Пулюй Іван Павлович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Іван Павлович Пулюй
Іван Пулюй.jpg
Народився 2 лютого 1845(1845-02-02)
Гримайлів
Помер 31 січня 1918(1918-01-31) (72 роки)
Прага
Громадянство Австро-Угорщина Австро-Угорщина
Галузь наукових інтересів фізика, електротехніка
Заклад Вища технічна школа у Празі
Alma mater Віденський університет
Відомий завдяки: Рентгенівське випромінювання
Молодий Іван Пулюй

Іва́н Па́влович Пулю́й (Ivan Pulyuy, Johann Puluj; *2 лютого 1845, Гримайлів, Гусятинський район, Тернопільська область — 31 січня 1918, Прага) — український фізик і електротехнік, винахідник, організатор науки, громадський діяч, перекладач.

Доцент Віденського університету. Професор Вищої технічної школи в Празі, ректор першого в Європі електротехнічного факультету. Доктор Страсбурзького університету. Державний радник з електротехніки Чехії і Моравії. Член НТШ.

Життєпис[ред.ред. код]

Народився у глибоко релігійній греко-католицькій родині заможного й освіченого господаря Павла Пуглюя (пізніше Іван Павлович змінить прізвище на Пулюй), який у 1861-1865 рр. був бургомістром Гримайлова.

Освіта[ред.ред. код]

Навчався в місцевій початковій школі. У 1865 р. — закінчив Тернопільську гімназію, вступив на теологічний факультет Віденського університету, який закінчив з відзнакою. Пізніше вступив на фізико-математичне відділення філософського факультету того ж університету, де навчався до 1872 року.

Був доцентом Віденського університету.

18741875 — викладав фізику у Військово-морській академії в Фіуме (нині Рієка, Хорватія).

1875 — як стипендіат австрійського Міністерства освіти підвищував свої професійні знання під керівництвом професора Августа Кундта в Стразбурзькому університеті.

1876 — захистив докторську дисертацію «Залежність внутрішнього тертя газів від температури», у якій опублікував результати досліджень температурної залежності в'язкості газів за що здобув ступінь доктора натурфілософії Страсбурзького університету.

1884 — Міністерство освіти Австро-Угорської імперії запропонувало Івану Пулюю як професору експериментальної і технічної фізики очолити кафедру фізики Німецької вищої технічної школи в Празі (нині Чеський технічний університет), яку 1903 року перетворив на першу в Європі кафедру фізики та електротехніки. В 18881889 був ректором цієї школи, створену ним кафедру очолював протягом 32 років.

Прилад І. Пулюя для визначення механічного еквіваленту теплоти

Був державним радником з електротехніки Чехії і Моравії. 1916 — йому запропонували посаду міністра освіти Австрії, від якої він відмовився за станом здоров'я.

Разом з Іваном Горбачевським організував товариство «Українська громада» в Празі, створив фонд допомоги студентам.[1] Міністерство освіти Австро-Угорщини запросило Пулюя на посаду професора і керівника кафедри експериментальної і технічної фізики Німецької вищої технічної школи у Празі. Тут він швидко здобув високий авторитет і його обирають ректором цього закладу. Організував окремий курс електротехніки, створив окрему кафедру, якою керував аж до виходу на пенсію у 1916 році[2].. Похований у Празі.

При житті Іван Пулюй любив повторювати: «Що має статись — станеться обов'язково і буде найкращим, тому що така воля Господня».

Сім’я[ред.ред. код]

У 1884 році Пулюй одружується з Катериною—Йосифою—Марією Стозітською, студенткою Віденського університету, молодшою за нього на 18 років. У них народилося 15 дітей. Вижило тільки шестеро: дочка Наталка стала дружиною відомого українського композитора Василя Барвінського; Ольга мешкала у Відні; Марія жила у Лінці (Австрія); Павло став доктором медицини; Юрій — доктором технічних наук; Олександр-Ганс (прийомний син) — інженером технічних наук. Він був великим патріотом України, юнаком став січовим стрільцем і до 1920 року брав участь у бойових діях у Галичині в УГА.[3]

Дослідницько-наукова робота[ред.ред. код]

Наукова діяльність І. Пулюя почалася з дослідження внутрішнього тертя та дифузії газів і парів. Проводив дослідження процесів у вакуумних газорозрядних апаратах власної конструкції, результати яких були опубліковані у «Доповідях Віденської Академії наук». Його «Електродна промениста матерія» у 1883 році вийшла окремою книгою, а у 1889 році випущена у Лондоні англійською мовою.

Фізичні прилади Пулюя стали експонатами наукових музеїв Відня, Парижа, Лейпцига, Праги. За флуоресцентну «Лампу Пулюя» у 1881 році він одержав премію на Празькій виставці. Його численні винаходи запатентовані у різних країнах Європи. Нагороджувався орденами «Залізної корони», «Франца Йосифа» та званням цісарського двору. Прилад для вимірювання механічного еквівалента теплоти був відзначений медаллю у 1878 році у Парижі.

Справжньою «білою плямою» в історії фізики, що чекає своїх дослідників є необ’єктивне висвітлення ролі і Пулюя у відкритті та дослідження Х-променів, названих рентгенівськими. У цьому зв’язку доречно нагадати, що «Лампа Пулюя»- фактично перша рентгенівська трубка, була сконструйована за 14 років до офіційної реєстрації відкриття Х-променів. Так сталося, що німецький учений Рентген на кілька тижнів раніше обнародував у пресі своє відкриття. Та й зрештою за ним стояла могутня європейська держава, а на кого міг опертися Іван Пулюй? На свій уярмлений народ, якого, по суті, тодішній світ і не знав? І той факт, що нобелівським лауреатом став Рентген, а не українець Пулюй, звичайно прикрий. Якби з цього приводу можна було б поцікавитись думкою самого Пулюя, то він міг би відповісти словами української поетки Емми Андрієвської: «Найвищий мій Нобель – це приналежність до української нації».[4]

Іван Павлович – автор майже 50 наукових і науково-популярних статей з фізики і електротехніки, написаних українською, німецькою та англійською мовами. В основному вони були опубліковані у Записках Віденської Академії наук.[5]

Зв'язок з Україною[ред.ред. код]

І. Пулюй завжди пам’ятав про свою приналежність до українського народу і ніколи не ганьбився цим. Навпаки-називав Україну «перлиною Європи» і вірив у її незалежність. Це йому належить думка, яку сьогодні чуємо з уст багатьох політиків: «Самостійність України є ключем для мирної зали Європи», «Гордієвим вузлом, під замком якого лежить гарантія миру Європи». Як доречні ці вислови сьогодні-в непростий час для України і її народу.

Як палкий патріот України, що силою обставин був відірваний від рідної землі, Пулюй багато зусиль та творчої енергії віддав громадсько-політичній роботі. Як вже згадувалось, гімназистом заснував у Тернополі молодіжний гурток. Будучи студентом він видав перший молитовник українською мовою, переклав підручник з геометрії для українських гімназій. Іван Павлович знав багато мов, у тому числі грецьку, іберійську, староєврейську. Разом з Пантелеймоном Кулішем , а потім з Іваном Нечуєм-Левицьким вони переклали на українську мову Біблію, що видавалася частинами: у 1871 році у Відні; у 1880 році – у Львові. Повне зібрання вийшло у Відні 1903 року. Пулюй доклав багато зусиль для поширення Біблії у тій частині України, яка входила до складу Російської імперії. Він звертався через російське посольство у Відні до головної управи «по делам печати» в Петербурзі за дозволом легального поширення Біблії, однак одержав відмову. Багато працював учений у товаристві імені Шевченка у Львові і закордоном, а у Празі – з українською громадою.

Національна патріотична діяльність Пулюя відображена і в десятках статей, надрукованих у газеті «Діло». У 1915 році він написав дві брошури німецькою мовою про політичну ситуацію українського народу, необхідність відновлення української державності.

Тенденційність російської і радянської історіографії в оцінці внеску українців у світову науку та культуру спричинилася до того, що ім’я Івана Пулюя, як і десятки, сотні інших славних імен наших земляків, практично довший час залишалося невідоме широкому колові українського громадянства. Та часи змінюються… і не блудним сином, а великим нашим попередником повернувся Пулюй в Україну, в нашу свідомість. І це довгоочікуване повернення дає нам змогу осягнути розумом свою історію, відчути приналежність до великого народу, якому є ким і чим гордитися. 30 січня 1918 року в чеській столиці знайшов вічний спочинок Іван Павлович Пулюй. Його надія і віра у незалежність, державність рідної землі здійснилася. За тиждень перед смертю Івана Павловича, Центральна Рада своїм четвертим універсалом проголосила незалежність України.[6]

Ім’ям видатного вченого названо середню школу, вулицю і площу Гримайлова. У 1995 році встановлено пам’ятник на честь славетного земляка в нашому селищі. Відкрито пам’ятні таблиці у Відні та Празі. У Гримайлівській середній школі діє музей імені Пулюя. Серед експонатів є ксерокопії багатьох праць вченого, сімейні фотографії. Зібрано багато матеріалу про педагогічну , наукову, дослідницьку діяльність І. Пулюя.

Науковий внесок[ред.ред. код]

«Нема більшого гонору для інтелігентного чоловіка, як берегти свою і національну честь та без нагороди вірно працювати для добра свого народу, щоб забезпечити йому кращу долю».
(Іван Пулюй)

Явищами, що породжуються електричним струмом в вакуумі, Іван Пулюй зацікавився ще у Страсбурзькому університеті. Освоївши ремесло склодува, він видував скляні трубки як для своїх дослідів, так і для потреб колег-фізиків. Подружився з ним Нікола Тесла, який також у цей час стажувався у професора А. Кундта і перейняв у Пулюя мистецтво виробництва трубок. Іван Пулюй та Нікола Тесла, провівши цілий ряд досліджень з газорозрядними трубками, на думку багатьох істориків науки і вчених-фізиків виявилися найближче до розгадки природи випромінювання, що породжується катодними променями. Повернувшись із Страсбурга до Відня, продовжив займатися вивченням явищ у трубках. У 18801882 роках докладно описав видимі катодні промені. У 1881 році сконструйована ним трубка, що випромінює Х-промені — прообраз сучасних рентгенівських апаратів, була визнана гідною Срібної медалі на Міжнародній електротехнічній виставці в Парижі. У всьому світі вона стала відома як «лампа Пулюя» і навіть протягом деякого часу випускалася серійно. Сконструйована за 14 років до відкриття В. К. Рентгена, вона генерувала промені, названі згодом за пропозицією анатома Коллікера рентгенівськими. За допомогою цього пристрою І. П. Пулюй вперше у світовій практиці зробив знімок зламаної руки 13-річного хлопчика, знімок руки своєї дочки зі шпилькою, що лежить під нею, а також знімок скелета мертвонародженої дитини. Серія рентгенограм органів людини, виконана Пулюєм, була настільки чіткою, що дозволила виявити патологічні зміни в тілах пацієнтів. Однак відсутність належним чином обладнаної лабораторії і матеріальні труднощі сильно гальмували дослідження вченого

Праці[ред.ред. код]

Рентген.JPG

Автор близько 50 наукових праць українською, німецькою, англійською мовами, насамперед із проблем катодного випромінювання та катодних Х-променів, які відкрив за 3 роки до Рентгена. 1892 року опублікував схему-опис трубки, що випромінює Х-промені. Першим у світі зробив «рентгенівський» знімок скелета.

Публікації про катодні Х-промені[ред.ред. код]

  • Strahlende Elektrodenmaterie //Wiener Berichte I. — 1880. — 81. — S.864 −923; II. — 1881. — 83. — S.402-420; III. 1881. — 83. — S.693-708; IV. — 1882. — 85. — S.871-881.
  • Strahlende Elektrodenmaterie und der sogenannte vierte Aggregatzustand' — Wien; Verlag Carl Gerold Sohn, 1883.
  • Radiant Elektrode Matter and the so Called Fourth State.— London: Physical Memoirs, 1889. — Vol. l, Pt.2. — P.233-331.
  • Über die Entstehung der Röntgen‘schen Strahlen und ihre photographische Wirkung //Wiener Berichte. — 1896. — Bd. 105. — S. 228–238.
  • Die Röntgenische Entdeckung neuer Eigenschajten der sog.

Kathodenstrahlen //Bohemia. — 1896. — 11.01
Останні дві публікації — одні з перших, чи навіть перші, де Х-випромінювання названо «рентгенівськім».

Підтримка української культури[ред.ред. код]

Пам'ятна дошка у Відні на стіні будинку № 9 по вулиці Шкодагассе
Поштова марка України, присвячена до 150 річчя від дня народження Івана Пулюя, 1995 (Michel 135)
Аверс монети, номіналом 5 гривень, випущеної Національним банком України до 165-ї річниці від дня народження Івана Пулюя

І.Пулюй відомий своїм внеском у просуванні української культури. Ще у тернопільській гімназії він заснував молодіжний гурток «Громада» для вивчення і популяризації української історії та культури, а в студентські роки став організатором «Віденської Січі», що об'єднувала українську молодь австрійської столиці.

Активно підтримував відкриття українського університету у Львові і публікував статті на підтримку української мови. Будучи професором, І.Пулюй організував стипендії для українських студентів в Австро-Угорщині. Був дійсним членом Наукового товариства імені Шевченка.

Переклад Біблії[ред.ред. код]

Разом з Пантелеймоном Кулішем та Іваном Нечуй-Левицьким Іван Пулюй зробив перший переклад українською мовою Нового та Старого Завіту, виданих в 1903 році.

У 1860-х роках перекладати Біблію українською мовою розпочав П.Куліш, що завжди керувався прагненням перетворити українців з етносу в політичну націю. До нього приєднався І. Нечуй-Левицький. 1869 р. вони залучили до перекладу І.Пулюя, відомого вченого-фізика, що мав глибокі знання богослов'я. 1881 р. Новий Заповіт у їхньому перекладі Наукове товариство імені Шевченка опублікувало у Львові. Праця над Старим Заповітом тривала. Загадкова листопадова пожежа 1885 р. в Кулішевому хуторі Мотронівка стала трагічною сторінкою в історії української Біблії[7]. Перекладачі почали працювати над перекладом Старого Заповіту знову від самого початку. Уже після смерті П. Куліша завершив переклад І.Пулюй. Лише 1903 р. Британське та закордонне біблійне товариство видає першу повну українську Біблію («Святе письмо Старого і Нового Завіту») в перекладі П.Куліша, І.Нечуя-Левицького та І.Пулюя.

Родина[ред.ред. код]

Вшанування пам'яті[ред.ред. код]

у Києві існує вулиця Пулюя в Турецькому містечку;
у Львові (колишня вулиця Орджонікідзе);
у Тернополі (колишня вулиця Нахімова);
у Івано-Франківську (колишня вулиця Жукова);
у Дрогобичі.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Б. Мельничук. Горбачевський Іван Якович // Тернопільський енциклопедичний словник / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль: видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004–2010. — Т. 1–4.— 2004. — T. 1: А — Й. — ISBN 966-528-197-6. — С. 393
  2. Аксіоми для нащадків: Українські імена у світовій науці: Збірник нарисів [текст] — Львів: «Меморіал», 1992. — с. 185
  3. Харкавий, І. Іван Пулюй: «Ціль наша єсть — вибороти своєму народові поважне становисько між іншими народами…» [текст] / І. Харкавий // Свобода. — 1997. — 28 січ.
  4. Чуприна,О. Іван Пулюй винайшов Х-промені раніше від Рентгена [текст]/ О.Чуприна// Вісник Надзбруччя . – 2008. – 15лют.
  5. Капелюх, Г. Багатогранний талант генія [текст] [Про Івана Пулюя] / Г. Капелюх // Вісник Надзбруччя. – 1995. – 3лют.
  6. Лозинський, О. Повернення до нащадків [текст] [Іван Пулюй] / О.Лозіньський // Просвіта.- 1995. – 4 січ.
  7. В. Козирський, В. Шендеровський. Сто років української Біблії // Літературна Україна, 9.12.2004
  8. Буковинці в лавах південної похідної групи ОУН
  9. Постанова Президії НАН України «Про затвердження оновленого Положення про премії НАН України імені видатних учених України» № 206 від 11.07.2007.

Література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]


Науковці України Це незавершена стаття про українського науковця.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.