Південний Буг

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Південний Буг
Південний Буг у Вінниці
Південний Буг у Вінниці
Витік поблизу села Холодець Волочиського р-ну Хмельницької області.
Координати витоку 49°37′44″ пн. ш. 26°25′57″ сх. д. / 49.62889° пн. ш. 26.43250° сх. д. / 49.62889; 26.43250
Гирло Бузький лиман Чорного моря.
Координати гирла 46°55′ пн. ш. 32°00′ сх. д. / 46.917° пн. ш. 32.000° сх. д. / 46.917; 32.000
Країни басейну Україна
Довжина 806
Висота витоку 321
Середньорічний стік 108 м³/с
Площа басейну 63700 км²
Притоки Праві

Ліві

Південний Буг на мапі України
Південний Буг на мапі України

Південний Буг, Бог, рідше Біг (дав.-гр. Hypanis — Гіпаніс, крим. Aqsu — Ак-Су, пол. Boh) — річка на південному заході України. Бере початок на Поділлі і впадає до Бузького лиману Чорного моря.

Це третя за довжиною (після Дніпра та Дністра) річка України і найбільша, яка тече виключно територією України — довжина її 806 км.[1] Протікає центральними і південними областями держави (Хмельницька, Вінницька, Кіровоградська, Одеська та Миколаївська області) через фізико-географічні зони лісостепу і степу. Тут на поверхню виходить найдавніше в Україні геологічне утворення — Український кристалічний щит, завдяки якому Південний Буг відомий своїми порогами.

Назва[ред.ред. код]

Упродовж століть назву річки змінювали. Турки називали її Ак-су, що означає «біла вода», греки — Гіпанісом або Іпанісом. Слов'яни нарекли річку Богом (в розумінні «багата» або «та, що тече по багатій, родючій землі»). Вважається також, що назва річки походить від слова «бгати», тобто згинати, звідси — «кривий», «покручений». Ще у француза Ґійома Левассера де Боплана, який може вважатись засновником української картографії, вона зафіксована саме як Бог Руський. Сучасну назву річка отримала випадково. Проводячи на початку XX століття дослідження Правобережної України, російський геолог В. Д. Ласкарєв звернув увагу на існування двох річок з однаковими (як йому здалося) назвами — Буг. Західна річка й справді звалася Бугом, південна — Богом. Проте В. Д. Ласкарєв не помітив цього і, щоб можна було в подальшому розрізняти річки, наніс їх на карту як Західний Буг і Південний Буг.[2]

Геологічна будова[ред.ред. код]

Басейн Південного Бугу розташований в межах трьох геоструктурних районів: верхня частина басейну розміщена на Волино-Подільській височині, середня його частина знаходиться в межах Придніпровської височини, нижня течія належить до Причорноморської низовини.

В межах Волино-Подільської і Придніпровської височини рельєф басейну рівнинний; тут водозбір являє собою плато, сильно розчленоване глибоко врізаними річковими долинами і балками, сильно еродований. У верхній частині водозбір розчленований мережею ярів та балок, глибина ерозії 50-100 м. В середній частині водозбору глибина ерозії сягає 100–200 м, а густота яруго-балочної мережі 0,50-1,0 км/км². Для нижньої частини водозбору характерними є плоский рельєф з численними западинами-блюдцями. Рівнина середньо розчленована з глибиною ерозії 50-100 м, густота яруго-балочної мережі 0,50-0,75 км/км². В основі плато залягають древні кристалічні породи (граніти, гнейси), в багатьох місцях виходять на денну поверхню, але часто перекриті плащом морських і континентальних третинних відкладів (піски, глини, мергелі).

Верхню частину геологічного розрізу складають четвертинні відкладення. Розповсюджені вони усюди і відсутні лише на невеликих ділянках, де оголюються корінні породи.

У берегових обривах оголюються шари ґрунтів і гірських порід, нерідко дуже стародавніх. На берегах часто знаходять численні свідоцтва стоянки стародавніх людей (див. Сабатинівська культура, Сабатинівський човен, Савранська стоянка, Гард (урочище), Бугогардівська паланка, Брояка, Буго-дністровська культура).

Із сучасних геологічних процесів в межах басейну Південного Бугу найбільшого поширення набула ерозійна діяльність, заболочування, зсувні процеси, еолова діяльність (еолові лесси), ерозія землі і локально-карстові явища.

В басейні на кристалічному фундаменті розташовані водоносні горизонти палеогена, неогена, сарматських, торонських відкладів і інших, перекритих горизонтами четвертинних відкладів. Водоносний горизонт останніх широко використовується для сільськогосподарського, а також централізованого водопостачання [населених пунктів].

Основним джерелом якісного водопостачання багатьох населених пунктів є води кристалічних порід докембрію, розповсюджені в тріщинуватих зонах повсюдно в межах Українського кристалічного щита.

Мінералізація вод всіх водоносних горизонтів збільшується на південний схід басейну, досягаючи значень 1,5 г/дм³ і більше (Миколаївська область).

Ґрунти[ред.ред. код]

Південний Буг в м. Хмельницький

За характером ґрунтового покриву басейн Південного Бугу відноситься до лісостепу та степу.

Поверхневий покрив складається із лесів і лесовидних суглинків, чим пояснюється перевага пилеватих легкосуглинистих і піщано-середньосуглинистих ґрунтів. Ґрунти переважно сірі опідзолені, у верхів'ї місцями чорноземні.

Ґрунти в верхній частині басейну представлені світло-сірими суглинками. Центральну частину басейну вкривають малогумусні чорноземи. На підвищених місцях рельєфу залягають опідзолені чорноземи.

Сучасний ґрунтовий покрив верхньої та середньої частин басейну Південного Бугу сформувався під впливом взаємодії ґрунтоутворюючих порід, рослинного покрову, рельєфу, клімату та господарської діяльності людини. В основному ґрунти сформувалися на карбонатних лесових відкладах. На рівнинних ділянках басейну під покривом степової рослинності утворились чорноземи глибокі, а на ділянках під лісовою рослинністю виникли лесові опідзолені ґрунти. На алювіальних відкладах в долинах річок утворилися лучні та торфово-болотні ґрунти.

Світло-сірі, темно-сірі опідзолені ґрунти та чорноземи опідзолені поширені в верхній і середній частині басейну. Світло-сірі ґрунти найбільше опідзолені та найменш гумусовані серед лісостепових опідзолених ґрунтів. Гумусо-елювіальний горизонт чорноземів опідзолених неглибокий (до 35 см). На південь від лінії, що проходить через Балту — Первомайськ (на правобережжі Кодими) розташована зона різнотравяного степу. Ґрунтовий покрив тут представлений чорноземами, сформованими на важких суглинисто-лесових породах. В районі нижче м. Первомайська до с. Олександрівка Миколаївської області переважають чорноземи мало та середньогумусні, важко та легкосуглинисті. В пониззі Південного Бугу вони переходять в чорноземи слабосолонцюваті та каштанові ґрунти.

Рослинність[ред.ред. код]

Південний Буг на півночі Миколаївської області
Гранітні пороги Південного Бугу біля села Мигія

Одним із основних чинників, від яких залежить гідрологічний режим басейну, нарівні з кліматичними, ґрунтово-геологічними і геоморфологічними є рослинний покрив. Рослинність кількісно та якісно перерозподіляє опади, що поступають на землю, і дуже змінює гідрологічний режим території.

Більша частина басейну Південного Бугу знаходиться в межах лісостепової зони і має досить багатий і різноманітний рослинний світ, що зумовлено передусім сприятливим кліматом, рельєфом та родючими ґрунтами. Природна рослинність займає тут 12% усієї площі. Із них 11% припадає на ліси, біля 1% на луки і 0,5% — на болота.

Рослинність північно-західної частини басейну представлена молодими і середньовіковими широколистими лісами, які розташовані окремими масивами. Найпоширенішими породами дерев є дуб, граб, ясен, клен, липа, в'яз, вільха. З кущів та чагарників можна зустріти ліщину, шипшину, жимолость та інші.

На південь ліси поступово змінюються на лісостеп і степ, спочатку ковилово-різнотравний, а потім ковилово-типчаковий. Степова рослинність представлена засухостійкими бобово-злаковими різнотравними асоціаціями — тимофіївкою, фіалкою, суницею, медункою, пирієм, волошкою, ковилою, кропивою та ін. В цілому, лісистість басейну становить близько 7%, заболоченість — 2%. Орними землями зайнято біля 70% території водозбору.

Всі ліси, розташовані в басейні, розподілені на дві групи. В першу групу входять зелені зони навколо міст, інших населених пунктів і промислових підприємств, ґрунтозахисні лісосмуги, водоохоронні прибережні захисні смуги, а також захисні лісові смуги уздовж залізних та шосейних доріг.

До другої групи відносяться експлуатаційні ліси, де допускається рубка, але не більше річного приросту. Ліси першої групи займають в басейні Південного Бугу 73% загальної площі лісового фонду, ліси другої групи — 27%.

На частині басейну Південного Бугу, що зайняті орними землями, обробляються, вирощують культурні види рослин: пшеницю, цукрові буряки, кукурудзу, жито, горох, гречку, картоплю та інші.

У флорі басейну є ряд ендемічних видів (рослини, що зустрічаються тільки на даній території): волошка савранська, козельці великі та інші. Можна знайти і реліктові види: хвощ великий, бруслина мала, медунка м'якенька та інші. Для їх збереження створюються нові об'єкти природно-заповідного фонду.

Клімат, метеорологічна та гідрологічна обстановка[ред.ред. код]

Пороги Південного Бугу на півночі Миколаївської області

В формуванні клімату басейну Південного Бугу важливу роль відіграє циркуляція атмосфери, з якою пов'язані переміщення повітряних мас з Атлантики, Арктики і Середземномор'я.

У верхів'ї та в середній частині басейну клімат помірно континентальний. Клімат південних районів перебуває під впливом Чорного моря і в нижній течії річки повільно переходить в посушливий.

Значна протяжність території басейну з північного заходу на південний схід спричиняє помітні відмінності в розподілі температури повітря. Середня річна температура повітря змінюється від 7,1 °C до 10,0 °C.

Середня багаторічна температура повітря у верхній і середній частинах басейну коливається в межах 7,1-8,1 °C. Максимальна температура літом сягає 39 °C, мінімальна температура в холодні дні зими — до −38 °C. Для цієї частини басейну зимовий сезон характеризується опадами у вигляді снігу, частими туманами.

Середня висота снігового покриву становить від 10 до 15 см. В окремі роки зима буває стійка і сувора.

Весна відрізняється різким переходом від потепління до похолодання, від сухої погоди до дощової. У травні починає розвиватися грозова діяльність. Погодні умови літнього сезону відмічаються значним підвищенням температури, великою кількістю ясних днів, збільшенням кількості опадів, активної грозової діяльності.

Період осіннього сезону, особливо в другій половині, характеризується великою кількістю похмурих днів, тривалими опадами і туманами.

Річна норма опадів в верхній та середній частинах басейну становить від 669 мм до 550 мм, поступово зменшуючись з півночі на південь.

Нижня частина басейну річки Південний Буг розташована в межах степової зони України з помірно-континентальним кліматом для якої характерні тепле літо і м'яка нестійка зима. Середньорічна температура повітря тут коливається від 8,0 °C до 10,0 °C.

Максимальна температура повітря, до 40 °C, спостерігається в липні-серпні місяцях. Мінімальна температура повітря до мінус 35 °C відмічається в січні місяці. В нижній частині басейну сніговий покрив встановлюється в другій половині грудня і руйнується в кінці лютого — на початку березня. Середня висота снігового покриву 5-8 см. Глибина промерзання ґрунту в середній та нижній частині басейну становить 20-50 см.

Річна кількість опадів в нижній частині басейну становить від 470 мм до 540 мм. Відносна середньорічна вологість повітря становить 60-65%. Норми випаровування з водної поверхні складають в верхів'ї і середній частині басейну 530–625 мм, в пониззі — 800–900 мм.

Переважаючими вітрами в басейні є вітри північно-західних напрямів. Середньорічна швидкість вітру становить від 3,0 до 4,4 м/с, максимальна — перевищує 30 м/с.

Живлення річки Південний Буг відбувається за рахунок талих вод у весняний і зимовий періоди та дощових опадів в літній. Підземний стік в басейні незначний.

Рівневий режим річки характеризується явно вираженою весняною повінню, низькою літньою меженню, яка іноді переривається при проходженні дощових паводків та осінньо-зимовими підйомами води.

Пік повені сягає максимального значення в другій половині березня. Літня межень встановлюється в середині травня на початку червня. Найменші рівні спостерігаються в липні-серпні, на пригирловій ділянці — в вересні-жовтні.

Найнижчі зимові рівні спостерігаються в кінці грудня — в першій половині січня.

У верхній течії Південний Буг замерзає в кінці листопада — на початку грудня. В середній та нижній течії — в другій половині грудня. Льодостав малостійкий, середня товщина льоду змінюється від 15 до 35 см, максимальна сягає 80 см. Скресання річки проходить в другій половині березня в верхній течії та в першій половині березня в нижній і середній течії. Очищення річок басейну від льоду відбувається в кінці березня на початку квітня.

Гідрографічна мережа басейну р. Південний Буг[ред.ред. код]

Басейн Південного Бугу на гідрографічній мапі України

Річки[ред.ред. код]

Південний Буг є найбільшою річкою, басейн якої повністю розташований в межах України. Площа басейну річки — 63700 км², довжина 806 км, середній похил — 0,40%.

Південний Буг бере початок на Волино-Подільській височині поблизу с. Холодець Хмельницької області і впадає в Дніпро-Бузький лиман Чорного моря.

Особливістю Південного Бугу є те, що ця річка фактично має лише одну велику притоку — р. Синюху, яка утворюється внаслідок злиття річок Велика Вись та Тікич (басейн якої складається з двох основних приток — Гнилий і Гірський Тікич).
Площа басейну Синюхи становить 16725 км² (26% від усієї площі водозбору Південного Бугу). В Південний Буг Синюха впадає в межах м. Первомайськ. Місцями утворює пороги та перекати.

Серед інших приток можна виокремити річку Інгул (площа басейну — 9890 км²), яка насамперед відзначається своєю довжиною — 354 км. Фактично річка впадає в Бузький лиман в межах м. Миколаєва.

Характеристика основних приток Південного Бугу наводиться нижче.

Назва притоки З якого берега впадає Відстань від гирла, км Довжина, км Площа водозбору, км²
Бужок Ліва 711 75 703
Вовк Права 695 71 915
Іква Ліва 669 57 505
Снивода Ліва 614 58 906
Згар Права 602 95 1160
Десна Ліва 591 80 1400
Рів Права 553 104 1160
Сільниця Права 396 67 830
Соб Ліва 395 115 2840
Удич Ліва 347 56 861
Дохна Права 330 68 1280
Савранка Права 281 97 1770
Синиця Ліва 274 78 765
Кодима Права 201 149 2470
Синюха Ліва 196 111 16700
Велика Корабельна Ліва 176 45 550
Бакшала Права 140 57 766
Мертвовід Ліва 103 114 1820
Чичиклія Права 75 156 2120
Гнилий Єланець Ліва 61 103 1204
Інгул Ліва 0 354 9890

Всього на території басейну Південного Бугу протікає 6594 річки, серед них великих — 1, середніх — 11, малих — 6582 (з них 367 — довжиною більше 10 км). Загальна довжина річок в басейні становить 22,4 тис. км, густота річкової сітки — 0,35 км/км².

Озера[ред.ред. код]

В басейні річки Південний Буг окремі невеликі озера зустрічаються в Хмельницькій, Черкаській, Одеській, Кіровоградській і Миколаївській областях. Загальна площа озер в басейні становить 274 гектарів.

Лимани[ред.ред. код]

Дніпро-Бузький лиман є мілководною затокою Чорного моря, що відокремлений від нього Кінбурнською косою. Сполучається лиман з морем Кінбурнською протокою, через яку і здійснюється водообмін. На сході лиман межує з гирлом Дніпра, на півночі поступово переходить у р. Південний Буг.

За своїми розмірами Дніпро-Бузький лиман є найбільшим на Чорному морі. Його площа становить 800 км², об'єм води — 3 км³. Лиман є мілководним, його середня глибина становить 3,5-4 м.

Дніпро-Бузький лиман інколи розглядають як дві водойми — Дніпровський та Бузький, але чіткої межі між ними немає.[3] Якщо межі дніпровської частини лиману є доволі чіткими, то верхня межа бузької частини є дискутивною. Найчастіше цю межу проводять по Варварівському мосту, що знаходиться в м. Миколаїв. Довжина Бузького лиману 47 км, ширина — 11 км, площа 162 км². Ступінь мінералізації лиману — солонуватий.

Штучні водойми[ред.ред. код]

Характерною особливістю басейну Південного Бугу, що виділяє його з поміж інших великих річок є дуже велика його зарегульованість. В басейні створено понад 8 тисяч штучних водойм, сумарний їх об'єм є близьким до 1,5 км³, що практично дорівнює стоку в маловодний рік 95% забезпеченості.

Водосховища. В басейні розташовано 188 водосховищ, загальною площею водного дзеркала 30,8 тис.га, сумарним об'ємом 897 млн м³. На самій річці Південний Буг створено 16 руслових водосховищ, сумарний об'єм яких становить 303 млн м³. Найбільша кількість водосховищ побудована в Кіровоградській (64) і Вінницькій (42) областях.

Ставки. В басейні розташовано 8437 ставків, загальною площею понад 48 тис. га та сумарним об'ємом 618,2 млн м³. Найбільша кількість ставків побудована у Вінницькій, Кіровоградській та Черкаській областях.

На території басейну річки Південний Буг управління водними ресурсами у межах своїх повноважень здійснює БУВР Південного Бугу.

Міста на Південному Бузі[ред.ред. код]

Хмельницький, Хмільник, Вінниця, Гнівань, Ладижин, Гайворон, Первомайськ, Южноукраїнськ, Вознесенськ, Нова Одеса, Миколаїв.

Цікаві факти[ред.ред. код]

У місті Вінниця на річці Південний Буг встановлено найбільший в Європі плавучий світло-музичний фонтан.[4]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Кравчук П. А. Рекорды природы. — Любешов: Эрудит, 1993. ISBN 5-7707-2044-1
  2. Денисик Г. І. Поверхневі води : річки та болота / Г. І. Денисик, О. М. Гусак // Середнє Побужжя : [монографія]; за ред. Г. І. Денисика. — Вінниця: Гіпаніс, 2002. — С. 67-81.
  3. Межею прийнято вважати маяк Нижній Хабловський (на перетині Миколаївської та Херсонської областей): лінія на захід до с. Дніпровського відокремлює Бузький лиман (на північ); лінія на південь до острова Тендра (біля Кінбурнської коси) відмежовує Дніпровський лиман (на схід), на захід від цієї умовної лінії розташований Дніпро-Бузький лиман.
    Див. Топографічні карти
    Лист карти L-36-52 Очаків (Дніпровське, гирло річки-лиману). Масштаб: 1 : 100 000. Стан місцевості на 1977–1984 рік. Видання 1985 р. (рос.)
  4. http://roshen.com/ua/news/corporation/view/372 Фонтан Roshen у Вінниці — відкрито!

Див. також[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]