Пузій Володимир Костянтинович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Пузій Володимир Костянтинович
В. Арєнєв у Лондоні, 2011
В. Арєнєв у Лондоні, 2011
Псевдоніми, криптоніми: Володимир Арєнєв
Дата народження: 1 жовтня 1978(1978-10-01) (35 років)
Місце народження: Київ

Володимир Арєнєв (справжнє ім'я Володимир Костянтинович Пузій, * 1 жовтня 1978, Київ) — український письменник, літературний критик і журналіст.

Біографічні відомості[ред.ред. код]

Володимир Костянтинович Пузій народився 1 жовтня 1978 року в Києві. У школі захоплювався біологією, ходив у гурток юннатів при Київському зоопарку, серйозно займався тераріумістикою — утримував екзотичних амфібій та комах. Після закінчення школи у 1995 році поступав на біологічний факультет, але не поступив. Рік працював двірником у Київському зоопарку.

У 1996 році поступив до Інституту журналістики при КНУ ім. Т. Шевченка (спеціалізація: журналістська майстерність та редакційно-видавнича справа). Закінчив у 2002 році з червоним дипломом магістра, після чого до середини 2011 працював асистентом кафедри історії журналістики Інституту.

Відомий як письменник (під псевдонімом Володимир Арєнєв), журналіст, літературний критик.

Творчість[ред.ред. код]

Перший художній твір було надруковано в 1998 році видавництвом «Альфа-книга» (Росія), яке й запропонувало вигадати Володимиру псевдонім. Ним став Володимир Арєнєв. Звідтоді практично всі художні твори автора виходять під псевдонімом, а справжнім прізвищем він підписує публіцистичні матеріали. Учасник творчої майстерні «Второй блин», під керівництвом Г. Л. Олді.

Володимир Пузій працює у широкому спектрі жанрів і тем: фентезі (цикли «Літописи Ніса», «Господар небесного звіринця»), сюрреалізм («Під небом блакитним»), містика («Кола на землі»), наукова фантастика, дитячі казки, фантастичні гуморески тощо.

Станом на початок 2010 року має 16 сольних книг і більше сотні публікацій в міжавторських збірках і періодиці. Публікується російською, українською, литовською, естонською, польською мовами. Нерідко сам перекладає свої книги з російської на українську.

Під своїм справжнім прізвищем відомий як літературний критик і журналіст. У різні роки співпрацював із такими виданнями як: «Дзеркало тижня», «Сегодня», «Реальность фантастики», «Мир фантастики», «Fan-тастика» та ін. Активно пише рецензії та аналітичні статті, виступає із доповідями на конвентах і фестивалях фантастики (наприклад, «Зоряний міст»). Літературно-критичні праці В. Пузія неодноразово були відзначені преміями. Фіналіст незалежної премії «Дебют» (Росія).

Став сценаристом документального фільму Сергія Проскурні «Тарас Шевченко. Ідентифікація»[1].

Нагороди та премії[ред.ред. код]

  • 2001 — Премія фестивалю «Зоряний міст», ІІІ місце (номінація: Критика, публіцистика та літературознавство);
  • 2001 — Міжнародна українсько-німецька премія імені Олеся Гончара за роман «Все наше життя»;
  • 2004 — Премія «Єврокон-2004» за «Найкращий дебют» (Encouragement Awards);
  • 2005 — Премія фестивалю «Зоряний міст», ІІ місце (номінація: Критика, публіцистика та літературознавство) за статтю «Как живёте, караси?!»;
  • 2008 — Премія імені Олександра Бєляєва (номінація: Критика) за огляди науково-популярних книг у журналі «Мир фантастики»;
  • 2013 — Премія «Книжка року» сайту «Лабораторія фантастики» (номінація: Мережева публікація. Мала форма) за повість «Душница».

Книги[ред.ред. код]

  • «Отчаяние драконов» (роман, 2000)
  • «Охота на героя» (роман, 2000)
  • «Правила гри» (роман, 2000 — рос., 2004 — укр., у 2 тт.)
  • «Книгоед» (у співавторстві з Юрієм Нікітінським) (повість для дітей, 2000 — рос., 2004 — укр.)
  • «Монетка на удачу» (оповідання, 2003)
  • «Бісова душа, або Заклятий скарб» (повість, 2003 — укр., 2006 — рос.)
  • «Місто Тисячі Дверей» (повість для дітей, 2004)
  • «Паломничество жонглёра» (роман, 2005)
  • «Дикі володарі» (оповідання, 2005)
  • «Немой учитель» (оповідання та повісті, 2006)
  • «Мифотворцы: Портал в Европу» (антологія, разом із М. Назаренком, 2006)
  • «Магус» (роман, 2006 — рос., 2007 — укр.)
  • «Зобразіть мені рай» (оповідання, 2009)
  • «Мастер дороги» (оповідання та повісті, 2013)

Примітки[ред.ред. код]

Посилання та джерела[ред.ред. код]