Українська вівчарка

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Українська вівчарка right-center
South Russian Ovcharka.jpg
Походження Росія Росія,
Україна Україна
Характеристики
Висота Самці: не нижче 65 сантиметрів
Самиці: не нижче 60 сантиметрів
Вага Більше 50 кілограмів
Класифікація МКФ:
FCI 326.
Стандарти породи
FCI [1. стандарт]
Пес свійський (Canis familiaris)

Українська вівчарка — порода собак, створена на півдні Російської імперії (тепер України). Інші назви: південноросійська вівчарка, південноукраїнська вівчарка, новоросійська вівчарка.

Історія і призначення[ред.ред. код]

Південноросійська вівчарка

Про походження української вівчарки багато сперечаються. Собак цієї пастушої породи розводили на півдні України і в Криму. Їх предком вважається собака кримських татар — чабанський барак (в перекладі з тюркського — «кудлатий собака»). Багато хто з власників великих отар тримали в степах спеціальні розплідники для «українських вівчарок», де собак розводили і відправляли потім в отари. Деякі багатії, вихваляючись своїми вівцями, казали, що вони мають тисячі собак. Тим часом отару, що нараховувала 1000 — 1500 овець, охороняли всього 3 — 4 вівчарки.

Українські вівчарки працювали зовсім в інших умовах, ніж їхні західноєвропейські побратими. Безкраї степи, великі отари й безліч хижаків — ось із чим їм доводилося зустрічатися щодня. Це й сформувало породу — для захисту від вовків і злодіїв потрібні були великі, дуже сильні й злі собаки.

Поступово степи освоювалися, зменшилася кількість вовків, почало скорочуватись і поголів'я вівчарок. Найкращі собаки зберігалися в маєтку Фальц-Фейнів. У славетній Асканії-Нова для охорони своїх черід він тримав до двох тисяч добірних «українських вівчарів». Саме тут наприкінці XIX століття і був сформований породний тип української вівчарки. До речі, ця порода дуже добре показала себе в Європі, а у Франції «південку» навіть внесли в список поліцейських собак.

Але історія цієї породи трагічна. На початку XX століття з приходом радянської влади в Україні на замовлення Госторгу СРСР було знищено близько 4-х тисяч собак. На шкури. Але собак врятували ентузіасти. Вони в 30-х роках минулого століття привезли тварин на виставку до Києва, а в 1933 році створили в Джанкої племінний завод для розведення «південців».

Друга світова війна знову поставила породу на межу зникнення. Цих безстрашних та відданих собак знищували і нацисти, і загони НКВС, які виселяли татар з їх рідного півострова. Але ті собаки, які ще до війни були вивезені в Москву, залишилися живими. І завдяки цьому порода збереглася.

Зараз у цієї породи відбувається так званий ренесанс. У Миколаєві діє Національний Центр з методичної та селекційної роботи. Кращі представники породи зосереджені також у розплідниках Одеської, Херсонської областей, а також в Криму. Це чудовий собака для заміських котеджів, для фермерів. Має гарні робочі якості, у наш час використовується для караульної служби.

Зовнішній вигляд[ред.ред. код]

Шерсть у них довга, груба, кошлата й легко збивається в повсть. Ця повсть забезпечує собаці надійний захист від степових буранів, негоди, від вовчих зубів і від ударів нагайкою. Довгий «чубчик», «вуса» й «борода», зовсім закриваючи голову, захищають очі від пилу й комах. Колір білий, сірий або світлопалевий.

Характер[ред.ред. код]

Українська вівчарка — кмітлива, самодостатня, упевнена в собі і рухома собака, схильна до прийняття самостійних рішень. Українські вівчарки — собаки злісні, недовірливі до сторонніх, віддані хазяїнові та членам сім'ї, невибагливі, легко пристосовуються до різних кліматичних умов. Це собака одного господаря, вона вибирає серед членів сім'ї єдину людину, яку беззаперечно слухатиметься. Українська вівчарка вважає будинок і родину своєю власністю, і їх вона буде намагатися охороняти навіть у юному віці. Якщо щеня української вівчарки з'явилося в будинку в щенячому або підлітковому віці, він з легкістю приживеться з усіма домочадцями, включаючи тварин. Враховуючи, що українські вівчарки володіють вродженою злостивістю, до виховання щеняти треба підходити з усією відповідальністю, щоб не отримати в результаті злісну і некеровану тварину. Ця собака не підходить літнім людям та людям зі слабким здоров'ям, тому що вимагає активного способу життя.

Література[ред.ред. код]