороги в сенаті дали йому дозвіл вирушити тільки до Сіцілії і не дали йому ніякої армії. Він створив добровольчу армію в Сіцілії. У 204 до н. е. він отримав дозвіл вирушити до Африки, де він приєднався до своїх союзників-нумідійців під проводом Масинісси і боровся з успіхом проти карфагенців.

Сципіон висадився на мисі Фаріна (Рас Сіді Алі ель Меккі). Після зимівлі на місці, де зараз знаходиться Калаат ель Анделус, він зненацька напав на карфагенське військо і спалив табір своїх супротивників, а потім вирвався із свого берегового плацдарму до рішучої перемоги над Карфагеном у битві на ‘Campi Magni’ (‘Великих Рівнинах’, можливо, Сук ель Креміс, біля Салем Бу). Залишивши частину своїх сил на завоювання царства головного союзника Карфагена, нумідійця Сифакса (у сучасному Алжирі), він пішов прямо на Карфаген. Карфаген зараз попросив миру, і хоча мирний процес було перервано, можливо через зраду Карфагена, одним результатом було відкликання Ганнібала з Італії. У жовтні 202 до н. е. Сципіон виграв вирішальну битву, зазвичай відому як Битва при Замі. Карфаген був змушений укласти мир.

Сципіон повертається додому в тріумфі. Він отримав прізвисько Africanus за назвою країни, яку він завоював. У 199 до н. е. він був обраний цензором і ставав princeps senatus (‘лідер сенату’); у 194 до н. е. він був удруге обраний консулом. У 190 до н. е., номінально лише на посаді легата, разом із своїм братом Луцієм він командував першою римською експедицією в Азії під час Сирійської війни.

Коли брати повернулися до Риму, політична партія на чолі з цензором Катоном Старшим почала проти них наклепницьку кампанію, звинувачуючи їх у хабарництві та зраді інтересів держави. Хоча звинувачення були бездоказовими, лише вплив його зятя, Тіберія Семпронія Гракха, вберегло його від судового переслідування. Сципіон відійшов від політики і поселився у своєму заміському маєтку Літернум в Кампанії, де він і помер, заповівши, щоб по його смерті його тіло не поховали у невдячному Римі. Незадовго до смерті він виявив свою великодушність спробою запобігти переслідуванню вигнанця-Ганнібала з боку Риму.

Сенека в Посланні 86 яскраво зображує простоту життя Сципіона у його маєтку. Подібно до багатьох членів його сімейства він був гарячим філелліном. Це разом із його військовою славою і особистою харизмою спонукали порівняння з Олександром Македонським. Він був одружений на Емілії, сестрі Л. Емілія Павла; Корнелія, мати братів Гракхів, була його дочкою.

Як полководець, Сципіон поєднував харизму із обережним плануванням, заснованим на хорошому використанні розвідки, приділяв велику увагу навчанню, і не боявся використовувати новаторську тактику, часто засновану на елементі несподіванки. Його стратегія завдання удару по силах Карфагена в Іспанії, що вважала, що завоювання території само про себе дбає, була блискуча, і була повним контрастом до стратегії його попередників. Хоча його дуже хвалили за його стратегію вторгнення в Африку, це було римським планом починаючи ще з 218 до н. е., і не є чимось особливим порівняно з вторгненням Ганнібала до Італії із його швидкою послідовністю перемог. Обидва полководці були прекрасними тактиками але Іліпа, найбільш довершена тактично битва Сципіона, порівнянно з Каннами є незграбною. Кажуть, що Ганнібал сказав, що, якби він виграв при Замі, він би оцінив себе як полководця навіть вище, ніж Олександра ‘Великого’. Це спірно, але мало хто погоджується з Суворовим, що Сципіон був кращим полководцем від Ганнібала, хоча він і виграв війну.

Родина[ред.ред. код]

Дружина — Емілія, донька луція Емілія Павла, консула 219 року до н. е.

Діти:

Бібліографія[ред.ред. код]

  • Lazenby, J. F., Hannibal's War (Warminster, 1978).
  • Scullard, H. H., Scipio Africanus: Soldier and Politician (London, 1970)