Південний канал

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Південний канал
Canal du midi
Canal du midi toulouse.jpg
Початок Тулуза
Гирло Середземне море
Країна Франція Франція
Протяжність 241 км
Споріднені канали Гаронський канал
CanalDuMidi map.jpg

Південний або Лангедокський канал (фр. Le Canal du Midi) — канал довжиною 241 км на півдні Франції. Сполучає Тулузу із середземноморським містом Сет (яке було засноване, щоб слугувати східним терміналом каналу). У Тулузі поєднується з Гаронським каналом (fr:Canal de Garonne), що веде до Біскайської затоки.

Даний канал є одним із найстаріших нині діючих в Європі. З 1996 року Південний канал занесено до Світової спадщини ЮНЕСКО.

З історії[ред.ред. код]

Будівництво[ред.ред. код]

Зернова торгівля стала головною причиною будівництва транспортного каналу, яке розпочалося в жовтні 1666 року з дозволу першого міністра Кольбера на основі указу короля Людовіка XIV. Урочисте відкриття відбулося 1681 року. Натхненником і керівником будівництва був французький інженер і підприємець П'єрр-Поль Ріке (1609-1680), за кошти якого було профінансовано третину довжини каналу. Це будівництво стало одним із набільших проектів Кольберового уряду. У той час канал носив назву "Королівський канал у Лангедоці" (фр. le canal royal en Languedoc)

Економічні показники[ред.ред. код]

Зміна кількості пасажирів[1]
Рік Кількість пасажирів
1682 3750 (за шість місяців)
1740 12 500
1783 29 400
1831 71 000
1854 94 000
1856 100 000
Розвиток вантажних перевезень у XIX ст.[2]
Рік 1854 1856 1859 1879 1889 1896 1900 1909
Мільйонів тонно-кілометрів 67 110 59 54 32 28 66 80

Канал в наш час[ред.ред. код]

У посушливу пору канал слугує для потреб сільського господарства. Близько 700 іригаційних клапанів встановлено вздовж каналу. Ця одна із головних функцій є причиною підтримки каналу в робочому стані після завершення купецької торгівлі. У 1970-х роках канал зрошував до 40 000 га сільськогосподарських земель[3].

З кінця ХХ ст. канал головним чином діє як туристичний і рекреаційний маршрут[4].

Зараз на каналі діє 91 шлюз, який піднімає та опускає судна на 190 м.

Лінки[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. J.-D. Bergasse, Le Canal du Midi, trois siècles de batellerie et de voyages, p.25.
  2. D'après les études de Robert Marconis (1981) et Pierre Lacaze (1983).
  3. «Économie du canal». canal-du-midi.org. Процитовано 17 січня 2013.. 
  4. René Gast, Le Canal du Midi et les voies navigables de l'Atlantique à la Méditerranée, p. 23.