Публій Сервілій Ватія Ісаврік (консул 48 року до н. е.)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Пу́блій Серві́лій Ватія Іса́врік (94 — 40 роки до н. е.) — політичний діяч Римської республіки.

Життєпис[ред.ред. код]

Походив з впливового плебейського роду Сервілієв. Син Публія Сервілія Ватія Ісавріка, консула 79 року до н. е. Замолоду був прихильником оптиматів. У 60 році до н. е. обирається квестором, а у 54 році до н. е. стає претором. Притягав до суду Гая Мессія, легата Гая Цезаря. У 50 році до н. е. стає членом колегії авгурів.

З початком громадянської війни поміж Гаєм Цезарем та Гнеєм Помпеєм залишив партію оптиматів та приєднався до Цезаря. Завдяки цьому у 48 році до н. е. Ватія стає консулом (разом з Гаєм Юлієм Цезарем). Під час своєї каденції Публій Сервілій придушив рух Целія Руфа, який вимагав скасування боргових зобов'язань, а після перемоги Цезаря у битві при Фарсалі оголосив його диктатором вдруге.

У 46—44 роках до н. е. Ісаврік був пропретором, а згодом й проконсулом Азії, де активно займався будівництвом й відновленням провінції після війни. У вересні 44 року до н. е. повернувся до Риму, де підтримав Марка Ціцерона у його боротьбі із Марком Антонієм. У січні 43 року до н. е. Ватія підтримав пропозицію Сервія Сульпіція Руфа про дозвіл Октавиану займати магістратури раніше встановленого віку. У березні 43 року до н. е. був включений до складу посольства до Антонія, але, як і Ціцерон, відмовився від цієї місії, в результаті чого посольство не відбулося. Після поразки Антонія при Мутині вніс пропозицію про призначення молебня про перемогу над ним. Втім незабаром замирився з Антонієм й у 41 році до н. е. вдруге стає консулом (разом з Луцієм Антонієм). Після цього не приймав активної участі у політичному житті й незабаром помер.

Родина[ред.ред. код]

Дружина — Юнія, донька Децима Юнія Сілана, консула 62 року до н. е.

Діти:

  • Публій Сервілій Ватия Ісаврік, претор 25 року до н. е.
  • Сервілія.

Джерела[ред.ред. код]

  • Dio XLI 43, 1; XLII 17, 1; 21—25; XLIII 25, 2; XLVI 32, 2—4; XLVIII 13, 4
  • Jens Bartels: S. Isauricus, P. In: Der Neue Pauly. Band 11, 2001, Spalte 467.