Південноросійська вівчарка

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Південноросійська вівчарка right-center
South Russian Ovcharka.jpg
Походження Росія Росія,
Україна Україна
Характеристики
Висота Самці: не нижче 65 сантиметрів
Самиці: не нижче 60 сантиметрів
Вага Більше 50 кілограмів
Класифікація МКФ:
FCI 326.
Стандарти породи
FCI [1. стандарт]
Пес свійський (Canis familiaris)


Південноросійська вівчарка (рос. Южнорусская овчарка) — порода собак, створена на півдні Росії (частково України). Інші назви: українська вівчарка, південноукраїнська вівчарка, новоросійська вівчарка.

Історія і призначення[ред.ред. код]

Південноросійська вівчарка

Про походження південноросійської вівчарки багато сперечаються. У 19 столітті ці собаки, «вівчарі», були добре знані на всьому півдні Російської імперії — від Криму до Ставропілля. Багато хто з власників великих отар тримали в степах спеціальні розплідники для «російських вівчарок», де собак розводили і відправляли потім в отари. Деякі багатії, вихваляючись своїми вівцями, казали, що вони мають тисячі собак. Тим часом отару, що нараховувала 1000 — 1500 овець, охороняли всього 3 — 4 вівчарки.

Південноросійські вівчарки працювали зовсім в інших умовах, ніж їхні західноєвропейські побратими. Безкраї степи, великі отари й безліч хижаків — ось із чим їм доводилося зустрічатися щодня. Це й сформувало породу — для захисту від вовків і злодіїв потрібні були великі, дуже сильні й злі собаки.

Поступово степи освоювалися, зменшилася кількість вовків, почало скорочуватись і поголів'я вівчарок. Найкращі собаки зберігалися в маєтку Фальц-Фейнів. У славетній Асканії-Нова для охорони своїх черід він тримав до двох тисяч добірних «російських вівчарів».

Але історія цієї породи трагічна. Громадянська війна, труднощі радянського довоєнного періоду: масова заготівля собак на шкіри, потім реквізиції собак для армії, а потім і друга світова війна поставили південноросійських вівчарок на межу зникнення.

На сьогодні породу відновлено, але численною вона вже, мабуть, не стане. Проте це чудовий собака для заміських котеджів, для фермерів. Має гарні робочі якості, у наш час використовується для караульної служби.

Зовнішній вигляд[ред.ред. код]

Шерсть у них довга, груба, кошлата й легко збивається в повсть. Ця повсть забезпечує собаці надійний захист від степових буранів, негоди, від вовчих зубів і від ударів нагайкою. Довгий «чубчик», «вуса» й «борода», зовсім закриваючи голову, захищають очі від пилу й комах. Колір білий, сірий або світлопалевий.

Характер[ред.ред. код]

Південноросійська вівчарка — кмітлива, самодостатня, упевнена в собі і рухома собака, схильна до прийняття самостійних рішень. Південноросійські вівчарки — собаки злісні, недовірливі до сторонніх, віддані хазяїнові та членам сім'ї, невибагливі, легко пристосовуються до різних кліматичних умов. Це собака одного господаря, вона вибирає серед членів сім'ї єдину людину, яку беззаперечно слухатиметься. Південноросійська вівчарка вважає будинок і родину своєю власністю, і їх вона буде намагатися охороняти навіть у юному віці. Якщо щеня південноросійської вівчарки з'явилося в будинку в щенячому або підлітковому віці, він з легкістю приживеться з усіма домочадцями, включаючи тварин. Враховуючи, що південноросійські вівчарки володіють вродженою злостивістю, до виховання щеняти треба підходити з усією відповідальністю, щоб не отримати в результаті злісну і некеровану тварину. Ця собака не підходить літнім людям та людям зі слабким здоров'ям, тому що вимагає активного способу життя.

Література[ред.ред. код]

  • (укр.) Александрова Є. І. Конькова Є. В. (переклад Якубенко І. В.) Собаки. Шкільний путівник. — Харків: Пізнаймо світ, 2006. ISBN 966-8964-08-X